12 грудня 2014 р. ІV всеукраїнська науково-практична конференція “Андріївські читання”

Облєс І. І. 

кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін

Класичний приватний університет

СПІВВІДНОШЕННЯ ТРАДИЦІЙНИХ ТА ІННОВАЦІЙНИХ ОСВІТНЬО-ВИХОВНИХ КОНЦЕПЦІЙ В СУЧАСНІЙ ПАРАДИГМІ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Питання щодо провідної ролі освітньо-виховних концепцій лежить в руслі домінування традиційних чи інноваційних підходів до виховання та розвитку особистості.

Історично, дослідження видатних педагогів, філософів, діячів Церкви і культури: Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Аврелія Августина, Фоми Аквінського Л. Толстого, К. Ушинського, А. Макаренка, В. Сухомлинського були спрямовані не на виправлення окремих недоліків існуючих виховання та освіти, а на переоцінку самої ідеї щодо цілей і завдань процесів формування та розвитку особистості, їх впровадження в реальний освітньо-виховний процес.

Розробка і аналіз світоглядних категорій: “існування людини”, “існування суспільства”, “самосвідомість особистості”, “життєдіяльність людини”, що є спільними для педагогіки, філософії, релігії та етики дає можливість розуміти освіту як сукупність світоглядних теорій (ідей), які обумовлюють методологію виховання і навчання, а також формування відповідного типу особистості.

На базі вчень минулого склалися і продовжують функціонувати різні світоглядні напрями, концепції, які є методологічною базою людинознавчих наук: екзистенціалізм, неотомізм, неопозитивізм, неопрагматизм, синергетика та ін. Кожна з них вплинула на побудову провідних ідей системи виховання та сучасну освітню парадигму в цілому. Кожна з них була у свій час новітньою, трансформувавшись надалі у класично-традиційну.

Аналізуючи вплив на виховання та розвиток особистості, слід зазначити, що філософською основою індивідуалізації навчання є екзистенціалізм, як філософія існування, переживання людиною свого буття у світі. Це, насамперед, дослідження людини як унікальної духовної істоти, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору, але лише тоді, коли особистість діє вільно, має свободу волі, вибір засобів її реалізації.

Головне у життєдіяльності індивіда – почуття, віра, надія. Кожен залишає за собою право йти в житті своїм неповторним шляхом. “Екзистенціалізм – це гуманізм”, – проголошує Ж.-П. Сартр. І дійсно, у захисті свободи та самостійності людської особистості, що існує в епоху дегуманізації, екзистенціалізм допомагає молодому поколінню усвідомити себе не лише як частину сірої маси суспільства, а як оригінальну, єдину та неповторну особистість.

Осмислити комплекс явищ, породжених науково-технічною революцією, намагається неопозитивізм – філософська основа педагогіки раціоналізму, основне положення якої: виховання повинно бути очищене від марних світоглядних ідей, оскільки соціальне життя в умовах науково-технічного прогресу потребує “раціонального мислення”, а не ідеології. Необхідно припинити маніпуляцію поведінкою особистості, створити умови для її вільного самовираження. Це допоможе здійснити осмислений вибір у конкретній ситуації, і тим самим попередити небезпеку формування уніфікованих форм поведінки. Основну увагу концепція неопозитивізму приділяє розвиту інтелекту, формуванню раціонально мислячої особистості.

Ідею побудови виховання та освіти на пріоритеті “духовного начала” пропагує неотомізм – філософська основа релігійного виховання на базі вчень основоположника – католицького богослова Фоми Аквінського.

Основні положення педагогіки неотомізму визначаються “подвійною природою” людини, як єдності матеріального і духовного: вона одночасно й індивід (матеріальна, тілесна істота, яка підкоряється всім законам природи), і особистість (володіє безсмертною душею, підкоряється лише Богу). Тільки релігія, а не наука, може знати істину про сутність людини, її життя і може визначати цілі виховання. Оскільки головне – душа, виховання повинно будуватися на пріоритеті духовного начала, маючи за мету, насамперед, допомогу людині у вихованні загальнолюдських чеснот: доброти, гуманізму, чесності, любові до ближнього, здатності до самопожертви, а також покори і терпіння.

У XX ст. популярності набула концепція про найзагальніші закони руху і розвитку природи, людини, суспільства, мислення – діалектичний матеріалізм. Розвиваючи провідні ідеї, діалектико-матеріалістична педагогіка виходить з того, що особистість є об’єктом і суб’єктом суспільних відносин, а її розвиток детермінований зовнішніми обставинами і природною організацією. Провідну роль при цьому відіграє виховання як складний соціальний процес, що має історичний і класовий характер. Особистість проявляється та формується в діяльності, тому акцент на професійну освіту, застосування колективного впливу на особистість, виховання активної громадянської позиції є запорукою розвитку країни, її трудових і виробничих ресурсів, дозволяє молодій людині всебічно реалізувати себе у суспільстві на благо народу і країни.

Філософським підґрунтям нової неокласичної методології освіти й виховання, в основу якої покладені ідеї любові до людини, визнання достоїнства й свободи особистості, виступає гуманізм. З часів Відродження гуманістична спрямованість розвитку особистості стверджує засобами виховання й освіти повагу щодо гідності й розуму людини, її право на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей, сприйняття особистості як найвищої мети історичного процесу.

Інтегруючи гуманістичну концепцію в освітню практику, педагогіка пропагує становлення особистості без насилля, якими би благими цілями воно не обґрунтовувалося, на принципах рівності, людяності, справедливості, свободи. Це – педагогіка співпраці, співробітництва, партнерства, яка визнає можливості вдосконалення особистості, розвитку її творчих здібностей, велич розуму й духу, велич людського генію.

У середині 70-х років XX ст. розвитку набуває синергетика, наука, яка досліджує процеси самоорганізації в природі і суспільстві, перехід складних систем із невпорядкованого стану в упорядкований. Синергетична концепція, поширюючись зокрема на виховання, пропонує по-іншому поглянути на світ за принципом компліментарності, який стверджує, що протиріччя зникають за рахунок взаємного доповнення, компромісу, поєднання рис протилежностей. Для забезпечення гуманістичного виховання та освіти ці відкриття означають зміну методології: немає необхідності ламати і підганяти особистість до досконалої моделі, а необхідно плавно і обережно розвивати людину. На перший план виходить ідея пошуку компромісу, який поєднує протилежності суспільства і особистості; педагогічний вплив поступається взаємодії, діалогу співробітництва, партнерству.

Таким чином, інтеграція провідних концепцій виховання та освіти сприяє розвитку нової освітньої парадигми, направленої, передусім, на формування особистості, готової осмислено сприймати знання, розуміти їх значущість, здатна мислити, працювати з різними менталітетами, здатна до самореалізації.

Сучасна наука і техніка змінили світ, підходи до виховання та розвитку молодої особистості, але не дали остаточної відповіді на питання про сенс людського життя, призначення людини у цьому світі, її щастя. Тому необхідно розуміти, що тільки паритет традиційних та новітніх підходів до виховання й освіти молодого покоління забезпечить всебічний гармонійний розвиток, підготовку особистості, здатної функціонувати в умовах швидкоплинності та змін ідей сьогодення, допомогти сформувати на загальносуспільному й індивідуальному рівнях розуміння людини як найвищої споконвічної цінності.