Г. Екатеринбург, 18 марта 2015 г. Том 2 Екатеринбург – Алматы – Харьков – Елабуга 2015



Скачать 11.66 Mb.
страница10/50
Дата12.05.2016
Размер11.66 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   50

Література

  1. Методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2014/2015 навчальному році: [Електронний ресурс]: Лист Міністерства освіти і науки України №1/9-376 від 25.07.14. URL: http://www.mon.gov.ua.

  2. Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України [Електронний ресурс]: Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1243 від 31.10.2011. URL: http://www.mon.gov.ua.



СТАНОВЛЕННЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

У ФІЛОСОФСЬКІЙ ТА ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Ю.О. Блудова,

науковий керівник М.В. Роганова



Україна, м. Харків

Харківська гуманітарно-педагогічна академія
Прагнення до прекрасного в природі, в людських стосунках, у побуті, розуміння краси творчої праці – природна властивість людини. Прекрасне не тільки приносить насолоду, радує, захоплює. Воно облагороджує і підносить людину, надихає її на високі почуття і думки, на великі справи і подвиги. Чудовий світ звуків і кольорів, чарівність поезії, краса природи, краса вчинків та людських справ відкриваються тому, хто має допитливий розум і загострені почуття, хто багато читає, спостерігає, думає, переживає. Національною концепцією виховання дітей в Україні визначено, що становлення української державності передбачає орієнтацію на Людину, націю, пріоритети духовної культури.

Мета статті: проаналізувати проблему становлення художньо-естетичного виховання у філософській та педагогічній літературі

Виховання виявляє природні здібності людини, створює умови для їх реалізації і, спираючись на них, формує систему здібностей до творчої діяльності, намагається розвинути її до рівня, що забезпечує необхідне суспільству художнє ставлення до світу. Дослідники теорії і методики естетичного виховання школярів Д. Джола та А. Щербо вважають, що сутність естетичного виховання – це цілеспрямоване формування і розвиток ставлення людини до світу з потребою в удосконаленні, залучення її до споживання і створення цінностей художньої культури суспільства [6].

Та перш за все необхідно розглянути проблему становлення художньо-естетичного виховання у філософській та педагогічній літературі. Традиції естетичного виховання в античній Греції були засновані на епосі і музично-спортивній культурі, яку відобразив ідеал калогатії (гармонійний розвиток духу й тіла) – виховання атлетикою і музикою. Думки про художньо-естетичне виховання, що поєднує естетичне, моральне та інтелектуальне ми знаходимо у Платона та Аристотеля. Художньо-естетичне виховання, на їхню думку, впливає на особистість і визначає її моральну свідомість [9].

Середньовічне художньо-естетичне виховання грунтувалось на вірі і розвивалось навколо центральної релігійної теми-символа. Воно відігравало також значну роль в середовищі феодалів, що відобразилося в лицарському мистецтві трубадурів, труверів, мінезингерів [21].

Епоха Відродження висунула в якості провідного принципу принцип гуманізму. Він спирався на принцип античної естетики, що людина є мірою прекрасного. Необхідність універсальної освіти вплинула на теорію і практику художньо-естетичного виховання, що висунула ідеал всебічно розвиненої людини, яка володіє науками, ремеслами, мовами, мистецтвами.

Український педагогічний словник подає видатних педагогів Я. Коменського та І. Песталоцці, які зробили особливий внесок в історію художньо-естетичного виховання. В їхніх працях естетичне – важливий фактор виховуючого навчання і природовідповідності, так як процес пізнання, на їх думку, починається з чуттєвого сприйняття, спостереження, наочності, досвіду, а провідною гармонічною установкою є принцип гармонійного розвитку людини. Художньо-естетичне виховання було наскрізною темою в «Трудовій» педагогіці Песталоцці і поділялось ним на два рівні: нижчий – формальний (елементарні навички чуття, форми відчуття предметів, звуків) та вищий – духовний (розуміння мистецтва). Перевагу автор надавав співу та малюванню. На його думку роль педагога на початковому етапі художньо-естетичного виховання важлива, бо дає поштовх до формування першочергових навичок. Виховання ж вищих художньо-естетичних здібностей повністю залежать від самої дитини [14].

В епоху Просвітництва з’явились нові проблеми художньо-естетичного виховання і смаку, підкреслювалось індивідуально-суб’єктивне начало в емоційному сприйнятті прекрасного.

Д. Юм в проблемі художньо-естетичного виховання виділяв формування витонченого смаку і займався проблемою пошуку норм смаків на противагу існуючому виразу «про смаки не сперечаються», яка, на його думку, може бути вирішена освіченими художніми критиками [23].

Ж. Руссо висловлював іншу точку зору. Мистецтво, на його думку, може впливати на зміну смаку, але воно не здатне впливати на характери людей [14].

Таким чином, у просвітників художньо-естетичне виховання виділилось у самостійну проблему. Під художньо-естетичним вихованням розумілося не просто заняття мистецтвом і вміння сприймати його, а залучення людини до культури.

Класичні представники утопічної думки ХІХ ст. – Ш. Фур’є, Сен-Симон, Р. Оуен – вважали, що художньо-естетичне виховання має виконувати особливу функцію в педагогічній системі при зміні соціального устрою «цивілізації» устроєм гармонії. Розвиток емоцій за допомогою мистецтв принесе у вільну працю творчий, духовний зміст [21].

Метою художньо-естетичного виховання І. Кант вважає створення культури духовних проявів і особливого значення надає мистецтву. В «Критике способности суждения» він говорить: «изящные искусства и науки не делают нравственно лучше, а делают их культурнее, тем самым сдерживают проявление тиранических чувственных наклонностей, подчиняя разуму; в борьбе со злом, которое ставит на нашем пути природа и отчасти неуживчивый эгоизм людей, побуждает чувствовать пригодность к высшей цели, которая от нас сокрыта» [8].

Ф. Шилер вважає, що гармонію людських сил можна досягнути через мистецтво та естетичне виховання. Мистецтво як вища форма розуміння світу, теоретичної і практичної діяльності лежить в основі системи трансцендентального ідеалізму Ф. Шелінга.

Теоретичний аналіз наукових праць показав, що в німецькій класичній філософії мистецтво є головним засобом виховання і абсолютною моделлю універсальної і цілісної культури. Це впливає на розвиток теорії і практики в Німеччині, для яких характерно зближення морального та естетичного.

У ході наукового пошуку з’ясовано, що провідною в ХІХ столітті стала діяльність педагогів І. Гербарта, Ф. Фребеля, К. Бенеке і А. Дістервега. Історичне значення художньо-естетичному вихованні кожного з них індивідуальне. Так Ф. Фребель надавав великого значення, по-перше: грі, що розвиває уяву і має естетичний стимул; по-друге: художній творчості у всіх видах мистецтва, що розвиває моральність. При цьому в його художньо-естетичному вихованні багато релігійного і повчального [21].

Витоки слов’янського художньо-естетичного виховання мають глибоке коріння, яке сягає початку нашої ери. Археологічні розкопки та історичні дослідження свідчать про те, що вже тоді існувало достатньо розвинуте мистецтво. Язичницькі обряди, схожі на театралізоване дійство, ввібрали різні види мистецтва: різьбу, карбування, танці, замовляння, заклинання, гру на музичних інструментах. В українській педагогіці виникло поняття народної педагогіки, яка представляє тисячолітній досвід виховання і добуті емпіричним шляхом знання про людину. На думку К. Ушинського саме в народному вихованні сконцентрована найбільша виховна сила [20].

Г. Сковорода сприймав і пояснював навколишній світ засобами науки та мистецтва. Особливо високо вчений цінував народну творчість, вважаючи, що саме у фольклорі слід шукати джерело натхнення і зразки для творчості. У спадщині Г. Сковороди проблема прекрасного підпорядковується меті виховання справжньої людини, яка знаходить своє щастя і покликання у творчій праці. Великого значення Г. Сковорода надавав музичному мистецтву, як особливому засобу розвитку людської особистості [16].

Про красу, її благотворний вплив на людство, мистецтво як могутній чинник вдосконалення людського суспільства говорив великий народний поет, художник, мислитель ХІХ ст. Т. Шевченко. Особливо натхненно митець писав про народні пісні та думи: «І всі вони так велично-прості і прекрасні, що коли б воскрес сліпець хіоський та почув хоча б одну з них (пісень) від такого ж, як і він сам, кобзаря чи лірника, то розбив би вщент свій козуб, названий лірою, і пішов би в міхоноші до найбіднішого нашого лірника» [12].

Художніми творами та науковими працями про мистецтво збагатив культуру українського народу І. Франко. Вплив мистецтва на людину вчений розглядав шляхом вивчення літератури, музики, образотворчого мистецтва. Перевагою музики письменник вважав глибокі зворушення, перевагою поезії – активний стан душі, воля. Образотворче мистецтво за допомогою ліній та фарб передає частину дійсного світу або певну думку. Людина повинна внести своєю уявою, фантазією рух, життя у твори мистецтва і «власне в тім, – вказував І. Франко, – лежить головне і всім доступне естетичне вдоволення, яке дають нам добрі малюнки» [22].

Високо цінувала вплив мистецтва на душу людини Леся Українка. Звертаючись до митців, поетеса писала: «Шукай, відбирай, перевтілюй у власній творчості насамперед те, що являє прекрасне, що пов’язане з красою народного сприймання, народної фантазії і народного світогляду, а не те потворне, негарне, що повинне лише відтінювати велич прекрасного, закладеного в народі» [11].

Аналізуючи теорію і практику художньо-естетичного виховання, видатний педагог К. Ушинський зазначав, що велике значення для розвитку особистості має музика, образотворче мистецтво, а також природа. Виняткову увагу педагог приділяв вивченню історії народу, рідної мови, літератури, особливо фольклору. Прагнучи розвивати у дітей поряд з інтелектуальною почуттєво-емоційну сферу К. Ушинський вказував: «У всякій науці більш або менш є естетичний елемент, передавання якого учням повинен мати наставник» [20]. Педагог вважав, що розвивати художньо-естетичне почуття слід не лише на основі змісту, а й форми проведення занять.

Відомий український вчений, педагог, психолог, професор Г. Ващенко, визначаючи завдання гармонійного виховання української молоді, вказував, що школа має виробити у дітей здоровий смак щодо творів мистецтва. Для цього, на думку педагога, необхідними є знання з історії писемності, образотворчого мистецтва, скульптури, музики, архітектури. Г. Ващенко зазначав: «У галузі мистецького виховання мусить перше місце займати виховання смаку і розуміння свого рідного мистецтва, тим більше, що в цій галузі Україна має значні досягнення» [2]. Школа, на думку науковця, повинна розвивати творчі, мистецькі здібності, оскільки серед учнів є багато талановитих особистостей, які за умови правильного виховання можуть дати Україні нові прекрасні твори в галузі літератури, музики або образотворчого мистецтва.

Найголовнішою якістю педагогічної культури вважав відчуття духовного світу дитини, здатність приділяти йому увагу і віддавати духовні сили кожному В. Сухомлинський. Він цінував емоційність людської натури, вмів сприймати естетичне у всіх проявах життя і вчив цьому дітей, особливу роль відводив мистецтву. «В художньо-естетичному вихованні важливі психологічні настанови, якими вихователь керується, залучаючи дітей до світу прекрасного. Для мене головною була настанова на виховання здатності емоційно ставитися до краси і потреби у враженнях естетичного характеру. Важливу мету всієї системи виховання я бачив у тому, щоб школа навчила людину жити в світі прекрасного, щоб людина не могла жити без краси, щоб краса світу творила красу в ній самій» [18]. Педагог вважав, що справжнє пізнання мистецтва починається там, де людина пізнає красу для себе, живе у цій красі, прагне до неї. Так, однією зі сходинок у процесі художньо-естетичного виховання дитини є, за словами В. Сухомлинського, музика. Вона стає осягненням мови почуттів, для читання якого першими і найяскравішими сторінками є народна пісня. Дослідник вважав, що почуття величі та краси людини викличуть і твори образотворчого мистецтва. Важливим засобом емоційно-естетичного впливу на особистість є процес розглядання картин. Цінними є поради педагога щодо поєднання поетичного, музичного та образотворчого мистецтв.

На думку В.О. Сухомлинського, дуже важливо, щоб дитина мала духовне життя, моральні цінності: «Дитину треба вчити і вчити, адже вона живе не в пустелі, а серед людей, кожний її крок врешті-решт відбивається на ближньому, кожне її слово відгукується в душі іншої людини, але як відгукнеться залежить від неї» [18].

Не можна не погодитись з думкою С. Безклубенка, що «кінцева мета естетичного виховання – гармонійна особистість, всебічно розвинута людина, освічена, прогресивна, високоморальна, що володіє умінням працювати, бажанням творити добро, що розуміє красу життя і красу мистецтва» [1]. Ця мета також відбиває особливість естетичного виховання як частини всього процесу виховання. Художньо-естетичне виховання повинно виробляти і вдосконалювати у дитини спроможність сприймати прекрасне у мистецтві і житті, правильно розуміти і оцінювати його [1].

Значна роль у розробці питань формування естетичних почуттів належить М. Князевій. На її думку, якщо діти виховуються в дусі чутливості до всього прекрасного в житті, якщо вони збагачуються різнобічними враженнями, захоплюються різними видами художньої діяльності, то їхні спеціальні здібності розвиваються успішно і плідно. Художні враження залишаються в дитячій пам'яті надовго, іноді на все життя [9].

В 60–80 роках ХХ століття філософами, естетиками, педагогами, психологами, мистецтвознавцями активно розроблялись загальні питання теорії художньо-естетичного виховання (Б. Теплов [19], І. Зязюн [7], Д. Джола, А. Щербо [6]), питання естетичного виховання засобами дійсності і різних видів мистецтва (Д. Кобалевський [10], Б. Неменський [13], В. Сухомлинський [17 ], О. Рудницька [15]), питання специфіки естетичного виховання молоді на різних вікових рівнях (К.В. Гавриловець [5], М.А. Верб [3],). Ці напрацювання є основою і сьогоднішніх концепцій художньо-естетичного виховання.

Висновки. Проаналізувавши становлення художньо-естетичного виховання можна сказати, що це поняття розроблялось ще з античних часів і досі не втратило своєї актуальності. Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується складними процесами, які відбуваються в соціально-економічній, культурно-творчій та освітньо-виховній сфері. У зв’язку з демократизацією суспільних відносин та посиленням ролі і відповідальності кожної особистості суттєво змінюються пріоритети і функції освітньо-виховної практики. Вони пов’язані із забезпечення індивідуалізації особистості, створенням необхідних умов для її творчої самоорганізації.

Естетичне виховання є важливою складовою духовного формування особистості. Його роль полягає в тому, щоб на матеріалі естетичних та художніх цінностей розвиваються почуття прекрасного, уміння сприймати і розуміти красу предметів і явищ дійсності, стимулювати прагнення людини діяти за законами краси у сфері праці, навчання, відпочинку та творчості. особливо відчутним є вплив естетичних чинників у період становлення особистості, набуття нею необхідного соціального досвіду взаємодії з іншими людьми, пізнання цінностей художньої літератури і мистецтва, вияву творчого потенціалу.




Література

  1. Безклубенко С.Д. Фундаментальні категорії сучасної естетики // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Альманах // Зб. наук. праць / Відп. ред.: М.М. Бровко; О.Г. Шутов. К.: Знання, 2000. 129 с.

  2. Ващенко Г. Твори: У 5 т. Т. 1: Виховний ідеал. Полтава. 1994. 347 с.

  3. Верб М.А. Эстетические потребности и духовное развитие личности. В помощь лектору. Ленинград. Знання, 1981. 36с.

  4. Виховання національної культури молоді засобами хореографії у педагогічній спадщині В.М. Верховинця. // Формування національної культури молоді засобами народного мистецтва у контексті творчої спадщини В.Верховинця. З бібліотеки наукових праць. Полтава, 1999. 310с

  5. Гавриловець К.В., Казимирская И.И. Нравственно-эстетическое воспитание школьников: Книга для учителя. Минск: Народна асвета, 1988. 128с.

  6. Джола Д.М., Щербо А.Б. Теорія і методика естетичного виховання школярів: навч.-метод. посібник. К.: ІЗМН, 1998. С. 17

  7. Зязюн І.А. Естетичний досвід особи. К.: Вища школа, 1976. 174 с.

  8. Кант И. Критика способности суждения. М.: Искусство, 1994. (перевод с немецкого). С. 132,

  9. Князева М.М., Осокин Ю.В. Эстетическое как социальный феномен // Философия. М: Смысл, 1998. 187 с.

  10. Кобалевський Д.Б., Абдунін Є.Б. Музика в навчальних класах. Москва: Просвіта, 1985. 134с.

  11. Леся Українка про мистецтво / упор. О. Бабишкін. К.: Мистецтво, 1966. 299 с.

  12. Машенко М.М. Джерела гармонійної краси. Музика і живопис на уроках української радянської літератури. К.: Радянська школа, 1978. 104 с.

  13. Неменський Б.М. Мудрость красоты: о проблемах эстетического воспитания: кн.. для учителя. М.: Просвещение, 1987. 255 с.

  14. Педагогическое наследие: Я.А. Коменський, Д. Локк, Ж.Ж. Руссо, И.Г. Песталоцци [сост. В. М. Кларин, А.Н. Джуринский]. М.: Педагогика, 1987. С. 413

  15. Рудницька О.П. Емоційні та раціональні процеси художнього сприйняття.// В кн. Єдність раціонального та емоційно-почуттєвого в освітньо-виховних системах: наук.-метод. зб. Харків, 1996. 380 с.

  16. Сковорода Г. Пізнай в собі людину. Львів: Світ, 1995. 528 с.

  17. Сухомлинский В.А. О воспитании / сост. С. Соловейчик. М.: Политиздат, 1988. 270с.

  18. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5 т. К.: Рад. школа, 1977. Т.3.

  19. Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий. М.: АПН РСФСР, 1961. 536 с.

  20. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори: У 2-х т. К.: Радянська школа, 1983. Т. 1. 488 с.

  21. Философский энциклопедический словарь / под ред. Л.Ф. Ильичева, П.Н. Федосеева, С.М. Ковалева. М.: Советская энциклопедия, 1983. 840 с.

  22. Франко І.Я. Зібрання творів: у 50-ти тт. К.: Наукова думка, 1984. Т.42. 598 с.

  23. Юм Д. Трактат про людську природу: спроба запровадження експериментального методу міркувань про об’єкти моралі / за ред. Е. К. Мосснера. К.: Всесвіт, 2003. 552 с.

ОРГАНИЗАЦИОННЫЕ ОСОБЕННОСТИ СОВРЕМЕННОГО БИЗНЕС-ОБУЧЕНИЯ
В.О. Бурменская,

научный руководитель Е.И. Чучкалова



Россия, г. Екатеринбург,

Российский государственный профессионально-педагогический университет
Сегодня наблюдается тенденция повышения роли образования в жизни каждого отдельного человека и всего общества в целом. Это обусловлено потребностью в новых знаниях, умениях, навыках, которые бы сделали процесс адаптации человека к создавшимся условиям более оперативным и эффективным. В прошлом осталось представление об образовании как относительно непродолжительном периоде жизни, осуществляемом в жестких рамках системы. Очевидным становится ограниченное и недостаточно эффективное использование форм и видов обучения взрослых.

Процесс обучения является результатом взаимодействия пяти основных элементов: обучаемого, обучающегося, методов и форм, содержания, источников и средств обучения, где ведущая роль принадлежит организационному аспекту.

Технология обучения взрослых – это система научно-обоснованных принципов обучения, осуществление которых с высокой степенью гарантированности приводит к достижению поставленной цели обучения. Самыми востребованными формами обучения в современном мире стали тренинг и мастер-класс.

Тренинг (англ. training от train бучать, воспитывать) – форма активного обучения, направленная на развитие знаний, умений и навыков и социальных установок. Тренинг достаточно часто используется, если желаемый результат это не только получение новой информации, но и применение полученных знаний на практике [1].

Мастер-класс урок, даваемый мастером-экспертом в данном виде искусства, науки или ремесла; отличие от обычного класса заключается в методике: мастер-класс дает возможность учиться, наблюдая, как мастер обучает других; обычно проводится признанным мастером, имеющим значительные достижения, собственные труды, последователей, школу и т.  п.; сегодня – один из основных способов быстрого освоения новых технологий и повышения профессионального мастерства; в последнее время стало популярным проведение мастер-классов мастерами бизнеса [2].

Данные формы обучения являются весьма привлекательными. Они лаконичны, в них разбираются теоретические и практические аспекты в непрерывной связи. Но, как правило, подобные мероприятия проводятся за определенную сумму и не все желающие могут позволить себе посетить их. Что же мешает внедрить данные формы обучения в ВУЗ и сделать их бесплатными?

Сначала необходимо рассмотреть организационные особенности обучения тренером и педагогом. Взрослый человек – это человек с уже устоявшимися авторитетами. Не все люди могут сразу довериться незнакомому человеку, его словам и мнению. Поэтому начать обучение необходимо с формирования доверия и авторитета выступающего. Это является первой организационной особенностью тренинга и мастер-класса. Необходимо рассказать немного о себе, о своей сфере деятельности, своих успехах и т.д. От этого зависит как успех выступающего, так и степень восприятия информации слушателем.

Педагог может рассказать о своем стаже работы, достижениях в научной сфере. Но это – не есть залог успеха. Студент должен точно знать, что получит какой-то результат после тренинга или мастер-класса. Отправной точной процесса обучения (тренинга и мастер-класса) является выявление потребностей обучающихся. Это и является следующей организационной особенностью. Тренер выслушивает ожидания каждого участника в отдельности или делегата от группы слушателей, чтобы знать, на что нужно обратить внимание в большей степени, при этом сразу поясняя и настраивая участников на истинные цели тренинга или мастер-класса.

Совершенно иная картина наблюдается в методике педагога. Иной раз студент элементарно не понимает, для чего нужна ему та или иная дисциплина. Должна быть востребованность приобретенных учащимся знаний, умений, навыков деятельности. Исходя из этого принципа, перед планированием и организацией обучения необходим анализ деятельности, что позволит сформулировать цели и задачи обучения.

Данные формы обучения, тренинг и мастер-класс, подразумевают некие дискуссии, высказывания мнений. Чтобы в любой аудитории не возникло конфликтов, чтобы никто не был обижен, тренером устанавливаются групповые нормы: говорит один; я-высказывание; аргументированная критика; критикуешь – предлагай; критикуем идею, а не человека; активность; телефон на «бесшумный» режим.

Все эти нормы само собой подразумеваются, но тренер еще раз их напоминает, чтобы обучение было действительно продуктивным, во время процесса не отвлекаться на ненужные замечания и для создания рабочей обстановки. В стенах ВУЗа все эти нормы так же подразумеваются. Но никто из педагогов не озвучивает их заново из занятия в занятие, что, возможно, и делает дискуссию непродуктивной, критику неконструктивной, само занятие неактивным. Без всего этого обучение сводится к обычной лекции без возможности сразу отработать на практике полученные знания.

Как правило, групповые нормы вступают в силу, когда их подписали. Необходимо каждого участника попросить подписаться под данными нормами. Таким образом, участник обучения подписывается на то, что он будет придерживаться данных норм. Это не совсем удобно применять при больших лекционных аудиториях университета, поэтому нужно ориентироваться на количество участников процесса.

Как завершающий пункт организационных моментов – это обратная связь. Необходимо выслушать каждого: что понравилось, что для себя подчерпнули, оправдались ли ожидания. Это поможет создать общую картину успешности проведенного мероприятия. И в завершении – благодарность группе и эмоциональный посыл, чтобы участники приходили вновь и вновь.

Совершенно противоположная картина наблюдается в стенах ВУЗа. Студент, услышав о завершении мероприятия, сразу покидает свое место, не дослушав последних слов. Педагог не всегда прибегает к нужному завершению мероприятия. Чаще всего это происходит из-за того, что внимание студента уже «улетело».

Проблема образования человека в течение жизни рассматривается в Болонском процессе как одна из основных, а не образование на всю жизнь, что декларировалось советской системой образования. В ней много заимствовано от идеи постоянного прогресса социализации общества: достижение социального единства, равных возможностей и улучшение качества жизни. В любой стране постановка таких задач необходима и целесообразна, но их решение зависит от долгосрочных возможностей, накопленного экономического потенциала страны. В контексте терминов Болонского процесса в течение всей жизни входят непрерывное образование, обучение для взрослых и непрерывное профессиональное образование. В России пока эти три проблемы рассматриваются отдельно [3].

Для более наглядного сравнения можно обратиться к таблице.


Таблица – Реализация организационных особенностей в сторонней организации и в стенах ВУЗа




Организационный элемент

Уровень реализации

в сторонней организации



Уровень реализации

в стенах ВУЗа



Формирование доверия и авторитета

Тренер устанавливает свой авторитет в полной мере, рассказав о своих достижениях в данной области

Педагог рассказывает о своих научных достижениях, не установив соответствующего авторитета

Выявление потребностей обучающихся

Тренер выслушивает ожидания от мероприятия от каждого участника или от делегата групп, комментируя и корректируя то или иное ожидание

Педагог не ориентируется на ожидания студента.

Групповые нормы

Оглашается каждое мероприятие и подписываются каждым участником

Подразумевается, что каждый о них знает, и не оглашается

Обратная связь

Выслушивается каждый участник, что понравилось, что не понравилось, оправдались ли надежды

Слабая, нефиксированная

Подводя итоги статьи, можно сформулировать рекомендации для ВУЗа для эффективного использования таких форм обучения как тренинг и мастер-класс.

Во-первых, в роли тренера должен быть, желательно, молодой и амбициозный человек. Неважно, какую ученую степень он имеет, главное, чтобы был профессионалом своего дела. Такому человеку легче установить свой авторитет среди обучающихся, проще настроить группу на рабочий лад.

Во-вторых, необходимо вести активный диалог с участниками, выслушивать их точку зрения в полной мере, давать возможность сразу применить на практике услышанную теорию. Это поможет сформировать умения, закреплять материал в течение всего мероприятия.

В-третьих, нужно уделять внимание групповым нормам. Не обязательно каждое занятие их повторять, достаточно огласить все на вводном занятии.

В-четвертых, уделять больше внимания ожиданиям участников с дальнейшим отслеживанием их удовлетворения. Для этого в конце занятия можно проводить пятиминутный опрос по высказыванию мнений.

Придерживаясь данных организационных моментов, можно улучшить процесс обучения в ВУЗе, смотивировать обучающегося на дальнейшее самообразование.

Самообразовательная функция как механизм обеспечения непрерывного образования предполагает понимание его целей, создание индивидуальных образовательных маршрутов, стремление к новому знанию. Технологическая функция предполагает использование современных моделей и систем обучения (проектные, модульные, инновационные, компьютерные технологии и методы). Аксиологическая функция связана с пониманием ценности опережающего образования.


Каталог: uploads
uploads -> Balachova T. N., Isurina G. L., Regentova A. U., Tsvetkova L. A bonner B. L., Изучение влияния информационных материалов на отношение женщин к употреблению алкоголя во время беременности
uploads -> Социальные теории лидерства: основные понятия и проблемы
uploads -> Лидер как социальный тип: понятие и личностные особенности в западной исследовательской традиции
uploads -> Лидерство как личностный феномен
uploads -> -
uploads -> Пирамида Маслоу плюс – новое слово в теории мотивации
uploads -> Методическте рекомендации для студентов по дисциплине «психология журналистики» цели и задачи дисциплины дисциплина «Психология журналистики»
uploads -> Программа минимум кандидатского экзамена по специальности 19. 00. 13 «Психология развития, акмеология»
uploads -> Духовно-просвітницький центр монастиря Глинська пустинь м. Глухів 2010 рік


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   50


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница