12 грудня 2014 р. ІV всеукраїнська науково-практична конференція “Андріївські читання”



страница24/38
Дата11.05.2016
Размер3.21 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   38

Дяченко М. Д.

доктор педагогічних наук, професор кафедри управління

навчальними закладами та педагогіки вищої школи

Класичний приватний університет

ДУХОВНА ВЗАЄМОДІЯ ВИКЛАДАЧІВ І СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ


Модернізація вищої освіти зумовила інтенсивний пошук нових шляхів оптимізації процесу професійної підготовки студентів; змінилися ціннісні орієнтири, постали нові вимоги до якості та змісту освіти майбутніх фахівців. Сьогодні суспільство потребує не лише відповідальних, чесних, компетентних, комунікабельних фахівців, але й духовно культурних особистостей з особливим відчуттям дійсності, стійкою життєвою позицією, специфічним професійним світоглядом.

У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті визначено її основну мету – створення умов для особистісного розвитку й творчої самореалізації кожного громадянина України, формування покоління, здатного навчатися протягом життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства: сприяти консолідації української нації інтеграції України в європейський і світовий простір як конкурентоспроможної і процвітаючої держави.

Сформувати духовну багату особистість майбутнього фахівця може лише викладач з високим рівнем духовності й моральної чистоти. Забезпечення творчої співпраці та духовної взаємодії студентів і викладачів на діалогічних засадах, конструювання професійних ситуацій для активізації творчого потенціалу, педагогічне заохочення постійного особистісного і професійного самовдосконалення і творчої самореалізації студентів є запорукою формування духовно багатої особистості майбутнього фахівця.

Семантика терміну “духовність” пов’язана з поняттям “дух” (синонім свідомості), яке означає увесь внутрішній світ людини, її активно-творчий початок, своєрідний спосіб розбудови особистості. Духовність – це творча спрямованість, наснага людини. Виходити з розуміння людини як духовної істоти означає, що ми визнаємо за нею безумовне право на духовне самостановлення, самодіяльність, тобто сприймаємо її як справжнього суб’єкта власної життєдіяльності, за здійснення якої вона несе відповідальність [4].

У цьому контексті важливим є духовний саморозвиток майбутнього фахівця, збагачення його внутрішнього світу, створення педагогічних умов, які сприяють формуванню духовного життя творчої особистості студента, здатного в майбутній професійній діяльності виконувати функцію духовного єднання і зміцнення суспільства, конструктивно впливати на “духовний код” соціуму, на його політичну й соціальну стабільність.

На думку В. Александрової, “об’єднання свідомості та підсвідомості через духовність дозволяє особистості досягти надзвичайної сили натхнення, піднятися на вершину творчості” [1, с. 45]. На наш погляд, структура духовного потенціалу складається з можливостей суб’єкта, які ще не розвинені в творчі здібності; із внутрішніх (суб’єктивних) можливостей, які активізують реалізацію творчих здібностей; характеру впливу суб’єкта на предмет творчості.

Сутність духовного життя людини полягає у свідомій творчості заради високої мети, ідеальному ставленні до себе і оточуючого світу, слугуванні вищим інтересам, які сприяють пробудженню та прояву душевних і духовних якостей всіх форм життя.

Як відомо, основою духовності є самосвідомість, мораль, віра, надія, воля, релігійність, а індивідуальним проявом духовності є любов, як стан відкритості ідеальної сфери людини – світу. Формами існування духовності є такі форми суспільної свідомості, як мораль, мистецтво та релігія.

Цінність духовного полягає в тому, що вона сприяє розвитку і прояву “людської сутності в людині”, ідеального образу особистісного й суспільного життя і на нинішньому етапі є передумовою становлення особистості [2].

Надзвичайно суттєвим фактором оптимізації цілеспрямованої діяльності щодо духовного індивідуального самоствердження як основної ознаки особистості, її життєтворчості є створення умов для самоздійснення індивідуального стилю творчої духовної діяльності, комунікативної культури особистості. Основою індивідуального стилю духовної самореалізації є виявлення і реалізація творчого потенціалу самобутності особистості, її національно-особливих рис, сенсові-життєвих моментів її суб’єктивно-особистісного світогляду, світосприймання.

На думку С. Рубінштейна, етика, включена в онтологію людського буття, виражає включеність моральності в життя, яке і є віддзеркаленням духовності людини. Сутність особи виявляється у взаєминах з іншими людьми. Але етичним є не будь-яке відношення людини до людини, а тільки таке, яке засноване на любові до нього, що припускає таке спілкування, коли інша людина не може бути знаряддям, засобом для досягнення яких-небудь своїх цілей, що свідчить про вихід за межі наявної ситуації і усвідомлення ним нескінченної природи існування свого власного “Я” і “Я” іншого, тому за такої умови відношення до іншого як до свого іншому “Я” є єдино можливим. Тому духовна взаємодія викладачів та майбутніх фахівців у ВНЗ стимулює формування професіоналізму.

У процесі професійної підготовки надзвичайно важливою є роль особистості викладача. Викладач на сучасному етапі здійснює найважливішу функцію в процесі навчання: передачу певних знань, вмінь, навичок студентам чи учням, з метою створення у них найбільш повної картини світу й у майбутньому вдалого пристосування до швидкозмінних умов життя.

Сучасний викладач не є бездушною машиною, яка передає знання від одного покоління наступним. Викладач робить у цей процес особистий внесок: він має коментувати цифри і факти, спілкуватися зі студентами, слухати й прислухатися, вести їх шляхом логічної думки, – саме від викладача залежить атмосфера навчання, оточуюче середовище, у якому студент здобуває знання й розвиває свій професіоналізм.

Переважна більшість людей доволі чітко асоціює будь-яку університетську дисципліну із тією людиною, яка її викладала. Це викликає іноді негативні враження, іноді – позитивні спогади. І це пояснюється сама взаєминами викладача і студентів, що складаються в ході навчального процесу і, як відомо, мають психологічний характер. Тому якість цих стосунків визначається перш за все рівнем психоло-педагогічної підготовки викладача і його загальною і духовною культурою.

Формуючи особистість майбутнього фахівця, слід закріплювати в його світогляді систему духовних цінностей, щоби майбутня самореалізація його в соціальних ролях тісно перепліталася з духовністю, адже духовною є діяльність людини, “завдяки якій стан людства його власними зусиллями підноситься на більш високий ступінь проявів” [4], яка веде людину вперед у напрямку якоїсь форми розвитку: емоційного, інтуїтивного, соціального і вказує на життєвість її внутрішньої сили.

Духовно багатою можна вважати людину, яка живе в гармонії із собою і світом, в якої сформовані духовні цінності, особисті чесноти, професійні риси, накреслені життєві орієнтири – все, що складає її життєве кредо, ідеал. Це особливо є актуальним сьогодні, коли набуває обертів тенденція до моральної кризи, спричиненої передусім втратою християнських цінностей, орієнтацією на індивідуалізм, прагматизм і споживацтво в особистому й суспільному житті, на бездуховний інтелектуалізм.

Особистість майбутнього фахівця повинна зростати на засадах духовності; показниками такого зростання є усвідомлення своїх професійних функцій, соціальної ролі; зміцнення внутрішньої чесності, толерантності, емпатії, справедливості; заміна критеріїв обов’язку, совісті на критерії естетичної та творчої спрямованості; зростання почуття гармонії світу.

Пошук сенсу життя зумовлює повноцінну реалізацію особистості майбутнього фахівця у комфортних педагогічних умовах. Освітнє середовище – це сукупність умов, які визначають сприятливий клімат для формування духовності всіх учасників освітнього процесу.

Духовність є життєвою необхідністю й сенсовою цінністю, способом життя, світосприйняття, самоствердження й самореалізації. У духовно багатому освітньому середовищі “гармонізується стан людини, нейтралізуються наслідки стресу, розвиваються творчі здібності, здійснюється оздоровчий вплив на весь організм; взаємовідносини із соціальним оточенням спрямовуються у конструктивне русло; полегшуються контакти з власною сутністю, з внутрішнім “я”; зростають виявлення цілеспрямованої творчої активності, включення до процесу творчої імпровізації” [3, с. 44–45].

У процесі професійного навчання завершується професійне самовизначення, формування професійної самосвідомості студента, професійної ідентичності, професійної мислення, готовності до професійно-творчої діяльності.

Суттєвим у цьому контексті є підвищення ролі професійних мотивів самоосвіти та самовиховання, які є найважливішою умовою розкриття творчих можливостей особистості студента, його професійного й особистісного розвитку.

Для підготовки фахівців нової формації потрібні нові підходи до розробки педагогічних методів, організаційно-педагогічних систем, освітніх технологій, спрямованих на професійний та особистісний розвиток майбутнього фахівця; розкриття та примноження особистісного загальнокультурного, духовного й інтелектуального потенціалу; пробудження потреби в усвідомленні себе громадянином планети під час виконання професійної ролі, рефлексії своїх сильних і слабких сторін у процесі своєрідного “примірювання” себе до цієї ролі; спонукання майбутніх спеціалістів до внутрішньої самоорганізації й самонавчання, професійного самовдосконалення; стабілізацію, розширення поля філософсько-освітнього аналізу, закріплення мотивів використання новітніх досягнень для самовдосконалення у вибраній професії, науковий та педагогічний супровід цього процесу; максимальне використання викладачами вищих навчальних закладів власного життєвого й професійного потенціалу та досвіду в об’єктивному оцінюванні світових культурно-освітніх подій для досягнення гідної мети – підвищення цивілізаційно-компетентнісних характеристик кожного випускника вузу України.

На думку Т. Сущенко, не слід забувати, що ситуація у вищих навчальних закладах України, де духовні цінності втрачаються, змінюються й нівелюються, недооцінка нової науково обґрунтованої мети професійної підготовки майбутніх фахівців теж є складовою кризового стану суспільства [5]. Тому модель цього фахівця має бути динамічною: у процесі формування професіонала повинні змінюватись як окремі кваліфікаційні характеристики, так і зв’язок між ними.

Зусилля викладачів мають бути спрямовані на вирішення глобальних проблем виживання цивілізації, що вимагає педагогічної співпраці, співтворчості й координованого розвитку особистості майбутнього фахівця як нового громадянина планети з власними поглядами на явища та події життя, на шляхи самоствердження й самореалізації. результатом якої має бути професійна ідентичність, готовність до професійної діяльності.

Отже, формування духовної особистості майбутнього фахівця здійснюється за допомогою виховання і навчання в умовах творчої співпраці і духовної взаємодії студентів і викладачів. Виховання відіграє в духовній сфері важливу роль. Його завдання – формування наукового світогляду; виховання свідомого ставлення до навчання, розвиток пізнавальної активності й культури розумової праці; професійної свідомості; виховання творчого ставлення до праці, підготовка до свідомого вибору професії; виховання моральності і культури поведінки; формування самосвідомості й виховання громадянської відповідальності тощо.

Список використаної літератури


  1. Александрова В. Г. Возрождение духовных традиций гуманной педагогики / В. Г. Александрова // Педагогика. – 2008. – № 6.

  2. Духовність у структурі сутності людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.slovodar.com.ua/.

  3. Приходченко К. Формування особистісних якостей навчаючих у творчому освітньо-виховному середовищі навчального закладу / К. Приходченко // Наукова скарбниця освіти Донеччини. – 2011. – № 1 (8). – С. 42–46.

  4. Рогова О. Г. Духовні цінності та проблема морального розвитку особистості [Електронний ресурс] / О. Г. Рогова. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/16240904/ sotsiologiya/tipologiya_.

  5. Сущенко Т. І. Педагогізація управління професійною підготовкою викладчів як зразок майбутньої професійної діяльності / Т. І. Сущенко // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах : зб. наук. пр. / Редкол.: Т І. Сущенко (голов. ред.) та ін. – Запоріжжя, 2012. – Вип. 24 (77). – С. 457–464.



Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   38


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница