Г. Екатеринбург, 18 марта 2015 г. Том 2 Екатеринбург – Алматы – Харьков – Елабуга 2015



Скачать 11.66 Mb.
страница46/50
Дата12.05.2016
Размер11.66 Mb.
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   50

Література

  1. Андрієнко В.К., Гербєєв Ю.В., Невській І.А. Система перевиховання підлітків в умовах спеціальної школи, Москва, 1990.

  2. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессивность. Изучение влияния воспитания в семейных отношениях. М.: Прогресс, 1999, 218 с.

  3. Балин В. , Гайда В. , Гербачевский В. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии: учеб. пособие / под ред. А. А. Крылова, С. А. Маничева. СПб: Питер, 2000. 560 с.

  4. Васютинський В. Владно-підвладні аспекти статево-рольової і гендерної взаємодії // Практична психологія та соціальна робота. 2006. № 6. С. 6-16.

  5. Кисилев А.С. Социальная помощь в школе: первые шаги. Практична психологія та соціальна робота. № 2. 2001. С. 40-48.

  6. Левітів Н.Д. Психічний стан агресії // Питання психології. 1972. № 6.

  7. Матвійчук О.С. Роль психологічної діагностики в системі проектування соціального розвитку особистості учня // Практична психологія та соціальна робота. 2001. № 8. С. 5-9.

  8. Наказ «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорсткого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення»/ 16.01.2004 №5/34/24/11/ [Електронний ресурс] / Державний комітет України у справах сім’ї та молоді. URL: http:// zakon. rada. gov

  9. Ольвеус Д. Жесткость среди школьников и ее жертвы // Перспективы: сравнительные исследования в области образования. 1997. № 2. с. 115-146.

  10. Паренс Г. Агрессия наших детей. М.: Лайнер, 1997. 365 с.

  11. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про загальноосвітні навчальні заклади»: прийнята 14 червня 2000 р. № 964 // Нормативно-правове забезпечення освіти: доктрина, закони, концепції. Х.: Основа, 2004. 4.1. с.87-106.

  12. Прутченков А.С. социально-психологический тренинг межличностного общения. М.: Знание, 1991. 48 с.

  13. Фопель К. Как научить детей сотрудничать? Психологические игры и упражнения: практическое пособие / пер. с нем.; в 4-х томах. М.: Генезис, 2001.

  14. Фурманов И. Работа школьного психолога по профилактике нарушений поведения у подростков. Минск, 1994. 153 с.


СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА АДАПТАЦІЯ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

ЗАСОБАМИ КАЗКОТЕРАПІЇ
В.О. Ткаченко,

науковий керівник О.І.Рассказова



Україна, м. Харків

Харківська гуманітарно-педагогічна академія
Упродовж останнього десятиріччя в Україні початок систематичного навчання в школі є стресовою ситуацією в житті дитини, оскільки пов’язано це з необхідністю адаптуватися до нових мікросоціальних умов. Цей процес супроводжується різноманітними порушеннями у функціональному стані і значною мірою зачіпає психоемоційну сферу. Від благополуччя адаптаційного періоду під час вступу до школи значною мірою залежить успішність подальшої соціальної діяльності дитини. Шкільна дезадаптація призводить до зниження навчальної мотивації, деформації між особових відносин, розвитку невротичних станів, формування девіантних форм поведінки. Несприятливий перебіг адаптації свідчить про зниження функціональних резервів організму і перенапруження регуляторних систем, що супроводжується виникненням соматичних захворювань.

Соціальна адаптація (адаптивна діяльність) вміщає сукупність усіх видів діяльності, що відбуваються одночасно. З одного боку це зумовлене орієнтувальними потребами пізнання змін у предметній діяльності, встановлення з цією метою необхідних емоційних контактів і відносин, а також оцінювання на підставі цього особистої та суспільної значущості змін, що відбулися. З іншого боку – це здійснювана в діалектичній єдності з оцінковою діяльністю (та на її основі) корекція поведінки особистості та її предметної діяльності, що пов’язана з перетворенням навколишнього середовища.

Соціально-педагогічний аспект в адаптації першокласників засобами казкотерапії полягає в тому, що, у першу чергу, необхідна бути сприятлива комунікативна обстановка яка дозволяє першокласнику успішно адаптуватися, зайняти гідне соціальне становище у класному колективі і прийняти нову соціальну роль – роль учня.

Казкотерапія – це процес виховання внутрішнього стану дитини, розвитку душі, підвищення рівня усвідомленості подій, придбання знань про закони життя і засоби соціального, прояви творчої сили.

Метод казкотерапії спрямований на розвиток сприйняття, тілесних відчуттів, рухової координації дітей, уміння усвідомлювати і контролювати свої переживання, розуміти власний емоційний стан. Заняття вводять дитину в складний світ людських емоцій, допомагають йому прожити певний емоційний стан, створити свій власний «емоційний фон», за допомогою якого він зможе орієнтуватися у власних почуттях і у почуттях людей, які його оточують. Основний акцент робимо не просто на опрацювання емоцій на рівні їх впізнавання по міміці, жестах, поведінці, словами людей і казкових персонажів. У цих заняттях важливо, щоб дитина проживала кожну емоцію на тілесному рівні, спостерігав за своїми тілесними відчуттями і оцінював їх. Таким чином, розвивається довільна уловлювання відчуттів тепла, холоду, напруги і розслаблення м'язів тіла. Всі заняття – казкової форми, так як казка – це основна діяльність дитини, в якій він спочатку емоційно, а потім інтелектуально освоює систему людських відносин.

Казкотерапія – один з найбільш нестандартних і найбільш ефективних способів взаємодії з дитиною першокласником, котрі відчувають ті чи інші емоційні та поведінкові труднощі. Казкотерапія безумовно є дуже цінним методом соціально-педагогічної роботи з дітьми, надаючи дуже природну і традиційну форму спілкування дитини і дорослого – через казку.

У молодшому шкільному віці сприйняття казки стає специфічною діяльністю дитини, що володіє неймовірно привабливою силою, що дозволяє йому вільно мріяти і фантазувати, розсовувати рамки звичайного життя, стикатися зі складними явищами й почуттями дорослого світу.

При казкотерапії навіть ті діти, які спочатку не включаються в роботу, не приймають казку, все одно відчувають на собі її благотворний вплив на підсвідомому рівні. Одна і та ж казка по-різному впливає на кожну дитину, кожен знаходить у ній щось своє, необхідне йому в даний момент, для вирішення його проблеми. У молодшому шкільному віці сприйняття казки стає специфічною діяльністю дитини, що володіє неймовірно привабливою силою, що дозволяє йому вільно мріяти і фантазувати. При цьому казка для дитини не тільки вигадка і фантазія. Це ще й особлива реальність, яка дозволяє розсовувати рамки звичайного життя, стикатися зі складними явищами й почуттями і в доступній для розуміння дитини казковій формі осягати дорослий світ почуттів і переживань. У першокласника сильно розвинений механізм ідентифікації, тобто процес емоційного об'єднання себе з іншою людиною, персонажем і присвоєння його норм, цінностей, зразків як своїх. Тому, сприймаючи сказу, дитина, з одного боку, порівнює себе з казковим героєм, і це дозволяє йому відчути і зрозуміти, що не тільки у нього є такі проблеми та переживання. З іншого боку, за допомогою ненав'язливих казкових образів дитині пропонуються виходи з різних складних ситуацій, шляхи вирішення виниклих конфліктів, позитивна підтримка його можливостей і віри в себе. При цьому першокласник ототожнює себе з позитивним героєм. Відбувається це не тому, що першокласник так добре розбирається в людських взаєминах, а тому, що положення героя більш привабливо в порівнянні з іншими персонажами. Це дозволяє дитині засвоювати правильні моральні норми і цінності, розрізняти добро і зло.

Казка, як засіб корекції дитячих страхів завжди має потрійну спрямованість: по-перше, вона дидактично прийнятна, по-друге, вона включає в дію основні, пізнавальні процеси, що сприяє м'якому переходу від уявної ситуації до ситуації реальної, по-третє, процес трансформації з уявної ситуації в реальну, через ігрову – якраз той шлях, який за допомогою психологічної корекції дозволяє добитися значного зниження рівня тривожності і страхів у першокласників. Казкотерапія – це природна форма спілкування і передачі досвіду, органічна система виховання нових поколінь, це необхідний засіб в осягненні дитиною світу, як зовнішнього, так і внутрішнього. Тому казкотерапія для першокласників пов'язана, насамперед з усвідомленням сенсу казкових подій і їх взаємозв'язку з ситуаціями реального життя. Казка надає психотерапевтичний вплив на дітей, тому що мову казки доступний дитині. Казка сприяє розвитку уяви, а це необхідно для вирішення дитиною його власних проблем. Стиль казки також зрозумілий дитині. Першокласник ще не вміє мислити логічно, і казка ніколи не обтяжує дитину якимись логічними міркуваннями. Дитина не любить настанов, і казка не вчить його безпосередньо. Першокласники часто знаходяться «в полоні емоцій», оскільки ще не можуть керувати своїми почуттями, що може призводити до імпульсивності поведінки, ускладнень у спілкуванні з однолітками і дорослими. Лише в міру особистісного розвитку у них поступово формується здатність усвідомлювати і контролювати свої переживання, розуміти емоційний стан інших людей, розвивається довільність поведінки, почуття стають більш стійкими і глибокими.

Засоби казкотерапії розуміються нами як інструмент розвитку – це слухання, придумування, обігравання й обговорення казки, внаслідок чого в дитини розвиваються необхідні для ефективного існування фантазії, творчість. Дитина засвоює основні механізми пошуку та прийняття рішень, що являє собою більш ефективним фактором для покращення адаптації першокласників.

Напрямом подальших досліджень є не тільки покращення адаптації першокласників в шкільному середовищі, але й активізація уваги учителів та батьків на успішний її розвиток, використання соціальним педагогом сучасних засобів в роботі які спрямовані на покращення адаптації першокласників, а саме засобі казкотерапії.
Література


  1. Завацька Л.М. Технології професійної діяльності соціального педагога. Навчальний посібник для ВНЗ / Л. Завацька. К.: Видавництво Дім «Слово», 2004.

  2. Защірінская О.В. Казка в гостях у психології. Психологічні техніки: казкотерапія. - СПб.: Изд-во ДНК, 2001.

  3. Костіна В. Нові підходи до адаптації дітей раннього віку/Дошкільне виховання. 2006. № 1. С. 34-37.


СТУДЕНЧЕСКАЯ СЕМЬЯ КАК ОСОБЫЙ СОЦИАЛЬНЫЙ ИНСТИТУТ
А.В. Тодожекова,

научный руководитель Е.В. Благовская



Россия, Алтайский край, г. Горно-Алтайск,

Горно-Алтайский государственный университет
Проведение политических, экономических, социальных реформ и преобразований, которые произошли и происходят в Российской Федерации, непосредственно отразилась на социально-экономическом положении большинства российских семей.

В настоящее время на государственном уровне признаётся, что в Российской Федерации происходит глубочайший кризис семьи, и что в связи с этим сложилась угрожающая демографическая ситуация.

Основные тенденции данной ситуации характеризуются:


  • уменьшением числа многодетных семей;

  • увеличением числа неполных, малодетных и бездетных семей;

  • увеличение числа разводов, особенно среди молодых супружеских пар;

  • насилием в семье, особенно по отношению к детям;

  • ростом детской безнадзорности и беспризорности [1, с.138].

Как мы видим, даже среди тенденций усугубляющих данную ситуацию с кризисом семьи выделяют увеличение числа разводов, особенно среди молодых пар, то есть молодых и студенческих семей. Прежде чем раскрыть особенности технологий социальной работы со студенческими семьями стоит рассмотреть данное понятие с точки зрения разных авторов. В зарубежной и отечественной литературе приводится огромный перечень классификации семей, в том числе молодой. Сама классификация во многом оказывается неполной. Примером может послужить отсутствие понятия студенческая семья в классификации семей многих авторов. Многие авторы в структуре молодых семей не выделяют такой «особенный» её тип, как семья студенческая.

Понятие «студенческая семья» не так давно вошло в обиход. Поэтому, она как специфический субъект, освоена не в полном объёме. Студенческая семья определяется как семья, где оба супруга являются студентами дневного (очного) отделения высшего учебного заведения, а также неполная семья с детьми, в которой мать или отец является студентом дневного (очного) отделения высшего учебного заведения [2].

Согласно статье 38 Конституции материнство, детство и семья находятся под государственной защитой; воспитание детей, забота о них, является равным правом и обязанностью родителей; дети, достигшие 18 лет приобретают статус трудоспособности и, следовательно, должны заботиться о нетрудоспособных родителях. Говоря другими словами, российское государство и общество в целом не равнодушно относится к семье, особенно к её сохранению и укреплению, так как семьи это уникальная социальная структура, способная выполнять перечень главных социальных функций.

Остановимся на понятии «студенческая семья». О семье данного типа государство и общество должны особенно, заботится, так как именно с этим типом семьи связано улучшение в современной России демографической ситуации. Ведь именно это на сегодняшний день является одним из главных национальных проектов и основным направлением государственной семейной политики.

С другой стороны, именно студенческая семья ввиду отсутствия у нее достаточного опыта построения семейных отношений, прочной финансовой опоры и целого ряда иных обстоятельств более всего инертна, попадает под влияние всей совокупности отрицательных факторов, влияющих на семью.

В рамках Российского государственного социального университета, ежегодно проходящий, по инициативе и под руководством Общественного национального комитета, Международный конгресс «Российская семья», был целиком посвящен социальным (включая и правовые), психологическим, демографическим и иным насущным проблемам, которые, так или иначе касаются студенческой семьи. Были рассмотрены и вопросы, связанные с определением понятия студенческой семьи. Так, например, в Постановлении Центрального Комитета Коммунистической Партии Советского Союза и Совета Министров СССР от 22 января 1981 г. «О мерах по усилению государственной помощи семьям, имеющим детей» указывалось, что с учетом сложившейся в различных регионах СССР демографической ситуации автономные округа, автономные области, области, края и республики должны были упорядочить порядок обеспечения молодоженов как минимум комнатой, при вступлении в брак, а при рождении первого ребенка - отдельной квартирой.

Лица, не достигшие возраста 30 лет, вступившие в первый брак признавались молодоженами. Спустя некоторое время эти критерии, применяемые уже к выражению «молодая семья», употреблялись в законодательстве, когда речь шла о других мерах государственной помощи молодой семье, в частности о выделении комнат в семейных общежитиях, о предоставлении кредитов на обзаведение домашним хозяйством и т.п.

По истечению времени стало выделяться и использоваться понятие «студенческая семья». В состав студенческой семьи входили лица, не достигшие 30 лет, вступившие в 1-й брак, если хотя бы одно из них обучается в высшем или среднем специальном учебном заведении по очной форме. Может показаться, что понятия «молодожены», «молодая семья» и «студенческая семья», по существу, означают одно и то же. Молодоженами в собственном значении этого понятия являются лица молодого возраста, вступившие в брак впервые, однако в обыденной жизни это слово стало использоваться в более широком значении: молодоженами называют супругов, не так давно оформивших свои отношения в ЗАГСе, совершенно независимо от того сколько им лет и в какой брак они вступают по счету. Если посмотреть на данную ситуацию с другой стороны, то исходя из того, что вступление в брак сам по себе - еще не является созданием семьи, а лишь её основа. Заключается с главной целью создания семьи, то до рождения ребенка лиц, вступивших в 1-й брак (молодоженов), еще не стоит называть молодой семьей.

Если же выделять признаки молодой семьи, присущие именно данной категории семьи, раскрывающие содержание данного понятия. Если исходить чисто из демографических данных (пол, возраст и т.п.), то к числу молодых семей можно отнести любые их типы: неполную семью, материнскую семью, семью с детьми-инвалидами и даже многодетную семью, так как трое детей, наличие которых разрешает отнести семью к числу многодетной, может родиться и у молодых родителей (близнецы, погодки и т.п.), а не только у родителей среднего возраста.

Студенческая семья – это, своего рода, социальный феномен. От обычной молодой семьи ее отличает то, что оба супруга – студенты, и, соответственно имеют общие привычки и интересы. Часто у них одинаковый режим дня и они почти все время находятся вместе (дом, учёба и т.д.).

Однако наряду с общей системой мер по государственной защите и поддержке семьи для каждого типа семей с учетом обусловленных ею трудностей и проблем необходим комплекс особых мер помощи и поддержки. К примеру, как студенческая семья в самом начале своего существования, так и многодетная семья после рождения третьего и последующих детей могут испытывать материальные затруднения и нуждаться в денежных средствах [3].

Государственная система мер, обеспечивающая социальную защиту и поддержку семьи реализуется также при помощи социальной работы. Именно социальная работа для эффективного разрешения возникающих проблем, используются различные социальные технологии [4, с.8].

В ходе исследования было выяснено, что на государственном уровне нет общепринятого понятия студенческой семьи, однако на региональном уровне оно находится в разных интерпретациях. Так, например в Сахалинской области студенческая семья – это семья где оба родителя (в неполной семье – один родитель) являются студентами государственных профессиональных образовательных организаций или образовательных организаций высшего образования, расположенных на территории Сахалинской области, проходящим очное обучение, проживающих на территории Сахалинской области, и имеют одного или нескольких несовершеннолетних детей [5].

В Москве студенческая семья - семья, в которой оба родителя или одинокая мать (отец) обучаются по очной форме в учреждениях высшего профессионального образования [6].

В Кемеровской области студенческая семья - молодая семья, в которой хотя бы один из супругов является студентом [7].

По-видимому, отсутствие определения студенческой семьи на федеральном уровне, обусловлено отсутствием большого спектра различий с понятием молодая семья. Однако, на наш взгляд, студенческая семья – особый социально-демографический тип семьи, имеющий ряд характеристик свойственных только данному типу семьи:



  • в первую очередь это присутствие супругов семьи в образовательном процессе;

  • возрастные рамки (до 25 лет)

  • отсутствие учета очередности брака.

Выше перечисленные характеристики свойственные именно студенческой семье даёт сделать вывод о том, что студенческая семья на современном этапе развития общества имеет не меньшую значимость для государства и всего общества в целом. Данный тип семьи имеет ряд особых характеристик отличающих её от молодой семьи и как следствие от всех остальных типов семьи (многодетная, полная, неполная семья и т.д.), позволяющих выделить студенческую семью как особый социально-демографический тип семьи.
Литература

1. Формы и технологии социальной работы: научно-методическое пособие / под ред. Л.Г. Гусляковой. Барнаул: Изд-во ИП «Азбука», 2008. 247 с.

2. Социальная работа. Российский энциклопедический словарь./под общ. ред. В.И. Жукова. М., 2007. 210 с.

3. Семейное право [Электронный ресурс]. URL: http://familyties.ru.

4. Технология социальной работы: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / под ред. И.Г. Зайнышева. М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. 240 с.

5. Закон Сахалинской области от 06.12.2010 № 112-ЗО «О социальной поддержке семей, имеющих детей, в Сахалинской области».

6. Закон города Москвы «О социальной поддержке семей с детьми в городе Москве» 23 ноября 2005 года № 60.

7. Закон Кемеровской области «О предоставлении долгосрочных целевых займов и развитии ипотечных отношений в жилищной сфере в Кемеровской области» № 930 от 25 января 2000 г.




ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ МАЙБУТНЬОГО

СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА В ПЕДАГОГІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

С.П. Тямало,

науковий керівник С.В. Коношенко

Україна, Донецька область, м. Слов’янськ,

Донбаський державний педагогічний університет
Постановка проблеми та її актуальність. Педагогічні університети як учбові заклади, що готують вчителів, завжди виконували важливу роль у системі народної освіти. Актуальність проблеми формування особистості майбутніх педагогів в педагогічному університеті зумовлена тим, що з фонду університетського студентства попов­нюються педагогічні колективи шкіл, а особистість майбутнього вчителя є головним чинни­ком гуманізації освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретико-методологічні основи формування особистості педагога в системі університетської педагогічної освіти розкриваються в дослідженнях О. Абдулліної, І.Беха, Б. Гершунського, Ф.Гоноболіна, В.Загвязінського, А. Капської, Н. Кузьміної, Б. Ліхачева, В. Сластьоніна й ін. Дослідження, присвячені готовності педагога до реалізації цілісного педагогічного процесу, представлені працями Ю. Азарова, І. Зязюна, Л. Кондрашової, Л.Міщик й ін.; формуванню у нього педагогічної культури, професійно-ціннісних орієнтацій і особових якостей – науковими роботами Є. Бондаревської, А. Мудрика, А. Колесової, Л. Яковлєвої й ін. Але проблема формування професійно-педагогічної спрямованості особистості майбутнього педагога в педагогічному університеті у вітчизняній науці, на жаль, ще недостатньо досліджена.

Мета даної статті - визначення основних шляхів формування професійно-педагогічної спрямованості особистості майбутнього педагога в педагогічному університеті.

Викладення основного матеріалу. Нині існують різні позиції відносно формування особистості студентської молоді. Прибічники тради­ційного підходу вважають, що формування особистості студента має здійснюватися відповідно до заданого суспільного ідеалу. З іншого боку існує погляд на студента як особистість, що склалася, яка не потребує зовнішньої виховної дії. В той же час для сучасної педагогічної науки і практики все більше значення набуває розуміння виховання як засобу, спрямованого на створення умов для саморозвитку і само­виховання особистості, максимально повного освоєння нею матеріальних і духовних цін­ностей, культури суспільного буття [1]. За своєю суттю особистість представляє унікальне, неповторне утворення, яке в цілісності реалізовує себе в соціумі. Ключовою характеристикою особистості виступає прагнення до саморозвитку і самореалізації. Звідси, необхідність вивчати особистість не стільки з погляду досягнутого нею, скільки виходячи з урахування її творчого потенціалу і стратегії індивідуального жит­тєвого шляху.

Л. Виготський вважає, що вивчення особистості необхідно проводи­ти виходячи з «соціальної ситуації її розвитку», включаючи як зовнішні фактори багатосторонньої соціальної дії, так і її внутрішній, феноменологічний світ [2, с. 123]. Формування особистості майбутніх педагогів в педагогічному університеті має свої особливості, зумовлені відмінністю педагогічних університетів від вищих учбових закладів інших типів.

На наш погляд, спе­цифічними рисами підготовки педагогічних кадрів в педагогічному університеті є: формування загально гуманітарного складу мислення у фахівців; оволодіння в процесі навчання фахівцями педагогічними спеціальностями науково-дослідної спрямованості, що дозволяє найбільш творчо підходити до процесу викладання шляхом вишукування нових форм і методів навчання; фор­мування у майбутніх педагогічних кадрів у процесі навчання в університеті всебічного, універса­льного світогляду; оволодіння випускниками університету - майбутніми педагогами - новітніми методиками і технікою сучасного експерименту; орієнтація навчання і освіти на рішення дидактичних, виховних, розвивальних задач.

В. Гриньова, Т. Дмитренко, С. Золотухіна висувають наступні головні вимоги до формування особистості студента педагогічного вузу: «розвиток творчого мислення, навичок дослідницької роботи, самостійного, нешаблонного підходу до рішення практичних задач, потреба в постійному поповненні знань, подальшій самоосвіті» [3].

Потреба у фахівцях, здатних до самостійного рішення складної, професійно значущої задачі, висуває на перший план завдання професійного виховання. Рішення цієї задачі ми бачимо у формуванні професійно-педагогічної спрямованості сту­дентів педагогічного університету.

Професійно-педагогічна спрямованість є тим каркасом, навколо якого компонуються основні професійно значущі властивості особистості педагога. Професійна спрямованість особистості вчителя включає інтерес до професії вчителя, педагогічне покликання, профе­сійно-педагогічні наміри і схильності [6, с. 35 - 36]. Наголошується, що педагогічне покли­кання, на відміну від педагогічного інтересу, який може бути і споглядальним, означає схи­льність, що зростає з усвідомлення здібності до педагогічної справи [Там само]. Наявність професійно-педагогічної спрямованості важлива тим, що вона виконує відразу декі­лька функцій: відображає суттєвіше в духовному світі і тому є критерієм вихованості особистості; характеризує основне ставлення до навколишнього світу; виступає од­ночасно як мотив і регулятор поведінки, освіти і самоосвіти, виховання і самовихо­вання; управляє задоволенням провідних потреб й інтересів людини. І. Фастовець [5, с.49] виділяє шість типів професійно-педагогічної спрямованості.

Основою для їх виділення були професійні мотиви (з орієнтацією на зміст учбового предмету, спілкування і вдоско­налення), а також рефлексія вчителя на мотивацію процесу і результати своєї роботи. Використання цих двох підстав дозволило досліднику виділити такі типи педагогічної спря­мованості: ділова спрямованість (мотиви розкриття змісту учбового предмету); гуманістич­на спрямованість (мотиви спілкування); індивідуалістична спрямованість (мотиви вдоско­налення). Колектив авторів під керівництвом І. А. Зязюна відносить професійно-педагогічну спрямованість до властивостей особистості, які створюють комплекс, що забезпечує висо­кий рівень самореалізації професійної діяльності [4]. Професійно-педагогічну спрямова­ність вважають одним з визначальних факторів придатності особистості до педагогічної професії Н. Кузьміна, В. Сластьонін, Р. Хмелюк й ін.

У даній статті професійно - педагогічна спрямованість розглядається нами як складне утворення в структурі особистості, інтегруюче інтерес, позитивне відношення до професії, прагнення до досягнення успіху в ній, наявність гуманістичних цінностей, відношення до педагогічної професії як до суспільної цінності; сформованість і розвиненість професійно важливих якостей особистості педагога, наявність внутрішньої мотивації педагогічної дія­льності, потреба займатися педагогічною діяльністю.

Провідною лінією формування професійно-педагогічної спрямованості повинна стати зміна особистості студента в цілому, перетворення його з об'єкту виховання в активний суб'єкт, особисто зацікавлений в оволодінні професійними якостями, - відзначає в своєму дослідженні Г. Колєв [5, с. 67]. Цей процес повинен включати цілу систему засобів, що удо­сконалюють учбово-виховну роботу вузу. Рушійною силою формування професійно-педагогічної спрямованості студента, у зв'язку з перебудовою його позиції, є внутрішні протиріччя між труднощами, які виникають в засвоєнні теоретичних, практичних умінь і знань, та особистими можливостями їх подолання. Г. Томілова вважає одним з методів розвитку професійно-педагогічної спрямованості в умовах університету спеціальне навчання і вихо­вання тобто виконання студентами певної системи вправ, спрямованих на формування професійно значущих якостей особистості вчителя і сприяючих розвитку навичок і умінь, відповідних основним структурним компонентам педагогічної діяльності. Головні парамет­ри виміру вказаної спрямованості - готовність до діяльності, задоволеність нею, результа­тивність і здібність до неї. Серед різних форм прояву психічної готовності до професійної діяльності автор вказує відношення до педагогічної практики, бажання надалі одержати класне керівництво, прагнення працювати за фахом в школі, боротьба з напруженістю [6, с. 26]. На наш погляд, ефективним способом формування професійно-педагогічної спря­мованості студентів педагогічного університету є використовування методики, яку ми пропо­нуємо і яка дозволяє сформувати у студентів позитивне відношення до педагогічної про­фесії, потребу займатися нею, створити систему мотивів, які б спонукали студентів займа­тися педагогічною діяльністю, а також сформувати систему професійно-педагогічних цін­ностей в структурі особистості майбутнього вчителя і відношення до педагогічної професії як до цінності.

Дана методика включає теоретичну підготовку студентів на лекціях з курсу «Педагогіка» і використовування наступних методів організації учбової діяльності в ході семінарських занять: дискусії, які стимулюють інтелектуальне забезпечення емпатійних намірів, що, у свою чергу, сприяє переоцінці цінностей; мозковий штурм - креативний метод, розвиває здатність мислити творчо, знаходити нестандартні рішення стандартних ситуацій; дебати, які сприяють розвитку ораторських навичок, формують уміння аргумен­товано доводити свою точку зору і шанобливо відноситися до думки співрозмовника; робо­та в малих групах вчить студентів культурі спілкування, розвиває навички ефективної спів­праці; ділова гра - дозволяє розглянути ту або іншу педагогічну ситуацію з позицій всіх її учасників, «приміряти на себе» раніше не властиві ролі, проникнути в суть ситуації; пере­гляд і подальше обговорення художніх фільмів з педагогічної тематики (педагогічний кіно-клуб) - розвиває здатність аналізувати, бачити ситуацію із сторони, дозволяє застосувати навички, сформовані в ході дискусій і дебатів.



Висновки. Аналіз теоретичного та практичного матеріалу з даної проблеми дозволив нам зробити наступні висновки:

- професійно-педагогічна спрямованість особистості - один з визначальних факторів придатності особистості до педагогічної професії. Вона включає інтерес до педагогічної діяльності, потребу реалізовувати себе в ній, професійні мотиви, цінності, ціннісні орієнтації, а також наявність і розвиненість професійно значущих якостей особистості педагога;

- специфіка педагогічної діяльності вимагає розвитку гуманістичної спрямованості особистості, що забезпечує формування світоглядних позицій і визначення особливового значення педагогічної діяльності, а тому метою навчально-виховного процесу у вузі повинно бути формування професіонально значущих утворень у структурі особистості;

- одним із шляхів виховання майбутніх педагогів у педагогічному університеті є використання методики формування професійно-педагогічної спрямованості, яка підвищує ефективність традиційної системи навчання; активність й інтерес майбутніх педагогів до майбутньої професійної діяльності; дозволяє розвинути у студентів комунікативну культуру, адаптивні і організаторські здібності, здібність до


емпатії і навички ефективного спілкування, що в цілому підвищує їх рівень професійно-педагогічної спрямованості.
Каталог: uploads
uploads -> Balachova T. N., Isurina G. L., Regentova A. U., Tsvetkova L. A bonner B. L., Изучение влияния информационных материалов на отношение женщин к употреблению алкоголя во время беременности
uploads -> Социальные теории лидерства: основные понятия и проблемы
uploads -> Лидер как социальный тип: понятие и личностные особенности в западной исследовательской традиции
uploads -> Лидерство как личностный феномен
uploads -> -
uploads -> Пирамида Маслоу плюс – новое слово в теории мотивации
uploads -> Методическте рекомендации для студентов по дисциплине «психология журналистики» цели и задачи дисциплины дисциплина «Психология журналистики»
uploads -> Программа минимум кандидатского экзамена по специальности 19. 00. 13 «Психология развития, акмеология»
uploads -> Духовно-просвітницький центр монастиря Глинська пустинь м. Глухів 2010 рік


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   50


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница