2. Генезис философии



страница3/8
Дата12.05.2016
Размер466 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8
30.Стоицизм

В конце IV в. до н. э. в Греции формируется стоицизм, который в эллинистическом, а также в более позднем римском периоде становится одним из самых распространенных философских течений. Его основателем был Зенон. Трактат "О человеческой природе". Стоики часто сравнивали философию с человеческим организмом. Логику они считали скелетом, этику - мышцами, а физику - душой. Более определенную форму стоическому мышлению придает Хрисипп. Он превращает стоическую философию в обширную систему. Стоики характеризовали философию как "упражнение в мудрости". Орудием философии, ее основной частью они считали логику. Она учит обращаться понятиями, образовывать суждения и умозаключения. Без нее нельзя понять ни физику, ни этику, которая является центральной частью стоической философии.

В онтологии стоики признают два основных принципа: материальный принцип (материал), который считается основой, и духовный принцип - логос (бог), который проникает через всю материю и образует конкретные единичные вещи. Стоики, в отличие от Аристотеля сущностью считали материальный принцип (хотя, так же как и он, признавали материю пассивным, а логос (бог) - активным принципом). Понятие бога в стоической философии можно охарактеризовать как пантеистическое. Логос, согласно их взглядам, пропитывает всю природу, проявляется везде в мире. Он является законом необходимости, провидением. Понятие бога сообщает всей их концепции бытия детерминистский, вплоть до фатализма, характер, который пронизывает и их этику. В области теории познания стоики представляют по преимуществу античную форму сенсуализма. Стоики упрощают аристотелевскую систему категорий - четыре основными категориями: субстанция (сущность), количество, определенное качество и отношение, согласно определенному качеству. С помощью данных категорий постигается действительность.

Центром и носителем познания, согласно стоической философии, является душа. Она понимается как нечто телесное, материальное. Иногда ее обозначают как пневма (соединение воздуха и огня). Ее центральную часть, в которой локализируется способность к мышлению и вообще все то, что можно определить в нынешних терминах как психическую деятельность, стоики называют разумом (гегемоником). Разум связывает человека со всем миром. Индивидуальный разум является частью мирового разума. Хотя стоики считают основой всякого познания чувства, большое внимание они уделяют и проблемам мышления.

Стоическая этика выдвигает на вершину человеческих усилий добродетель. Добродетель, по их представлениям единственное благо. Добродетель означает жить в согласии с разумом. Стоики признают четыре основные добродетели, прибавляются четыре противоположности: разумности противостоит неразумность, умеренности - распущенность, справедливости - несправедливость и доблести - трусость, малодушие. Между добром и злом, между добродетелью и грехом четкое, категорическое различие.

Стоическая философия, видимо, лучше всего стращает развивающийся кризис духовной жизни греческого общества, который явился следствием экономического и политического разложения. Именно стоическая этика наиболее адекватно отражает "свое время". Это этика "сознательного отказа", сознательного cмирения с судьбой. Она отводит внимание от внешнего мира, от общества к внутреннему миру человека. Лишь внутри себя человек может найти главную и единственную опору. Поэтому стоицизм вновь оживает в период кризиса Римской республики и затем в период начинающегося распада Римской империи.



31.Неоплатонізм

Розбудова Римської імперії супроводжувалася дуже сильними змінами у свідомості людей того часу. Посилювалося тяжіння до суто релігійного способу самоусвідомлення. Це відбилося і на філософії III-IV ст. н.е., яка дедалі більше набувала рис теософського вчення.

Неоплатонізм виникає в античній філософії як остання спроба синтезувати уявлення про Космос та людину в одне вчення, переважно на підставах платонівської філософської традиції. Плотін, Порфирій, Прокл — найбільш відомі представники цього завершального в античній філософії напряму думки.

Неоплатоніки конструюють вчення про ієрархічність будови Дійсності. Основою буття є божественне (але безособове, на відміну від прийнятого у християнстві) "Єдине" як остання підстава жування будь-якого буття. Все інше існує, як і Єдине, вічно, тому пиання про походження всього замінюється в неоплатонізмі питанням про залежність одного буття від іншого. І в цьому розумінні "Єдине" шляхом поступового послаблення в низхідному порядку обумовлює "розум", потім "душу", "Космос", "матерію" (під якою розуміється, як і у Платона, небуття). Чуттєвий світ у неоплатоніків — це єдність ідей розуму, душі та матерії. Цей світ протяжний, тривалий, неістинний. Душа людини неречовинна, безтілесна, вона пов'язана не тільки з тілом, а й з божественною душею. Мета земного життя — звільнення від тілесності, чуттєвості через вдосконалення морального життя і наступного після смерті злиття з божеством. Саме в неоплатонізмі вперше проводиться ідея тріадичного, низхідного розвитку будь-якого предмета, навіть Бога. Це перебування в собі — вихід з себе — повернення в себе. Найбільш детально цю ідею опрацював Прокл, тому його визнано християнською церквою святим.

Ідеї неоплатонізму про існування ідеального світу, про втілення ідеї в матерію, про безсмерття душі, про пантеїстичний зв'язок божественного та світського не загинули разом з розпадом античного суспільства. Вони мали значний вплив на християнську теософію Середньовіччя та на філософію доби Відродження і Нового Часу.

33.Система Орігена

Важливим пунктом догматичної системи Орігена, відносно якого він витратив масу сили і якому присвятив більшу частину своїх суджень, є вчення про народження Сина від Отця. Бог незмінний ні в сфері діяльності, ні в сфері мислення. Тому, від вічності Він повинен мати в Собі Сина. “Отець ніколи, ні в один момент Свого буття, не міг існувати, не народжуючи Премудрість, тому що якщо ми припустимо, що Бог народив Премудрість – Сина, яка перш не існувала, тоді Він або не міг народити її спершу, або міг, але не бажав народити. Зрозуміло, що цього сказати неможливо: в першому і другому випадку виявилося б, що Бог або не піднісся з стану нездатності в стан здатності, або затримував і відкладав народження Премудрості”. “Бог ніколи не починав бути Отцем, тому що ніщо не перешкоджало Йому зробитися Отцем, подібно людським батькам, які на завжди можуть стати батьками. Якщо ж Бог завжди досконалий і завжди володів силою зробитися Отцем і до того ж вважав Своїм благом бути Отцем такого Сина, що могло затримувати Його в само позбавленні такого блага, тобто, якби мовити, внаслідок якого Він робиться Отцем?”. Але Отець не тільки породив Сина і перестав народжувати, але завжди народжує Його . “Спаситель наш є сяйвом Слави, а про сяйво слави неможливо сказати, що воно один раз і уже більше не народжується, але, як світло постійно супроводжується сяйвом, так народжується і сяйво Слави Божої. Так і Спаситель вічно народжується від Отця і тому говорить: “перше всіх пагорбів Він народжує Мене”, а не – родив Мене. Як акт постійний і вічний це народження немає ніякого початку, - “не тільки такого, яке може бути поділене на якісь часові проміжки, але і такого, яке звичайно споглядає одна лише думка (mens) в собі самій, і яке спостерігається, так би мовити, чистою думкою і духом (animo).

Без жодних сумнівів, цей погляд на народження Сина від Отця, як акт, який триває безперервно, вперше висловлений в християнській літературі, складає найблискучіший пункт в догматичній системі Орігена і вносить суттєві відмінності між “логос ендіатетос” і “логос профорікос” , яке лежало в основі апологетичної теології, тому що якщо б Отець завжди і без всього хронологічного проміжку народжує Сина, то не залишається ніякого місця для того моменту, коли б Логос знаходився в прихованому стані. За Орігеном таке розрізнення неможливе вже і тому, що воно суперечило б незмінності Божій. Так само і нематеріальність і духовність єства Божого заперечували у Орігена всяку думку про “истичение”, яка мала велике значення в системах Іпполита і Тертуліана. “Будучи неподільним і нероздільним, Бог стає Отцем, не виділяючи Його, як думають деякі, тому що, якщо Він є “истичение” Отця і народжується від Нього, як діти тварин, то той що народжує і народжений повинні бути тілом”.

Поняття про Бога для Орігена зливається з поняттям про Отця. Бог неосяжний і невимовний, невидимий і безтілесний, не містить в Собі нічого більшого і меншого і є єдинством і одиничністю. За своїм буттям Він є Сущий, ні від кого не походить, і нікому не завдячує Своїм буттям. Він завжди володіє тим, чим Він є, і не отримав ні від кого Своє існування, і тому є вічним і незмінним. Він є початком всього, світлом і благом, джерелом самого блага. Природа Божества неосяжна, і сила людського розуму хоча б це був і найсвятіший і найчистіший розум, не в змозі зрозуміти Його. І доречним було б поставити запитання: чи припустимі відносно Бога якісь визначення? Не легко вирішити, - говорить Оріген, - сутність Він чи вище сутності, розум Він чи вище розуму. Але в іншим місцях Оріген висловлюється чіткіше. Бог вище всього розумового. Мудрість, істина, світло і життя – від Нього і тому Він вище всього цього.

Але цілком зрозуміло, що християнський письменник не міг залишатися на цих повністю абстрактних визначеннях. Якщо Єдине у Плотіна не має ні думок, ні рухів, ні енергії, то Бог Орігена є Розумом, Самосвідомістю і Особистістю, Яка пізнає Себе. “Бог є проста розумна природа. Він є і цілковитий розум і як розум може рухатися і діяти”. Він володіє повним і досконалим знанням відносно Себе, яке знає і про Сина і про все. Величезне бажання ствердити думку про Бога, як Особистість, яке володіє мисленням і самосвідомістю, мабуть, всупереч неоплатонізму, привело Орігена до оригінального поняття про Нього, як Істоти самообмеженої за всемогутністю і всевіданням. Бог не є безмежним, як вчив про Нього Плотін: на думку Орігена, навпаки, все безмежне, як таке що містить в собі елементи невизначеності, непізнаване, а тому і Бог, якщо б Він був безмежним за Своєю сутністю і силою, не міг би пізнавати Самого Себе, так само і діла Його залишилися б поза сферою Його бачення, якщо б були безмежними. “Якщо б могутність Божа була безмежною, то Він б по необхідності не знав Самого Себе, тому що за природою безмежне – непізнаване; отже, Він створив все, що міг знати і тримати в Своїх руках і керувати промислом”.

“Чи може Бог осягати все, чи не може? Якщо відповісти що не може, - буде нечестиво. Якщо ж Бог осягає все, то зрозуміло, що це все має початок і кінець; тому що, все, що не має зовсім ніякого початку, не може бути осягнутим” [5, с.40]. Це оригінальне розуміння Орігена про Бога, як Істоти само обмеженої відносно всемогутності і всевідання, залишилося його особистим надбанням, проте як його неоплатонічний погляд на Божество, як буття, неосяжне, недоступне ніяким логічним визначенням, було сприйняте і ще більш розвинуте в наступних поколіннях.



34. Августин Блаженний

Одним із найбільш яскравих представників патрістики був єпископ із Гіппона (Північна Африка) Августин, якого католицькі богослови нарекли ще й ім'ям Блаженний. Августин вважав, що філософія поза богослов'ям – ніщо. Воюючи з "язичеством", як він називав античну філософію, Августин намагався розгорнути християнську теологічну систему на основі неоплатонізму. Платонівські "ідеї" перетворюються в Августина в "думки творця перед актом творіння", а "надчуттєвий світ" – в ієрархію християнського неба із Богом на чолі. При цьому небесна ієрархія визначає ієрархію земного соціального існування. Августин пропагував доктрину всезагального, наперед визначеного існування. Бог, вказує Августин, наперед визначає долю людини, незалежно від її вчинків: одні люди йдуть до "спасіння", інші до пекельних мук. Людська воля, за Августином, – сліпа зброя волі Бога.Погляди Августина виникли на межі античного і середньовічного світів. Світова римська держава розвалилась. У 410 р. Аларіх захопив і пограбував Рим, ворота якого відкрили раби. Історичні події тієї епохи дістали тлумачення в "філософії історії" Августина, що була викладена у творі "Про град божий". Вся історія для Августина – це боротьба між прибічниками християнської церкви, які будують "град божий" на землі, і прибічниками сатани, який організував світське життя на землі, світську земну державу. Якщо гине земна держава, то на її місце стає "вічна світова держава", яка втілена в католицькій церкві. Августин пропагує теократичну систему – верховенство церковної влади над світською і світове панування космополітичної організації католицизму. Софістичними доведеннями він намагається виправдати рабство і соціальну нерівність.Погляди Августина справили великий вплив на всю середньовічну філософію і ідеологію. Етика, що на них ґрунтується, проповідує лицемірний аскетизм: "любов до Бога", доведена до презирства у ставленні до людини. Для Августина земне життя – гріховне і тимчасове, це тільки підготовка до вічного "потустороннього" існування. Така проповідь робила людей пасивними, привчала їх до рабської покірливості, формувала рабську свідомість.



35. Скот Еріугена (близько 810–877 рр.).Еріугена створив першу філософську систему в середньовічній Європі, яка викладена в його головному творі "Про поділ природи". Система Еріугени носила містико-пантеїстичний характер. Еріугена вважав, що все буття поділяється на чотири "природи": перша – природа не створена, але здатна сама творити – Бог; друга – природа створена і сама здатна творити – сукупність першоформ (у платонівському розумінні) і діючих причин; третя – природа створена і не здатна творити – світ чуттєвих речей. Існування світу речей Еріугена пов'язує з гріхопадінням людини, яке й призвело до того, що цей світ відійшов від Бога, В кінцевому підсумку (на основі спокути) чуттєвий світ повернувся до Бога, і цей стан буття характеризує, як вказує Еріугена, четверту природу – Бога як кінцеву мету всього, як субстанцію, до якої все повертається. Відповідно до цих щаблів буття розрізняється й пізнання: розум пізнає Бога, міркування вивчає першооснови і першоформи речей, відчуття мають своїм об'єктом одиничні речі. Вчення Еріугени мало в собі риси пантеїзму і було засуджене папою Гонорієм III у 1225 р. в зв'язку із засудженням вчень наступників Еріугени – Амальріха Шартрського і Давида Дінанського як єретичних і таких, що мали пантеїстичний характер.Вчення Еріугени показує, що він був першим видатним представником середньовічної схоластики, в якій панували платонізм і неоплатонізм. пристосовані переважно до потреб християнства

39. Н.Кузанского. Пантеизм

Пантеизм (греч.) - всебожие. Пантеизм - фил. учение, max сближающее понятия бог и природа. Две формы: -натуралистич. (стоики, Бруно) - одухотворение природы, наделение бож. св-ми, растворение бога в природе -мистический (Кузанский) -растворяет природу в боге. НИКОЛАЙ КУЗАНСКИЙ (1401-1464) Род. в Герм. г. Куза в семье зажиточного крестьянина. Центр. проблема его филос. - соотн. бога и мира. Б - бесконечное единое начало и вместе с тем - скрытая сущность всего. Ступени познания: 1)ощущения (смутные представления); 2)рассудок (он может мыслить противоположности - идея о том, что мир сост. и познается из (через) прот-ти. Способность мыслить бесконечно - важн. св-во рассудка. Идея в том, что человек -высшее и наиболее значительное бож. творение Осн. фил. идеи: 1) идея взаимосвязи всех прир. явлений; 2) идея совпадения противоположностей; 3) учение о бесконеч-ости Вселенной; 4) учение о чел-ке как микрокосме. Призывал к веротерпимости. Один из первых повернул от чисто теологич. воззр. на мир к натур.. воззрению. Мир бескон. Чел-к - бескон-е сущ-во, соединяет земное и божеств. Идея пантеизма - идея, призванная утвердить прежде всего знание, ущемить веру, показать возм-ти ч. разума.



40.Макиавелли (Флоренция)

Эмпиризм: убеждение, что все наше знание основывается на опыте

Имморализм: отрицание существования добра

Антропологический минимализм: убеждение в ничтожности человеческой природы

Макиавелли освобождает политику от принципов морали. Известно, что именем Макиавелли («макиавеллизм») называется политика, основанная на культе грубой силы, пренебрежении нормами морали. Самоуверенность, смелость и гибкость — вот от чего зависит успех политики, по мнению Макиавелли. При рассмотрении форм государственного устройства он отдает предпочтение республике, а не монархии. Единовластие необходимо при создании и реформировании государств, а республиканское правление является лучшим для поддержания государственной власти.

Рассматривая политику применительно к конкретному обществу, Макиавелли отмечает большое влияние на нее борьбы противоположных классов: простого народа и элиты, имущих и неимущих. Из соотношения борющихся в обществе сил он выводит и конкретные формы государства. Он предпочитает умеренную республику или «смешанную форму государства», в которой сочетаются демократический, аристократический и монархический элементы власти.



41.Томас Мор

Утопия


Мор создал первую стройную социалистическую систему, хотя и разработанную в духе утопического социализма.

Томас Мор назвал свой труд «Золотая книжечка, столь же полезная, сколь и забавная о наилучшем устройстве государства и о новом острове Утопия».

«Утопия» делится на две части, мало похожих по содержанию, но логически не отделимых друг от друга.

критика современных ему общественно-политических порядков: он бичует «кровавое» законодательство о рабочих, выступает против смертной казни и страстно нападает на королевский деспотизм и политику войн, остро высмеивает тунеядство и разврат духовенства. Но особенно резко нападает Мор на огораживания общинных земель разорявшие крестьянство. В первой части «Утопии» дана не только критика существующих порядков, но и программа реформ, напоминающая более ранние, умеренные проекты Мора; эта часть очевидно служила ширмой для второй, где он высказал в форме фантастической повести свои сокровенные мысли. Во второй части снова сказываются гуманистические тенденции Мора. Во главе государства Мор ставил «мудрого» монарха, допуская для чёрных работ рабов; он много говорит о греческой философии, в частности о Платоне, сами герои «Утопии» — горячие приверженцы гуманизма. Но в описании социально-экономического строя своей страны Мор даёт исключительно ценные положения. Прежде всего в «Утопии» отменена частная собственность, уничтожена всякая эксплуатация. Взамен её устанавливается обобществлённое производство. Труд является обязательным в «Утопии» для всех, причём земледелием занимаются поочерёдно все граждане до определённого возраста, сельское хозяйство ведётся артельно, но зато городское производство построено на семейно-ремесленном принципе — влияние недостаточно развитых экономических отношений в эпоху Мора. В «Утопии» господствует ручной труд, хотя он и продолжается только 6 часов в день и не изнурителен. Мор ничего не говорит о развитии техники. В связи с характером производства обмен в государстве Мор отсутствует, нет также и денег, они существуют только для торговых сношений с другими странами, причём торговля является государственной монополией. Распределение продуктов в «Утопии» ведётся по потребностям, без каких-либо твёрдых ограничений. Государственный строй утопийцев несмотря на наличие короля — полная демократия: все должности — выборные и могут быть заняты всеми, но, как и подобает гуманисту, Мор предоставляет интеллигенции руководящую роль. Женщины пользуются полным равноправием. Школа чужда схоластике, она построена на соединении теории и производственной практики.

Ко всем религиям в «Утопии» отношение терпимое, и запрещён только атеизм, за приверженность которому лишали права гражданства. В отношении к религии Мор занимает промежуточное положение между людьми религиозного и рационалистического миросозерцания, но в вопросах общества и государства он — чистый рационалист. Признавая, что существующее общество неразумно, Мор вместе с тем заявляет, что оно — заговор богатых против всех членов общества. Социализм Мора вполне отражает окружающую его обстановку, чаяния угнетённых масс города и деревни. В истории социалистических идей его система широко ставит вопрос об организации общественного производства, притом в общегосударственном масштабе. Новым этапом в развитии социализма она является ещё и потому, что в ней осознано значение государственной организации для построения социализма, но Мор не мог в своё время видеть перспективу бесклассового общества (в «Утопии» Мора рабство не отменено), осуществляющего великий принцип «от каждого по способностям, каждому по потребностям» без всякого участия государственной власти, ставшей излишней.

Томмазо Кампанелла

Мировоззрение Кампанеллы удивительным образом совмещает в себе все три главных направления новой философии — эмпирическое, рационалистическое и мистическое.

Подобно Бэкону Кампанелла задается «воcстановлением наук», то есть созданием новой универсальной науки на развалинах средневековой схоластики. Источниками истинной философии он признает внешний опыт, внутренний смысл и откровение. Исходная точка познания есть ощущение;, опыт - основание всякой «мирской» науки. Но это основанное на ощущениях познание само по себе недостаточно и недостоверно — недостаточно потому, что мы познаем в нём не предметы, каковы они на самом деле, а лишь их явления для нас, то есть способ их действия на наши чувства При своей внешней феноменальной раздельности все вещи по внутреннему существу своему, или метафизически, причастны единству Божию, а через него находятся в неразрывном тайном общении друг с другом. В мире природном метафизическое общение существ с Богом и между собой проявляется бессознательно, или инстинктивно; человек в религии сознательно и свободно стремится к соединению с Божеством. Этому восходящему движению человека соответствует нисхождение к нему Божества, завершаемое воплощением божественной Премудрости в Христе. Приложение религиозно-мистической точки зрения к человечеству как общественному целому ещё в юности привело Кампанеллу к его теократическому коммунизму (см. выше).



42.Философия Христа Эразма Роттердамского

Одна фигура возвышается над североевропейскими гуманистами, и не только благодаря его влиянию на германскую и швейцарскую реформации - Эразм Роттердамский.

Эта "философия" является, на самом деле, формой нравоучения, а не академической философией: Новый Завет учит знанию о добре и зле, чтобы его читатели могли отвергнуть последнее и возлюбить первое. Новый Завет является lex Christi (законом Христа), к соблюдению которого призываются христиане. Христос является примером, которому христиане должны подражать. И все же Эразм не воспринимает христианство всего лишь как внешнее соблюдение нравственных правил. Его типично гуманистический акцент на внутренней религии приводит его к предположению, что чтение Писания преображает читателя, давая ему новый стимул возлюбить Бога и ближнего.

Во-первых, Эразм считает, что будущая жизненность христианства будет основываться на мирянах, а не на духовенстве. Духовенство рассматривается в качестве учителей, в чьи обязанности входит поднятие мирян до своего собственного уровня понимания, нет места каким-либо суевериям, которые бы давали духовенству постоянное превосходство над мирянами. Во-вторых, сильный акцент, который Эразм делает на "внутреннюю религию", приводит его к пониманию христианства, не зависящего от Церкви, - ее обрядов, священников и институтов. Зачем исповедоваться в своих грехах другому человеку, говорит Эразм, лишь потому, что он священник, когда можно исповедаться Самому Богу? Религия - это дело сердца и ума каждого отдельного человека, это внутреннее состояние. Эразм подчеркнуто избегает упоминания таинств. Аналогичным образом, он отрицает взгляд на "религиозную жизнь" (другими словами - монашество) как на высшее проявление христианской жизни: мирянин, который читает Писание, так же верен своему призванию, как и любой монах.

Программа реформ Эразма требовала также свободного доступа к творениям Отцов Церкви. Это требовало выпуска надежных изданий трудов таких богословов, как Амвросий, Августин и Иероним (любимый патристический писатель Эразма). Эразму принадлежит также большая редакционная заслуга издания целого ряда патристических творений, которые были своеобразным чудом того времени. Хотя издание творений Августина, сделанное Эразмом, не может сравниться с одиннадцатитомным изданием Амербаха, выпущенным в 1506 г., его редакция трудов Иеронима широко известна как интеллектуальное чудо света.


Каталог: data -> ukr -> IJnfo dlya stydenta 13
data -> Методическая работа по аспектам Business English и Banking Transactions Список учебно-методических материалов 2007г
data -> «высшая школа экономики»
data -> Программа «Совершенствование преподавания социально-экономических дисциплин в вузах»
data -> Программа дисциплины теории личности для направления 030300. 62 «Психология»
data -> Программа дисциплины «Современные концепции личности»
ukr -> Социометрия как метод изучения
ukr -> Поняття про інформацію та її види. Три підходи до вивчення теорії інформації. Порівняння аналогової та цифрової обчислювальної техніки
IJnfo dlya stydenta 13 -> Фен-шуй – вчення про розміщення об’єктів у просторі Ми завершили вивчення теми «Теорії та концепції розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку»


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница