Г. Екатеринбург, 18 марта 2015 г. Том 2 Екатеринбург – Алматы – Харьков – Елабуга 2015



Скачать 11.66 Mb.
страница43/50
Дата12.05.2016
Размер11.66 Mb.
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   ...   50

Литература

1. Арсеньева Т.Н. Добровольческие усилия в современной России: проблемы самоактуализации и моделирования инновационных форм менеджмента // Социальные технологии, исследования. 2013. № 4. С. 34-36.

2. Косова У.П. Особенности мировоззренческой активности волонтеров // Высшее образование сегодня. 2012. № 8. С. 56-59.

3. Солодкова М.В. Основные принципы добровольческого движения с позиции общечеловеческих ценностей // Социальные технологии, исследования. 2014. № 6. С. 80-83.



4. Телина И.А. Опыт волонтерской работы студентов – будущих социальных педагогов по профилактике правонарушений несовершеннолетних // Социальная педагогика. 2013. № 2. С. 90-94.


ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ГУ ЯО «ЦЕНТР ПО УСЫНОВЛЕНИЮ, ОПЕКЕ И ПОПЕЧИТЕЛЬСТВУ» ПО ПОДДЕРЖКЕ ПРИЕМНЫХ СЕМЕЙ И РАЗВИТИЮ СЕМЕЙНЫХ ФОРМ УСТРОЙСТВА ДЕТЕЙ, ОСТАВШИХСЯ БЕЗ ПОПЕЧЕНИЯ РОДИТЕЛЕЙ
Г.С.Погосян,

научный руководитель Ю.Н. Зарубина

Россия, г. Ярославль,

Ярославский государственный университет им. П.Г. Демидова
Приемная семья - это довольно новая для России форма семейного воспитания детей, оставшихся без попечения родителей. Законодательное оформление приемная семья получила в 1996 в связи с принятием Семейного кодекса РФ.

Согласно семейному кодексу Российской Федерации, приемная семья - форма устройства детей-сирот и детей, оставшихся без попечения родителей, на основании договора о передаче ребенка (детей) на воспитание в семью между органом опеки и попечительства и приемными родителями (супругами или отдельными гражданами, желающими взять детей на воспитание в семью) [4].

На начало 2013 года в Ярославской области 1252 ребенка находились в приемных семьях. Ярославской области количество детей-сирот и детей, оставшихся без попечения родителей, - 4371. С каждым годом их количество уменьшается. Большинство детей воспитывается в семьях, в детских домах воспитывается 1044 ребёнок [2].

Одной из важнейших задач государства является поддержка приемных семей, защита детей-сирот, осуществление прав ребенка на жизнь в семье. В конвенции ООН о правах ребенка, ст. 54 СК РФ утверждается, что каждый ребенок имеет неотъемлемое право жить и воспитываться в семье. Государство обязано обеспечивать социальную защиту ребенка, лишенного семейной среды, предлагая альтернативу в выборе для него вида семейной заботы.

Существует определенный порядок организации приемной семьи. Во-первых, лица, желающие стать приемными родителями, должны подать в орган опеки и попечительства заявление с просьбой дать заключение о возможности быть приемными родителями. Затем на основании заявления и акта обследования условий жизни лиц, желающих взять ребенка на воспитание в приемную семью, орган опеки и попечительства в течение 20 дней со дня подачи заявления со всеми необходимыми документами готовит заключение о возможности стать приемными родителями [3].

При подготовке заключения орган опеки и попечительства учитывает личные качества лиц, которые желают стать приемными родителями. Принимается во внимание способность к выполнению обязанностей по воспитанию детей, взаимоотношения с другими членами семьи. Также очень важно при передаче ребенка в приемную семью руководствоваться интересами ребенка. Ребенок, достигший возраста 10 лет, должен дать свое согласие на передачу его в приемную семью.

Практически в каждом регионе России существуют различные государственные и общественные организации, осуществляющие помощь и поддержку приемным семьям. В Ярославской области созданы такие учреждения, как служба сопровождения опекунов и попечителей на базе МУО Детский дом Ленинского района г. Ярославля, школа приемных родителей на базе ПМСС-Центр «Доверие», служба сопровождения опекунов и попечителей на базе Рыбинского социально-реабилитационного центра «Наставник» и другие организации.

Одним из государственных учреждений Ярославской области, обеспечивающих защиту и поддержку приемных семей, является «Центр по усыновлению, опеке и попечительству» ( ГУ ЯО ЦУОП). Он был создан в 1996 году целях обеспечения защиты и законных интересов детей, оставшихся без попечения родителей, передаваемых на воспитание в семью граждан, и координации работы учреждений и организаций по вопросам усыновления, опеки и попечительства в отношении детей.

Основными направлениями, которые осуществляет данная организация, являются:

  • организационно-методическое и информационно-правовое сопровождение замещающих семей в рамках деятельности областной «Школы приемных родителей»;

  • организационно-методическое и информационно-правовое сопровождение деятельности специалистов органов опеки и попечительства;

  • организационно-методическое и информационно-правовое сопровождение деятельности служб сопровождения замещающих семей муниципальных районов;

  • организация методической работы по вопросам формирования и использования государственного банка данных о детях, оставшихся без попечения родителей;

  • редакционно-издательская деятельность в сфере развития семейных форм устройства детей, оставшихся без попечения родителей[1].

В центр могут обращаться граждане, желающие принять ребенка на воспитание в свою семью, получить консультацию по подготовке документов и порядке устройства ребенка на воспитание в семью, получить информацию о нормативно-правовых актах, справочных материалах по вопросам устройства ребенка на воспитание в семью, получить психолого-педагогическую помощь в период поиска ребенка и во время адаптации ребенка в семье для решения возникших проблем.

Также данное государственное учреждение реализует различные мероприятия, например, семинар-практикум «Актуальные вопросы опеки и попечительства над несовершеннолетними гражданами», практическое занятие «Вопросы выявления и учета детей, оставшихся без попечения родителей».

В 2013 году ГУ ЯО «Центр по усыновлению, опеке и попечительству» был проведен мониторинг замещающих семей группы риска и замещающих семей, обладающих воспитательным потенциалом. Специалисты выявили, что критериями наличия потенциала являются: успешная адаптация приемного ребенка в семье, хорошие отношения в семье, способность замещающих родителей справляться с трудностями, умение выстраивать отношения сотрудничества с помогающими специалистами, понимать свои трудности и принимать помощь, понимать свою роль в жизни приемного ребенка после достижения им совершеннолетия.

В ходе мониторинга было выявлено 66 семей, обладающих воспитательным потенциалом. Сотрудниками центра был получен вывод, что среди семей, обладающих воспитательным потенциалом, преобладают семьи, имеющие стаж приемного родительства 4,5,7 лет; большая часть семей с высоким воспитательным потенциалом воспитывают одного приемного ребенка. Выявлено З2 замещающие семьи группы риска в соответствии с критериями: намерение приемного родителя осуществить отказ от приемного ребенка, трудности во взаимоотношениях в семье, в определении потребностей ребенка и разрешения его проблем, трудности во взаимодействии со специалистами служб сопровождения.

По итогам проведенной работы было сделано несколько выводов: среди семей группы риска находятся как полные, так и неполные семьи; как семьи с кровными детьми, так и семьи, не имеющих кровных детей; преобладают семьи, воспитывающие одного или двух приемных детей; среди семей группы риска преобладают семьи, воспитывающие подростков.

Отчет по исполнению работ ГУ ЯО ЦУОП за 2013 год показывает, что на 100 % была выполнена работа «Сопровождение деятельности специалистов органов опеки и попечительства, специалистов служб сопровождения замещающих семей, включая их информационное и методическое обеспечение» и на 105 % работа «Сопровождение граждан, желающих принять ребенка на воспитанию в семью, кандидатов в приемные родители, приемных родителей, включая их информационное и методическое обеспечение».

В Ярославской области успешно оказывают меры поддержки семьям, воспитывающим приемных детей. Такие показатели, как количество детей, оставшихся без попечения родителей, находящихся на воспитании в замещающих семьях, размер вознаграждения приемным родителям за воспитание детей и выплат на содержание детей, оставшихся без попечения родителей, выше среднего уровня по ЦФО. Проводимая в регионе системная работа по вопросам государственной поддержки семей с детьми строится в соответствии с Концепцией социально-экономического развития Ярославской области до 2025 года.


Литература

  1. Официальный сайт ГУ ЯО ЦУОП. 2014 [Электронный ресурс]. URL: http://ca.edu.yar.ru.

  2. Портал органов государственной власти Ярославской области. 2013. 5 апреля [Электронный ресурс]. URL: http://www.yarregion.ru.

  3. Приемная семья // Усыновление в России [Электронный ресурс]. URL : http://www.usynovite.ru (дата обращения: 22.11.2014)

  4. Семейный кодекс Российской Федерации от 29.12.1995 г. №223-ФЗ. 24 c.



Профессиональные функции социального педагога

как субъекта инклюзивного образования
П.И. Рассказова,

научный руководитель О.И. Рассказова



Украина, г. Харьков,

Харьковская гуманитарно-педагогическая академия,

Донбасский государственный педагогический университет
Сегодня внедрение в образовательную практику инклюзивного обучения актуализировало ряд вопросов, которые требуют решения в рамках социально-педагогической науки. Один из наиболее острых среди них – обоснование роли социального педагога как важного субъекта воспитательной деятельности в инклюзивной образовательной среде.

Подчеркнем, что социально-педагогическая деятельность с людьми, имеющими инвалидность, является достаточно хорошо исследованной в украинской социально-педагогической науке (М. Андреева, А. Глоба, Н. Грабовенко, И. Макаренко, Н. Мирошниченко, П. Плотников, Ю. Полулященко, О. Рассказова, Т. Соловьева, С. Тесленко и др.). Анализ научных работ ученых убеждает, что социально-педагогическая работа с инвалидами не эквивалентна той деятельности, которую должен осуществлять социальный педагог в инклюзивной школе, поскольку направленность данной работы, функции, требования к такому специалисту являются специфическими.

В рамках данной научной статьи мы считаем необходимым остановиться подробнее на освещении специфики деятельности социального педагога в условиях инклюзивной образовательной среды.

Изучение трудов ученых, посвященных проблемам профессиональной деятельности социального педагога (О. Беспалько, Ю. Галагузова, Н. Заверико, Л. Коваль, И. Зверева, А. Рыжанова, В. Никитин, Р. Овчарова, А. Капская, С. Харченко и др.), дает основания утверждать, что основное назначение социального педагога как субъекта воспитательной деятельности в инклюзивной школе заключается в управлении факторами образовательной среды на социальное становление учащихся независимо от уровня их здоровья и возможностей развития. Кроме того, в зависимости от характера работы социального педагога, составляющей его деятельности в инклюзивной школе является социально-педагогическая помощь тем детям и их семьям, которые в ней нуждаются.



Отметим, что работа социального педагога с детьми, имеющими психофизические проблемы, опирается на разработанное нормативное законодательство [1], согласно которому специалист по социально-педагогической работе с детьми-инвалидами выполняет следующие функции:

  • обеспечивать социально-педагогический патронаж учащихся школ-интернатов, специальных и санаторных школ;

  • способствовать взаимодействию учебных заведений, семьи, служб по делам несовершеннолетних, социального защиты, здравоохранения, центров социальных служб для молодежи, криминальной милиции, других подразделений государственных администраций, органов местного самоуправления, неправительственных и общественных организаций с целью адаптации ребенка с особыми образовательными потребностями в социальной среде и создания условий для его благоприятного развития;

  • содействовать развитию детей с ограниченными возможностями, улучшению их психоэмоционального состояния; стимулировать развитие социальной и экономической активности детей-инвалидов, предпринимательской инициативы, интеллектуального, трудового потенциала;

  • оказывать содействие выявлению и раскрытию способностей, талантов, дарований воспитанников, их участию в научном, техническом, художественном творчестве, заботится о профессиональном самоопределении и социальной адаптации молодежи с учетом медико-физиологических и социально-психологических возможностей;

  • привлекать различные учреждения, общественные организации, творческие союзы, отдельных граждан к организации культурно-образовательной, профилактической, спортивно-оздоровительной и другим видам работ с детьми-инвалидами.

Официальные требования к социальному педагогу как субъекту социального воспитания особ с инвалидностью изложены в квалификационных характеристиках данного специалиста. Согласно Справочнику квалификационных характеристик профессий работников (пп. 13 «Педагог социальный») [2] к задачами и обязанностями социального педагога относятся:

  • утверждение личным примером уважения к принципам общечеловеческой морали, правды, справедливости, гуманизма, доброты;

  • подготовка детей к сознательной жизни в духе взаимопонимания, мира, толерантности;

  • ведение статистической и другой документации в отношении детей, нуждающихся в социальной реабилитации, установление контактов с родителями учащихся и специалистами по профилактической, воспитательной и лечебной реабилитации;

  • составление планов социально воспитательной и реабилитационной работы с учащимися;

  • изучение, обобщение и внедрение в работу новых методик по социальной реабилитации детей.

Анализ нормативных документов и работ представителей социально-педагогической науки дает основания для обобщения научных взглядов на функции социального педагога как субъекта инклюзивной образовательной среды. Среди таких функций:

  • морально-гуманистическая – обеспечивает гуманистическую направленность социально-педагогической деятельности, заключается в создании условий для совместной, основанной на принципах коллективизма деятельности учащихся с разным уровнем здоровья, формирования гуманных отношений между учителями, родителями и учениками;

  • правозащитная – связана с обеспечением в учебно-воспитательном процессе принципов гражданского равенства, контроля за соблюдением прав всех детей, независимо от состояния здоровья и возможностей развития, использованием правовых норм для защиты прав и интересов детей с инвалидностью и их семей;

  • организаторская – рассматривается нами как организация и управление факторами инклюзивной образовательной среды, в частности, совместной деятельностью учащихся с обычным развитием и детей с особыми потребностями в учебно-воспитательном процессе, развитием учащихся в период досуга, помощь в трудоустройстве, профессиональной ориентации и адаптации выпускников с инвалидностью;

  • лечебно-прогностическая – предполагает определение и изучение признаков, характеризующих развитие социальности всех членов инклюзивной группы, выявление эффективности существующих в инклюзивной образовательной среде воздействий;

  • превентивно-профилактическая – заключается в предупреждении негативных неуправляемых воздействий среды на учащихся, в том числе детей с инвалидностью, профилактике не толерантного отношения друг к другу, проявлений агрессии, социальной или интеллектуальной дифференциации в классе;

  • социально-терапевтическая – определяется нами как организация социально-терапевтической помощи детям с инвалидностью и их семьям, преодоление действия факторов, мешающих их самореализации в образовательной среде и обществе в целом, социально-педагогическая коррекция межличностных отношений в классе, помощь в социальной реабилитации детей с инвалидностью;

  • коммуникативная – предполагает установление контактов с теми, кто нуждается в помощи и поддержке в процессе включения в инклюзивное обучение, организация обмена информацией с коллегами по вопросам развития социальности учащихся с инвалидностью, привлечение добровольных помощников (волонтеров студентов, старших учеников, учителей, родителей учеников, населения микрорайона) к деловым контактам, направленным на создание и улучшение инклюзивной образовательной среды;

  • психолого-социально-педагогическая – предусматривает различные виды консультирования и коррекции межличностных взаимоотношений учащихся в условиях класса с инклюзивным обучением, помощь в социальной реабилитации детей с инвалидностью, содействие преодолению психологических трудностей, которые могут возникнуть у детей в процессе адаптации к инклюзивной образовательной среде;

  • социально-медико-реабилитационная – предполагает организацию работы по профилактике проблем здоровья среди учащихся, предоставление в случае необходимости первой медицинской помощи, в том числе и детям с различными нозологиям, проведение просветительской и воспитательной работы с классным коллективом по привитию навыков здорового образа жизни, организацию реабилитационных мероприятий с ребенком-инвалидом.

В целом же, специфика функций социального педагога в условиях инклюзивного образования, заключается в смещении акцента в деятельности специалиста с организационной на морально-гуманистическую, правозащитную и социально-медико-реабилитационную функции, направлении всей совокупности функций на создание в школе инклюзивной образовательного среды.
Литература

1. Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами: наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 року № 864 // веб-портал ,,Юридичні послуги Online”. URL: www.yurist-online.com/zakoni/008/07.

2. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників : наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 14.10.2005 № 324 // веб-портал ,,ЛІГА:ЗАКОН.ua”. URL: search.ligazakon.ua›l_doc2.nsf/link1 /T106000.html.search. ligazakon.ua› l_doc2.nsf/link1/FIN20761.html.

СПЕЦИФІКА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ
О.В. Риженко,

науковий керівник О.І. Рассказова



Україна, м. Харків

Харківська гуманітарно-педагогічна академія
У більшості країн сучасного світу зростає кількість людей похилого віку. В економічно розвинених країнах частка осіб старшої вікової групи складає від 12 % до 22 % від загальної чисельності населення. За прогнозами ООН, до 2025 р. чисельність людей старше 60 років досягне у світі 1,2 млрд.

Сьогодні кожний п’ятий житель України досяг 60-річного віку. Число людей 65 років і старших, що у 1999 році складали 14 %, у 2025 році збільшиться до 21 %. Проблеми літніх людей мають глибинні причини і носять довготривалий характер. Вони існували завжди, але в кожному історичному періоді проявлялися по-різному. В останні три-чотири роки тема старіння населення України, проблем людей похилого віку доволі чітко окреслені офіційними структурами, науковими колами, громадськістю і засобами масової комунікації. На рівні офіційної ідеології в нашій країні прийнята концепція забезпечення умов благополучного життя не на принципах "спокійного доживання", а на основі повнокровної участі людей похилого віку в житті суспільства через їх можливості і бажання. Про це свідчить підписання Україною основних міжнародних документів з проблем людей похилого віку, розробка національної законодавчої бази, яку на сьогодні складає низка законів і законопроектів.

Проблеми старості, старіння вирішують спеціалісти з медицини, філософії, соціології, психології, геронтології. Соціальна педагогіка, в тому числі її підрозділи андрагогіка, герогогіка, розробляють проблематику, пов’язану із соціально-педагогічним аспектом життєдіяльності в соціумі представників старшої вікової групи, зокрема проблеми соціалізації, соціальної адаптації людей геронтологічної групи.

Проблеми людей похилого віку досліджувались соціологами (М. Александрова, А. Дмитрієв, З. Саралієва, В. Шапіро). Значний вклад у розвиток соціальної геронтології внесли: психолог Б. Ананьєв, який обґрунтував необхідність комплексного підходу до процесу старіння; сучасні геронтологи Г. Абрамова, В. Альперович, А. Лідерс, А. Козлов, Р. Яцемирська, а також зарубіжні автори – А. Адлер, Е. Берн, К. Хорнц, Е. Фромм, Т. Шибутані. Накопичений значний теоретичний матеріал та емпіричний досвід соціальної роботи з людьми похилого віку (Р. Вебер, Н. Дементєва, І. Лотова, Е. Карюхін, О. Краснова, Н. Щукіна та інші). З’явилась низка наукових досліджень, у яких розглядаються соціально-педагогічний компонент у системі соціального захисту населення (В. Бочарова, М. Гурьянова, І. Ліпський, В. Нікітін); питання організації соціально-педагогічної підтримки людей похилого віку (Н. Басов, В. Фокін, Н. Шмельова та інші); технології соціально-педагогічної роботи (Б. Алмазов, Н. Гарашкіна, Л. Мардахаєв та інші).

Специфікою соціальної роботи з людьми похилого віку займається велика когорта науковців, серед яких можна назвати: Е. Холостову, В. Шахрая, Л. Тюптю, І. Звєрєву, А. Капську, І. Зайнишева та ін.

Е. Холостова в своїх дослідженнях розглядає життєдіяльність людей похилого віку впродовж усього життя, описує похилий вік як соціальну проблему, аналізує ставлення до даної вікової групи в суспільстві, сім'ї та близького оточення. Висвітлює основні проблеми, з якими зіштовхуються особи даного вікового прошарку [9]. В. Шахрай стверджує, що люди похилого віку є соціальною спільністю, яка має притаманні для неї особливості, переконання та досвід, і бере участь у житті суспільства. Розглядає теорії старості та принципи соціальної роботи з людьми похилого віку [10]. Л. Тюптя аналізує сприйняття людей похилого віку суспільством та стереотипи, які склались відносно них. Розглядає підготовку людини до настання похилого віку та прийняття нею статусу людини похилого віку [8]. І. Звєрєва досліджує рівні, на яких здійснюється соціальна робота з людьми похилого віку та принципи цієї діяльності. Науковець стверджує, що головним у роботі з даною віковою групою є залучення їх до «соціальної самодіяльності» і розроблення відповідних програм [2]. А. Капська розглядає напрями та завдання соціальної роботи з людьми похилого віку, а також проблеми самотності в цей період. Аналізує соціальний захист людей похилого віку та напрями його здійснення [3]. І. Зайнишев розглядає проблему старіння як соціальний феномен ХХ ст., висвітлює складові елементи соціальної політики відносно людей похилого віку, описує діяльність і призначення закладів соціального обслуговування людей похилого віку [1].

Головною метою статті є розкрити специфіку соціально-педагогічної роботи з людьми похилого віку; дослідити сучасні тенденції застосування принципів, форм і методів соціальної роботи з людьми похилого віку.

Соціально-економічна ситуація в Україні, зміни в політичній та соціально-культурній сферах, зниження рівня життя населення призвело до того, що категорія людей похилого віку опинилася на "узбіччі" життя, стала маргінальною. Як правило, слова "старість" і словосполучення "люди похилого віку" несуть в собі негативне семантичне значення, часто синонімічні словам "ушкоджений", "відживший". Український пенсіонер має низку особливостей у зв’язку з його проживанням в пострадянській країні транзитивного періоду. Більшу частину свого життя він прожив за радянських часів, а власну вікову кризу проживає одночасно з ідеологічною, соціальною та економічною кризою в суспільстві. Отже, окрім вирішення власних вікових завдань, йому необхідно пристосовуватися до нових умов життя, які не є для нього сприятливими.

Однією з основних проблем літніх людей є проблема стану здоров’я. Показники захворюваності в літньому віці вищі, ніж в інших вікових групах. Серед них тільки 22 % практично здорових. У 34 % людей старшого віку спостерігаються важкі порушення функцій внутрішніх органів. На фоні вікових змін накопичуються хронічні захворювання з тенденцією до поступового прогресу й інвалідності [7].

Ще одна проблема літніх людей – самотність. Самотніми вважаються люди, що не перебувають в шлюбі, не мають сім'ї або не мають регулярного матеріального і духовного зв'язку з родичами. За різними оцінками, загалом по Україні від 1 до 3 млн. громадян старшого віку є самотніми. Серед них літні і старі люди складають більше 50 %. Соціологічні дослідження, проведені в Україні останніми роками, показали, що скарги на самотність у осіб літнього віку займають перше місце. У осіб старше 70 років цей показник досягає 99-100 % [6]. Самотність відчувають овдовілі особи, їх потреби в спілкуванні залишаються незадоволеними, що призводить до появи загостреного почуття невдоволеності всім життям як минулим, так і сьогоднішнім. Самотність є однією з найгостріших психологічних і соціально-педагогічних проблем літніх людей.

Іншою проблемою для літніх людей є зниження рівня життя. Основним джерелом доходу людей літнього віку є пенсія, середній розмір якої незважаючи на підвищення, не доведений до рівня прожиткового мінімуму. Для більшості літніх людей вихід на пенсію – це зниження прибутків в 1,5-2 і більше разів. За рівнем матеріального забезпечення значу частину старшого покоління можна віднести до категорії малозабезпечених або бідних. У нашій країні близько 80 % літніх людей живуть за межею бідності. Найбільш проблемним є матеріальне становище у віці 60-65 років – це пов'язано з падінням рівня доходів внаслідок виходу на пенсію чоловіків; і у віці 70-75 років, коли із смертю одного з членів подружжя сімейний прибуток також знижується [5].

Можна констатувати маргінальність становища та несприятливу адаптацію осіб старшої вікової групи у сучасному українському соціумі. Ставлення до старості зумовлене віковими стереотипами, що засвоюються з дитинства. Ці стереотипи підтримуються культурною традицією, підсилюються засобами масової комунікації і соціальним оточенням. Поширена думка, що люди похилого віку інтелектуально деградують, не приносять користі суспільству, не живуть повноцінним життям, а доживають, суттєво впливає на поведінку осіб старшого віку, внаслідок чого знижується їх власна самооцінка. Упереджене ставлення до людей похилого віку впливає на формування суспільної думки. Обмеженість набору соціальних ролей і культурних форм активності звужує рамки їхнього життя. Гостро постає проблема повноцінного інтегрування людей "третього віку" у соціокультурне середовище, адаптації до нових умов життя в посттрудовий період [4]. Проте роки старіння (а це може бути період до 20-25 років) можуть бути активними і приємними. Багато що тут залежить від самої людини, її оточення, стану здоров'я і фізичної активності, а головне від відповідного емоційного настрою.

Проблеми соціально-педагогічної роботи з людьми похилого віку нині перебувають у центрі уваги багатьох соціальних інститутів і дослідницьких програм, спрямованих на наукове обґрунтування та розроблення стратегій забезпечення достатнього рівня життя даної вікової групи. Розглядаючи сучасні проблеми людей похилого віку доводиться, на жаль, констатувати, що рівень соціальної роботи і та система соціальних служб, що діють сьогодні в Україні, неспроможні вирішити шквал негараздів, що супроводять життя цієї категорії українського суспільства.

Зі збільшенням тривалості життя зростає і період безпомічного існування людей похилого віку з різними хронічними і психічними захворюваннями. Люди похилого віку з порушенням повсякденних функцій становлять приблизно 60% усіх тих, хто звертається за допомогою у медичні та соціальні служби. Для вирішення першочергових завдань обслуговування людей похилого віку необхідна наявність кваліфікованих кадрів соціальних працівників на всіх рівнях. Однією з ключових проблем життєдіяльності людей похилого віку є самотність, де спостерігаються зменшення зв'язків, пов'язаних із виходом на пенсію, відокремленням дітей, а надалі, з остаточним уходом із життя друзів і рідних, постійне відчуття покинутості, марності і непотрібності свого існування.

Однією з особливостей ситуації, що склалась у нашій країні, є те, що «входження в старість» відбувається на фоні зниження рівня життя значної кількості людей. Люди похилого віку перші потрапляють в групу високого ризику, стають надто залежними від медичних, економічних послуг і особливо потребують соціально-психологічної та соціально-педагогічної допомоги.

Соціально-педагогічна робота з людьми похилого віку багатопланова і багатоаспектна. Вона торкається таких сфер життєдіяльності, як здоров'я, фінанси, організація дозвілля, подолання криз, формування «Я-концепції», і тут вирішального значення для соціальних педагогів набувають знання про психологічні особливості людей даного віку, їхні потреби та можливості [10].

Робота з людьми похилого віку здійснюється на двох рівнях - це: 1) макрорівень (формування соціальної політики з урахуванням інтересів людей похилого віку, створення пенсійних та інших фондів підтримки, формування комплексної системи соціального страхування, медичного, психологічного та консультаційного обслуговування); 2) мікрорівень (вивчення умов життя людей похилого віку, рівня та якості надання їм соціальної допомоги).

Люди похилого віку мають право на повноцінне життя. І це стає можливим лише в тому випадку, якщо вони самі беруть активну участь у вирішенні питань, що їх безпосередньо стосуються. Важливу роль у вирішенні подібного роду завдань у нинішній час відіграють групи взаємодопомоги [1]. Групи взаємодопомоги - це невеликі, прив'язані до певного місця проживання групи, члени яких, маючи загальні проблеми, допомагають один одному. Такі групи, як свідчить практика, складаються з 5-7 осіб, які живуть поблизу і мають періодичні контакти.

Соціально-педагогічна робота з людьми похилого віку допускає також використання трьох фундаментальних принципів: 1) вивчення індивіда в його соціальному середовищі; 2) розуміння психосоціального становлення та розвитку особистості як довічного процесу; 3) врахування соціокультурних чинників у формуванні та розвитку особистості.

Головне в роботі з людьми похилого віку - це залучення їх до «соціальної самодіяльності», яка багато в чому може розв'язати їхні проблеми. Така «самодіяльність» здійснюється на базі розроблення відповідних програм. Основні цілі таких програм: надання людям похилого віку можливості принести користь своїм громадянам, немічним, хворим людям, інвалідам, самотнім, які потребують допомоги, і, надаючи допомогу іншим, заслужити повагу, відчути задоволення від усвідомлення своєї корисності та можливості зробити життя іншого кращим; організація додаткових служб із людей похилого віку, які добровільно надають допомогу своїм ровесникам; використання досвіду і знань людей похилого віку для надання допомоги соціальним органам, дитячим садам, школам, адміністративним структурам шляхом консультацій; сприяння поліпшенню зв'язків між поколіннями, зближенню людей похилого віку і молоді, переданню життєвого досвіду, знань, навичок молодим, збереженню зв'язків людей похилого віку з установами, в яких вони працювали [3].

Соціально-педагогічна робота з людьми похилого віку завжди вважалась і вважається однією з найважчих у психологічному плані. Тому соціальні педагоги повинні мати універсальну підготовку щодо всіх аспектів життя людей похилого та старечого віку, усвідомлювати величезну кількість психологічних, психопатологічних, соматичних, морально-етичних проблем, які виникають у людей цього вікового періоду. Слід розуміти, що населення старших вікових періодів - це група, яка характеризується широким спектром внутрішніх відмінностей. Важливо не змішувати всі групи людей третього віку, а розглядати кожну групу із розривом не більше, ніж 5-10 років. Для прогнозування потреб у соціальному обслуговуванні та соціально-педагогічній роботі необхідним є визначення динаміки зростання чисельності людей віком від 75 років і старше, а не загального збільшення числа людей віком від 55 років. За даними наукових досліджень, 80% осіб, старших 75 років, - найбільш безпомічні люди, і вони потребують повної сторонньої допомоги та обслуговування [11].

Соціально-педагогічна робота, як вид професійної діяльності, включає в себе соціально-педагогічну роботу з людьми похилого віку. Оскільки наразі спостерігається зростання числа людей похилого віку в суспільстві, соціально-педагогічна робота з цією категорією є необхідною для їх повноцінного функціонування та запобігання розвитку економічних, побутових, психологічних та духовних проблем. Тому необхідно, щоб соціальна робота в даному напрямі розвивалась, вдосконалювалась та набувала більших обсягів, які охоплювали б усі сфери життєдіяльності людини похилого віку, а це дало б змогу підвищити активність даної вікової групи, зменшити їхню ізоляцію від суспільства та деградацію як суспільно корисних громадян, які можуть розвиватися. Саме тому соціально-педагогічна робота має бути спрямована на підтримку, супровід, захист, допомогу та піклування про людей похилого віку.

Висвітлюючи систему життєдіяльності людей похилого віку, слід зазначити, що стиль життя та сфери діяльності люди похилого обирають такий, який для них є найбільш прийнятним і вони є його творцем. Саме від вибору залежить, як вони проводитимуть свій вільний час, що їм цікаво і чим займатися. Адже перед людиною похилого віку в цей період життя постає вибір: жити спогадами про минуле чи жити сучасним і майбутнім та брати активну участь у взаємодії з оточуючими та навколишнім світом. Саме об'єктивний вибір допомагає їм позбутися відчуття самотності та непотрібності і віднайти сенс життя.

Точне і повне знання особливостей впливу соціально-психологічних і біологічних факторів на процес старіння особистості дасть змогу направлено змінити умови, спосіб життя людей похилого віку таким чином, аби сприяти оптимальному функціонуванню їх особистості і формами та методами соціально-педагогічної роботи здійснювати стримуючий вплив на процес їх старіння.



Каталог: uploads
uploads -> Balachova T. N., Isurina G. L., Regentova A. U., Tsvetkova L. A bonner B. L., Изучение влияния информационных материалов на отношение женщин к употреблению алкоголя во время беременности
uploads -> Социальные теории лидерства: основные понятия и проблемы
uploads -> Лидер как социальный тип: понятие и личностные особенности в западной исследовательской традиции
uploads -> Лидерство как личностный феномен
uploads -> -
uploads -> Пирамида Маслоу плюс – новое слово в теории мотивации
uploads -> Методическте рекомендации для студентов по дисциплине «психология журналистики» цели и задачи дисциплины дисциплина «Психология журналистики»
uploads -> Программа минимум кандидатского экзамена по специальности 19. 00. 13 «Психология развития, акмеология»
uploads -> Духовно-просвітницький центр монастиря Глинська пустинь м. Глухів 2010 рік


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   ...   50


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница