Г. Екатеринбург, 18 марта 2015 г. Том 2 Екатеринбург – Алматы – Харьков – Елабуга 2015



Скачать 11.66 Mb.
страница39/50
Дата12.05.2016
Размер11.66 Mb.
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   50

Література

1. Галагузова Ю.Н. Теория и практика системной профессиональной подготовки социальных педагогов: дис. д-ра пед. наук. М., 2001. 344 с.

2. Дубасенюк О.А. Професійне становлення педагога. Житомир, 2004. С.106–109.

3. Когут С.Я. Системи професійної підготовки соціального педагога у вищих навчальних закладах освіти України і Польщі (порівняльний аналіз): дис... канд. пед. Наук / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Л., 2004. 250 арк.

4. Мельник Ю., Шаргородська С. Соціальний педагог та його професійна діяльність // Психологічна газета, 2008, № 4.

5. Міщик Л.І. Теоретико-методичні основи професійної підготовки соціального педагога у закладах вищої освіти: дис... д-ра пед. наук. Запоріжжя, 1997. 359 с.

6. Сорочинська О.М. Нова модель початкової професійної підготовки соціальних педагогів // Соціальна робота: Теорія, досвід, перспективи. Ужгород: УДУ,1999. Ч.2. С. 224–227.

7. Фалинська З.З. Практична підготовка майбутніх соціальних педагогів у вищих навчальних закладах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук. Вінниця, 2006. 23 с.

8. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: учебн. пособие для студ. высших. учебн. заведений. М.: ВЛАДОС, 2000. С. 16–38.

9. Фіцула М.М. Вступ до педагогічної професії: навч. посіб. для студ. вищих. пед. закладів освіти. Тернопіль, 2005. 136 с.




СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ ДО РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ «ГРУПИ РИЗИКУ»
В.І. Малиш,

наукових керівник Л.В. Пахомова



Україна, м. Харків

Харківська гуманітарно-педагогічна академія
Проблема підготовки соціальних педагогів до роботи з «важкими» підлітками є актуальним питанням в системі професійної освіти майбутніх фахівців, тому існує потреба у детальнішому її вивченні. Протиріччя, що мають місце в період демократизації суспільного життя, недоліки сімейного і шкільного виховання, недостатня кількість позашкільних закладів призводять до збільшення кількості учнів тих підлітків, поведінка яких виходить за межі освітньо-виховних та морально-правових норм, основну виховну роботу з якими здійснює соціальний педагог.

Питання підготовки соціальних педагогів до професійної діяльності відображені у працях таких вітчизняних і зарубіжних науковців: С.П. Архипова, О.В. Безпалько, В.Г. Бочарова, Ю.В. Василькова, Л.В. Віннікова, О.І. Гура, І. М. Закатова, А.Й. Капська, Г.Я. Майборода, Ю.Р. Мацкевич, Л.І. Міщик, Р.В. Овчарова, С.Ю. Пащенко, С.Я. Харченко та ін.

Особливості професійної діяльності соціального педагога з дітьми групи ризику вивчають Л.М. Артюшкін, Р.Х. Вайнола, Л.В. Кальченко, Л.І. Міщик, Л. Я. Оліференко, С.Я. Харченко та ін. [4, с. 12-13].

Група ризику – група, члени якої є вразливими до негативних впливів або можуть понести збитки в результаті певних соціальних обставин чи впливів соціального середовища, або група, що вирізняється асоціальним характером поведінки і не відповідає нормам і вимогам суспільства. До підлітків «групи ризику» віднесено категорії неповнолітніх, які, не маючи класичних форм аномалій розвитку, відчувають труднощі в навчанні, характеризуються низьким рівнем вихованості, зазнають підвищеного ризику соціальної дезадаптації. Вони є потенційною групою порушників громадського спокою, що спричинює соціально-правові проблеми в суспільстві [7, с. 27-46].

На підставі аналізу сучасної науково-педагогічної літератури можна виділити наступний зміст поняття «діти групи ризику». Діти «групи ризику» – це та категорія дітей, яка в силу певних обставин свого життя більше за інших категорій схильна до негативних зовнішніх впливів з боку суспільства та його кримінальних елементів, які стали причиною дезадаптації неповнолітніх. Зазвичай до цієї категорії дітей відносять дітей з неблагополучних сімей, погано встигаючих у школі, що характеризуються різними виявами девіантної поведінки і т.д. [3, с. 102-104]. На думку Л. Оліференко, поняття «діти групи ризику» може вважатися сьогодні загальноприйнятим та мається на увазі, що ці діти перебувають під впливом деяких небажаних чинників [6, с. 40-45].

Отже, група ризику – це категорії дітей, чий соціальний стан за тими або іншими ознаками не має стабільності, які практично не можуть поодинці перебороти труднощі, що виникли в їхньому житті; все це в результаті може призвести до втрати ними соціальної значущості, духовності, морального образу, біологічної загибелі. Тобто, до осіб категорії групи ризику слід підходити диференційовано, що відображає ступінь девіантності:

- важковиховувані, з труднощами у навчанні та вихованні;

- соціально занедбані, з неналежними суспільними умовами для розвитку;

- педагогічно занедбані, із значним ступенем моральних деформацій;

- правопорушники, характер поведінки яких є асоціальним;

- особи, які вчиняють дії, що підлягають кримінальному покаранню [5, с. 228].

Особливістю дітей «групи ризику» є те, що вони знаходяться під впливом об'єктивних небажаних факторів, які можуть спрацювати чи ні. Внаслідок цього дана категорії дітей потребує особливої увага фахівців, комплексного підходу з метою нівелювання несприятливих факторів і створення умови для оптимального розвитку дітей. Тому соціальний педагог виконує такі завдання для запобігання девіації серед неповнолітніх: вивчає життєдіяльність дитини поза межами школи; організовує профілактичну і корекційну роботу в мікрорайоні, де проживають учні даної школи; здійснює супровід дітей, які потрапили до екстреної ситуації; взаємодіє з центрами психологічної підтримки і реабілітації дітей та підлітків з девіантною поведінкою. Для ефективної практичної діяльності соціального педагога з реалізації даних завдань, у професійній підготовці важливу увагу необхідно приділяти підготовці до роботи з дітьми «групи ризику».

У Законі України «Про вищу освіту» надається визначення професійної підготовки, як здобуття кваліфікації за відповідним напрямом підготовки або спеціальністю, а рівень професійної діяльності характеризується за ознаками певної сукупності професійних завдань та обов'язків (робіт), які виконує фахівець. Зважаючи на дане визначення рівень професійної діяльності залежить від підготовки соціальних педагогів до роботи з дітьми «групи ризику», як окремого напрямку професійної діяльності.

Однак, професійних, теоретичних знань для педагога недостатньо для того щоб налагодити взаємозв’язок з «важкою» дитиною і ефективно здійснювати соціально-педагогічну роботу, тому, виходячи із вище сказаного, ми вважаємо, що однією з найбільш ефективних форм роботи з розвитку комунікативних здібностей, формування навичок конструктивної взаємодії та позитивного життєвого досвіду підлітків групи ризику, є освоєння фахівцем методики проведення соціально-педагогічного тренінгу.

Аналіз теорії та практики соціальної педагогіки показує, що сучасна соціально-педагогічна робота спирається на ідею активізації клієнтів, використання внутрішніх ресурсів людини для її саморозвитку й самовдосконалення, тому для вирішення проблеми клієнтів перевага надається активним методам роботи, серед яких особливе місце займає соціально-педагогічний тренінг.

Тренінги знаходять широке застосування при наданні психологічної та соціально-педагогічної допомоги, при організації виховної роботи в школі, молодіжних клубах, дитячих оздоровчих таборах і т.д. Їх проведенням активно займаються психологи, соціальні педагоги і соціальні працівники. Даний метод дозволяє ефективно вирішувати завдання, пов'язані з розвитком навичок спілкування, самоконтролю і самопізнання, активізацією творчого потенціалу. Зазначені аспекти дуже актуальні саме в підлітковому віці.

Звернемося до визначення терміна «тренінг» у науковій літературі. Складність дослівного перекладу слова «тренінг» («тренування», «научіння») та багатозначність визначень його суті не дозволяють сучасним дослідникам досягти єдиної думки щодо дефініції цього поняття. Тренінг визначають як: засіб психологічного впливу, спрямований на розвиток знань, соціальних настанов, умінь і досвіду в галузі міжособистісного спілкування (Л. Петровська); метод розвитку здібностей до навчання або оволодіння будь-яким складним способом діяльності (Ю. Ємельянов); багатофункціональний метод навмисних змін психологічних феноменів людини, групи й організації (С. Макшанов); стандартну послідовність дій із формування нових навичок поведінки (В. Ромек); метод ігрового моделювання психогенних ситуацій із метою розвитку психологічної компетентності, формування й удосконалення різних психологічних якостей, умінь і навичок (В. Нікандров); навчання технологіям дій на основі певної концепції реальності в інтерактивній формі (О. Сидоренко); інтенсивні короткотривалі навчальні заняття, спрямовані на створення, розвиток і систематизацію певних навичок, необхідних для виконання конкретних особистісних, навчальних або професійних завдань, у поєднанні з посиленням мотивації особистості стосовно вдосконалення роботи (Л. Шепелева); систему інтенсивних тренувань, у яких моделюються елементи основних завдань професійної діяльності (М. Васильєв); навчання через придбання й осмислення життєвого досвіду, що моделюється в груповій взаємодії людей (А. Грецов). За твердженням відомих практиків-тренерів Т. Авельцевої та Н. Зимівець, тренінгом називається запланований навчальний процес, призначений для надання знань, удосконалення наявних навичок й отримання нових на основі особистого досвіду й знань з метою зміни поведінки.

Існують такі види тренінгу як соціально-психологічний, просвітницький, психологічний, бізнес-тренінг, соціально-педагогічний тренінг та інші. Розглянемо детальніше соціально-педагогічний тренінг. Соціально-педагогічний тренінг – це активна групова робота з використанням методів групової дискусії, ділової та рольової ігор, направлена на формування і розвиток особистісних якостей. Це форма спеціально організованого спілкування, в ході якого здійснюється розвиток особистості, формування комунікативних навиків, наданні психологічної допомоги та підтримки, які дозволяють знімати стереотипи і вирішувати особистісні проблеми учасників [1, с. 90-94].

Важливим принципом організації соціально-педагогічного тренінгу є підхід, що базується на вірі в те, що люди ефективніше вчаться, коли активізуються їхні власні знання та спроможність щось зробити, а також коли вони здатні проаналізувати власний досвід та поділитися ним у комфортній обстановці. У ході тренінгу значно ефективніше вирішуються питання розвитку особистості, успішно формуються комунікативні навички. Тренінг дозволяє учасникам свідомо переосмислити сформовані раніше стереотипи і вирішувати свої особисті проблеми, переосмислення чи зміна внутрішніх установок, у яких з’являється досвід позитивного ставлення до себе, до оточення і до світу в цілому.

Загальна мета тренінгу – підвищення компетентності в спілкуванні та набуття життєво необхідних навичок – може бути конкретизована в таких завданнях: набуття знань; формування умінь, навичок; розвиток установок, що визначають поведінку в спілкуванні; корекція й розвиток системи відносин особистості. Тренінг як форма організації процесу соціального научіння має свої особливості: наявність постійної групи учасників; дотримання певних принципів групової роботи; певні організаційні умови, за яких проходять заняття; використання інтерактивних методів роботи; використання особистого досвіду та знань учасників [2, с. 267].

Вивчення наукової літератури із соціальної педагогіки, загальної педагогіки та психології показало, що в більшості першоджерел соціально-педагогічний тренінг розглядається як форма активної групової роботи з використанням методів групової дискусії, ділової та рольової гри, що спрямована на розвиток особистісних якостей учасників та оволодіння ними соціальними знаннями, уміннями та навичками. При цьому слід відмітити, що тренінгові технології мають надзвичайно широкий спектр застосування в різних сферах соціально-педагогічної діяльності, тому що мають ряд беззаперечних переваг і можливостей формування комунікативних навичок та вирішення особистісних проблем учасників у невимушеній обстановці групового спілкування. Під час проведення тренінгового заняття у учасників відбувається зміна внутрішніх установок, формується досвід позитивного відношення до себе і оточуючих людей; кожний учасник оточений увагою і може розраховувати на допомогу, а також має можливість опанувати різні стилі спілкування, засвоювати нові комунікативні навички і вчиться довіряти людям.

На жаль, у професійній підготовці соціальних педагогів проблема створення, організації, проведення соціально-педагогічного тренінгу є малодослідженою. Однак, слід зауважити, що використання соціально-педагогічного тренінгу у практичній роботі (зокрема, педагогічних дослідженнях) соціальних педагогів з підлітками «групи ризику» дає суттєві результати. Не розкритими повністю також є питання використання можливостей соціально-педагогічного тренінгу у процесі соціально-педагогічної реабілітації підлітків «групи ризику», тому беремо до уваги необхідність його подальшого дослідження.



Література

  1. Аглимуллина А.Р., Крючкова О.Ю. , Даниленко И.А. Создание атмосферы сплоченности в условиях летнего лагеря // В помощь организатору летнего отдыха. 2008. Часть II. С. 90-94.

  2. Алєксєєнко Т. Ф. Зміст і напрями соціально-педагогічної діяльності // Соціальна педагогіка: теорія і технології: підручник / за ред. І.Д. Звєрєвої. К.: Центр навчальної літератури, 2006. С. 265-266.

  3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. К.: Либідь, 1997. С.102-104.

  4. Лисицына С.А., Тарасова  С.В. Особенности работы с детьми и молодежью «группы риска». Пособие для специалистов образовательных учреждений; под ред. С. А. Лисицыной. СПб: Издательство ЛОИРО, 2006. С. 228-234.

  5. Смирнова С. А. Педагогика: педагогические теории, системы, технологи : учебник для студ. высш. и сред. учеб. заведени. М., 1999. С. 40-45.

  6. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія; за редакцією проф. І. Д. Звєрєвої. К.: Центр учбової літератури, 2008. С. 5-6.

  7. Холодецька Н. Робота з дітьми «групи ризику» // Соціальний педагог. 2010. № 5 (41). С. 27-46.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ У СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ
І.А. Мороз,

науковий керівник Т.М. Тюльпа



Україна, Сумська область, м. Глухів,

Глухівський національний педагогічний університет ім. О. Довженка
Дитинство – найважливіший період у становленні особистості. Саме тоді людина потребує найбільшої уваги та захисту. Від ставлення до дітей, розуміння їхніх проблем, інтересів та потреб, стану охорони дитинства залежить доля кожної людини і розвиток суспільства загалом. Проблема соціально-правового захисту дітей є актуальною для України особливо сьогодні, в часи економічної та соціальної нестабільності. Закономірно, що політика держави щодо питань соціально-правового захисту дітей, формується, в першу чергу, на законодавчому рівні.

Проблема соціально-правового захисту особистості у шкільному віці є актуальною й для наукових пошуків. Зокрема, соціально-педагогічний аспект соціально-правового захисту дітей висвітлювали такі науковці, як В. Оржеховська, О. Пилипенко, П. Рабінович, Г. Лактіонова, О. Наливайко, Л. Караман, В. Лапаєва, І. Звєрєва та ін. Деякі актуальні проблеми щодо виявлення соціально-педагогічних умов реалізації прав дитини знайшли своє відображення у педагогічних працях, які стосуються: соціально-правового захисту дитини (З. Галковська, Н. Малярова, М. Несміянова та ін.); сімейно-правової політики (Г. Бевз, А. Капська, П. Синютка та ін.); правового виховання школярів (Л. Кузьменко, В. Оксамистний, М. Фіцула та ін.); історії розвитку прав дітей (В. Боцяновський, Ю. Василькова, Л. Волинець, Р. Доватор та ін.); підготовки спеціалістів у навчальних закладах щодо захисту прав дітей (І. Ковчина, Л. Міщик, В. Кічук).

Аналіз праць із зазначеної тематики дав змогу з’ясувати, що додаткової уваги сьогодні потребує проблема соціально-правового захисту учнів у середніх загальноосвітніх школах. У своїй роботі соціальний педагог керується нормативними документами щодо соціального захисту дитини та охорони дитинства: Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією з прав дитини, Національною програмою «Діти України» та іншими відповідними нормативними документами МОН України й усіх ланок органів управління освітою. Одним з головних напрямів роботи фахівця у загальноосвітній школі є соціально-правовий захист дітей – комплекс заходів держави і неурядових організацій щодо законодавчого та соціального закріплення прав дітей, в основі яких лежить пріоритет дитини, гарантія її особистих та соціальних прав, прав у сім’ї та суспільстві [3, с.17].

Завданнями соціально-правового захисту дітей визначають: соціально-педагогічну та юридичну допомогу; консультування дітей та їх батьків; соціально-медична, інформаційно-правова допомога дітям з питань реалізації потреб дитини (культурних, дозвіллєвих, одержання професії, працевлаштування, тощо).

За останні роки в обов’язкову програму виховної та соціально-педагогічної роботи школи міцно вкоренився напрям правової освіти та правового захисту школярів. Але на етапі реалізації такого напряму роботи виникають певні проблеми, серед яких: недосконалість нормативно-правової бази; недостатність науково-методичного та інформаційного забезпечення; не пріоритетність соціально-правового захисту учнів для діяльності педагогічного колективу ЗНЗ; недостатність компетентних з даного питання фахівців.

З огляду на вище перераховані проблеми та необхідність надання дітям правової освіти, очевидним є необхідність розроблення та впровадження спеціальних програм, застосування різноманітних форм та методів реалізації соціально-правового захисту дітей у загальноосвітніх навчальних закладах для підвищення рівня їх ефективності та правової освіти учнів. Прилучення учнів до правової культури збагачує їх духовне життя, а знання ними своїх прав і обов'язків розширює можливості їх самореалізації. Правове виховання зміцнює життєву позицію, підвищує громадянську активність, загострює почуття непримиренності до негативних явищ.

Під час вибору шляхів педагогічного впливу на школярів потрібно виходити із провідних умов становлення і розвитку особистості та напрямків реалізації себе підлітками у позанавчальній соціально-правовій діяльності. Це дозволяє виокремити чотири основних напрямки, які виявилися найбільш доцільними у практичній діяльності:


  • організація у позанавчальній роботі всіх форм правовиховної діяльності, що стосуються інформаційно-інтелектуального розвитку школяра (наприклад, участь у «Школі волонтерів» з пропаганди репродуктивного здоров’я, яка діє при службі у справах неповнолітніх);

  • застосування різноманітних за складністю і характером форм роботи у життєдіяльності школяра (наприклад, Благодійної акції “День захисту дітей” для дітей школи-інтернату, Будинку дитин або Міського територіального центру для дітей-інвалідів);

    • широке включення особистості в різноманітні соціально-правові ситуації (наприклад, акція “Милосердя” для дітей-інвалідів і дітей із малозабезпечених та багатодітних сімей, яку проводить служба у справах неповнолітніх).

Дієвим напрямом соціально-правового захисту учнів є правове виховання — цілеспрямована, систематична діяльність органів та соціальних інститутів, що передбачають озброєння дітей та молоді соціально-правовими просвітницькими знаннями, перетворення цих знань в особисті переконання кожного та формування на цій основі відповідального ставлення до власних вчинків, до поведінки в цілому, з метою формування соціальної правосвідомості та соціальної правової поведінки.

Завдання правового виховання:



  • формування в індивіда поваги до законів та норм моралі, правоохоронних органів, правильної правової орієнтації; формування переконаності у необхідності права для суспільства та його членів; підготовка молоді до свідомого вибору соціально-правомірних варіантів поведінки, озброєння системою соціально-правових знань;

  • формування в учнів активної життєвої позиції у соціально-правовій сфері, участь у боротьбі з правопорушеннями, звички дотримуватися чинного законодавства, володіти почуттям особистої відповідальності за свою поведінку, розуміння невідворотності покарання за порушення правових норм; формування в молоді глибокого розуміння своїх юридичних, моральних прав та обов’язків;

  • подолання у свідомості окремих неповнолітніх та молоді помилкових правових поглядів і переконань, негативних звичок у поведінці, які сформувалися внаслідок недостатньо орієнтованого виховання; формування внутрішньої потреби щодо захисту суспільних та особистісних інтересів від злочинних зазіхань [2, с.34].

Порівняно з іншими складниками виховання має свою специфіку, що визначається передусім соціально-правовим статусом учнівської молоді в суспільстві. Подача соціально-правової інформації повинна відбуватися з врахуванням вікових особливостей дітей. Так, правове виховання молодших школярів є необхідним компонентом ранньої профілактики відхилень у їх поведінці, тобто проведення виховної роботи на стадії формування основних рис характеру, відношень із середовищем.

У правовиховній роботі дуже важливо поєднувати зміст, форми і методи правового і морального виховання. Виділяти тільки правові норми, не пов’язуючи їх з моральними, недоцільно. Адже на практиці школяр не стикається з ситуаціями, які вимагають тільки юридичної оцінки без звертання до моральних уявлень, поглядів, почуттів.

Закон стає для учнів значущим засобом входження в соціальну дійсність тільки за умови, що в засвоєнні правових фактів бере участь їх моральна усвідомленість. Тому про правову свідомість людини можна говорити тільки у тому випадку, якщо у процесі виховання подолано суперечність між засвоєними особистістю моральними нормами і правовими вимогами, якщо правове і моральне регулювання індивідуальної поведінки діють на єдиній основі, тобто на переконаності особистості в необхідності і доцільності такої поведінки. [1, с.111].

Чітке усвідомлення дітьми після закінчення школи своїх прав і способів їх захисту, володіння інформацією щодо державних органів, куди можна звернутися за допомогою, можливих труднощів та шляхів їх подолання у рамках чинного законодавства може стати гарантом їхньої успішної соціалізації. Важливим аспектом у роботі соціального педагога зі школярами є створення умов для соціально-правової освіти. Вона може впроваджуватися в інформаційній та практичній формах, це – навчальна та публічна лекція, диспути та бесіди з правової тематики, зустрічі з провідними фахівцями різних галузей права, право-конференції правових діячів та науковців, консультації юристів з правових питань, “круглі столи” з правових питань.

Особливу роль відіграють шкільні інформаційно-методичні куточки з права, де завжди є найновіші законодавчі акти та список основної та довідкової літератури. Певна робота з цього питання проводиться і шкільними бібліотекарями: спеціальні правові біологічні каталоги допомагають швидко учням знайти необхідну інформацію, постійно діє виставка новинок правової літератури.

Окремим питанням слід розглядати роботу з батьками. Прогнозуючи виховну роботу з батьками, ми виходили із наявного стану право виховної роботи у сучасній сім’ї, тому що наявність у нашому суспільстві правопорушень і злочинності серед неповнолітніх, омолодження цих небажаних явищ в основному спричинюється помилками та недоліками сімейного виховання, вони є «продуктом» несприятливих умов життя в сім’ї. Соціологічні, правові, психолого-педагогічні дослідження переконують, що неповнолітні правопорушники свій перший негативний досвід набули в сім’ї та побутовому оточенні.

У правовиховній роботі діяльність соціального педагога спрямовується на подолання помилкового уявлення батьків про те, що у дітей треба виховувати слухняність. Адже соціальна адаптація особистості не зводиться до механічного засвоєння зовнішніх вимог, пристосування до них, автоматичного виконання дозволеного чи уникнення забороненого. За таких умов гальмується формування власної позиції дітей, їх соціальна активність, формується пристосуванець. Дітей треба вчити дотримуватись норм соціальної поведінки, щоб кожен член суспільства знав і дотримувався їх. А для цього недостатньо просто повідомити, що і як робити, а розкрити суть і значення норми поведінки.

У правовиховній роботі з батьками учнів соціальному педагогу важливо дотримуватись певних педагогічних вимог, а саме: 1) виклад батькам такої морально-правової інформації, яка сприяє виробленню у них критеріїв правильної правової оцінки вчинків, фактів правової дійсності; 2) логічна система аргументів у правовій пропаганді – необхідна умова її переконливості і дохідливості; 3) проблемний виклад морально-правової інформації з навчанням прийомів творчого мислення в галузі етики і права; 4) додержання почуття міри між теоретичним та ілюстративним матеріалом, між позитивними і негативними прикладами під час висвітлення теми.

Однією з ефективних форм роботи соціального педагога є батьківські університети – це організаційна форма просвітницької роботи, яка розрахована на проведення лекцій та практичних занять – пропаганда правових знань серед населення, надання батькам допомоги і знань щодо належного виховання дітей, сприяння поглибленню зв’язків між школою і сім’єю. Тут батьки не лише можуть прослухати лекції, а й одержати соціально-педагогічну чи юридичну консультацію, обмінятися думками.

Правовиховна робота дає можливість розширити правові знання і загальнокультурний кругозір молодших школярів, домогтися усвідомлення ними розуміння особистої відповідальності за свої вчинки і поведінку. Вивчення правових питань викликало в учнів значний інтерес, сприяло якісним змінам джерел правової інформації дітей, виробленню у них правильної громадянської позиції в юридично значущих ситуаціях. У процесі пошуково-експериментальної роботи учні отримали початкове уявлення про громадянство України, Конституцію України, про основні конституційні права і обов’язки громадян, про найважливіші закони країни; загальне уявлення про державу і органи влади, про символіку нашої держави (Прапор, Герб і Гімн). Школярі усвідомили необхідність постійно дотримуватись правил поведінки у школі і за її межами, розуміння особистої відповідальності за порушення дисципліни й порядку в школі, вдома і на вулиці.

Отже, формування основ правової культури молоді покликана забезпечити загальноосвітня школа. Одним із шляхів вирішення проблеми соціально-правового захисту особистості у шкільному віці є правове виховання, яке дозволяє значно розширити правові знання і загальнокультурний кругозір школярів, домогтися усвідомлення ними розуміння особистої відповідальності за свої вчинки і поведінку. Вивчення правових питань викликало в учнів значний інтерес, сприяло якісним змінам джерел правової інформації дітей, виробленню у них правильної громадянської позиції в юридично значущих ситуаціях. Вирішення школою цього завдання протидіятиме скоєнню правопорушень неповнолітніми, омолодженню дитячої злочинності, сприятиме підвищенню правової обізнаності учнівської молоді.


Каталог: uploads
uploads -> Balachova T. N., Isurina G. L., Regentova A. U., Tsvetkova L. A bonner B. L., Изучение влияния информационных материалов на отношение женщин к употреблению алкоголя во время беременности
uploads -> Социальные теории лидерства: основные понятия и проблемы
uploads -> Лидер как социальный тип: понятие и личностные особенности в западной исследовательской традиции
uploads -> Лидерство как личностный феномен
uploads -> -
uploads -> Пирамида Маслоу плюс – новое слово в теории мотивации
uploads -> Методическте рекомендации для студентов по дисциплине «психология журналистики» цели и задачи дисциплины дисциплина «Психология журналистики»
uploads -> Программа минимум кандидатского экзамена по специальности 19. 00. 13 «Психология развития, акмеология»
uploads -> Духовно-просвітницький центр монастиря Глинська пустинь м. Глухів 2010 рік


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   50


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница