Ответы: Визначення психології як науки. Психологічна проблематика



страница1/6
Дата12.05.2016
Размер1.08 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Ответы:

  1. Визначення психології як науки. Психологічна проблематика.

Суть психології як науки полягає в поясненні психічних явищ, а це означає розкрити їх взаємні зв'язки, залежність їх від життєвих умов, що їх породжують, з'ясувати ці закономірності, яким вони підлягають.

Отже, предметом психології є психічні явища. Тому психологію можна визначити як науку, яка вивчає умови, властивості і закони психічних явищ, маючи при цьому на увазі, що психіка є особлива властивість особливим способом організованої матерії, суть якої полягає у відображенні реальної дійсності. Психологія як наука, вивчає психіку людини і тварин. Загальна психологія вивчає психічну діяльність дорослої нормальної людини.



З'ясування специфічних особливостей явищ, які вивчає психологія, являє собою значну, велику трудність. Саме розуміння цих явищ в багато чому злежить від світогляду людини. Трудність полягає перш з все в тому, що явища, які вивчає психологія з давніх давен виділялись людським розумом і відмежовувались від інших проявів життя як особливі явища. Психічні явища це постійні регулятори діяльності, що виникають у відповідь на подразники, які діють в даний момент часу (відчуття, сприймання), або ті, які були в минулому досвіді (пам'ять), узагальнюючи ці виливи і передбачаючи результати, до яких вони приведуть (мислення, уява), підсилюючі чи послаблюючі, взагалі активізуючі діяльність під впливом одних чинників і гальмуючі її під впливом інших (почуття, воля), виявляючи відмінність в поведінці людей (темперамент, характер, здібності). Пояснити психічні явища це означає розкрити їх взаємні зв'язки, залежність їх від життєвих умов, що їх породжують, з'ясувати ці закономірності, яким вони підлягають. Значить, предметом психології є психічні явища. Тому психологію можна визначити як науку, яка вивчає умови, властивості і закони психічних явищ, маючи при цьому на увазі, що психіка є особлива властивість особливим способом організованої матерії, суть якої полягає у відображенні реальної дійсності. Психологія як наука, вивчає психіку людини і тварин. Загальна психологія вивчає психічну діяльність дорослої нормальної людини.


  1. Основні психологічні школи і напрямки.

    Інтроспективна психологія охоплює низку напрямів. Загальним для них є те, що всі вони використовують як один метод вивчення психіки самоспостереження, тобто, спостереження людини за змістом і актами власної свідомості. Одним із напрямків інтроспективної психології є вчення про "внутрішній досвід", з позиції якого психічні явища пізнаються принципово іншим способом, ніж матеріальні (Дж. Локк, Р. Декарт та інші). Такі думки були предметом особливої критики з боку деяких радянських психологів. Проте, цей напрям психології слід розглядати як важливий етап у її розвитку, а вироблені інтроспективною психологією методи заслуговують на увагу. Зрештою, майже всі сучасні психологи вважають, що свідомість є сукупністю феноменів, частину яких можна вивчати за допомогою самоспостереження, тобто, інтроспекції.
    Асоціативна психологія бере свій початок із стародавньої філософії. У межах цього напряму психічні явища пояснювалися головне за допомогою поняття про асоціації. Цей напрям у психології існував досить довго. Пізніші дослідження спонукали відмовитись від абсолютизації цього напряму. Проте, положення представників асоціативної психології плідно використовуються в сучасній психологічній науці.
    Дехто з представників асоціативної психології висунули теорію "елементаризму", згідно з якою свідомість складається з простих елементів (відчуття, згадування, тощо), а ці елементи об'єднувались за законами асоціацій.
    Психоаналітичний підхід був розроблений З. Фрейдом (1856 1939) наприкінці ХІХ на початку ХХ століття спершу як метод лікування психічних захворювань, а пізніше для побудови гіпотез і теорій з психології, зокрема для пояснення ролі несвідомого в психіці людини. Фрейд прагнув створити узагальнення не тільки психологічного, а й філософського характеру, побудувати оригінальну теорії психоаналітичної психології та філософії. В структурі особистості Фрейд виділив три взаємодіючі компоненти: "Воно", "Я" "Над-Я". Несвідоме (Воно), за Фрейдом, є успадкованим людською організацією, глибинним шаром, "киплячим котлом інстинктів", невгамовних потягів людини. Свідоме "Я" є посередником між "Воно" і зовнішнім світом. "Я" виконує функції впливу цього світу на несвідоме "Воно". "Над-Я" це "інтерналізована" версія суспільних норм і стандартів поведінки.
    За Фрейдом "Я" намагається підкорити собі "Воно", а якщо це не вдається, то "Я" підпорядковується "Воно", створюючи тільки видимість своєї зверхності над ним. "Над-Я" також може панувати над "Я", виступаючи в ролі совісті, або несвідомого почуття вини. Отже, за Фрейдом "Я" немовби стиснуте в лещатах багатьох суперечностей. "Я", зазначає Фрейд, перебуває під загрозою зовнішнього світу з боку клекотіння "Воно" і суворості "Над-Я". Психоаналіз Фрейда поступово зазнавав змін з'явився неофрейдизм. Один з його представників німецько-американський психолог Е. Фромм (1900 - 1980) заперечив біологізм Фрейда, переглянув символіку несвідомого, переносячи акцент із придушення сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціальними причинами. Він ввів поняття "соціального характеру", трактуючи його як сполучну ланку між психологією індивіда та соціальною структурою суспільства.
    У психоаналізі використовується поняття "інтроекція". Воно має місце при дослідженні механізмів ідентифікації, за допомогою яких людина присвоює характеристики іншої особи.
    Аналітична психологія була заснована швейцарським психологом К.Г. Юнгом (1875 - 1961). Він розглядав процес психічного розвитку індивіда як асиміляцію свідомістю змісту особистого і колективного несвідомого. За Юнгом, центром психіки є архетип Самості (від грецького початковий образ, ідея). Поняття самість у Юнга вживається як архетип колективного несвідомого. За Юнгом, розвиток особистості у процесі її індивідуалізації йде від свідомості до особистого несвідомого, а від нього до колективного несвідомого, центром якого є самість. Юнг зазначає, що в міфах, казках, сновидіннях символами Самості часто виступають мудрий дідусь, хрест, коло, квадрат та інші символи Цілісності. За Юнгом, Самість неможливо виявити емпірично. Він використовує це поняття для обгрунтування самореалізації індивіда. Самореалізація, на думку Юнга, відбувається шляхом занурення у глибини колективного несвідомого. Кінцевою метою індивідуального розвитку є досягнення особистістої неповторності. Згідно з Юнгом, людська психіка поєднує в собі різноманітні архетипи. Всі вони розглядаються Юнгом як глибинний, початковий образ, який людина сприймає тільки інтуїтивним шляхом і який в результаті несвідомої діяльності виявляється на поверхні свідомості в формі різноманітних уявлень, символів, які є важливим грунтом для уяви, фантазії. Термін "своє" використовується в аналітичній психології для оцінки суб'єктивного внутрішнього бачення, яке складається у суб'єкта про самого себе, про свої почуття, помисли, тощо. Вживається і поняття "своє глибинне". Воно означає сукупність знань людини про свій внутрішній світ, не залежений від зовнішньої реальності.
    Юнг ввів поняття "комплекс" сукупність взаємопов'язаних, емоційно заряджених ідей. У психоаналізі комплекс трактується як несвідоме психічне утворення, яке виникає внаслідок витіснення зі свідомості ідей, пов'язаних із значимими для індивіда переживаннями. Вживається, поняття "комплекс" меншовартості, переваги, тощо.
    Когнітивна психологія (від лат. знання, пізнання) один з сучасних напрямів психології. Дослідження представників когнітивної психології пов'язані з аналізом різних аспектів мисленнєвої діяльності індивіда. До принципів когнітивної психології належить трактування людини як діяльної, активно сприймаючої інформацію особистості, яка керується у своїй мисленнєвій діяльності певними планами, правилами, стратегіями. Для представників когнітивної психології характерна спрямованість досліджень на перехід від розуміння складного феномену до розуміння простого. Суттєвий вплив на розвиток поняттєвого апарату когнітивної психології справила теорія інформації та дослідження в галузі штучного інтелекту.
    Операціональна концепція інтелекту і генетичної епістології. Була заснована швейцарським вченим Ж. Піаже (1896 - 1980). Провідним чинником інтелектуального розвитку дитини він вважав процеси соціалізації. Джерелом інтелектуального розвитку, за Піаже, є дії з речами. На думку Піаже, психіка функціонує і розвивається в межах адаптації індивіда до схем поведінки, а також пристосування (акомодації) цих схем до конкретних ситуацій. Вищою формою урівноваженості суб'єкта й об'єкта є утворення так званих операційних структур. Під операцією розуміється інтеріоризована дія, яка має оборотний, поворотний характер і здатна координуватися з іншими операціями в структурі ансамблю. Ж. Піаже в своїй теорії вживає поняття схема, яким позначає організовану сукупність рухів (смоктання, хапання, штовхання), що є у дитини від народження чи набуті, або операції (аналіз, класифікація, вимірювання, тощо), які розвиваються в процесі взаємодії з навколишнім світом.
    Біхевіоризм (від англ. поведінка) напрям в американській психології, представники якого заперечують свідомість як предмет психології. Засновником цього напрямку був Дж. Уотсон (1878 - 1958). Він виступив проти погляду на психологію як науку про безпосереднє переживання суб'єктивних явищ. Натомість Уотсон запропонував вважати предметом психології поведінку. Поняття про образи, мислення, почуття тощо замінив поняттям про м'язові та секреторні реакції. Уотсон запропонував схему "стимул - реакція" (S - R), яка означає, що в кожній ситуації стимулу S відповідає певна поведінка чи реакція R. Він вважав, що за допомогою цієї схеми можна пояснити будь - яку діяльність людини. Під стимулом розуміється кожен фізичний, хімічний чи механічний агент, який здатний подразнити рецептори сенсорної системи. Проте, такі погляди виявились обмеженими і на зміну біхевіоризму прийшов необіхевіоризм.
    Необіхевіоризм напрям в американській психології, який виник у 30-х роках ХХ століття. Сприйняв головне положення біхевіоризму, згідно з яким предметом психології є об'єктивне спостереження реакції організму на стимул зовнішнього середовища (схема S-R). Проте, представники необіхевіоризму ввели в загальну схему "проміжну змінну" сполучну ланку між стимулом і реакцією (S - O - R). Вони вважають, що поняття "проміжна змінна" (О) визначає пізнавальні та мотиваційні компоненти поведінки. Прихильники цього напряму обгрунтували "закон ефекту" ("закон вигоди"), розглядаючи поведінку особистості як сукупність впливів (реакції) за певні нагороди (стимули), які одержує людина. Вони вважають, що середня ланка (О) не піддається аналізу за допомогою об'єктивних методів.
    Один з представників необіхевіоризму, американський психолог Б. Скіннер феномени свідомості, самопізнання, моральні цінності і мотиви, суб'єктивність людини намагається пояснити у поняттях поведінки. Мета людської діяльності, стверджує він, лежить поза індивідом, у сфері об'єктивованих надособистісних структур.
    Психологія вчинку започаткована українським психологом В.А. Роменцем. На сучасному етапі вона виступає як концепція, в якій її автори намагаються об'єднати гуманістичні ідеї з іншими, які виникли в минулому.
    Гештальтпсихологія один з напрямів у психології 20 - 30-х років ХХ століття, створений В. Вертгеймером (1880 - 1943), В. Кёллером (1887 - 1967), К. Коффкою (1886 - 1941) та іншими німецькими психологами. Вони виходили з примату цілого над частинами, форми над матеріалом (гештальт нім. образ, форма, конфігурація). На противагу асоціативній психології, початковим і основним елементом психіки гештальтисти вважають не відчуття, а цілісні образи, гештальти. Ці образи, на їх думку, виникають внаслідок прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, врівноважені, симетричні й замкнуті фігури, яким властива константність і стійкість. Із сприймання гештальтисти перенесли термін "гештальт" та мисленнєві й культурні утворення як цілісності, елементи яких пов'язані в єдиній структурі.
    Концепція психології народів один із напрямків у соціальній психології, який виник у Німеччині (середина ХІХ століття). Згідно з цією концепцією, головною рушійною силою історії є народ, "дух цілого", що виражає себе в мистецтві, релігії, вихованні, мові, міфах, легендах, звичках, тощо. Представники цієї концепції виходять з того, що індивідуальна психіка, свідомість особистості є продуктом такого цілого, ланкою в соціально - психологічному зв'язку цілого. Психологію народів вони вважали окремою наукою. До представників цієї концепції належав зокрема В. Вундт (1832 - 1920), в Україні О. Потебня (1835 - 1891) та інші.
    Гуманістична психологія виникла на початку 50-х років ХХ століття. Вона не є однорідною, але всі її прихильники дотримуються погляду, що психологія не повинна будуватись за зразком природничих наук: людина має вивчатись як активний об'єкт дослідження. Представники цього напряму А. Маслоу (1908 - 1970), К. Роджерс (1902 - 1982), та ін., концентрували увагу на таких проблемах: особистість, розвиток, активність, креативність, автономність, самоактуалізація, самовдосконалення, свобода вибору, відповідальність, прагнення людини до вищих цінностей, тощо.
    Отже, в центрі уваги гуманістичної психології проблеми особистості, її розвиток. На противагу психоаналізу представники гуманістичної психології підкреслюють роль свідомості і самосвідомості в детермінації поведінки і симпатії людини. Психологів цього напряму цікавили провідні мотиви в житті людини, потреба особистості в позитивній оцінці.
    Критична психологія напрям у психології, який виник у 60-70 роки ХХ століття. Засновники його (Х. Хольцкамп, П. Койлер, ін.) виходили з того, що психологія є наукою про суб'єктивність.
    Короткий аналіз різних напрямів, течій і концепцій є свідченням того, що проблеми психології в різні часи, різними вченими розв'язувались і розв'язуються по-різному.

  1. Предмет психології.

Психология изучает психические процессы, психологические черты личности и психологические особенности человеческой деятельности.

К психическим процессам относятся ощущения, восприятия, представления, воображение, мышление, эмоции, желания, память, внимание и т.д. В своей совокупности психические процессы составляют психику, или сознание,человека.

Сознание всегда принадлежит тому или другому отдельному человеку — индивидууму. Оно отличается характерными особенностями в зависимости от индивидуальных черт личности этого человека. Таким образом, психология включает в свой предмет не только психические процессы, но и психологические особенности личности человека — направленность личности, темперамент,характер,интересы,способности данного человека.

Как психические процессы, так и психологические черты личности всегда проявляются в деятельности человека. Они могут быть познаны только через свое выражение в этой деятельности.

В предмет психологии обязательно входят также и психологические особенности различных видов человеческой деятельности — труда, учения, творчества в различных областях искусства, игры, спортивной деятельности и т. д.

Современная научная психология рассматривает сознание, психику как свойство высокоорганизованной материи — мозга, как субъективное отражение объективного мира.

Психологическая наука пришла к этому единственно правильному взгляду на природу психики не сразу, а в процессе длительного развития.

На протяжении всего своего существования психология была ареной ожесточенной борьбы двух мировоззрений — материалистического и идеалистического. Для правильного понимания предмета психологии необходимо познакомиться с основными этапами этой борьбы.

Предмет психології - закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їхні механізми.


  1. Експеримент як метод сучасної психології.

Психологический эксперимент — проводимый в специальных условиях опыт для получения новых научных знаний посредством целенаправленного вмешательства исследователя в жизнедеятельность испытуемого.

Различными авторами понятие «психологический эксперимент» трактуется неоднозначно, зачастую под экспериментом в психологии рассматривается комплекс разных самостоятельных эмпирических методов (собственно эксперимент, наблюдение, опрос, тестирование). Однако традиционно в экспериментальной психологии эксперимент считается самостоятельным методом.



Специфика психологического эксперимента

В психологии экспериментальное исследование обладает своей спецификой, позволяющей рассматривать его отдельно от исследований в других науках. Специфика психологического эксперимента заключается в том, что:

Психику как конструкт невозможно объективно наблюдать и о её деятельности можно узнать, лишь основываясь на её проявлениях, к примеру, в виде определённого поведения.

При изучении психических процессов считается невозможным выделить какой-то один из них, и воздействие всегда происходит на психику в целом (или, с современной точки зрения, на организм как единую неделимую систему).

В экспериментах с людьми (а также некоторыми высшими животными, например, приматами) происходит активное взаимодействие между экспериментатором и испытуемым.

Данное взаимодействие в том числе делает необходимым наличие инструкции испытуемому (что, очевидно, нехарактерно для естественнонаучных экспериментов).



Преимущества эксперимента как метода исследования

Можно выделить следующие основные преимущества, которыми обладает метод эксперимента в психологических исследованиях:

-Возможность выбрать момент начала события

-Повторяемость изучаемого события

-Изменяемость результатов путём сознательного манипулирования независимыми переменными

Основная задача экспериментального исследования

Общая задача психологических экспериментов заключается в том, чтобы установить наличие связи R=f(S, P) и, по возможности, вид функции f (бывают различные виды связи — причинно-следственные, функциональные, корреляционные и др.). В данном случае, R — реакция испытуемого, S — ситуация, а P — личность испытуемого, психика, или «внутренние процессы». То есть, грубо говоря, так как психические процессы невозможно «увидеть», в психологическом эксперименте на основании реакции испытуемых на стимулирование, регулируемое экспериментатором, делается какой-либо вывод о психике, психических процессах или личности испытуемого.



  1. Основні етапи розвитку психіки.



Развитие психики человека
Человек проходит от рождения до зрелости сложный путь психического развития. Если сравнить психику ребенка в первый год его жизни с тем уровнем психического развития, которого он достигает через пять-шесть лет жизни, то можно заметить не только количественное, но и качественное различие. Например, память маленького ребенка не просто слабее или сильнее, чем у старшего школьника, – она у него иная. Маленькие дети, как правило, быстрее запоминают стихи или слова иностранного языка. Однако это не означает, что у школьника память хуже. Требования, предъявляемые к памяти школьника, несравненно выше, чем возможности памяти маленького ребенка, а более легкое запоминание слов маленькими детьми определяется тем, что на разных этапах развития свойства памяти проявляются по-разному и само развитие определяется не только количественными изменениями, но в первую очередь изменением качественных характеристик. Поэтому не случайно, что процесс развития психики ребенка носит этапный характер. Каждый из этапов развития психики ребенка характеризуется как самостоятельная стадия развития. Все стадии отличаются друг от друга прежде всего по своим качественным, а не количественным характеристикам. Следует сразу отметить, что существует весьма большое количество подходов к проблеме развития психики ребенка. Причем в разных подходах выделяют различные стадии развития психики ребенка. Например, А.Н. Леонтьев выделяет семь стадий развития психики ребенка: новорожденный ребенок (до 2 месяцев); ранний младенческий возраст (до 6 месяцев); поздний младенческий возраст (от 6 до 12-14 месяцев); преддошкольный возраст (от 1 года до 3 лет); дошкольный возраст (от 3 до 7 лет), младший школьный возраст (от 7 до 11-12 лет); подростковый возраст и начало юности (от 13-14 до 17-18 лет). Б. Г. Ананьев также выделяет 7 стадий в развитии человека от рождения до юношества: новорожденные (1-10 дней); грудной ребенок (10 дней – 1 год); раннее детство (1-2 года); первый период детства ( 3-7 лет); второй период детства (8-12 лет для мальчиков, 8-11 лет для девочек); подростковый период (12-16 лет для мальчиков, 12-15 лет для девочек); юношеский (17-21 лет для мужчин, 16-20 лет для женщин).
Первая стадия – стадия новорожденного (до 2 месяцев). Что характерно для этой стадии? Прежде всего то, что ребенок рождается, обладая относительно высоко развитыми органами чувств, органами движения и нервной системой, формирование которых происходит во внутриутробный период. У новорожденного отмечаются зрительные и слуховые ощущения, ощущения положения тела в пространстве, обонятельные, кожные и вкусовые ощущения, а также многие элементарные рефлексы. Нервная система новорожденного, включая кору головного мозга, в общем уже полностью анатомически оформлена. Но развитие микроскопической структуры коры еще не завершено, в частности миелинизация нервных волокон двигательных и чувствительных зон коры только начинается.
Образ жизни новорожденного мало отличается от его образа жизни во внутриутробный период: в состоянии покоя ребенок сохраняет прежнюю эмбриональную позу; сон занимает 4/5 всего времени; внешняя активность ребенка в значительной мере сосредоточена на удовлетворении своих потребностей в пище; ручные и переместительные движения отсутствуют вовсе. Тем не менее стадия новорожденного является первой стадией, на которой начинает формироваться поведение в виде простейших актов, а самое главное – особенно интенсивно формируется сфера ощущений. Отмечается ранняя дифференциация вкусовых и обонятельных ощущений, которые связаны с питанием ребенка. Высокого развития достигают кожные ощущения со стороны щек, губ, рта. Зрительное восприятие форм вначале отсутствует, ребенок реагирует лишь на крупные или яркие движущиеся предметы. Одновременно с этим происходит развитие ориентировочных реакций, таких как затихание на звук, и прежде всего на шепот матери.
В возрасте трех-четырех недель у ребенка начинается подготовка к переходу к следующей, более высокой стадии развития. В это время появляется своеобразная сложная реакция, выражающаяся в общем оживлении ребенка в присутствии человека. Эта реакция среди исследователей получила название «реакция оживления». Развитие этой реакции начинается с того, что в ответ на приближение говорящего человека ребенок начинает улыбаться и у него появляется общая положительная направленность, пока еще не дифференцируемая. То есть у ребенка начинают появляться первые признаки предметного восприятия.
Таким образом, основными характеристиками данной стадии являются: миелинизация нервных волокон; формирование простейших поведенческих актов и ориентировочных реакций; возникновение реакции «оживления»…
Ранний младенческий возраст (от 2 до 6 месяцев). На данной стадии психического развития ребенок начинает оперировать предметами и у него формируется восприятие. Начинается все с попыток схватить или ощупать предмет с одновременной зрительной фиксацией на этом предмете, что обусловливает формирование зрительно-осязательных связей, лежащих в основе предметного восприятия. Особенно активно ребенок оперирует предметами (с одновременным зрительным фиксированием) в возрасте пяти-шести месяцев, поэтому можно полагать, что в этом возрасте происходит бурное развитие процессов восприятия. Тем более что к этому времени ребенок уже может сидеть самостоятельно, что обеспечивает ему дальнейшее развитие движений при доставании предметов. В это же время ребенок начинает узнавать людей и вещи. Развивается зрительное сосредоточение и зрительное ожидание.
Таким образом, главной особенностью данной стадии является развитие действий с предметами и процессов предметного восприятия.
Каталог: fr
fr -> Вопросы для подготовки к зачету
fr -> Реферат по психологии.
fr -> Психологическое тестирование при подборе персонала
fr -> Методические указания по дисциплине основы детской психотерапии Для студентов всех форм обучения специальности
fr -> Графология – наука, которая рассматривает почерк как разновидность выразительных движений, отражающих психологические свойства пишущего
fr -> Анализ учебно-воспитательной работы средней общеобразовательной школы с углублённым изучением иностранного языка при посольстве россии во франции 2010 2011 учебный год
fr -> Темы контрольных работ по учебной дисциплине «Конфликтология»
fr -> А. Н. Буров Д. А. Дильман С. И. Копылов В. О. Шелекета социально-психологические аспекты менеджмента в контексте целостности: интегративный подход коллективная монография
fr -> Кто эту боль, дитя, тебе нанес?


Поделитесь с Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2017
обратиться к администрации

    Главная страница