Г. Екатеринбург, 18 марта 2015 г. Том 2 Екатеринбург – Алматы – Харьков – Елабуга 2015



Скачать 11.66 Mb.
страница31/50
Дата12.05.2016
Размер11.66 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   50

Література

  1. Вайнола Р.Х. Педагогічні засади особистісного розвитку майбутнього соціального педагога в процесі професійної підготовки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. пед наук. К., 2009. 46 с.

  2. Заверико Н.В. Сучасні підходи до профілактики адиктивної поведінки підлітків у загальноосвітньому закладі // Соціальна педагогіка: теорія та практика. Луганськ : 2008. №2. С. 61–66.

  3. Ковчина І.М. Основи соціально-правового захисту особистості: навч.-метод. посіб.; за заг. ред. А.О. Ярошенко. К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2011. 297 с.

  4. Омельченко С.О. Теоретичні та методичні основи взаємодії соціальних інститутів суспільства в формуванні здорового способу життя учнів загальноосвітніх навчальних закладів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. пед. наук : 13.00.05 «Соціальна педагогіка». Луганськ, 2008. 46 с.


ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ВЗАЄМОДІЇ СІМ’Ї І ШКОЛИ В РОБОТІ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

О.Д. Вєтрова,

науковий керівник Л.І. Міщик

Україна, Сумська область, м. Глухів,

Глухівський національний педагогічний університет ім. О. Довженка
Обдарованість і розвиток творчих здібностей особистості виступають умовою перетворення, оновлення і гармонійного розвитку нашої держави. Саме тому в сучасній соціально-педагогічній теорії та практиці особливої значущості набуває проблема забезпечення належних соціально-педагогічних умов і створення соціального середовища, сприятливого для виховання особистості з високим рівнем сформованості творчих здібностей.

Створення соціально-педагогічних умов передбачає формування в обдарованих дітей просоціальних стереотипів життєдіяльності, позитивних установок на взаємодію з оточуючими, зняття психологічної напруги, тривожності, агресивності, формування конструктивних навичок спілкування, створення атмосфери гармонійної взаємодії. Соціально-педагогічні умови, які сприяють успішній адаптації обдарованих дітей до соціального середовища, розглядаються нами як підґрунтя, що забезпечує ефективність реалізації соціально-педагогічних технологій роботи з обдарованими дітьми.

Отже, проблема створення необхідних умов реалізації соціально-педагогічних технології роботи з обдарованими дітьми є актуальною на сьогодні, адже впровадження їх в життя сприятиме створенню позитивного середовища для навчання, виховання і соціалізації обдарованих дітей і молоді.

У вітчизняній науковій думці тлумачення поняття «умови» є досить невизначене. Так, під терміном «сприятливі умови життя» Л. Ємельяненко визначає сприятливі умови довкілля, праці та побуту, які забезпечують збереження та поліпшення здоров’я населення [7]. В свою чергу, Ю.Чернецька під соціально-педагогічними умовами розуміє сукупність обставин, що створюються в середовищі під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників та забезпечують взаємодію підлітків з цим середовищем, засвоєння ними соціального досвіду, залучення до соціуму, збереження здоров’я, розвиток свідомості й здатності до самовизначення [8]. За визначенням О. Панагушиної умови – це багатопланова і змістовно наповнена дефініція, яка за своєю суттю є комплексом певних обставин, від яких залежить формування взаємин «суб’єкт - суб’єкт», що зумовлюють взаємодію та розв’язання цілісних завдань [5]. Н. Завгородня під соціально-педагогічними умовами розуміє забезпечення оптимізації управлінським процесом соціального виховання учнів, актуалізації творчого потенціалу інноваційних педагогічних технологій в освітньо-виховному процесі, що сприяє самовихованню, самовдосконаленню особистості і розкриттю її творчих можливостей [2].

Науковці розглядають соціально-педагогічні умови відповідно до предмета дослідження, проте всі умови спрямовані на створення обставин для гармонійного розвитку особистості. Під соціально-педагогічними умовами ми розуміємо сукупність певних умов (фактів), які створюються в соціальному середовищі (система родинно-шкільних взаємовідносин) та сприяють позитивній соціалізації та гармонійному розвитку обдарованої дитини молодшого шкільного віку.

Аналізуючи дослідження в напрямку вивчення соціально-педагогічних умов роботи з різними віковими групами, ми дійшли висновку, що взаємодія сім’ї і школи в роботі з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку буде реалізовуватись за рахунок створення і дотримання відповідних соціально-педагогічних умов. Відтак, неодмінною умовою взаємодії сім’ї і школи в роботі з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку є врахування педагогами і батьками вікових та індивідуальних особливостей обдарованих учнів. Адже будь-який вплив на особистість, як стверджує Г. Сорока, здійснюється через її індивідуальні особливості, темперамент, своєрідність характеру, здібності, інтереси, нахили, що дозволяє вибирати найбільш ефективні шляхи взаємодії особистості з навколишнім світом [6, с. 8]. Таким чином, знання фізіологічних, психологічних та індивідуальних особливостей обдарованого учня, сприяє визначенню конкретних виховних завдань, вдалій побудові процесу взаємодії, де б дитина могла виявити свої можливості, здібності, творчий потенціал, набути почуття власної гідності та значущості, самовизначитись та самореалізуватись.

Саме тому, наступною умовою взаємодії сім’ї і школи є педагогічна компетентність не тільки вчителів, а й батьків, тобто спеціально психолого-педагогічна їх підготовленість, знання та вміння, які необхідні для ефективної роботи з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку. На сьогоднішній день перед закладами освіти постає завдання не тільки знайти ефективні форми організації навчально-виховного процесу, а й залучити до нього батьків та громадськість на правах учасників спільної діяльності. Таким чином, важливою умовою роботи з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку є забезпечення партнерської взаємодії і обдарованих дітей, і батьків, і вчителів, і громадськості.

Оскільки взаємодія сім’ї і школи успішно здійснюється за рахунок партнерської взаємодії всіх суб’єктів даного процесу, важливою умовою є організація діяльності таким чином, щоб її суб’єктом виступали не тільки вчителі, а й батьки та діти, і щоб ця діяльність мала добровільний та особистісно-мотиваційний характер участі в ній. Чим активнішу позицію будуть займати учасники взаємодії, тим ефективнішою буде робота з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку.

Ще однією з важливих соціально-педагогічних умов взаємодії сім’ї і школи в роботі з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку є системність і послідовність організації цього процесу. Тобто, процес взаємодії потребує обґрунтованої системи, яка розробляє перспективи взаємодії батьків, вчителя та громадськості і передбачає безперервність даного процесу.

Ефективність процесу взаємодії сім’ї і школи значним чином залежить і від педагогічних технологій. У сучасній виховній системі активно використовується та розробляється чимала кількість педагогічних засобів, інноваційних форм і інтерактивних методів, які спрямовані на реалізацію мети виховання обдарованих дітей та молоді. Як зазначає Г. Сорока, вони передбачають спільну взаємопов’язану діяльність педагогів, учнів, сім’ї, шкільного колективу та інших суб’єктів процесу виховання з метою формування поглядів, переконань, навичок поведінки [6, с. 12].

Необхідною соціально-педагогічною умовою взаємодії сім’ї і школи у роботі з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку є позакласна виховна робота. Перевага надається інноваційним формам і інтерактивним методам роботи: рольові ігри, написання ділових листів та звернень, статей до місцевих газет, організація інтерв’ю, спеціальних випусків шкільної преси і радіо, благодійних акцій, прес-конференцій, робота шкільних гуртків, клубів, музеїв, волонтерських загонів тощо.

Таким чином, процес взаємодії сім’ї і школи у роботі з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку буде ефективним за таких соціально-педагогічних умов: врахування вікових та індивідуальних особливостей розвитку особистості обдарованої дитини; системність, послідовність і безперервність процесу взаємодії сім’ї і школи; забезпечення партнерських стосунків в процесі взаємодії; педагогічна компетентність вчителів і батьків обдарованих дітей; формування мотивації до взаємодії; застосування інноваційних форм та інтерактивних методів взаємодії у позакласній роботі; добровільний та особистісно-мотиваційний характер участі всіх суб’єктів процесу взаємодії.


Література

  1. Єфімова І. Педагогічна технологія «Створення ситуації успіху» та інтерактивні методи перевірки знань // Українська мова та література в школі. 2009. №20. С.22.

  2. Завгородня Н.М. Педагогічні умови соціалізації обдарованих учнів у навчально-виховному середовищі загальноосвітнього навчального закладу: автореф. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.05 «Соціальна педагогіка». Х., 2006. 221 с.

  3. Коленіченко Т.І. Соціально-педагогічні умови адаптації людей похилого віку до нового соціального середовища // Соціальна педагогіка: теорія і практика. 2010. №20. С.4-9.

  4. Литвиненко С.А. Теоретико-методичні засади підготовки майбутніх учителів початкових класів до соціально-педагогічної діяльності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра пед.. наук: спец. 13.00.04 «Професійна освіта». К., 2005. 375 с.

  5. Панагушина О.Є. Соціалізація підлітків у діяльності молодіжних організацій : автореф. на здобуття наук. ступеня канд..пед.наук: спец. 13.00.05 «Соціальна педагогіка». Херсон, 2008. 277 с.

  6. Сучасні виховні ситеми та технології: навчально-методичний посібник для керівників шкіл, вчителів, класних керівників, вихователів, слухачів ІПО. Харків : Веста: Видавництво “Ранок”, 2002. 128 с.

  7. Управління конфліктами 6 зб. тренінгових вправ: навч. посіб. / Л.М. Ємельяненко, О.В. Корчевна, О.М. Леонтенко, О.Ю. Гулевич, Ю.І. Коновалов; Жерж. вищ. навч. заклад «Київ. Нац. економ.ун-т. Вадима Гетьмана»; аг. ред. Л.М. Ємельяненко, О.В. Корчевна. К.: КНЕУ, 2008. 421 с.

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
А.В. Вольвач, С.В. Коношенко,

Україна, Донецька область, м. Слов’янськ,

Донбаський державний педагогічний університет
Постановка проблеми та її актуальність. Як відомо, здоров’я людини – один із найважливіших показників економічного, соціального та морального благополуччя суспільства. На жаль, соціально-економічні й екологічні кризи в країні зумовили значне погіршення здоров’я населення, особливо наймолодшої і, як виявилось, найнезахищенішої його частини. За даними Міністерства охорони здоров’я України, нині на тисячу дітей – майже 1460 хворі. Лише 15% немовлят народжуються здоровими, 20 % дошкільнят мають хронічну патологію, 66 % першокласників – функціональні або хронічні відхилення. Загальна захворюваність серед дітлахів за останні 10 років зросла на 50% [3].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема збереження, зміцнення та відтворення здоров’я особистості розглядається з тих чи інших наукових позицій у працях філософів, медиків, психологів, соціологів (М. Амосов, Г. Апанасенко, Г. Борисов, М. Віленський, О. Газман, М. Гончаренко, Г. Зайцев, Г. Царегородцев, А. Щедрина та ін.). Концептуальні основи здоров’язберігаючого виховання закладені в працях І. Брехмана, Л. Новікової, Н. Полєтаєвої, М. Таланчука, Л. Татарнікової.

Ранній досвід формування здорового способу життя у дітей та підлітків висвітлено у працях А. Алчевської, С. Боткіна, Г. Ващенка, Д. Локка, І. Мечникова, М. Пирогова, С. Русової, К. Ушинського. Значний внесок у розробку та впровадження в практику діяльності освітнього закладу системи оздоровчого виховання дітей і молоді здійснили видатні українські педагоги А. Макаренко та В. Сухомлинський. Водночас залишається недостатньо вивченим питання формування умінь і навичок здорового способу життя дітей та молоді.



Мета статті – здійснити теоретичний аналіз проблеми формування умінь і навичок здорового способу життя в соціально-педагогічній теорії і практиці.

Викладення основного матеріалу. Зміни в соціально-культурному, економічному, політичному житті України викликали трансформацію цілей і завдань освіти. Основним завданням сучасної школи стає виховання компетентної особистості, яка не тільки володіє знаннями, а й уміє застосовувати їх у житті, діяти адекватно у відповідних ситуаціях, адаптуватися до складних соціальних умов, долати життєві труднощі, підтримувати своє здоров’я на належному рівні, чинити опір негативним впливам.

Нам імпонує визначення, яке дається в словник із соціальної педагогіки, де уміння розглядаються як “засоби виконання певних дій”, при чому зазначається, що вони можуть бути як практичними, так і розумовими [48, 94]. Це визначення якнайбільше відповідає завданню формування умінь і навичок здорового способу життя як інтегративного явища. Приєднуючись до цієї думки, ми вважаємо, що уміння можуть бути конкретизовані стосовно різних складових здоров’я і нести навантаження фізичне, соціальне, психологічне, моральне. До цього часу вміння прийнято класифікувати як інтелектуальні, технічні, практичні.

Знання та вміння перебувають у досить складній залежності. Для того, щоб учень оволодів уміннями – тобто вмів рахувати, писати, читати, підтримувати здоров’я на належному рівні і таке інше, він має знати, як це робити. Здобувши знання, школяр вчиться застосовувати їх у практичній діяльності, це означає, що в нього виробляються вміння. У процесі тренувань, під час практичної діяльності вміння вдосконалюються, через це й діяльність стає досконалішою.

Але маючи певні знання, учень може не мати певних умінь і навпаки. Теоретичні знання щодо збереження й зміцнення здоров’я, наприклад, ще не говорять про вміння, оскільки учень не завжди вміє застосовувати правила здорового способу життя у своїй практичній діяльності. Лише після того, як учень, виконавши ту чи іншу оздоровчу роботу самостійно, буде безпомилково й систематично використовувати певні правила, можна зробити висновок щодо правильності застосування його знань на практиці.

Формування умінь проходить кілька стадій. Спочатку – ознайомлення з умінням, усвідомлення його смислу. Потім – початкове оволодіння ним. Нарешті – самостійне виконання практичних завдань [3, с.139]. Це можна продемонструвати на прикладі умінь здорового способу життя. Завданням першого етапу формування умінь здорового способу життя є необхідність викликати інтерес до виконання певних оздоровчих або здоров’язберігаючих дій. Для цього учнів озброюють валеологічними знаннями і стимулюють до відтворення оздоровчих дій, створюючи умови для порівняння та зіставлення. На другому етапі учнів навчають самостійно застосовувати здобуті знання, які активізують їх мислення. На третьому – відбувається тренування, закріплення умінь виконувати певні дії. Поступово уміння переходять у навички.

С.Гончаренко вказує, що: “Навички – дії, складові частини яких у процесі формування стають автоматичними. За наявності навичок діяльність людини відбувається швидше й продуктивніше… Навички необхідні у всіх видах діяльності: навчальній, трудовій, ігровій тощо. Формуються навички на основі застосування знань про відповідний спосіб дії шляхом цілеспрямованих планомірних вправлянь” [1, с.89].

Отже, знання перетворюються на навички тільки шляхом постійних вправ. При цьому вправи мають спиратися на усвідомлення людиною мети конкретної вправи. Навичка – це дія, яка шляхом багаторазового повторення доведена до автоматизму.

Процес формування навички охоплює визначення його компонентів і таке оволодіння операцією, яка дає змогу досягти найвищих показників на основі вдосконалення та закріплення зв’язків між компонентами, їх автоматизації та високого рівня готовності дії до відтворення.

Формування навичок проходить у три етапи:

1. Шляхом роз’яснення та демонстрування учням допомагають засвоїти правила, основні прийоми, послідовність дій та діяльності.

2. Відбувається удосконалення й координація окремих дій та діяльності у процесі їх виконання.

3. Шляхом неодноразового виконання вправ, повторення позитивних вчинків і дій досягається автоматизація в їх виконанні, набуваються міцні навички.

“Між уміннями і навичками існує тісний зв’язок. Вміння – це готовність до свідомих і точних дій, а навичка – автоматизована ланка цієї діяльності” [2, с.121]. Елементи умінь часто переходять у навички. Навички виробляються в усіх видах навчальної діяльності. Специфічним методом формування навичок є вправи. Вміння та навички – це різні сторони однієї діяльності. Вони тісно пов’язані між собою, взаємодоповнюються та забезпечують найкращий перебіг діяльності. Отже, навички є необхідним компонентом уміння – здатності людини робити щось, основаної, в свою чергу, на знаннях, досвіді й навичках. Уміння характеризуються повільним виконанням дій, можливістю помилкових дій, необхідністю у довільній увазі людини, свідомому контролі. Навичка є автоматизованим компонентом уміння. Успіх у формуванні умінь учнів залежить від знання кожного результату виконання навчальної вправи, від розуміння учнем суті своєї помилки [2, с.122].

Теоретичний аналіз змісту понять “уміння” і “навички” дає підставу визначити “уміння здорового способу життя” як засвоєні людиною на особистому досвіді способи, або здатність виконання оздоровчих дій, а “навички здорового способу життя” – як дії, сформовані шляхом повторення в процесі оздоровчої діяльності, і є автоматизованими компонентами свідомої валеологічної поведінки. “Уміння та навички здорового способу життя, – зазначає О.Яременко, – дають змогу людині протягом життя підтримувати своє здоров’я на належному рівні, протистояти негативним впливам, небезпечним для здоров’я, приймати правильні рішення щодо власного способу життя” [3, с.148].



Висновки та перспективи подальших досліджень. В процесі формування умінь і навичок здорового способу життя особистості необхідно враховувати три основні валеологічні взаємопов’язані елементи: валеологічну освіченість, валеологічну свідомість, валеологічну поведінку. При цьому інформація про здоров’я й способи його збереження впливає на розвиток свідомості особистості, визначає її ставлення та поведінку. Виходячи з цього, валеологічна освіта школярів має на меті створення інформаційного середовища, яке забезпечило б їм можливість пізнання себе і своїх фізичних, фізіологічних, інтелектуальних особливостей, створило б умови для пошуку шляхів збереження й зміцнення здоров’я. Подальшого вивчення і розвитку потребують такі питання: особливості особистісно орієнтованого підходу до формування вмінь і навичок, що зберігають і зміцнюють здоров’я; зміст, форми і методи формування здоров’язберігаючих умінь і навичок в учнів різних вікових груп закладів інтернатного типу.
Література

1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. К.: Либідь, 1997. 376 с.

2. Словник із соціальної педагогіки / авт.-уклад.: Тетяна Олександрівна Логвиненко, Ніна Василівна Гордієнко. Дрогобич: Посвіт, 2007. 160 с. (Серія “Б-ка соціального педагога”; вип. 7).

3. Формування здорового способу життя молоді: проблеми, перспективи /О. Яременко, О. Балакірєва, О. Вакуленко та ін. К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2011. 207 с.

4. Харченко С.Я. Соціально-педагогічні технології: навч.-метод. посіб. для студентів вищ. навч. закл. / С.Я. Харченко, Н.П. Краснова, Л.П. Харченко. Луганськ : Альма-матер, 2005. 552 с.


СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЯК МЕТОД ВИЯВЛЕННЯ ДІТЕЙ З ОЗНАКАМИ

СОЦІАЛЬНОЇ ОБДАРОВАНОСТІ
И.В. Вовк,

науковий керівник Е.П. Демченко



Украина, Сумська область, г. Глухов,

Глухівський національний педагогічний університет ім. О. Довженка

Феномен обдарованості є достатнього розробленим в психології, педагогіці, соціальній педагогіці на рівні теорії. Відомими зарубіжними й вітчизняними вченими запропоновано моделі обдарованості, розкрито природу цього явища, досліджено структуру й визначено види обдарованості. Під обдарованістю часто розуміють якісне своєрідне поєднання здібностей, від якого залежить можливість досягнення особистістю успіху в діяльності. Тому багато досліджень спрямовано на вивчення певних здібностей: технічних (О. Зазимко), літературно-творчих (В. Коваленко), образотворчих (В. Антоненко, О. Завгородня), музичних (В. Колосок, С. Науменко), соціальних (О. Власова) тощо) чи конкретному виді обдарованості (інтелектуальній (М. Смульсон, О. Виноградов), академічній (Д. Корольов), творчій (О. Моляко), технічній (О. Зазимко, Р. Семенова), лідерській (Д. Сиск, Дж. Фельдхьюсен) тощо.

Усе частіше предметом зарубіжних і вітчизняних досліджень (А. Амінов, О. Власова, К. Ебромс, Г. Кісельова, Б. Кларк, О. Савенков, Д. Ушаков, К. Хеллер, Т. Хрустальова та ін.) стає феномен соціальної обдарованості. Однак, аналіз наукового фонду, присвяченого проблемі різних видів обдарованості, показує, що соціальна обдарованість є найбільш суперечливою та залишається недостатньо дослідженою порівно з іншими видами.

Окремі дослідники [4], посилаючись на відсутність специфічних задатків, які б генетично обумовлювали розвиток соціальних здібностей, ставлять під сумнів доречність виділення соціальної обдарованості як окремого виду. Також деякі вчені ототожнюють соціальну, організаторську і лідерську обдарованість, не зосереджуючись на розкритті специфіки кожної з них. Окрім цього, психолого-педагогічному обігу використовується декілька термінів: соціальний інтелект (Т.Хант, Е.Торндайк, Дж.Гілфорд, Д.Ушаков), соціальна компетентність (Л.Петровська, О.Савенков), комунікативна компетентність (О.Бодальов), соціальна самореалізація (А.Коняєва), соціальні здібності (О.Власова, Л.Попова), синтезований інтелект (П.Болтс) тощо. Такі феномени є близькими за своєю природою та сутністю, вони взаємоперетинаються та взаємонакладаються, більшою чи меншою мірою проявляючись у діяльності соціально обдарованої особистості.

Важливим напрямом психолого-педагогічних досліджень учених є висвітлення специфіки розгортання параметрів і ознак обдарованості в дитячому віці (Д.Богоявленська, Н.Лейтес, А.Матюшкін, О.Моляко, О.Музика, В.Панов, В.Шадриков, В.Юркевич, Є.Яковлєва, В.Ясвін та ін.)

Пори те, що в психолого-педагогічному дискурсі започатковані спеціальні дослідження обдарованості та розвитку здібностей дітей дошкільного віку (І.Біла, І.Бурлакова, Л.Венгер, О.Дьяченко, О.Запорожець, Коломинський, К.Крутій, О.Кульчицька, Н.Под'яков, Л.Терещенко та ін.), найбільшої уваги, на наш погляд, потребує проблема якомога раннього розпізнання потенційних можливостей обдарованих дітей. Важливим завданням також є забезпечення їм психологічного й соціального-педагогічного супроводу протягом усього періоду навчання обдарованих у закладах освіти з метою найбільш повного розвитку їхніх здібностей і талантів.

Справедливо зазначав І.Зязюн [3], що майбутніх академіків «треба шукати в пісочниці», тобто в дошкільних навчальних закладах. Поділяючи думку вченого, вважаємо, що дітей будь-якого виду обдарованості необхідно виявляти вже в ранньому віці, коли починають проявляти перші ознаки здібностей і обдарованості. На нашу думку, що дошкільний вік є сприятливим для виявлення соціально обдарованих дітей, майбутніх лідерів, керівників, управлінців.

Прикладом для цього може слугувати позитивний зарубіжний досвід з пошуку та розвитку обдарованих дітей, починаючи з дошкільного віку, який склався в США, Японії та багатьох країнах Західної Європи. Цінними є також започатковані білоруськими вченими (Я.Коломинським, О.Панько та ін.) наукові розвідки, спрямовані на пошук ефективних методів ранньої діагностики соціальної обдарованості та шляхів розвитку соціально обдарованих дітей дошкільного віку.

Апелюючи до позиції Р.Богоявленської [], вважаємо, більш коректним стосовно дошкільників є використання терміну «дитина з ознаками соціальної обдарованості» замість «соціально обдарована дитина». Оскільки, завдяки більш сприятливим умовам соціалізації, правильному сімейному вихованню, різнобічному й систематичному спілкуванню дитини з батьками, іншими членами родини та однолітками, в неї може бути сформовано активний словниковий запас, розвинене мовлення та соціальні здібності, вищі від норми біологічного віку. Такі діти порівняно з іншими достатньо комунікативні, безпосередні, легко вступають у контакт з ровесниками й дорослими, активні в сюжетно-рольовій грі, виявляють ініціативу й лідерство тощо.

Тому, з одного боку, не варто поспішати ідентифікувати таку дитину як соціальну обдаровану. Але, другого боку, рання ідентифікація дитини з ознаками соціальної обдарованості дозволить забезпечити їй умови для своєчасного й успішного старту з розвитку відповідних здібностей і якостей, забезпечити їй психологічний і соціально-педагогічний супровід.

Передумови для розвитку соціальної обдарованості закладені вже в середньому дошкільному віці, коли в дітей починає активно формуватися самосвідомість, виникає потреба в спілкуванні, розширюються соціальні контакти, проявляються комунікативні та лідерські здібності. Дошкільники з такими здібностями виступають ініціаторами різних дитячих справ, ігор. Вони відзначаються вміннями висловлювати пропозиції та приймати їх від товаришів, помірно високою самооцінкою без виявів хвалькуватості, зарозумілості, заздрощів. У таких дітей добре розвинуте мовлення, здатність до розподілу обов’язків відповідно можливостей та інтересів кожного. Соціально обдаровані діти вміють контролювати дотримання правил порядку, вирішувати суперечливі питання і конфлікти без втручання дорослого, оцінювати ставлення партнерів до дорученої справи. Дошкільне дитинство є найбільш сприятливим для становлення емоційної складової соціальної обдарованості, самодіяльності, здатності до ідентифікації, співпереживання, приєднання тощо.

Тому необхідно обов’язково спостерігати за дітьми з ознаками соціальної обдарованості, створювати їм сприятливе комунікативне поле для розвитку соціальних здібностей і лідерських якостей в контексті наступності роботи дошкільного навчального закладу й початкової школи. У сучасній психології та психодіагностиці розроблено комплекс діагностичних процедур для вивчення й оцінки різних сторін особистості дитини, діагностики різних сторін соціального розвитку дошкільника: вивчення комунікативних умінь (В.Богомолов), вивчення вільного спілкування (Г.Урунтаева), методика «Секрет» (”Подарунок”) (Т.Репіна, модифікація Т.Антонової), методика «Сюжетні картинки» (модифікація Р.Калініної) тощо.

У дослідженнях останніх років все більша увага приділяється педагогічній діагностиці як основі конструювання освітнього процесу, в тому числі в напрямку соціально-морального розвитку дошкільника. Однак велика частка яких є складними у використанні й потребує спеціальної підготовки і кваліфікації, тому використовується переважно практичними психологами.

У процесі виявлення дітей з ознаками соціальної обдарованості, в першу чергу, доцільно звертати увагу на доступні для вихователя методи психолого-педагогічних досліджень: спостереження, бесіду, анкетування тощо. Зокрема, на значенні спостереження на перших етапах ідинтифікації обдарованих ідтей наголошує О.Марінушкіна, яка наводить наступний алгоритм психодіагностичного обстеження дитини, який включає: спостереження; анкетування дорослих, вихователів, батьків; використання спеціальних діагностичних методик, що оцінюють загальний рівень розвитку дітей під час групового обстеження; проведення спеціальних діагностичних методик, що оцінюють рівень розвитку пізнавальної активності та здібностей під час індивідуального обстеження.

Спостереження більшою чи меншою мірою присутнє в педагогічній діяльності кожного вихователя-практика. Під час виконання режимних моментів, на заняттях і прогулянках, під час ігор і спільних прав педагог мимовільно спостерігає за поведінкою дітей в різних ситуаціях. Однак не будь-яке спостереження є методом психолого-педагогічного дослідження. Науковим методом воно стає в тому випадку, якщо передбачає цілеспрямоване і планомірне вивчення педагогом психічних особливостей вихованців, що виявляються в їхній діяльності й поведінці, на основі безпосереднього сприйняття в процесі створення виховних ситуацій, результати якого фіксуються й аналізуються педагогом.

Не дивлячись на те, що спостереження є одним з найбільш використовуваних і універсальних наукових методів саме у масовій виховній практиці, воно є достатньо складним, має свої особливості й умови продуктивності. Використовуючи метод спостереження під час створення виховних ситуацій, необхідно дотримуватися низки вимог.

Насамперед, чітко визначити мету й завдання спостереження, яке буде проводиться під час створення виховних ситуацій. Зокрема, під час спостереження, спрямованого на виявлення дітей з ознаками соціальної обдарованості, вихователь повинен звертати увагу на такі поведінкові й емоційні прояви:

– з яким настроєм дитина найчастіше приходить в групу, як часто буває веселою, сумною, сердитою, з чим пов'язані такі прояви дитини, як часто і з якого приводу вступає в конфлікт з дорослим і однолітками, виявляє упертість, негативізм агресивність;

– ініціативність, активність у спілкуванні, сором'язливість, боязкість, нерішучості; з чим вони зазвичай пов'язані;

– уміння взаємодії зі ровесниками: розподіляти в грі ролі та обов’язки, вирішувати конфлікти, підпорядковуватися, домовлятися, переконувати, дотримуватися черговості, встановлювати нові контакти, ділитися іграшками;

– уміння культури спілкування: ввічливо спілкуватися, вступати в контакт, приймати пропозиції однолітків і дорослих;

– уміння орієнтуватися у процесі спілкування в почуття і переживання інших;

– пізнавальний інтерес до людей, їх внутрішнього світу;

– поведінка дітей у різних видах діяльності: вміння самостійно висувати ідею, розробляти план дій, діяти відповідно до плану, виправляти помилки, оцінювати свою діяльність, ставлення до вказівкок дорослого, порад однолітків тощо).

Свої спостереження за дітьми групи вихователь може узагальнити в таблиці, складеної на основі модифікації методики Т.Репіної «Вивчення особливостей соціально-морального розвитку дітей групи, характеру взаємин дітей в колективі однолітків». Наступною умовою проведення спостереження в процесі виявлення дітей з ознаками соціальної обдарованості є вибір найбільш доцільного його виду. В більшості випадків оптимальним є включене (причетне) спостереження, під час якого педагог включається у взаємодію з дітьми, виступаючи у такий спосіб членом групи, за якою відбувається спостереження.

Спостереження, яке проводить вихователь за дітьми, повинно бути детально спланованим і підготовленим. Правильна організація спостереження передбачає чітке виділення в процесі його планування параметрів і характеристик у поведінці дітей, які будуть предметом спостереження. Наприклад, спостерігаючи за емоційними реакціями дітей у процесі спілкування, можна виділити конкретну дитину або звертати увагу на весь колектив, звертати увагу на конкретні поведінкові та емоційні вияви чи на будь-які, що виникнуть у процесі спільної діяльності, спілкування.

Як науковий метод, спостереження потребує фіксації й аналізу отриманих результатів. Однак слід ураховувати, що їх використання у процесі гри, спілкування повинно бути природнім і виправданим. Важливим способом фіксування, на наш погляд, результатів спостереження за поведінкою дітей є ведення вчителем психолого-педагогічного щоденника, форма ведення якого є довільною.

Однією зі складностей методу спостереження є те, що висновки про внутрішній світ дитини, її почуття й ставлення необхідно робити на підставі зовнішніх виявів. Тому важливою умовою організації спостереження за поведінкою дітей у процесі спілкування є звернення пильної уваги на експресію, зовнішнє вираження вихованцями своїх емоцій і почуттів. Для того, щоб зробити висновки про наявність у дитини ознак соціальної обдарованості, необхідно детально аналізувати результати спостереження. Спостереження, як і будь-який інший метод наукового дослідження, потребує обробки отриманих даних, встановлення причин очікуваних чи спонтанних емоційних реакцій, формування висновків.

Однак необхідно уникати поспішних оцінних суджень, не варто одразу робити категоричні висновки. Варто зіставити отримані результати з поведінкою дитини в інших ситуаціях, виявити мотиви; провести повторні спостереження за нею в типових ситуаціях. Складністю інтерпретації результатів спостереження є те, що вони важко підлягають кількісній обробці.

У процесі аналізу й інтерпретації результатів спостереження важливим «вимірювальним інструментом» є сам педагог. Тому об’єктивність, надійність і валідність результатів спостереження великою мірою залежить від сформованості комплексу професійно-педагогічних якостей вихователя, необхідних для проведення діагностичної діяльності. У процесі спостереження за дітьми важливою умовою, на наш погляд, є розвиток у вихователя перцептивних здібностей (професійної проникливості, пильності, педагогічної інтуїції, емпатії, здатності сприймати й розуміти іншу людину).

Отже, незважаючи на важливість спостереження у процесі виявлення дітей з ознаками соціальної обдарованості, не слід вважати його універсальним. Оскільки спостереження, як і будь-який інший метод, не може дати повної та різнобічної інформації про предмет дослідження, має певні недоліки. Тому важливою умовою забезпечення ефективності спостереження, об’єктивності його результатів є поєднання його з іншими методами вивчення особистості молодшого школяра та співпраця з практичним психологом.


Каталог: uploads
uploads -> Balachova T. N., Isurina G. L., Regentova A. U., Tsvetkova L. A bonner B. L., Изучение влияния информационных материалов на отношение женщин к употреблению алкоголя во время беременности
uploads -> Социальные теории лидерства: основные понятия и проблемы
uploads -> Лидер как социальный тип: понятие и личностные особенности в западной исследовательской традиции
uploads -> Лидерство как личностный феномен
uploads -> -
uploads -> Пирамида Маслоу плюс – новое слово в теории мотивации
uploads -> Методическте рекомендации для студентов по дисциплине «психология журналистики» цели и задачи дисциплины дисциплина «Психология журналистики»
uploads -> Программа минимум кандидатского экзамена по специальности 19. 00. 13 «Психология развития, акмеология»
uploads -> Духовно-просвітницький центр монастиря Глинська пустинь м. Глухів 2010 рік


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   50


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница