12 грудня 2014 р. ІV всеукраїнська науково-практична конференція “Андріївські читання”



страница17/38
Дата11.05.2016
Размер3.21 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   38

Шумко И. В.

студент группы ДБг-113

Классический приватный университет

О ВОЗРАСТАЮЩЕЙ РОЛИ СОЦИАЛЬНОЙ И ГУМАНИТАРНОЙ МИССИИ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ В УКРАИНЕ


Господь Иисус Христос заповедовал своим последователям любить и служить своему ближнему как самому себе (Мк. 12, 31). Можно вспомнить притчу о добром самарянине, а также слова Христа: “как вы сделали это одному из сих братьев Моих меньших, то сделали Мне” (Мф. 25, 40). Все эти слова и наставления говорят о том, что Православие подразумевает не только отвлеченное созерцание, размышление о Боге или чистую от пороков жизнь, но также молитву за других, исполнение дел милосердия, действенной помощи, как материальной, так и душевной, духовной.

В истории Православной Церкви существует много примеров из жизни выдающихся богословов, подвижников и простых людей, которые жертвовали свое имущество людям, находившимся в бедственном положении. Например, один из Великих Каппадокийцев свт. Василий Великий, будучи богатым человеком, помогал народу пострадавшему от голода в 368 году, сам организовывал бесплатное питание не только для христиан, но для иностранцев, язычников и евреев.

Можно вспомнить известного своим добрыми поступками епископа Мирликийского Николая Чудотворца. Например, он помог бедным девушкам решить проблему с приданым. Следует отметить, что такого рода добродетели прославляют не только самого их делателя, но прежде всего, Самого Господа Иисуса Христа (Мф 5, 16). Святые помогали всем, не взирая на их взгляды и национальность. Николая Чудотворца почитают не только христиане, но также буддисты, мусульмане, даже неверующие люди.

Православная Церковь не является изолированным и замкнутым в себе институтом, в современном мире она активно осуществляет свою социальную и гуманитарную миссию. Она может не только указать путь, следуя которым, человек может найти истинный смысл жизни и обрести спасение, но и помочь нуждающемуся в его конкретных нуждах. Однако материальная и психологическая помощь конкретному человеку не является самоцелью, это лишь средство к достижению главной цели, ради которой и пришел Господь и Спаситель Иисус Христос на землю – спасение человека.

В наше время, когда уровень жизни постоянно падает и ведутся военные действия на территории страны, когда люди остаются без жилья и средств существования в полной психологической растерянности, социальная и гуманитарная роль Церкви в обществе все более возрастает.

Это движение началось в постперестроечное время, когда была разрешена подобного рода деятельность (либо за неимением альтернативы такого рода служения на нее смотрели “сквозь пальцы” т. е. без всякого на то разрешения). На Западе церковная социально–гуманитарная миссия развивалась беспрепятственно, в то время, как Православная Церковь на протяжении семидесяти лет была обессилена в результате гонений и антицерковной пропаганды. Только в конце 90-х годов прошлого века началось ее развитие в этом направлении на более легитимном основании.

В последнее время наблюдается некоторая активность в этой сфере деятельности Православной Церкви. Наряду с христианскими реабилитационными центрами для страдающих недугом наркомании и алкоголизма появляются такие, которые, по сути, являются нецерковными, но получают благословение от священноначалия и в дальнейшем курируются церковными служителями и строят свою деятельность на евангельских принципах. Появляются возможности для бесед о вреде наркотиков, алкоголя, курения, ранних половых связей, профилактики СПИДа в ПТУ, техникумах, ВУЗах, школах. На сегодняшний день существует благоприятные условия для волонтерского служения в детских домах, ночлежках для бездомных, хосписах, тюрьмах. Появилась возможность сотрудничества с благотворительными организациями и такими сообществами, как например общество анонимных наркоманов и алкогольнозависимых людей, общества людей с ограниченными возможностями и т. д.

Однако такая деятельность требует высокой квалификации, обязательного диплома государственного образца на подтверждение возможности ею заниматься. Зачастую при проведении лекций руководство школы, ПТУ, ВУЗа требует на вполне законных основаниях документ об образовании. Священник должен находить возможности для постоянной работы не только над своей душой, но и для повышения своей квалификации как богослова, специалиста по работе с людьми разных категорий. Сегодня служителям Церкви нужно больше внимания уделять социальному служению, выбирать время для бесед с молодежью, людьми среднего возраста, со старшим поколением, интересоваться их жизнью, проблемами, помогать в нуждах. Ведь вначале нужно человека обуть, одеть, обогреть, накормить, а потом уже говорить о Христе.

Возможно, следует взять некоторые примеры из жизни западных церквей в такого рода служении. Например, можно позаимствовать у католиков практику, при которой каждый священник должен приходить в школы, ПТУ и т. д. для бесед. И хотя этот метод “принуждения” кажется не самым лучшим, однако, может, человек, вначале пришедший “по указке”, сможет открыть для себя нечто новое в своей деятельности и полюбить это служение. Понятно, что священник в храме находится в некой своей “зоне комфорта”, где ему все привычно и легко, а работа в миру требует напряжения, усилий, знаний, квалификации и т. д. Нужно помнить о том, что тот, кто помогает другому, в первую очередь духовно обогащается сам.

На сегодняшний день, когда в стране тяжелая экономическая, социальная и политическая ситуация, нужно особенно обратить внимание на развитие социально–гуманитарной миссии Церкви. Нас окружают обычные люди, которые зачастую остаются один на один со своими проблемами. Именно сейчас церковные служители могут проявить себя как добрый самарянин, как проповедники добра, прощения, милосердия, любви.



“Кесаріве” і Боже
в житті українського християнина

Кавилін О. А. 

начальник Головного управління ДФС у Запорізькій області

КЕСАРЮ – КЕСАРЕВО, БОГУ – БОЖЕ


Досить складних фіскально-технологічних форм і більш розроблених публічно-правових підстав набули податки у часи Римської імперії. У Новому Заповіті в Біблії, автори Євангелій згадують податки в двох аспектах: по-перше, як безумовну покору тодішній владі у питаннях оподаткування; по-друге, виправдання функціонерів податкової служби (митарів) (Мф 9: 10–11, 11: 19, 21: 31–32. Читаючи Слово Боже, ми можемо побачити одну важливу світоглядну парадигму, яка сформувалася у той час. Ця парадигма було ставлення людей до митарів, яких люди вважали великими грішниками. Євангеліст Лука цитує молитву митаря у храмі, що той стоячи у храмі, в молитві каявся перед Богом за те що був грішником. Цей митар вважав що його роба та діяльність не є чимось святим (Лк 18: 13). Мотив моральної зневаги до збирачів податків мав національно-релігійний характер, бо митарі перебували на службі у поневолювачів єврейського народу – римлян. Тому у світогляді євреїв, митарі не користувалися повагою. Сьогодні, ця тенденція є актуальною і в сучасному світогляді українського суспільства. Люди які мають відношення до зборів податків не користуються повагою у сучасному українському соціумі. Стоїть питання яке повинно бути бачення даної проблематики у сучасному українському суспільстві?

Отже, слід зазначити, що один із найближчих учнів Ісуса Христа, був митарем – Матвій. Поблажливе ставлення до нього з боку Ісуса – важлива ознака розсудливого політичного, світоглядного та соціально – культурного мислення Спасителя, а особливо усвідомлення Ісусом значення фіскальної дисципліни і поваги до представників державних інститутів.

Щоби дати правильне бачення даної проблематики, слід аналізувати не світоглядну проблему яка була у євреїв часу поновлення Римом, не в сучасному українському суспільстві, де під відношенням до податків спостерігається недовіра зі сторони народу, але ми повинні звернути свою увагу на поведінку Ісуса Христа [1]!

Саме на прикладі Ісуса Христа ми починаємо розуміти глибину: “Богу – Боже, Кесарю – кесареве”. Саме ця фраза і є актуальністю даного дослідження. Дивлячись на поведінку Ісуса Христа, Його вчення, ми проаналізуємо суть нашої проблематики та теми. У Євангелії від Матвія (22:5–21) наведено відповідь Ісуса Христа людям, посланим від фарисеїв. Посланці від фарисеїв підняли найактуальнішу проблему того часу: податки та мито. Маючи намір “зловити на слові”, вони запитали Ісуса: чи дозволено платити податки кесарю? Ісус, вказуючи на динарій (римська монета) із зображенням кесаря, запитав їх: “Чий цей образ? Кажуть Йому: кесарів. Тоді каже їм: Тож віддайте кесареве – кесарю, а Боже – Богові”.

Сьогодні у суспільстві ці слова Ісуса, зазвичай вживаються у вузькому, життєвому сенсі: кожному своє, кожному – по заслугах. Питання, з яким фарисеї прийшли до Ісуса Христа, за своїм характером було провокаційним. Якщо Ісус відповість “ні”, він покаже цим свою громадянську нелояльність; якщо “так”, то який же він Учитель справедливості? Ісус дав їм екстраординарну відповідь. Вони не очікували такого [2].

Що означає ця відповідь? Христос хотів сказати, що Він зовсім не покликаний вирішувати соціальні проблеми. Він не дає приватних тактичних порад. Він зайнятий питаннями духовними. Він – учитель моральності. Він хоче, щоб кожна людська душа виконала свій обов’язок по відношенню до цілого, до світу, придбала внутрішню зібраність і здатність самостійно орієнтуватися. Ісус дає досить чітке бачення цієї проблематики: людина повинна віддавати Богу Боже (тобто не забувати про найглибші пласти своєї душі) і одночасно вміти виконувати конкретні життєві завдання так, щоб вони не вставали поперек її основних духовно-моральних завдань.

Якщо “кесареве” задушить “Боже” (духовно-моральне), якщо їх не можна буде поєднувати, якщо “кесар” вимагатиме від людини нехтування святинь, відмови від людської гідності, то, очевидно, він зажадав не свого, а “Божого”, і тоді кесарю треба відмовити.

Духовна безкомпромісність – одна з найважливіших чеснот, заповіданих Христом. Такий внутрішній зміст Його слів: “Я приніс вам не мир, але меч. Розділю батька з сином і мати з дочкою”. Як поєднати ці слова з іншими: “Блаженні миротворці”? Або зі словами, сказаними Петру, який намагався захистити свого Вчителя мечем: “Хто узяв меч від меча і загине”? “Меч” у разі поділу батька з сином – символ чисто метафоричний, духовний, а не матеріальний. Це заклик до духовної безкомпромісності. Духовні суперечки не можна розчиняти або згладжувати. Ідеал повинен залишатися живим і чистим. І в той же час суперечки не можна вирішувати зброєю. Всі, хто відповідає ударом на удар, так чи інакше плодять зло [3].

Христос дає сьогодні всім нам можливість зрозуміти: кесарю, як представнику світської влади, надаються земні права, тоді як Богу – права духовні. Влада кесаря земна, обмежена матеріальним світом. Влада Бога – необмежена. Вона – влада духовна і влада над матеріальним світом.

Протягом двох тисячоліть ця фраза широко використовувалася для обґрунтування відносин між церковною і світською владою. Вона стала предметом численних інтерпретацій і припущень, в яких саме ситуаціях християнинові слід визнавати земну владу.

Христос не ототожнював конкретне римське поневолення з запереченням державного порядку взагалі, не відкидав необхідності влади. Тому установлені державою правові порядки і фіскальні обов’язки – закономірні умови суспільного буття і разом із тим дещо відносне, другорядне для внутрішнього світу людини.

Саме духовна природа людини визначає мету життя і служить мірилом для оцінки зовнішніх умов існування. Христос, схилявся перед силою й авторитетом державної влади, але й не творив кумира чи ідола з неї, як і гласить заповідь Божа (Вихід 20: 4). Слова Спасителя звучать досить дипломатично й розсудливо. Вказавши на монету (динарій) з зображенням кесаря (імператора Риму), Ісус тим самим не заперечував права державної влади на збирання податків, адже сам платив належні податки, наставляв до цього своїх послідовників.

Необхідність виконувати фіскальний обов’язок перед “царями земними” Христос визнавав за умови залишатися духовно вільним від їхньої влади. Будучи реалістом у земних ділах і сином свого часу, Христос сутнісним питанням оподаткування вважав ставлення платників до держави, а не навпаки – держави до платників. Набагато віків пізніше, лише коли прийшов час демократично-правової державності, однаково важливими стали мотивації обох сторін податкового процесу – як ставлення платників до державних податків, так і характер відносин держави з платниками. Зміст позиції Ісуса – не лише у відокремленні земної долі від високих духовних і божественних сфер, але й проповідь послуху перед законами земних властей. [1].

Отже, ми повинні бути справедливими до митарів, адже сам Ісус Христос, незважаючи на осуд, не гребував спілкуванням із ними, і вони приймали Христа з радістю і гостинністю (Мк 2: 14–16). Та й сам Матвій – апостол і автор першого Євангелія – до зустрічі з Спасителем був митарем. Воістину, яка ще професія може пишатися подібними історичними коренями?! Про кого ще так багато сказано у Святому Письмі? Євангельська проповідь розрахована на всі часи, бо Спаситель бачив глибше і далі римського панування. Для нас принципове концептуально-екзистенціальне значення має ставлення до податків ідеолога й засновника християнства. Бачення податків з боку християнського віровчення, його логіка, етика і прагматизм відносно податків, не суперечать ні науковим принципам, ні практичним мотиваціям.

Слово Боже дає мудру пораду – неминуче зло податки, але їх зло запобігає ще більшому злу не контрольовану владою анархію, а фінансовані державою за рахунок податків блага і послуги – справжнє добро. (Рим. 13: 3).

Податки треба сприймати як властиві християнській цивілізації цінності – смирення, відповідність податків суспільним реаліям і необхідності задоволення державних потреб.

Опираючись на першоджерела Святого Письма, у цьому тексті ми вивели під метафоричною назвою “податок Кесаря” найперше за значенням, ніким, нічим, ніде і ніколи не заміниме функціональне призначення податків – одвічно властиву їм фіскальну функцію, споконвіку об’єктивно обумовлену фінансовими потребами для існування та діяльності держави. Термін “податок кесаря” ми взяли із євангельського тексту, (проте, з таким же правом податок можна назвати податком царя, фараона, короля, султана, хана, навіть президента).

Суто фіскальні податки – найперший за історичним походженням різновид оподаткування, що виник у стародавніх державах і зберігся донині. Це така форма податку, призначення якої – забезпечувати дохід, виконувати виключно фіскальну функцію без огляду на будь-які супутні мотиви чи побічні ефекти, хоч останні неминуче виникають незалежно від намірів законодавця.

Таким чином, в рамках християнського концепту податок розцінюється як плата державі за виконання нею суспільно значимих та актуальних функцій. Однак визначальною базою формування фіскальної системи держави не може бути лише обсяг коштів, які потрібні державі для виконання своїх функцій. Водночас, сплата податків визначається як певний тягар. Адже в оподаткуванні має місце зіткнення інтересів влади та платника. Християнський принцип пошуку компромісу економічних інтересів через взаємну доброзичливість і розуміння, можна сміливо покласти в основу сучасної фіскальної політики держави [3].

Роблячи висновок з даного дослідження, ми прийшли до розуміння що ставлення християнства до економічних явищ, проблем та категорій відбувався одночасно з вдосконаленням системи соціально-економічних відносин виробництва, розподілу, обміну та споживання. Мабуть можна сказати, що цей процес характеризувався поступовою адаптацією та модифікацією християнського віровчення відповідно до економічних реалій кожної історичної епохи. В економічному вимірі сучасна концепція християнства доволі вдало та органічно синтезує основні свої духовно-релігійні постулати з ідеологією капіталістичної економіки з усіма характерними для неї інститутами, структурами та іманентними явищами.



Список використаної літератури

  1. Андрущенко В. Л. Передісторія оподаткування в християнській традиції [Електронний ресурс] / В. Л. Андрущенко. – Режим доступу: http://zavantag.com/docs/ 609/index-398125-1.html

  2. Трусов С. Святий Матфей – біблійський митар. Минуле і сьогодення [Електронний ресурс] / С. Трусов. – Режим доступу: http://www.visnuk.com. ua/ua/pubs/id/4867.

  3. Шаргунов А. ТОЛКОВАНИЕ ЕВАНГЕЛИЯ НА КАЖДЫЙ ДЕНЬ ГОДА. СУББОТА 13-Й СЕДМИЦЫ ПО ПЯТИДЕСЯТНИЦЕ [Електронний ресурс] / А. Шар­гунов. – Режим доступу: http://www.pravoslavie.ru/put/3566.htm.


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   38


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница