Новий Закон «Про громадянство України» вирішує також І донедавна надзвичайно гостру проблему натуралізації біженців



Скачать 101.06 Kb.
Дата26.03.2018
Размер101.06 Kb.
ТипЗакон

Завдання2) 4 вопрос.Існуючі нормативно – правові акти щодо перебування біженців на території України дають сподівання на те, що дана категорія населення без будь – яких перешкод зможе легко підлаштуватися до українського буття. Але як і будь – де, існують проблеми законодавчого характеру, які можуть виступати перешкодою для цього.

Прийняття у червні 2001 року нової редакції Закону України «Про біженців» відкрило багато перспектив щодо перебування біженців на території України. У ньому знайшли вирішення багато юридичних проблем, що виявилися під час практичного застосування попереднього закону. Закон приведено у відповідність до Конституції України, міжнародно-правових документів із захисту прав людини, основоположного інструменту у сфері захисту біженців, яким є Конвенція ООН 1951 року про статус біженців. У ньому визначено юридичні терміни, чітко виписано процедуру розгляду клопотань про надання статусу біженця, прийняття рішення за заявами та оскарження цих рішень. Гарантії прав біженців значно розширені, водночас створено чіткий механізм протидії спробам зловживань статусом біженця.

Прийняття нового Закону — важливий крок у забезпеченні захисту біженців в Україні відповідно до міжнародних стандартів, проте остаточне усунення законодавчих проблем у цій сфері вимагає комплексного підходу, внесення змін до багатьох інших законодавчих актів.

Новий Закон «Про громадянство України» вирішує також і донедавна надзвичайно гостру проблему натуралізації біженців. Біженців, які звертаються за набуттям громадянства, звільнено від необхідності подавати документ про вихід із громадянства країни походження, що було головною перешкодою для вирішення цього питання. Нині достатньо лише задекларувати свою відмову від іноземного громадянства. Не поширюється на біженців також умова набуття громадянства України як наявність законних джерел існування. Якщо набуття громадянства іноземцем можливе після п’яти років його проживання в Україні, то для біженця цей термін скорочується до трьох років [7].

Усунено ще одну перешкоду до набуття громадянства біженцями. Так, за колишнім законом, оформлення документів щодо громадянства мало здійснюватися в органах внутрішніх справ за місцем постійного проживання особи. Однак біженці, відповідно до законодавства, є іноземцями, які проживають в Україні тимчасово, тобто постійного місця проживання мати не можуть. В Указі Президента України, яким затверджено Порядок провадження за заявами й поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, вказується, що особи, яким надано статус біженця в Україні, подають заяви та інші документи з питань громадянства до органів внутрішніх справ за місцем реєстрації. Тобто, проблему вирішено. Проте вона існуватиме для тих біженців, які реєстрації в органах внутрішніх справ не мають [7].

У зв’язку з неврахуванням у законодавстві ситуації біженців ускладнюється реалізація ними гарантованого Конституцією України права на вільне пересування. Донедавна для іноземців, що проживають в Україні, існував порядок виїзду/в’їзду за межі держави, за яким у разі виїзду за кордон вони повинні були отримати в органах внутрішніх справ так звану виїзну/в’їзну візу, що дозволяла повернутися на територію держави.

Слід відзначити, що поступово завдяки великій роз’яснювальній роботі, що проводиться керівництвом Міністерства внутрішніх справ, органами міграційної служби за постійної підтримки Представництва в Україні Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, ситуація змінюється на краще. Біженці зазначають, що останнім часом дії міліції щодо них набули прийнятних форм, здебільшого здійснюються коректно і в межах закону.

Більшість проблем законодавчого характеру зумовлені тим, що наявність такої специфічної групи людей, як біженці, у законодавстві України враховано недостатньо. Як правило, вони не виокремлюються в інших, крім Закону України «Про біженців», законодавчих актах.

Слід відзначити, що поступово завдяки великій роз’яснювальній роботі під час оновлення законодавчої бази у справах біженців, ситуація змінюється на краще.

Можна сказати, що на Україні достатньо розвинута законодавча база щодо соціально – правового захисту дитини – біженця. В їх основу вкладено основні питання адаптації дитини, також, слід зазначити, що наша держава не є байдужою до дітей з числа біженців та біженців в загалом. Основні питання буття біженців та дітей – біженців регулюються з боку держави на доброму рівні. Також, хочеться зазначити, що це регулювання відбувається не лише на теоретичному рівні, але і на практичному, що радує і дає надії на те, що дійсно, дана категорія населення зможе підлаштуватися до життя на території України.

Завдання 3(4 вопрос)

Соціальна робота з дітьми та молоддю – це діяльність уповноважених органів підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності, та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб (Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю").

Соціальна робота в аспекті протидії жорстокому поводженню з дітьми має такі завдання:

інформувати про сутність і наслідки жорстокого поводження з дітьми, відповідальність за них;

показувати моделі сімейного та суспільного виховання, людських стосунків, які засновані на гуманних і демократичних засадах;

роз’яснювати права членів сім’ї, вчити їх реалізовувати та захищати і на цій основі будувати власні моделі сімейного життя і сімейного виховання;

змінювати ставлення суспільства до жорстокого поводження з дітьми, активізує громадську позицію людей;

сприяти самореалізації дітей і дорослих.

Методологією соціально-педагогічної роботи в аспект протидії жорстокого поводження з дітьми є концепція "допомоги для самодопомоги", яка змінює свідомість і поведінки дорослих і дітей.

"Допомога для самодопомоги" розглядає людину як суб’єкта соціальної роботи і власного життя, передбачає комплекс послуг, які спрямовані на підтримку, допомогу і самодопомогу особистості. Особливістю цієї концепції в нашому випадку є стимулювання людини до навчання самостійному розв’язанню проблем через навчання:

правам людини;

життєвим умінням і навичкам, які реалізують ці права в реальному житті, дозволяють запобігти їх порушенню;

толерантності, зміну ставлення до жорстокого поводження з дітьми на неприйняття та відмову від такого поводження.

Таке навчання поєднується із соціальною підтримкою (психологічною, педагогічною, юридичною), яка дозволяє стабілізувати, не погіршити ситуацію, закріпити позитивні зміни в особистості. Разом з цим, необхідною є спрямованість соціальної роботи на самодопомогу: в нашому випадку це здійснення рефлексії свого поводження тими, хто жорстоко ставиться до дітей, у поєднанні із самоконтролем. Цьому теж треба навчати: як оцінити ситуацію з огляду на жорстокість, як загальмувати свої емоції та поведінку, нагадувати про батьківські та професійні обов’язки щодо дітей. При цьому опора в соціальній роботі здійснюється як на життєвий досвід дорослих і дітей, так і на зразки гуманної поведінки з дітьми.

У "допомозі для самодопомоги" акцент робиться на відповідальність кожної людини, яка здійснює жорстоке поводження з дітьми, на бажанні змінитися, на власному виборі життєвого шляху. Це реалізує добровільність прийняття послуг у соціальній роботі і це є можливістю попередити застосування правових норм і покарання.

Враховуючи сутність і причини жорстокого поводження з дітьми, ґрунтуючись на концепції "допомоги для самодопомоги" в соціальній і соціально-педагогічній роботі з означеної проблеми, треба здійснювати роботу з дітьми щодо забезпечення соціальних умов для реалізації їх права на висловлювання власних поглядів паралельно із роботою в мікро- та макросередовищі щодо реалізації ними цього права. Жорстоке поводження з дітьми, про яке вони можуть сказати – засторога для тих, хто його здійснює. До того ж, жорстоке поводження може бути меншим, коли дитина вміє сказати про свої права та інтереси, довести їх до інших осіб. Тому важливим є почути голос дитини, її думку і на цій основі будувати роботу по забезпеченню реалізації її прав, її захисту.

Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім’єю, в якій є жорстоке поводження з дітьми, здійснюється за напрямами:

деінституалізація дітей у прийомних сім’ях;

нормалізація дітей з вадами у фізичному та розумовому розвитку в біологічних і прийомних сім’ях;

громадська опіка сімей;

формування усвідомленого батьківства;

"укріплення" неблагополучних сімей;

організація групи само- та взаємопідтримки та допомоги, діяльності фасилітаторів із сімейної просвіти;

формування гендерної рівності, захист жіночих та дитячих прав у сім’ї та суспільстві;

запобігання та боротьба з насильством в сім’ї;

попередження і боротьба з наркоманією, палінням, алкоголізмом, проституцією, які є факторами, що провокують жорстоке поводження з дітьми;

навчання членів сім’ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримці тяжкохворих, догляду за ними, спілкуванні з ними та мікросередовищі);

підтримка членів сім’ї в екстремальних ситуаціях (смерть члена родини, початок дитиною самостійного життя, випадки насильства в сім’ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім’ї);

народження дитини з особливими потребами;

адаптація сім’ї у новому мікро- та макросередовищі; забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов’язками і з життєвими інтересами людини;

охорона материнства та дитинства;

планування сім’ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей;

об’єднання поколінь (непрацюючих, але досвідчених пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб).

Таким чином, ця робота спрямована:

на виконання та відновлення сім’єю своїх функцій;

реалізацію нею своїх прав у суспільстві та прав членів сім’ї у родині і через це – відновлення родинних стосунків, покращання стосунків з мікро- та макросередовищем;

компенсацію неповної структури сім’ї та реабілітацію сім’ї, спрямування її через співпрацю до самовизначення та самореалізації;

реалізацію прав людей на сім’ю і проживання в найкращих умовах для виживання, захисту і розвитку, природному середовищі та основному осередку суспільства – у сім’ї.

8 семинар(3вопрос).

Принципи державної політики України
стосовно сім'ї та жінок

1. Держава гарантує та забезпечує рівні права і можливості


жінкам і чоловікам відповідно до основних прав та свобод людини.

2. Держава захищає права сім'ї як основної ланки суспільства.

3. Держава захищає материнство та дитинство і визнає
пріоритетність інтересів матері та дитини в суспільстві.

4. Держава забезпечує ліквідацію всіх форм дискримінації щодо


жінок.

5. Держава гарантує і забезпечує повну і рівноправну участь


жінок у політичному, економічному, соціальному і культурному житті
суспільства.

6. Держава забезпечує жінці можливість поєднувати професійні


та сімейні обов'язки.

7. Держава забезпечує і розвиває соціальні гарантії,


включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним
жінкам і матерям.

8. Держава забезпечує неухильне додержання законодавства


України та норм міжнародного права стосовно сім'ї та жінок.

9. Держава підтримує громадські та благодійні організації,


діяльність яких спрямована на поліпшення становища сім'ї та жінок.

II. Головні напрями державної політики України


стосовно сім'ї та жінок

1. Розроблення та удосконалення законодавства з питань


становища сім'ї та жінок відповідно до норм міжнародного права.

2. Включення жінок в усі процеси розвитку сучасного


суспільства, залучення їх до розроблення і прийняття економічних,
політичних, соціальних і правових рішень на всіх рівнях державної
влади та місцевого самоврядування.

3. Створення матеріальної та соціально-економічної бази для


зміцнення сім'ї та підвищення її добробуту.

4. Підвищення ролі жінки у національно-культурному,


соціально-економічному, духовному розвитку суспільства та в
процесі державотворення.

5. Кардинальне підвищення результативності здійснюваних


заходів щодо охорони материнства та дитинства, забезпечення
здорового генофонду України.

6. Створення сприятливих умов для повноцінного розвитку та


виховання дітей у сім'ї.

7. Підтримка заходів, спрямованих на підвищення культурного,


освітнього, морального рівня сім'ї та кожного її члена.

8. Організація повноцінного відпочинку та дозвілля сім'ї з


урахуванням потреб різних вікових груп.

документ, прийнятий BP України 5.ІІІ 1999 з метою поліпшення демогр. ситуації, забезпечення реалізації сім'єю своїх функцій, створення правових, суспільно.-політичних, і економічних. умов для поліпшення становища сім'ї та жінок, підвищення їх ролі у суспільстві. В Декларації окреслено принципи державної. політики України щодо сім'ї та жінок, «якими гарантуються та забезпечуються рівні права і можливості жінкам та чоловікам, захищаються права сім'ї, материнство і дитинство, визнаються пріоритетними інтереси матері та дитини в суспільстві». Декларація гарантує і забезпечує: повну та рівноправну участь жінок у політ., економічному., соціальному і культурному житті суспільства; можливість поєднувати професійні. та сімейні обов'язки. Вона підтримує громад, і благодійні організації, діяльність яких спрямована на поліпшення становища сім'ї та жінок. Визначено головні. напрями державної. політики України щодо сім'ї та жінок: розробка та удосконалення законодавства з питань сім'ї та жінок відповідно до норм міжнародного. права; включення жінок в усі процеси розвитку сучасного. суспільства, залучення їх до розробки та прийняття економічних., політичних., соціальних і правових рішень; створення матеріальної та соціально-економічної. бази для зміцнення сім'ї і підвищення її добробуту. Положення декларації є основою для подальшої розробки законів та інших. нормативно.-правових актів з питань сім'ї та жінок.

Поделитесь с Вашими друзьями:


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница