12 грудня 2014 р. ІV всеукраїнська науково-практична конференція “Андріївські читання”



страница15/38
Дата11.05.2016
Размер3.21 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   38

Кривошеєва Л. М.

кандидат історичних наук, доцент кафедри гуманітарних дисциплін

Класичний приватний університет

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ ТАБОРУ ФРАЙШТАДТ ЧАСІВ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ


В ході бойових дій періоду Першої світової війни 1914–1918 рр. мільйони солдатів воюючих держав потрапили у полон. Українці, що служили у російській та австро-угорській арміях, опинилися в таборах для військовополонених, розміщених на території Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Російської імперії. Втрати полоненими російської армії, куди протягом війни було мобілізовано найбільше українців, становили 2,4 млн. осіб. Частина з них, більш ніж 200 тис., утримувалась в окремих таборах, якими опікувався Союз визволення України. Союз визволення України (СВУ) – політична організація, утворена у Східній Галичині 4 серпня 1914 р., головною метою якої було проголошення самостійності та соборності України. Учасники СВУ вважали себе репрезентантами інтересів українців, що перебували під російським пануванням. Своєю метою СВУ проголосив боротьбу за самостійність України, використовуючи для цього війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії.

Зусиллями Просвітнього відділу СВУ на територіях Австро-Угорщині та Німеччині створюються окремі табори для військовополонених українців. У листопаді 1914 р. виник табір у Фрайштадті (Австрія), де завдяки Союзу визволення України проводилася культурна, освітня, виховна робота серед військовополонених українців.

Настрої полонених були в своїй більшості революційні, соціалістичні, а частково націоналістичні. Дух перетворень, ідеї знищення старого світу позначилися не тільки в відсутності поваги до військових звань й інтелігенції, але в першу чергу проявився у виключенні релігії з повсякденного життя. На наш погляд, унікальний досвід релігійного життя в таборах військовополонених сьогодні має бути не тільки цікавим, але і корисним.

У Фрайштадтському таборі, в якому утримувалося від 10 до 60 тисяч полонених, налічувалося багато хворих, поранених, а тому виникла необхідність релігійних відправ.

У роки Першої світової війни Українська Православна церква Галичини вже припинила своє існування. На теренах Австро-Угорської імперії тоді діяла канонічна, підпорядкована Ієрусалимському Патріархату Буковинська Українська православна церква. Саме з неї прийшли до таборів військовополонених в Австрії та Німеччини українські православні священики.

На початку 1915 р. в табір Фрайштадт прибуває отець Омелян Гнідий родом із Буковини. За допомогою коменданта табору та завдяки праці самих полонених, вдалося побудувати невеличку дерев’яну трьох-банну церкву з дзвіницею на честь військової покровительки Святої Покрови. Церква вміщала до півтисячі людей.

Зі звіту Просвітнього відділу СВУ від 30 травня 1915 р. дізнаємося, що при кожнім богослужінні отець Омелян Гнідий проголошував проповідь й справляв літургію. За своїм змістом проповіді поділялися на релігійні та політично-національні. Окреме місце посідала проповідь за темою: “Потреба й вага просвіти”. Євангеліє читалось при богослужінні українською мовою, що з початку викликало здивування полонених. Однак згодом вони стали вимагати проведення богослужінь винятково українською мовою, заявляючи про те, що її вони розуміють значно краще ніж церковнослов’янську. Число присутніх на кожнім богослужінні збиралося від трьох до чотирьох тисяч полонених. Церковні відправи, як правило, супроводжувалися співом великого хору. 4 березня 1916 р. відбулося посвячення місця під цвинтар. По дорозі на кладовище священик читав Євангеліє і над гробом виголошував проповідь. Поховання супроводжувалося грою духового оркестру та співом церковного хору. Протягом місяця сповідалися більше 840 людей, а поховань відбулося – 4.

Друкований орган СВУ, газета “Вістник”, регулярно розміщував на своїх сторінках списки літератури, яку могли придбати полонені. На їх замовлення до таборів направлялися Біблія та Новий Заповіт українською або російською мовами.

22 грудня 1914 р. до табору прибув композитор отець Євген Турула, який відразу приступив до створення церковного хору. Для репетицій хору було відділене приміщення, а у Фрайштадтській мерії вдалося орендувати необхідні музичні інструменти. Полонені почали цікавитися співом, а отже чисельність хору постійно зростала. У січні 1915 р. для занять хору адміністрація табору виділила окремий барак. З початку лютого цього року у музичному бараці почали проводитися репетиції оркестру. Йдучи на зустріч українським полоненим комендатура табору дозволила музикантам і співакам не брати участь в обов’язкових роботах.

Зі звіту Євгена Турули за період від 22 грудня 1914 р до 22 лютого 1915 р. видно, що за два місяці музичний гурток зріс з 30 до 130 співаків. У травні 1915 р. хор налічував вже 200 людей. Його репертуар складали церковні пісні, народні колядки, увертюри, марші як українські, так й австрійські, а також твори композиторів М. Вербицького, П. Ніщинського, Ж. Офенбаха, Ф. Шуберта. Під час концертів глядачам-полоненим роздавали не тільки програми а й тексти пісень, що виконувалися.

Показово, що не тільки концерти, а й кожна репетиція розпочиналася зі співу українського гімну “Ще не вмерла Україна”. Особливу увагу хор приділяв духовній музиці Миколи Лисенка. Це хоровий концерт “Камо пойду от лица Твоєго, Господи”, псалом “Пречиста Діва, мати руського краю”, кантата “Хресним деревом”, різдвяний псалом “Діва днесь пресущественного раждаєт”, “Херувимська пісня” та могутній хорал на слова Олександра Кониського “Боже Великий Єдиний”. Духовні співи налаштовували полонених до кращих сподівань, давали силу переносити ув’язнення.

В таборі члени Просвітнього Відділу читали доповіді на різні актуальні теми, у тому числі й з релігійного питання. У звіті за липень 1915 р. повідомлялося, що за цей час були прочитані наступні лекції: “Про значення церкви”, “Мораль та її основи”, “Про державну церкву”, “Повстання релігії”. На них були присутніми більше тисячі осіб.

Таким чином, слід зазначити, що в роки Першої світової війни Союз визволення України отримав позитивний досвіт вирішення релігійного питання. Залучення до духовного життя полонених українського слова, музичної культури відіграло важливу роль в справі національного самовизначення полонених.



Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   38


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница