Хельсинкский фонд по правам человека польша



страница9/17
Дата12.05.2016
Размер1.67 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17
Глава 2
 

ЗДІЙСНЕННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ СІМЕЙНИХ


ОБОВ'ЯЗКІВ. ЗАХИСТ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ
 

     Стаття 14. Здійснення сімейних прав


 

     1. Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.


 

     2. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.

 

{ Частину третю статті 14 виключено на підставі Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

 


     Стаття 15. Виконання сімейних обов'язків
 

     1. Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.


 

     2. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.


 

     Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун.


 

     3. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання.


 

     4. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

(…)

 Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків


 

     1. Орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків в обсязі та в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.


 

     Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів


 

     1. Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.


 

     2. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.


 

     Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є:


 

     1) встановлення правовідношення;


 

     2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку;


 

     3) припинення правовідношення, а також його анулювання;


 

     4) припинення дій, які порушують сімейні права;


 

     5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;


 

     6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором;


 

     7) зміна правовідношення; { Частину другу статті 18 доповнено пунктом 7 згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }


 

     8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. { Частину другу статті 18 доповнено пунктом 8 згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }


 

     Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів


 

     1. У випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.


 

     2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.


 

     3. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.


 

     У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

 

{ Абзац третій частини третьої статті 19 виключено на підставі Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

 


     4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
 

     5. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.


 

     6. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.


(…)

Розділ III
 

ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА І ДИТИНИ


Глава 12
 

ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДИТИНИ


 

     Стаття 121. Загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини


 

     1. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.


 

     Стаття 122. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою


 

     1. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.


 

     Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.


 

     2. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

{ Частина друга статті 122 із змінами, внесеними згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }
 

     3. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства.


 

     Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

{ Частина третя статті 122 в редакції Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

 

Стаття 123. Визначення походження дитини, народженої в


результаті застосування допоміжних
репродуктивних технологій
 

     1. У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини.


 

     2. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.


 

     3. Подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

{ Стаття 123 в редакції Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }
 

     Стаття 124. Визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю


 

     1. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.


 

     Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду.


 

     Стаття 125. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою


 

     1. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.


 

     2. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:


 

     1) за заявою матері та батька дитини;


 

     2) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;


 

     3) за рішенням суду.


 

     Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою


 

     1. Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до державного органу реєстрації актів цивільного стану.


 

     2. Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. У разі якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, державний орган реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини.

{ Частина друга статті 126 із змінами, внесеними згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }
 

     3. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.

{ Частина третя статті 126 із змінами, внесеними згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }
 

     Стаття 127. Визначення походження дитини за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини


 

     1. Чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, може подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини, мати якої померла або оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав, або якщо мати дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не проявляє про неї материнської турботи та піклування.


 

     Умовою прийняття такої заяви є запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.


 

     2. У разі відмови державним органом реєстрації актів цивільного стану у визнанні особи батьком дитини батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

{ Статтю 127 доповнено частиною другою згідно із Законом N 257-VI ( 257-17 ) від 10.04.2008 }
 

     Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду


 

     1. За відсутності заяв, право на подання яких встановлено статтями 126 і 127 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.


 

     2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу ( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ) України.


 

     3. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.


 

     Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.


 

     4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.


 

     Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини


 

     1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.


 

     2. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.


 

     Стаття 130. Встановлення факту батьківства за рішенням суду


 

     1. У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.


 

     Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.


 

     2. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.


 

     Стаття 131. Визнання материнства за рішенням суду


 

     1. Особа, яка вважає себе матір'ю дитини, може подати до суду заяву про визнання свого материнства, якщо запис про матір дитини вчинено відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу.


 

     Стаття 132. Встановлення факту материнства за рішенням суду


 

     1. У разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини, факт її материнства може бути встановлений за рішенням суду.


 

     Заява про встановлення факту материнства приймається судом, якщо запис про матір дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу.


 

     2. Заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.


 

     Стаття 133. Запис подружжя батьками дитини


 

     1. Якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.


 

     Стаття 134. Реєстрація визнання батьківства, материнства


 

     1. На підставі заяви осіб, зазначених у статтях 126 і 127 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове Свідоцтво про народження.


 

     Стаття 135. Запис про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлене


 

     1. При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.


 

     У разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування запис про матір та батька дитини провадиться відповідно до цієї статті, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина. { Абзац другий частини першої статті 135 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1276-VI ( 1276-17 ) від 16.04.2009 }


 

     2. Якщо батьки дитини невідомі, запис про них у Книзі реєстрації народжень провадиться за рішенням органу опіки та піклування.


 

(…)


Стаття 143. Обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я
 

     1. Мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобов'язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я.


 

     2. Мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов'язана забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я.


 

     3. Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров'я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.


 

     4. Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я, забрати дитину мають право її баба, дід, інші родичі з дозволу органу опіки та піклування.

(…)

Стаття 145. Визначення прізвища дитини
 

     1. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків.


 

     Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою.


 

     2. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ.


 

     3. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.


 

     Стаття 146. Визначення імені дитини


 

     1. Ім'я дитини визначається за згодою батьків.


 

     Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини.


 

     2. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.


 

     3. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.


 

     Стаття 147. Визначення по батькові дитини


 

     1. По батькові дитини визначається за іменем батька.


 

     2. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.


 

     Стаття 148. Зміна прізвища дитини її батьками


 

     1. У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років.


 

     2. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою.


 

     3. У разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років.


 

     4. За заявою батьків або одного з них, якщо другий помер, оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім, дитині, яка не досягла чотирнадцяти років та якій при реєстрації народження присвоєне прізвище одного з батьків, може бути змінено прізвище на прізвище другого з батьків.

{ Статтю 148 доповнено частиною згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }
 

     5. У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

(…)

Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини
 

     1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.


 

     2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.


 

     3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.


 

     Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання


 

     1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.


 

     2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.


 

     3. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.


 

     4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

(…)

Стаття 158. Вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
 

     1. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.


 

     Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.


 

     2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.


 

     Стаття 159. Вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї


 

     1. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.


 

     2. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. { Абзац перший частини другої статті 159 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1397-VI ( 1397-17 ) від 21.05.2009 }


 

     В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.


 

     Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. { Частину другу статті 159 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 1397-VI ( 1397-17 ) від 21.05.2009 }


 

     3. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.


 

     4. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.


 

     5. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.


 

     Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини


 

     1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.


 

     2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.


 

     3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.


 

     Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини


 

     1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.


 

     Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.


 

     2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.


 

     3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.


 

     Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

{ Текст статті 161 в редакції Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }
 

Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з


батьків або іншої особи при визначенні місця
проживання малолітньої дитини
 

     1. Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. { Абзац перший частини першої статті 162 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1397-VI ( 1397-17 ) від 21.05.2009 }


 

     Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. { Абзац другий частини першої статті 162 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1397-VI ( 1397-17 ) від 21.05.2009 }


 

     2. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.


 

     Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб


 

     1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.


 

     2. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.


 

     3. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.


 

     Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав


 

     1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:


 

     1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;


 

     2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;


 

     3) жорстоко поводяться з дитиною;


 

     4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;


 

     5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;


 

     6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.


 

     2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.


 

     3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.


 

     4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.


 

     5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. ( Статтю 164 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом N 2710-IV ( 2710-15 ) від 23.06.2005 )


 

     Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав


 

     1. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

{ Стаття 165 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3497-IV ( 3497-15 ) від 23.02.2006 }
 

Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав


 

     1. Особа, позбавлена батьківських прав:


 

     1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;


 

     2) перестає бути законним представником дитини;


 

     3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;


 

     4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;


 

     5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);


 

     6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.


 

     2. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.


 

     Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.


 

     Стаття 167. Влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав


 

     1. Якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їхнього подальшого проживання в одному житловому приміщенні.


 

     2. Суд може постановити рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, у якому він проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що він має інше житло, у яке може поселитися, або постановити рішення про примусовий поділ житла чи його примусовий обмін.


 

     3. Дитина за бажанням другого з батьків може бути передана йому.


 

     4. Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.

{ Частина четверта статті 167 в редакції Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }
 

     5. Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.

{ Частина п'ята статті 167 в редакції Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }
 

     6. Дитина, яка була передана родичам, мачусі, вітчиму, органові опіки та піклування, зберігає право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала, і може у будь-який час повернутися до нього.


 

     7. Порядок відібрання і передання дитини встановлюється законом.


 

     Стаття 168. Побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав


 

     1. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною.


 

     Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи.


 

     Стаття 169. Поновлення батьківських прав


 

     1. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.


 

     2. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом.


 

     3. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.


 

     4. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.


 

     5. При вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина.


 

     6. Рішення суду про поновлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. ( Статтю 169 доповнено частиною згідно із Законом N 2710-IV ( 2710-15 ) від 23.06.2005 )


 

     7. У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову.


 

     Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав


 

     1. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.


 

     У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.


 

     2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.


 

     У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.


 

     З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.


 

     3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.


 

     4. При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.


 

     5. Положення частин першої - третьої цієї статті застосовуються до відібрання дитини від інших осіб, з якими вона проживає.


 

     Стаття 171. Врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя


 

     1. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.


 

     2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.


 

     3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

(…)

Стаття 177. Управління майном дитини
 

     1. Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.


 

     Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

( Частина перша статті 177 в редакції Закону N 2620-IV ( 2620-15 ) від 02.06.2005 )
 

     2. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:


 

     укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;


 

     видавати письмові зобов'язання від імені дитини;


 

     відмовлятися від майнових прав дитини.

( Статтю 177 доповнено частиною згідно із Законом N 2620-IV ( 2620-15 ) від 02.06.2005 )
 

     3. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

( Статтю 177 доповнено частиною згідно із Законом N 2620-IV ( 2620-15 ) від 02.06.2005 )
 

     4. Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

{ Статтю 177 доповнено частиною згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }
 

     5. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.


 

     На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків. { Частину п'яту статті 177 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }


 

     Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди. { Частину п'яту статті 177 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }


 

     6. Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

{ Частина шоста статті 177 із змінами, внесеними згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }
 

     7. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.


 

     8. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

( Частина статті 177 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2620-IV ( 2620-15 ) від 02.06.2005 )

(…)


 Стаття 179. Право власності на аліменти, одержані на дитину
 

     1. Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.


 

     Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.


 

     2. У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини.


 

     Опікун розпоряджається аліментами, які одержані для утримання малолітньої дитини.


 

     Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпоряджання ними відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

(…)

Стаття 186. Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів
 

     1. За заявою платника аліментів або за власною ініціативою орган опіки та піклування перевіряє цільове витрачання аліментів.


 

     2. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

(…)

Стаття 190. Припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно
 

     1. Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).


 

     Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації.


 

     Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.


 

     2. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.


 

     У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її.


 

     3. Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.


 

     4. На майно, одержане за договором відповідно до частини першої цієї статті, не може бути звернене стягнення.


 

     5. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.


 

     6. Договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, визнається судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини.


 

     У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.


 

     7. За позовом відчужувача нерухомого майна договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по її утриманню.

(…)

 Стаття 192. Зміна розміру аліментів


 

     1. Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.


 

     2. Розмір аліментів може бути зменшено, якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальної громади або юридичної особи, за заявою батьків, уповноваженого територіальної громади, юридичної особи, на утриманні якої перебуває дитина, та за згодою органу опіки і піклування. ( Частина друга статті 192 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2901-IV ( 2901-15 ) від 22.09.2005 )

(…)

Розділ IV
 

ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ


БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
 

{ Назва розділу IV в редакції Закону N 3497-IV ( 3497-15 ) від 23.02.2006 }


 


Каталог: media
media -> Наукометрия «психологии туризма» naukometriya of "tourism psychology"
media -> Методические рекомендации по организации профессиональной ориентации школьников и учащейся молодежи
media -> Занятие №6. Учебные материалы Р. Бэрон, Н. Керр, Н. Миллер Межгрупповой конфликт
media -> Адаптация детей раннего возраста к условиям дошкольного образовательного учреждения
media -> Психология социальной работы с детьми-инвалидами и их семьями в россии
media -> Адаптация иностранных студентов подготовительных факультетов
media -> -


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница