12 грудня 2014 р. ІV всеукраїнська науково-практична конференція “Андріївські читання”



страница16/38
Дата11.05.2016
Размер3.21 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   38

Семенюк І. В.

кандидат філософських наук, доцент кафедри гуманітарних наук

Класичного приватного університета

СОЦІАЛЬНА СКЛАДОВА
У ІСНУВАННІ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ


Соціальна складова становить невід’ємний атрибут функціонування релігійних інституцій. З давніх часів церкви, будучи інтегрованими в структуру соціуму, приймали безпосередню участь у вирішенні назрілих суспільних проблем. За приписами світових релігій (буддизму, християнства, ісламу), соціально значуща робота – обов’язок об’єднання віруючих, виконання якого засвідчує про відповідальність конфесії перед тією спільнотою, серед якої вона поширює своє вчення.

Панування комуністичних режимів суттєво девальвувало соціальну місію релігійних організацій, оскільки останні фактично опинилися за межами одержавленого суспільного простору.

Відновлення Україною державного суверенітету започаткувало нову віху в історії соціального служіння конфесій. Церкви та релігійні організації отримали можливість стати не уявними, не декларованими, а реальними дієвими суб’єктами суспільного життя. Їхні успіхи і досягнення на ниві виконання власних фундаментальних завдань сьогодні – очевидний та беззаперечний факт.

За весь час функціонування Української Держави соціальна діяльність діючих на її теренах конфесій набула вираженого багатовекторного спрямування. Ряд релігійних організацій насамперед докладають зусиль до розв’язання проблем соціально незахищених верств населення: облаштовують пункти безкоштовного харчування нужденних; забезпечують медичне забезпечення та лікування малозабезпечених; організовують літній відпочинок дітей з бідних сімей, дітей-сиріт та дітей-інвалідів; допомагають школам, будинкам-інтернатам, медичним закладам; створюють при храмах і монастирях дитячі будинки, школи-сиротинці, соціально-реабілі­таційні центри для нарко- та алкоголезалежних осіб, хворих на СНІД; займаються духовною опікою громадян, які перебувають у виправних закладах тощо [4].

В рамках здійснюваної конфесіями соціальної роботи наявні суспільно значимі змістовні проекти і програми. За сприяння Української лютеранської церкви понад 15 років функціонує “Медична клініка на колесах”. Громади Армії Спасіння реалізують такі програми, як: “Ліга Милосердя” (започаткована для обслуговування самотніх хворих людей, прикутих до ліжка), “Відкриті двері” (передбачає різноманітну допомогу будинкам для осіб похилого віку), “Інтенсивна корекція” (спрямована на кореляцію інтелектуального розвитку неповнолітніх у притулках та дитячих будинках). За трьома проектами – “Домашня опіка”, “Допомога на колесах дітям вулиці”, “Консультативний центр для жінок, постраждалих від торгівлі людьми” – працюють структури “Карітас” Української греко-католицької церкви у Хмельницькій області. У багатьох населених пунктах Закарпатського регіону осередками Римсько-католицької церкви засновано мережу безкоштовних аптек. П’ятнадцять років у м. Вінниці під проводом об’єднання отців Капуцинів функціонує Католицький мультимедійний центр та ТВ студія “Клара”. Завдячуючи їм, у листопаді 2008 року на телеканалі УТ-1 стартував новий дитячий проект “Антивірус для дітей”. Програма є пізнавальною і розрахована на дітей від трьох років. Вона включає частини, які сприяють естетичному, музичному вихованню маленьких громадян та формуванню у них загальноприйнятих норм ввічливості, що вкрай важливо у сучасному прагматичному світі [4].

Кількість релігійних організацій в Україні щороку зростає. Аналіз їх діяльності свідчить про історичний взаємозв’язок Церкви та держави в досягненні спільних соціальних цілей. Тому виконання Церквою своєї соціальної місії залежить не тільки від її соціальної активності, а й від ставлення до неї держави. Соціальна діяльність Церкви багатовекторна, вона не зводиться лише до реалізації доброчинних програм. Церква має потенціал набагато ширший, ніж той, який використовується в сьогоднішній моделі державно-церковних відносин. І перешкодою розвитку такої співпраці та соціальної активності релігійної спільноти є законодавча неврегульованість окремих питань, пов’язаних з регламентацією взаємовідносин між державними установами та релігійними організаціями. Проте досвід підготовки законопроектів щодо механізму повернення колишнього церковного майна засвідчив, що без залучення представників релігійних конфесій та експертів із релігієзнавства це видається досить проблематичним, якщо і взагалі можливим. Крім того, українське суспільство є поліконфесійним. Однак поліконфесійність не заважає помітити те спільне, що характеризує підходи церков до розв’язання соціальних проблем. Враховуючи місце Церкви в сучасній соціальній структурі суспільства, необхідна розробка “релігійної” компоненти державної політики в соціальній сфері. Церква з її історично сталими методами роботи у сфері соціального захисту могла б стати серйозною допомогою державним органам влади у підтримці та реалізації соціальних проектів [3, с.15].

Незважаючи на різнобічність і масштабність суспільної активності конфесій, соціальний потенціал останніх використовується не на повну потужність. Це пояснюється рядом причин.

По перше – живучість радянських ідеологем у масовій свідомості. Ключова з них – звичка суто негативно тлумачити норму про відокремлення держави і релігійних організацій. В першу чергу цією ідеологемою продовжує послуговуватися ще значна частина представників центральної і місцевої влади, а також політичного істеблішменту. Тобто ними фактично заперечується визнання суспільної діяльності конфесій. В результаті гальмуються законодавчі ініціативи, покликані сформувати правові механізми інтеграції релігійних інституцій в соціум та відповідно закріпити форми, методи, напрямки їхнього соціального служіння [2, с.34].

По друге – відносно повільна адаптація конфесій до нових соціальних реалій. Далеко не усі релігійні організації зуміли виробити теологію посттоталітарного служіння. Деякі церкви і деномінації, опинившись у принципово нових суспільно-політичних реаліях, не маючи досвіду служіння в умовах культурного і конфесійного розмаїття, вимушені шукати передовсім відповіді на питання, пов’язані з власним виживанням, збереженням національної ідентичності, протистоянням зарубіжним релігійним рухам. Інколи навіть можна почути ностальгічні бажання з боку окремих традиційних церковних структур повернутися до епохи державного патронування релігій. Зрозуміло, що для виходу зі стану подібної соціально-психологічної непевності потрібний час, а з урахуванням консервативної сутності більшості віросповідних об’єднань – час немалий.

По третє – незавершеність оформлення конфесійної архітектоніки українського суспільства. Цей процес продовжує тривати. Його специфіка визначається завданнями, які стоять перед тими чи іншими релігійними спільнотами. Конфесійна палітра країни з року в рік розширюється за рахунок появи на ній окремих різновидів новітніх релігійних рухів або нетрадиційних для України течій, що стикаються з труднощами укорінення в суспільний ландшафт загалом. Традиційні церкви, здобувши, як правило, визнання і домінування у певному регіоні (регіонах), прагнуть розширити свою географію на локальних рівнях. Наприклад, утвердившись в західноукраїнських областях, УГКЦ намагається зміцнити власні позиції на Сході і Півдні країни, а УПЦ МП навпаки – в Західній Україні. В обох випадках наявні серйозні перешкоди.

По четверте – конфліктність міжконфесійних та міжцерковних взаємин.

Протистояння ще інколи спостерігаються як між спільнотами одного віросповідання, так і між спільнотами різних віросповідань. Найчастіше непорозуміння обумовлені майновими і територіальними претензіями, атмосферою конкуренції, різновекторними політичними симпатіями суб’єк­тів конфлікту. У будь-якому випадкові напруження у міжконфесійних відносинах не дозволяє сторонам належним чином спрямовувати діяльну енергію у конструктивне русло [1, с. 29].



Список використаної літератури

  1. Вебер М. Хозяйство и общество. Глава ІІ. Основные социологические категории хозяйствования / М. Вебер ; пер. с нем. А. Ф. Филиппо­ва // Экономическая социология. – 2005. – Т. 6. – № 1. – Янв. – С. 46–68.

  2. Осипова Е. В. Социология Эмиля Дюркгейма / Е. В. Осипова. – 2-е изд. – Санкт-Петербург : Алетейя, 2001. – 330 с.

  3. Релігієзнавство : підручник. – вид. 2-ге, допов. – Київ : Академвидав, 2008. – 400 с. (Альма-матер).

  4. Соціальна діяльність церков та релігійних організацій в україні / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – http://old.niss.gov.ua/monitor/february2009/9.


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   38


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница