доктор наук із соціальних комунікацій, доцент Класичний приватний університет Мас-медійна реальність і моральність:
погляд Н. Лумана
Сьогодні поєднання понять “мас-медіа” й “моральність” викликають багатий спектр реакцій: від кривих посмішок до відвертого нерозуміння. З метою визначення, наскільки можна застосувати критерії моральності до реальності мас-медіа, необхідно з’ясувати природу мас-медійної реальності та місце моралі в ній. Звернемося до знаного дослідника мас-медіа, німецького філософа, соціолога та юриста Н. Лумана, на думку якого мас-медійна реальність має подвійний характер. З одного боку, комунікація лише за безпосередньої участі пересічного читача, слухач, глядача й визначається рівнем його розуміння поданої інформації. З іншого боку, реальність, яку творять мас-медіа, є трансцендентною ілюзією, тобто ця реальність розглядається “не просто як ланцюжок операцій, а як ланцюжок спостережень, а точніше – спостережних операцій”. Філософ для такого досягнення розуміння мас-медіа пропонує “спостерігати їх спостереження”, тобто йдеться про спостереження першого порядку – за фактами та спостереження другого порядку – спостереження спостерігача. Отже, Н. Луман вводить поняття двох реальностей – первинної та вторинної спостережної.
Водночас філософ наголошує, що мас-медіа не можуть вважати себе “носієм істини”, оскільки їхнє завдання – конструювання реальності, відмінної від справжньої. А під час самого процесу конструювання відбувається вже певне спотворення істинності цієї реальності. Цікавим є зауваження Н. Лумана з приводу того, що мас-медіа не повинні розрізняти реальний світ і світ, створений ними, тобто віртуальний. Цим самим учений-філософ пояснює неможливість розуміння мас-медійної реальності, якщо бачити їхнє завдання в підготовці правильної інформації про світ і при цьому скаржитися на невиконання його журналістами, на спотворення реальності чи маніпуляцію.
Н. Луман підкреслює складність, пов’язану із загальною характеристикою чи аналізом мас-медійної реальності, оскільки три її напрями: новини/репортажі, реклама й розваги – конструюють реальність за допомогою дуже різних способів. На думку філософа, будь-який більш точний аналіз мас-медійної реальності, зокрема її емпіричне дослідження, повинно базуватися на новинах та репортажах, оскільки саме вони орієнтовані на дисконтинуальність і конфлікт. Н. Луман звертає увагу, що “у зображенні суспільства виявляються насамперед розломи – або по часовій вісі, або у соціальному вимірі”. Відповідно позитив, представлений у нашому випадку конформністю та згодою, залишається “недопроявленим”. Взагалі професійне вміння мас-медійників спонукає до надання переваги неспокою перед спокоєм. Таким способом суспільство спонукає себе до постійних інновацій: породжуються проблеми, що потребують вирішення, які, у свою чергу, призводять до проблем, що теж потребують вирішення. Отже, суспільство одночасно відтворює теми, які могли б підхоплюватися мас-медіа і трансформуватися в інформації.
Шлях подолання такої однобічності подання мас-медійної реальності, на думку Н. Лумана, можуть компенсувати самі мас-медіа, зокрема за допомогою надання “переваги моральним оцінкам”. Проте в такому разі начебто складається враження, що “палку перегинають в інший бік”, тобто, що “сутність моралі полягає в тому, аби обирати опції миру, компромісу, солідарності, смислу. Та філософ наголошує на тому, що в історичному та емпіричному ракурсі ця думка не має рації, адже в суті моралі відсутні жодні підстави, які б суперечили моральному заохоченню боротьби з ворогом, незгоді із чужорідною позицією тощо.
З одного боку, у випадку балансу між двома сторонами однієї вісі реальність описується таким способом, який “викликає відчуття необхідності її урівноваження”, тобто безпосередньому відтворенню того, що “є” протиставляється те, як “власне має бути”. З іншого боку, на думку Н. Лумана, дефіцит реальності не можна урівноважити нормативним аспектом. Ідеться про те, якщо певна тема моралізується, то складається враження, що в цьому є потреба, оскільки “реальна реальність інша”.
Отже, з одного боку, в інформаційному мас-медійному кругообігу моральність посідає місце “бідного родича”, який має про себе весь час настирно “нагадувати”. З іншого боку, мораль як певний ідеал у вигляді моральних оцінок має бути своєрідним каталізатором сучасної мас-медійної реальності: саме таким шляхом можна подолати однобічність подання мас-медійної реальності.
Протистояння канонічного права
і політичного свавілля Покатаєва Т. О. старший викладач кафедри гуманітарних дисциплін Класичний приватний університет ІСТОРІЯ ВІДНОВЛЕННЯ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ
В УКРАЇНІ В 90-Х РОКІВ ХХ СТ.
Україна як самостійна держава отримала неоднозначну, складну церковно-релігійну спадщину. На хвилі національно-культурного й духовного піднесення кінця 80-х років у країні наростала тенденція до усамостійнення православної та легалізації заборонених раніше церков. Це наслідок, з одного боку, загострення суспільних проблем, втрати багатьма громадянами старих ідеологічних орієнтирів і пошуків духовної опори в житті, повернення на хвилі відродження до традиційних духовних цінностей, а з іншого – зняття заборон на релігійне життя і забезпечення з боку держави реальних гарантій свободи освіти.
1989 р. почали створюватися перші ініціативні групи з відродження Українського автокефальної православної церкви (УАПЦ). А вже в червні 1990 р. відбувся перший Всеукраїнський собор УАПЦ, який обрав першого православного патріарха України митрополита Української православної церкви у США Мстислава.
Екзархат Російської православної церкви (РПЦ) на чолі з митрополитом Філаретом також добився більшої автономії. Він дістав назву “Українська православна церква” і самостійність у внутрішньому управлінні.
Складно проходив процес легалізації Української греко-католицької церкви (УГКЦ), забороненої в 1946 р. Прагнучи не допустити відновлення її діяльності, влада протягом 1988-1989 рр. передала Російській православній церкві в Галичині понад 1000 храмів. І легалізована 1989 р. УГКЦ опинилась без церкви. Цим радянська держава заклала небезпечну базу для подальших конфліктів на міжконфесійному грунті.
Користуюсь всіма можливими засобами, радянська влада намагалась тримати під контролем церковно-релігійне життя, впливаючи на нього в руслі офіційної ідеології. В Східній Україні місцева влада, як правило, підтримувала Російську православну церкву. Вона відмовляла громадам УАПЦ в переданні храмів. 1991 р. в 22 областях України діяло 5 тис. парафій УПЦ і всього півсотні реальних церков УАПЦ. Натомість у Західній Україні, де вирішальним був вплив “демократів”, підтримувалася передусім Українська греко-католицька церква. Парафій УПЦ в 1991 р. тут залишилося зовсім мало. Водночас діяло близько 1000 парафій УАПЦ та приблизно 2 тис. греко-католицьких.
Проголошення України незалежною державою докорінно змінило церковно-релігійну ситуацію в Україні. Уже в листопаді 1991 р. Помісний собор УПЦ поставив перед архієрейським собором РПЦ у Москві питання про цілковиту автокефалію української церкви. Однак у відповідь з Москви пролунала вимога до Філарета залишити кафедру. А коли він відмовився, то був позбавлений сану. Архієрейський собор УПЦ, в якому взяли участь 17 українських єпископів, обрав предстоятелем УПЦ керуючого справами Московської патріархії митрополита Володимира (Сабодана).
У відповідь в червні 1992 р. в Києві зібрався Всеукраїнський православний собор УАПЦ та частини УПЦ, що залишалася вірною Філаретові. Собор проголосив об’єднання двох церков на чолі з патріархом Мстиславом в єдину УПЦ Київського патріархату і обрав Філарета заступником патріарха. Однак більшість православних парафій в силу різних причин та обставин і далі залишилися в юрисдикції промосковської УПЦ. Згодом була відновлена діяльність Українського автокефальної православної церкви.
Церковно-релігійні питання продовжували залишатися в епіцентрі політичних подій. Водночас і церковні ієрархи не цуралися політичного життя. На президентських виборах 1994 р. новий предстоятель УПЦ Київського патріархату (КП) Володимир (Романюк), обраний патріархом після смерті Мстислава у жовтні 1993 р., відверто закликав віруючих голосувати за Л. Кравчука. Натомість УПЦ Московського патріархату (МП) надала реальну підтримку Л. Кучмі. Як наслідок, новий Президент відмовився від будь-яких публічних контактів з УПЦКП, а коли помер патріарх Володимир, влада не дозволила поховати його на території Софії Київської. Відбулися сумновідомі події 18 липня 1995 р., коли несанкціонований похорон патріарха було жорстоко розігнано загонами “Беркута”. Володимир був похований біля брами Святої Софії. У жовтні 1995 р. патріархом УПЦКП був обраний Філарет.
Хоча в преамбулі Конституції України є слова про “відповідальність перед Богом”. Однак держава прагне не втручатися в церковне життя. Згідно зі ст. 35 Конституції України, церква в Україні відокремлена від держави. Виходячи з факту поліконфесійності українського суспільства, Конституція України проголосила, що “жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова”. Умови діяльності релігійних організацій визначено Законом України “Про свободу совісті і релігійні організації”, що був ухвалений Верховною Радою України 23 квітня 1991 р. Пріоритетними у державно-церковних відносинах вважається забезпечення конституційних положень про відокремлення церкви від держави і школи від церви, рівноправності всіх офіційно діючих в Україні релігій та права громадян на свободу совісті. Держава має сприяти релігійним організаціям у виконанні їхніх статутних завдань, участі церков у служінні, що має соціальне значення, подоланню міжконфесійних та міжцерковних конфліктів як джерел напруженості в суспільстві. Державні органи повинні запобігати будь-яким виявам релігійної винятковості та нетерпимості до прихильників інших віросповідань, зневажливого становлення до релігійних почуттів громадян. Розв’язанню цих проблем, унормуванню державно-церковних стосунків покликаний служити спеціальний орган виконавчої влади – Державний комітет у справах релігій.
В червні 1996 р. Українським центром економічних і політичних досліджень та фондом Конрада Аденауера в Україні був проведений “круглий” стіл на тему “Релігія і влада: проблеми взаємовідносин”. На ньому було обговорено питання, пов’язані з законодавством України про церковно-державні відносини, практикою його дії та шляхами вдосконалення. У своїх виступах учасники засідання відзначала, що законодавство України, яке доти регулювало відносини церкви і держави, є загалом демократичним і відповідає основним нормам міжнародного права. Однак воно недосконале і не враховує повністю реальну ситуацію в країні. Особливо конфліктогенним було положення про почергове використання культових споруд, введене додатково до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Воно передбачало не обопільну згоду релігійних громад з цього питання, а рішення місцевих органів влади. Тим самим виконання закону було поставлено фактично у залежність від позиції місцевих властей, яка нерідко бувала упередженою
Для 1990-х років характерними були досить інтенсивне державно-церковне спілкування і співпраця у розв’язанні актуальних церковно-релігійних проблем і двосторонніх стосунків. Регулярного характеру набули щорічні зустрічі Президента України з предстоятелями церков та релігійних організацій. Подією в двосторонніх стосунках стала Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій, яка відбулася в грудні 1996 р. За дорученням Президента Кабінетом Міністрів Україні розроблено і затверджено в жовтні 1998 р. план-графік повернення релігійним організаціям належних їм культових будівель, що були в них колись відібрані й не використовувались або використовувались не за призначенням.
Таким чином держава усвідомила значення релігії в житті суспільства. Унормуванню стосунків між державою і церквою сприяло зняття обмежень прав віруючих, а також релігійних організацій, які були зрівняні з громадськими. Релігійні організації отримали статус юридичної особи. Законодавчими актами було врегульовано питання власності, підприємництва, землекористування релігійних інституцій, трудових відносин та ін. Для віруючих, релігійні переконання яких перешкоджають проходженню дійсної строкової військової служби, передбачено альтернативну трудову службу.
Поделитесь с Вашими друзьями: |
