Міністерство освіти і науки України Державний заклад „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”


Зв’язок із важливими науковим чи практичними завданнями



страница6/19
Дата11.05.2016
Размер4.09 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Зв’язок із важливими науковим чи практичними завданнями. Особливістю суспільств другого модерна є перетворення процесу демократизації на «продукт масової демократії», але яка більшою мірою підміняється ідеєю демократії та схильна до симуляції своїх інститутів. Один із симптомів симуляції інститутів масової демократії є заміщення апеляцій до громадської думки маніпуляціями з рейтингами. Рейтинги, засновані на вибірковому опитуванні, коли респонденти погоджуються з варіантами відповідей, сконструйованими експертами, є лише свого роду модель громадської думки. Респондентами ці моделі пожвавлюються, і тоді симулякри стають реальними чинниками ухвалення та здійснення політичних рішень. У зв'язку з цим, важливо простежити тенденції, які відкривають можливості для перелому такої дійсності.

Таким чином, електоральні тенденції, які розвиваються у країнах Євросоюзу, показують нездатність та некомпетентність вже існуючої формули «більшості голосів» вирішувати важливі суспільні питання. А дослідження мотивів такої соціальної поведінки можуть відстежувати траєкторію розвитку даної тенденції.



Аналіз останніх досліджень і публікацій. Електоральні тенденції креслюються шляхом визначення електоральної поведінки. При цьому, на наш погляд, важливо визначити внутрішні мотиви даної поведінки. Пітирим Сорокін формулює початкову тезу про те, що соціальна поведінка заснована на психофізичних механізмах; суб'єктивні ж аспекти поведінки «змінні» величини. У результаті «колективному рефлексу» Пітирим Сорокін надає значення інтегральному чиннику всього суспільного життя [1].

Колективна взаємодія людей є джерелом синергетичного ефекту – центральної події у появі складного. В той же час хаос роз'єднаності та різнонаправленності на мікрорівні може руйнівно позначатися на властивостях середовища як сфери співіснування. Таким чином, умовою для всякої спільної діяльності та підставою успішного розвитку у складноорганізованому світі є когерентність диспозиційних орієнтацій, тобто уявлень про майбутнє. Саме, через формування уявлення про майбутнє, особлива частина суспільства може виділитися та інтегруючи суспільні цінності організувати себе у демократію [2].



Метою даної статті. є розгляд електоральних тенденцій, що складаються в суспільствах другого модерна (на прикладі Євросоюзу).

Викладення основного матеріалу. Якщо розглядати динаміку підсумків виборів до Європарламенту, то тенденція більш ніж очевидна. У 1979 році у виборах до Європарламенту взяли участь 64% виборців. У 1999 році - 49,8%, у 2004 році - 44,6%. Проте, якщо розглядати підсумки виборів до Європарламенту 2004 року диференційовано, то легко з'ясувати, що у країнах «старої Європи» прийшли на вибори понад 50% виборців, а в країнах «нової Європи» – менше 30%. І дані цифри говорять багато про що.

У країнах «старої» та «нової» Європи різна природа абсентеїзму. У колишніх країнах «соціалістичного табору» вона одна, у країнах «старої» Європи - інша. Саме це виявилося на виборах до Європарламенту – 2004.

Депутати Європарламенту від «нової Європи» володіють низьким рівнем довірчої легітимності з боку громадян своїх країн. Це привело до того, що вже зараз у Європарламенті обговорюються варіанти дії на електорат країн «нової Європи». Питання стоїть про введення «порога бар’єру», явка нижче за який означатиме, що вибори у тій або іншій країні будуть визнані такими, що не відбулися. Але вже сьогодні можна припустити, що навряд чи ці нововведення зроблять вирішальний вплив на підсумки виборів в Європарламент – 2009 [3].

Незважаючи на значущість майбутніх виборів, на них вже встигла вплинути економічна криза. У міру його розвитку помітно знизилася не тільки популярність європейської інтеграції, але й увага європейців до майбутніх виборів. Згідно з соціологічним опитуванням, проведеного у країнах ЄС у січні та лютому (опитано було 27 218 чоловік), приблизно 50% готові проігнорувати майбутнє голосування. Найбільше число євроскептиків живе у Великобританії – там упевненість у тому, що вони не підуть на вибори, висловили 30% опитаних. Для порівняння — на другому місці перебуває Польща, де точно не голосуватимуть 19%.

Згідно з соціологічними даними, явка у червні може становити всього приблизно 34%. Причому найстараннішими виявляться жителі Бельгії, яким територіально ближчі всі загальноєвропейські інститути — там прогнозується явка на рівні 70%.

З тієї миті, як у 1979 році пройшли вибори до першого Європарламенту, явка на виборах його депутатів незмінно знижується. Так, у 1979 році свої голоси віддали 63% європейців — хоча на той момент Європарламент був далеко не таким впливовим органом, як зараз. А потім, у міру зростання ролі Європарламенту інтерес до нього серед простих європейців незмінно падав — у 2004 році явка становила всього 45,7% [4].

Традиційно найнижчий рівень активності виборців відзначено у Великобританії (23,3%), вслід йдуть Нідерланди (29,9%), Фінляндія (30,0%), Швеція (38,3%) та Португалія (40,0%). На перший погляд це може видатися дивним, адже вплив Європарламенту на політику ЄС і, отже, на життя громадян зростає. Проте більшість виборців слабо розбирається у взаємовідносинах інститутів ЄС й дотепер погано уявляють собі роль та обсяг компетенції Європарламенту, вважаючи його органом малоефективним і дуже далеким від інтересів громадян. Крім того, як зазначають багато спостерігачів, політичні партії виділяють мало ресурсів на ведення європейської виборчої кампанії, а в ході її практично не порушують загальноєвропейських питань, обмежуючись суто національними. Нарешті, ЄС все ще сприймається населенням, перш за все, як економічне об'єднання, що не досить активно бере участь у вирішенні політичних питань.

Крім чинників, прямо пов'язаних з євровиборами, свою роль зіграло й загальне розчарування населення у політиці – так, 17,7% європейців не брали участі у виборах Європарламенту тому, що взагалі втратили інтерес до політики, 13,8% – не мають вільного часу, 11,4% – просто не цікавляться виборами до Європарламенту. Низькій активності сприяв і ряд несприятливих обставин: війна у Косово, цілком, що заповнила інформаційний простір, та скандальна відставка Комісії в очах виборців, що дискредитувала всі інститути «євробюрократії» [5].

Наскільки до інтеграційного об'єднання застосовні ті ж мірки демократії, що і до національної держави – питання відкрите. Все залежить від того, як вважати. Адже про ступінь демократизму наднаціональної організації можна судити і по тому, як представлені народи, що до неї входять у органах міжурядової співпраці, чи добре чутно їх голос, чи мають вони нагоду наполягати на своєму. Інакше кажучи, по тому, наскільки зважають на думку кожної держави – члена у Європейській Раді та Раді ЄС, як забезпечується їхня участь у процесі підготовки та ухвалення рішень. А в цьому плані ЄС поки що особливо дорікнути ні в чому. Європейська Рада, як правило, працює в режимі одноголосності. У Раді ЄС малим та середнім країнам віддано набагато більше голосів, якщо порівняти з тим, на що вони могли б розраховувати, якби враховувався лише критерій народонаселення. Їхні громадяни посідають вагомі позиції у бюрократичних структурах ЄС. Вони представлені без будь-якої дискримінації у всіх робочих органах.

У цілому, діє розгалужений комплекс різноманітних «заборон та противаг», що гарантують у досить широких межах рівне представництво народів Об'єднаної Європи у процесі підготовки, ухвалення та здійснення спільних рішень, крім представництва у Європарламенті. Або, принаймні, що дають їм можливість обстоювати свої інтереси на рівноправній основі.

Посилення Європарламенту під цією точкою зору означає не стільки демократизацію, скільки перенесення акценту в діяльності ЄС на інститути представницької демократії при одночасному розмиванні політичних меж національної держави вслід за скасуванням митних, економічних, пов'язаних з вибором місця мешкання громадян або установи компаній і т.п. [6].

Але при цьому інтерес до виборів євродепутатів невисокий. Більшість європейців переконані, що голосування нічого не вирішує, оскільки Європарламент не займається їх насущними проблемами.

Саме встановлення мотиваційних причин участі європейського електорату дасть можливість переглянути значення «більшості голосів» для демократичної держави.

Вибори до Європарламенту після розширення ЄС завершилися тим, що маємо називати невдачею. Масове нез'явлення у Східній Європі, майже повсюдна перемога опозиції в Західній. Аналітики називають як мінімум три причини подібного результату.

Перше. Європарламент поки ще не став дієвим органом влади. Виборцям як у Старій, так й у Новій Європі не зовсім зрозуміло, які їхні реальні повноваження та вплив. А якщо так, то у цих виборах немає для них нічого цікавого. Особливо це характерно для нових країн ЄС, які тільки звикають до європейських демократичних традицій.

Друге. Голосування було протестним. Виборці протестували проти політики властей, причому повсюдно. Де економічної (Німеччина, Франція), де Іракської (Польща, Великобританія). Крім того, ті, хто не дійшли до урн, це, в основному, євроскептики. Вони теж, таким чином, протестували проти майже примусової інтеграції.

Третє. У Західній Європі все цілком передбачено. Середня явка, звичні результати. Перемога опозиції – це абсолютно нормально.

У Східній Європі все не дуже добре, але там цінність європейських інститутів для рядового виборця поки що неясна.

Голосування у десяти нових країнах ЄС теж ніяк не можна назвати однотипним. Взагалі 10 нових країн ЄС демонструють абсолютно різний рівень готовності відповідати якимось загальноєвропейським принципам та традиціям.

В Угорщині, Словенії, Кіпрі та Мальті все пройшло абсолютно спокійно, без будь-яких серйозних несподіванок. Десь перемогла влада, десь опозиція, але в усіх випадках розрив між фаворитами виявився у межах допустимого й ніхто новий (а тим більше несистемний) успіху не досяг. Що стосується чергового успіху на Кіпрі Партії Трудового народу, то вона давно вже заміщає відсутню на острові соціал-демократію, проводячи, втім, цілком ліберальний та ринковий курс.

Осібно стоять Чехія та Словаччина. Можна говорити про те, що у Чехії дуже багато узяли комуністи, а перебуваючи при владі соціал-демократи відверто провалилися. Крім того, Громадянська демократична партія екс-прем'єра Вацлава Клауса, що перемогла, з багатьох питань європейської інтеграції займає украй обережну позицію. Проте, все-таки, Клауса не можна зарахувати до відвертих євроскептиків, швидше він виявиться серед тих консерваторів, які закликають все робити поволі й акуратно.

Крім того, на наш погляд це дуже важливо, словацька політична система, на відміну від західноєвропейської та (якщо можна так об'єднати) центральноєвропейської (Угорщина, Словенія, Чехія, в якійсь мірі Хорватія та Румунія), збудована навколо абсолютно інших чинників. По своїй конфігурації вона набагато більше схожа на Східну Європу (Польща, Болгарія, Прибалтика, якоюсь мірою Україна та Молдавія), де роль особи помітно вища, а якості основних елементів передвиборної дискусії присутні не лівий-правий та ліберал-консерватор, а якісь ідеологічні фантоми, присутні тільки у даній країні. Наприклад «За Мечиара або проти» у Словаччині, «За політичні права для росіян або проти» у Латвії та Естонії і т.п.

Все це робить словацьку політичну систему украй залежною від загальних процесів у Європі. Сама по собі вона не може бути такою ентропійною як, наприклад, польська або румунська, зважаючи на невеликі розміри країни й очевидної залежності від зовнішніх процесів. Проте у критичні моменти це може створювати серйозну напругу [7].

Згідно з П. Сорокіним, всі люди вступають у систему соціальних взаємостосунків під впливом цілого комплексу чинників: несвідомих (рефлекси), біосвідомих (голод, спрага, статеве ваблення) та соціосвідомих (значення, норми, цінності) регуляторів.

Розглядаючи чинники соціосвідомих регуляторів, слід зазначити, що у суспільстві другого модерну розмиті межі значень та норм, а цінності трансформуються й інтегруються. Але у даному випадку інтеграція цінностей може послужити інтеграцією частин у органічне ціле. На фоні усвідомлення загальних цінностей та потреб частина населення може інтегруватися задля досягнення загальної мети, в нашому випадку це створення демократичної держави. І цю функцію не може виконати «більшість» як проста сума голосів, а лише особлива частина населення, яка інтегрувалася у єдиний організм, усвідомивши цю необхідність і загальну мету, використовує державу для її досягнення.

Украй популярні теорії, згідно з якими інституційний устрій ЄС є програшним – він страждає вадою демократії, внаслідок чого населення країн-членів всерйоз Європарламент не сприймає. Мовляв владні функції покладені у основному на Європейську Раду, Раду ЄС та Європейську Комісію. Навіть у процесі ухвалення нормативних актів («законодавства») ЄС він бере участь постільки поскільки. Якщо ж євродепутати та Рада ЄС дотримуються різних позицій, останній у більшості випадків має нагоду наполягати на своєму. Тому Європарламент не має належного авторитету. Електорат країн ЄС не сприймає його як «Законодавця» з великої букви, як «Вершителя доль», від якого залежить дуже багато. Люди не вірять у те, що він піклується про них і здатний обстоювати і захищати їхні інтереси.

Це певною мірою може зумовлювати низьку явку на вибори, але саме ці умови дають змогу певній частині населення бути зацікавленими у інституційному укріпленні Європарламенту як органу, що виражає їх інтереси. І тут дуже важливо, щоб саме інтереси та потреби громадян були доведені до відома Європарламенту, який буде розробляти політику задоволення цих потреб. Отже, враховуючи таку ситуацію, можна зауважити, що тенденція на відчуження від європейської інтеграції має посилюватися через різність внутрішніх проблем країн-учасниць. Але разом з тим, можете розпочатись процес формування особливої частини населення, яка буде зацікавлена у розбудові демократичного процесу у його суті. Для цього має бути досягнутий певний рівень розвитку громадянського суспільства, де кожен громадянин усвідомлює свої потреби та має змогу реалізуватися у суспільстві для покращення його. І тому, не може проста більшість голосів бути компетентною у суспільній політиці, проблемах та шляхах їх вирішення. Для цього має визначитись особлива частина населення, яка досягне певного рівня освіти для того, щоб бути компетентними у прийняття рішень на суспільному рівні.

Отже, частина тих, хто розчарувався, тих хто не цікавиться політикою і байдужий до суспільних процесів автоматично переходять до категорії населення та не впливають в цілому на процес реалізації ідеї демократії. А лише певна частина суспільства, яка досягла рівня політичної та суспільної зрілості та може взяти на себе відповідальність за розвиток та добробут суспільства, має організувати себе у народ і реалізовувати ідею демократії. Саме ідею у її суті, не симулятивну з приписаними параметрами, образами чи символами, які пронизують суспільство другого модерну, а у тій мірі демократичну, наскільки вистачає розвитку громадянського начала людини.

Саме через громадянський початок людина може бути визначена громадянином країни. Лише така людина, що досягла певного рівня освіти та кваліфікації, має високий рівень людяності як моральних критеріїв і усвідомлює мету суспільства та шляхи її досягнення може претендувати на владу у держави. Таку владу, яка має назву демократія.

Тому тенденція зниження виборчої явки, може служити початком оформлення європейського інтегрованого організму, який визначається виділенням тієї частини населення, яка усвідомила свої потреби як потребу демократії. Ця частина населення буде політично активна та мотивована на досягнення вищого рівня суспільного розвитку як для себе, так і решти членів суспільства.



Перспективи подальших досліджень у даному напрямку. Вивчення процесів демократизації суспільства залишається актуальним і при настанні епохи другого модерну. Більшість країн ставить перед собою за мету досягнення демократичного устрою. Участь населення у суспільному процесі ухвалення рішень шляхом голосування вважається достатнім для формування демократії. Проте часто густо все населення не може бути політично активним у суспільних справах і тим більше, вважатися компетентним у процесі ухвалення рішень. У зв'язку з цим намічаються тенденції у Європейському світі на формування особливої частини населення, яка органічна у своєму єднанні, розуміє необхідності та потреби сучасного суспільства й може реалізувати намічені цілі.

Виявлення мотивів соціальної поведінки, яка сприятиме розвитку такої тенденції, може дозволити відстежувати напрям тенденції та діагностувати відхилення.



Висновок: розглянувши електоральні тенденції, що складаються, у суспільствах другого модерну (на прикладі Євросоюзу), слід окреслити тенденцію зниження виборчої явки у європейських державах. На наш погляд, саме така тенденція може сприяти процесу демократизації суспільства. Це можливо через оформлення особливої частини населення, яка має змогу інтегрувати сучасні цінності у єдину мету та діяти у одному напрямі для її досягнення.
Література

1. Сорокин П.  Человек. Цивилизация. Общество / Питирим Сорокин. – М.: Политиздат,1992. – С.513-521.

2. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. – М.: Прогресс, 1986.

3. Впервые выборы в Европарламент проходили в 25 странах [Електронний ресурс]. – Режим доступу:



http://www.polit.nnov.ru/2004/07/12/euro/.

4. Несмотря на значимость предстоящих выборов, на них уже успел повлиять экономический кризис [Електронний ресурс]. – Режим доступу:



http://www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=1165452.

5. Кавешников Н. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:



http://aes.org.ru/BACK/rus/e1.htm.

6. Энтин М. Новые горизонты Европарламента / Марк Энтин [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.mgimo.ru/alleurope/2006/17/pravo-entin.html.

7. Выборы в Европарламент. (Не) единство  непохожих [Електронний ресурс]. – Режим доступу:



http://www.igpi.ru/info/people/bruter/europarlament.html.

УДК 304.3 : 130.2

Полулях Ю. Ю.,

аспірант кафедри філософії культури та культурології СНУ

ім. Володимира Даля
СЕМІОЛОГІЯ МОДЕРНУ: СЕМІОЗИС ПРОЕКТУ

ТА КОНСТИТУЮВАННЯ СИМВОЛІЧНИХ ФОРМ
In article considered semiological aspect of the project of Modern. Research is dedicated to the analysis of the Semantics, the pragmatis and syntactis of the semiosis of the Modern. The features which constitute symbolical forms in a semantic reality of the Modern are analyzed on an example of a myth, communication and art.

Key words: Modern, semantics, pragmatist, symbolic forms.
В статье рассматривается семиологический (знаково-смысловой) аспект проекта Модерна. Анализируется семантика, прагматика и синтактика семиозиса Модерна. Исследуются особенности конституирования символических форм в смысловой данности Модерна на примере мифа, коммуникации и искусства.

Ключевые слова: Модерн, семиозис, семантика, синтактика, прагматика, символические формы.
В статті розглядається семіологічний (знаково-смисловий) аспект проекту Модерну. Аналізується семантика, прагматика та синтактика семіозису Модерну. Досліджуються особливості конституювання символічних форм в смисловій даності Модерну на прикладі міфу, комунікації та мистецтва.

Ключові слова: Модерн, семіозис, семантика, синтактика, прагматика, символічні форми.
1. Семіологічне дослідження проекту «Модерн» має на увазі виявлення цього проекту як певної смислової перспективи у її інтерсуб’єктивній даності. Роз’єднання єдності концепту «Модерн» на диференційні семіотичні складові дозволить розглянути аспекти його моделювання реальності в системі конструювання соціокультурних експектацій, тобто поза феноменальними очікуваннями тієї або іншої суб’єктивності. Основними структурними одиницями дискурсу, що представлений у цій статі, будуть поняття семіотичної парадигми Пірса-Моріса та теорії символічних форм Е. Касирера. По-перше, ми розглянемо, як саме утворюються сигніфікативні якості проекту «Модерн» на основі виділення семантичної об’єктивації, синтаксичної репрезентаменації й прагматичної інтерпретації «Модерну» та їх модифікацій у семіозисі. По-друге, ми виявимо особливості конституювання семіозису «Модерну» у ряді символічних форм, а саме в міфі, комунікації та мистецтві.

1.1. Семантична об’єктивація. Виділення модерного розуму з інших способів раціоналізації світу пов’язується з особливою формою уявлення світу, а саме як світу, який перебуває в якісному становленні, тобто уявлення світу, який прогресує. Новий Час своїми філософськими полями виділяє прогрес як ознаку модерного часу, встановлюючи розуміння Модерну у його прогресивному, революційному, емансипованому характері нового, у відмінності від старих епох. Але таке розуміння можливе лише на ґрунті історичного розуміння, а саме встановлення історичнорозмірної перспективи осмислення світу: «історична свідомість, що виражає себе в понятті «модерн», або «новий час», конституювало певний погляд з позиції філософії історії - рефлексивне подання про власне місце розташування, обумовлене обрієм історії в цілому» [1, 11]. Означування світу в сенсі історичного світу дозволяє семантизувати особливості прогресивних процесів із історичними імперативами – імперативами «поступу історії», «законів історії», «цілями історії», що мають свій вираз у теорії стадій розвитку суспільства (Віко, Конт, Маркс). Класичний модерний розум цілком пов’язує історію з прогресом («Ми жили в епоху, коли кожний був упевнений, що історія на стороні прогресу» [2, 28]). В першу чергу це пов’язано з тим, що становлення модерного розуму є його становлення на певному етапі історії як виділення з історії суттєвих сторін історії, завдяки яким історія лише й розвивається. Модерн потребує історії й утворює історію як своє самообґрунтування: «історія в «онтологічному вимірі» є граничний конструкт теорії модерної раціональності, обумовлений філософськими експлікаціями атрибутів цієї раціональності» [3, 131]. Тому історичне є фундаментальним семантичним ґрунтом проекту Модерну, в розмірностях якого він себе влаштовує та створює референціальні бази означування. Інші семантичні референції модерну (просвітництво, виробництво, цінності, темпоральність, держава, нації тощо) фундовані семантикою історичності та в своєму значеннєвому просторі остаточний смисл отримують завдяки їй. Вони значать завдяки тому, що історичність нетематизовано присутня у їх здійсненні в мисленні. Так само й Модерн має відношення до свого значення себе як Модерну через відношення до історії. Там, де історії як особливої категорії розуму не існує, там не має й Модерну. Недарма, коли перші ознаки кризи модерного суспільства стали проявлятися, були висунуті концепції цивілізаційного розвитку, де історія не мала конститутивного значення (Данилевський, Шпенглер). Цей семантичний бінаризм (історичне / не історичне) й створює семантичне корегування Модерну в значеннєвих виразах.



1.2. Синтаксична репрезентаменація. Влаштування семантичного наповнення проекту Модерну відбувається на основі встановлення семантичних відношень в матеріальних (в значенні «матеріалу» – фізичного, чуттєвого, психічного, концептуального тощо) носіях цих відношень. Репрезентамени (знаконосії) семантики проекту не тільки виражають його значення, але й виражають його за певними принципами – на основі кодифікації. Кодифікація історичного в серіях репрезентаменації спрямована в першу чергу на суттєву кодифікацію, тобто на особливість історичного, що виявляється саме в Модерні. Модерн є сутність історичного, мало того, ця сутність є сутнісна відмінність значення модерності від попередніх історичних соціокультурних форм, в яких ця сутність не була виявлена. Типічною репрезентаменцією, тобто закріпленням значення у значеннєвих одиницях одного й того ж самого матеріалу, для Модерну є наукова діяльність – виявлення дійсного та природного ходу речей на основі об’єктивних раціональних принципів каузальності та імплікації. На відміну від міфологізму Античності та релігійності Середньовіччя науковість Нового Часу в своїх поняттях та теоріях, а ще більш в практичних наслідках, відрізняла культурну особливість нової епохи. Наукова картина світу встановила новий матеріал пізнання – об’єктивну природу та новий метод цього пізнання – експеримент, дослід. Становлення «природи» відбувалося в її кореляції «історією», раціональність Модерну знайшла природне як нормативну опозицію історичному: «новоєвропейський знак знаходить свою значимість у симулякрі «природи». Проблематика «природності», метафізика реальності й видимості – це характерно для всієї буржуазії з епохи Відродження, це дзеркало буржуазного, класичного знака» [4, 116]. Синтактичний бінаризм проекту Модерну (природне / штучне) не є прямим віддзеркаленням семантичного бінаризму, це радше проникнення семантичного фундаменту Модерну (історичного) в протилежну йому сферу (не історичного) та її організація під владою семантики Модерну. Наука – це кодифікація природи історією, це творення з природи історії як просторово (картографія світу), так й часово (темпографія світу). Через поняття експериментальної науки, через її гіпотези та концепти, що є репрезентаменами та порядками репрезентаменів, Модерн кодифікує навколишню реальність в структурні ансамблі, що відповідають його семантиці. Внаслідок цього природа постає необхідною передумовою людини, що закріплюється в принципі «антропоморфного Всесвіту». Семіологічно це означає, що конотації речей (явищ, подій) світу кодифікуються на основі історичності, а в денотації кодифікуються на основі наукових практик. Субстанція історії перетворює матеріал природи в матерію історії.

1.3. Прагматична інтерпретація. Серії інтерпретантів – засад здатності судження про значення, що дається нам через репрезентамени знаків, в цьому випадку знаків проекту Модерну – в прагматиці Модерну опосередковані конституюванням історичності в структури породження суб’єктивності: «Історична раціональність розглядається в цьому випадку як функція соціального буття. Завдання такого підходу до розуміння розуму полягає у вказівці імперативів (або процедур по їхньому виробленню), що дозволяють оптимізувати соціальну діяльність, або, принаймні, зберегти її сучасну структуру» [3, 145]. Функціоналізм, що породжується у інтерпретативній варіації, окреслюється у значенні встановлення цілей для певних дій, котрі лише в рамках цих цілей мають певний смисл. Телеологізм, що був Новим часом вигнаний з фізики та осів у метафізиці, яка завдяки Канту стала дослідженням універсалій розуму, а не буття, в прагматиці Модерну конституювався у площині функціонального буття смислу для людини. На відміну від прагматики плюралізму Постмодерну (див.: [5, 15-19]), що встановлює радикальну множинну внутрішнього та зовнішнього горизонтів світоставлення, прагматика функціоналізму визначена відносною множиною функцій, які цілком можливо звести до певного числа, як, наприклад, у Я. Мукаржовського (практична, теоретична, символічна, естетична функції діяльності) [6] або Р. Якобсона (референтивна, апелятивна, поетична, експресивна, фатична, метамовна функції повідомлення) [7]. Це означає, що для суб’єкта проект Модерну пропонує сприймати смислову визначеність світу через спрямованість суджень суб’єкта на функції речей (сущого) світу; ці функції цілком є знаки цих речей, більш того, вони є знаки надречового значення, знаками тієї трансфеноменальної площини, що встановлює смислову даність речей через їх функції для суб’єкта, а саме – семантики Модерну. Інтерпретант семіозису Модерну, що постає у відношення до об’єкта семіозису, має це відношення до нього так само, як й репрезентамен семіозису – через опозицію історичному. Інтерпретанти функціоналізму свою релевантність отримуються саме на основі об’єктів історичності. Історія становиться, тобто є постійним процесом оновлення, але це оновлення відбувається на певному інваріантному ґрунті, навколо якого історія й існує, тобто (в семіозисі Модерну) йде до свого призначення в конструктах модерного розуму. Інваріантний ґрунт історії як певна субстанція виявляється через сукупність функцій, якими оперує людина й динаміка яких створює смислову опозицію цьому ґрунту, а саме прагматичний бінаризм – функція / субстанція. Через функції людина володіє субстанцією, через прагматику функцій людина встановлює владу семантики історії у своєму світовідношенні. Прагматика інтрпретантів встановлює значення функціональної моделі як норми уявлення навколишньої реальності. І саме тут коди наукових практик є взірцем такого моделювання, а отже прагматика семіозису Модерну корелюється синтактикою, й серії інтерпретантів спрямовані на організацію себе таким чином, щоб їх форми були тотожні кодам репрезентаменів.

1.4. Таким чином, ми окреслили фундамент значення Модерну (семантика історичності, синтактика наукових практик, прагматика функціоналізму), який цілком переростає в діалектику смислотворення Модерну, конструюючись на основі семіозисного ґрунту. Ми маємо на увазі розгортання в єдність трьох пластів семіозису проекту Модерну, чиї способи єднання породжують (визначають) нові феномени, що також фундовані в реальність здійснення Модерну, а саме:

а) єдність семантики та синтактики проекту Модерну створюють дискурсивну владу парадигми;

б) єдність семантики та прагматики створюють дискурсивну владу релятивності;

в) єдність синтактики та прагматики створюють дискурсивну владу трансцендентальності.

Також можна зазначити можливість породження смислових пластів на основі єдності парадигми й релятивності (аксіологізм), релятивності й трансцендентальності (сигніфікатизм), трансцендентальності й парадигми (антропологізм) тощо. В цілому, таке розгортання є розгортання культурної перспективи Модерну.

2.1. Переходячи до конститутивних форм семіозису проекту Модерну, треба зазначити, що ці конститутиви є парадигмальними системами значення, тобто існують як «позачасова парадигма, елементи якої розташовуються на різних рівнях, являючи собою різні варіанти деякого єдиного інваріантного значення» [8, 432]; це «площина віртуальних опозицій між знаком і різними його сусідами, між феноменом і його віртуальними сусідами» [9, 482]. Такою парадигмою в смисловій діалектиці семіозису є символічні форми – форми синтезу протилежностей, на основі яких утворюється даність ідеального значення для свідомості від його розгортання від фактів буття до сфери чистого смислу [див.: 10; 11]. Символ в символічній формі це конституювання бінарного значення в свідомості та через свідомість. В кожній символічній формі можливо виділити три рівня: 1) рівень чуттєвого оформлення світу, 2) рівень споглядального оформлення світу та 3) рівень категоріального оформлення світу. На першому рівні ми маємо справу зі структурами життєсвіту, що нерефлексійно взаємодіють з навколишнім світом, тобто зі структурами докси, смислами світу простих вірувань, чуттєвих афектів та простих референціальних переживань на основі індексальних асоціацій. На другому рівні – зі структурами континууму життєсвіту, смислами хронотопів світу, вираженням простору й часу. На третьому рівні – зі структурами понятійного осмислення життєсвіту, судженнями та умовивидами, смислами вираження граничного категоріального змісту.

2.2. Міф як символічна форма є конструювання світоуявлення через єднання значення та фактів на основі ритуального об’єднання різнопланових рівнів буття у всеєдність як конкретно-чуттєву даність буття. Символічна форма міфу в семіозисі проекту Модерну своєю доксичною структурою має за основу феномен техніки. Саме техніка опосередковує семантику історичного ставлення до світу та виробництво смислів у конкретно-чуттєвих явищах. НТР через синтактику Модерну закріпив за технікою та виробництвом техніки основу сучасного соціального буття; в конкретиці світ постає лише завдяки техніці – семантичне поле навколишньої реальності було настільки роздроблено науковими специфікаціями та парадигмами, що її єдність забезпечується лише через технічні засоби, що в основі мають досягнення науки як такої. Прагматична функціональна взаємодія з технікою є цілком позасвідома взаємодія, але конкретна, безпосередньо дана. Наше сприйняття природи, суспільства, самих себе опосередковано технічними структурами; техніка афектує наші чуття безпосередньо та опосередковано – й тим самим виробляє для нас в нашій чуттєвій сфері значення єдності природи, суспільства та людини.

Це помітно на споглядальному рівні міфу. Шостий технологічний уклад (Другий модерн) засновується саме на розвитку техніку, а отже й значення Модерну в своєму міфічному бутті всеєдності залежить від техніки. Постіндустріальне суспільство у його панівному характері має за мету технократичну раціональність (Д. Белл). Час постає у вимірах технічного: «Прискорення життя технологічної цивілізації якісно змінює відчуття часу, миттєвість «скорочується» до найменших одиниць, «квантів» соціальної та психічної енергії. У переживання часу вривається вплив механізації, автоматизації, комп’ютеризації, зміна транспортних, комунікативних, аудіовізуальних засобів людського спілкування (наприклад, поява кінематографа, радіо, телебачення, відеотехніки, інтернет-мережі, лазерної графіки тощо)» [12, 16] Простір виробляється за допомогою техніки: «Сучасні культурно-цивілізаційні засоби «стискують» простір, роблять його легко оглядальним і таким, що підпорядковується планетарним екологічним і технологічним процесам» [12, 17]. Семіозис проекту в формах споглядання демонструє себе технічно, а значеннєва опозиція історія / природа перетворюється на значиму опозицію техніка / природа.

На категоріальному рівні міфу Модерну ми маємо справу з чистими смислами фундуючих його значень, тобто з історією, наукою та функцією. Ці значення в міфічній сфері Модерну фіксуються як значення технологічного буття: історія кристалізується в формі технологічного суспільства завдяки досягненням науки та функціональному розвитку здібностей оперування технікою; мало того – міф Модерну припускає, що іншого шляху для людства немає, техніка є його альфою та омегою.

2.3. Комунікація як символічна форма є конструюванням світоуявлення через єднання значення та фактів на основі трансляції інформації для вироблення загальних значень буття. Чуттєвим рівнем комунікації в семіозисі Модерну є «мова» моди – вона встановлює принципи означування емоційних станів щодо певних подій або сутностей, які мають бути зрозумілі тим, хто входить до дискурсу моди. Афектація значення через повідомлення модних конструктів (вестиментарного одягу, пісні, книги, гри тощо) встановлює той референціальний бар'єр, щодо якого семантика історичності «висловлює» себе в мінливості та відносності, а прагматика функціоналізму спрямовує феномени моди в функціональне маркування суспільного буття. Інформаційні можливості моди обмежені чуттєвими серіями комунікативності – щоб щось повідомляти, модний феномен має бути вбудований в загальний контекст життєсвіту на рівні простих афективних даностей смислу, тобто в нашому випадку – в семіозис Модерну як соціокультурну реальність.

Споглядальний рівень комунікацій Модерну визначений формальною артикуляцією значення, а саме розвитком мовних практик як індифікаційних структур, що формують світогляд. Тут формується настанова, принципом якої є гіпотеза Сепіра-Уорфа, тобто в спогляданні немає того, чого немає в мові. Мова як репрезентація референцій розуміється як такий феномен, що визначає мислення, а тим самим визначає демонстративні схеми уявлення світу. Якщо чуття повідомляються референціально через дискурс моди, то мова повідомляє про чуття та їх смислові порядки через репрезентативний дискурс.

На категоріальному рівні комунікація відносно семантики визначається поняттям інформації, відносно синтактики поняттям повідомлення й відносно прагматики поняттям комунікативної дії. Інформацію містить усе, що споглядає модерний розум, бо інформація як визначення можливості вибору є тоді, коли в чомусь знайомому існує або утворюється щось незнайоме, а історичне як розвиток є постійне утворення нового в старому. І це нове сприймається нами на основі кодів старого, тобто стає повідомленням, структурованою інформацією. Й щоб це повідомлення стало повідомленням для всіх, воно має бути фіксованим в комунікативній дії, в утворенні комунікативної спільноти, спрямованої на загальне дискурсивне поле розуміння.

2.4. Мистецтво як символічна форма є конструювання світоуявлення через єднання значення та фактів на основі інтеграції споглядальних одиниць значення в діалектиці чуттєво-одиничного та ідеально-загального для виразності буття. Авангардні форми модернізму на основі наукових, філософських та технічних концептів та досягнень на чуттєвому рівні символічної форми мистецтва фундували афективне сприйняття як сприйняття знакове, символічне; мистецтво для відчуттів вже давало не форми образності, а форми знаковості. Знакове вираження певних елементів репрезентування соціокультурного буття для відчуття встановлювало нові правила афектації, коли воно мало бути не лише пасивним, але й активним, коли афектація цілком перероблялася в кінезис. Мистецтво у його різних видах в чуттєвій даності констатуювало знаковість соціального та культурного світу людей.

На споглядальному рівні мистецтво демонструвало цю знаковість в нефігуративності та безпредметності. Експресіонізм, кубізм, супрематизм, конструктивізм, футуризм, дадаїзм, реді-мейдс, сюрреалізм, екзистенціалізм – ці модерні напрями мистецтва, заявляючи про свою історичну місію нового мистецтва, відкидали класичні форми образної репрезентації, встановлюючи денотативні обрії, а не безпосередні моноденотації. Означування світу мистецтвом на рівні континуальності світоспоглядання робить з часу та простору знакові конструкції, більш того, у мистецтві «виникають навіть нові види просторовості, які генеруються на засадах науково-технічних і художніх досягнень (наприклад, «романний» простір завдяки книгодрукуванню, автономний візуальний простір абстрактного живопису, постмодерністське сприйняття простору як телевізійного образу, «гіпертекст» комп’ютерного мистецтва і таке інше)» [12, 17].

Категоріальний рівень мистецтва Модерну фіксує в смисловому наповненні чітку настанову семіозису проекту: утворення нового смислу є його конструювання як смислу-функції. Смисл модерного мистецтва є смисл, який виникає в момент зустрічі с цим мистецтвом, поза мистецтвом його немає. Денотування та визначення значення мистецьких творів фундовано прагматикою реципієнтів мистецтва, яка, в свою чергу, фундує діяльність «індукторів» мистецтва. Виявлення значення – це встановлення значення.


Каталог: sites -> default -> files
files -> Вопросы для вступительного экзамена в аспирантуру по специальности
files -> Пояснительная записка Настоящая программа является программой вступительного экзамена в аспирантуру по специальности 19. 00. 01. «Общая психология, психология личности, история психологии»
files -> 1. Предмет философии и структура философского знани
files -> 12 грудня 2014 р. ІV всеукраїнська науково-практична конференція “Андріївські читання”
files -> Методичні рекомендації для проведення виховних заходів в загальноосвітніх навчальних закладах
files -> Перечень вопросов, по которым участники образовательного процесса (дети, родители, педагоги) могут получить консультации
files -> Что такое агрессивность?
files -> А. Зайцев Научный редактор А. Реан Редакторы М. Шахтарина, И. Лунина, В. Попов Художник обложки В. Шимкевич Корректоры Л. Комарова, Г. Якушева Оригинал-макет
files -> Примерная тематика


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница