Наукового товариства



страница18/18
Дата11.05.2016
Размер3.74 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

НА ПОКЛИК ЧАСУ


„Polacy i Ukraińcy.W kręgu myśli i kultury pogranicza. Epoka romantyzmu” (Warszawa, 2005. - 308 s.) – ця ошатно видана книжка професора С.Козака, котра побачила світ у видавництві Варшавського університету, власне з’явилася в знаменний час – напередодні чергової Міжнародної конференції “Поляки в очах українців, українці в очах поляків”. А можливо, саме праця над новою книжкою, власне й дала її авторові імпульс до вдалого вибору проблеми, котра в результаті зумовила успішну роботу організованого кафедрою україністики чергового наукового зібрання у Варшавському університеті 7-8 листопада 2005 року. Але мова піде не про конференцію, а про книжку, бо ж її поява бачиться тільки знаковою: з одного боку, вихід у Польщі такої праці є давно назрілим, з іншого – поява її саме зараз, а не раніше (всупереч назрілій спразі на такі видання), є як ніколи своєчасною, бо вияскравлює контекст проблем із рангу вічних – у світлі найближчих перспектив - як польських, так і українських. Адже культурний простір польсько-українського пограниччя – не лише вибудована упродовж століть модель співтворення світу, в тому числі й слов’янського, на засадах моралі, а й – як часто невидима частина айсберга - величезний науковий, культурний пласт знаних, малознаних і зовсім незнаних творів, котрі по праву належать до світової скарбниці мудрості. То ж до польського читача прийшли не тільки тринадцять грунтовних розвідок науковця, які складають першу, значно розлогішу частину книжки, а й сім надзвичайно цінних документів з доби романтизму: “Пророцтво Вернигори”, “Передмова, виголошена в Парижі 29 листопада 1832р.
В річницю польської революції” Тадеуша Кремповецького, “Відозва Громади Умані”, “Книги буття українського народу” Миколи Костомарова, “Слово перестороги” Василя Подолинського, “Слово русина до всіх братів слов’янського роду” Іполіта Володимира Терлецького та “Моя сповідь (у зв’язку із статтею в VII номері “Основи”...)” Володимира Антоновича.

Власне всі, окрім першої статті, матеріали праці „Polacy i Ukraińcy.W kręgu myśli i kultury pogranicza” стосуються доби романтизму, котра в науковій долі автора цієї та інших книжок займає особливе місце, а багаторічні студії її увінчалися цілим гроном широко знаних сьогодні праць С.Козака1 та рецензій на ці праці2. І вже на початку першої статті -“Polsko-ukraińskie kulturowe pogranicze”- окреслюється широкий ареал дійових у Польщі осередків інтердисциплінарних студій, міжнародних конференцій та дискусій: це й Інститут Центрально-Східної Європи в Любліні на чолі з професором Єжи Клочовським, і кафедра україністики Варшавського університету та Польське українознавче товариство, і Ягеллонський університет, і Південно-Східний інститут у Перемишлі, і Католицький Університет в Любліні, і Університет Марії Кюрі-Склодовської в Любліні, і Вища Педагогічна Школа в Жешуві. Цей перелік не є звичним науковим етикетом – за цими осередками стоїть поважний науковий доробок: то ж тільки зі скромності, говорячи, що дослідникові нині не обійтися без наукової продукції Інституту Центрально-Східної Європи, автор не згадує, що нещодавно побачив світ уже том 19-20 “Warszawskich Zeszytów Ukrainoznawczych”, без котрих так само неповною бачиться картина українознавчих студій у Польщі. Але повернімося до першої статті - “Polsko-ukraińskie kulturowe pogranicze”, яку не дасться переоцінити, бо ж реалізований у ній принцип “до джерел” виносить на сам гребінь Часу проблеми непроминального значення, котрих не осягнути без уваги на те, “що вже від своїх прапочатків культура українська і польська формувалися через обмін вартостей із зовнішнім світом, що це, власне, дякуючи такій відкритості вони черпала імпульси різних культурних обширів, перебуваючи на пограниччі двох цивілізацій і культур: східної грецько-візантійської та західної римсько-латинської”3 (переклад тут і далі мій.- В.С.). Перша із тринадцяти статей, а саме “Польсько-українське культурове пограниччя” дає імпульс до рефлексій над цілим рядом проблем. Приміром, одна з таких – модель польсько-українських стосунків в українській та польській історіографії ХVII-XVIII століть (і окремо – ХІХ-го і ХХ-го століть) – стає сьогодні осередком нових студій вчених як Польщі, так і України, даючи дивовижні результати і розкриваючи широкі перспективи. Можливо, ще більш провісницьким бачиться накреслений автором у цій же статті інтердисциплінарний аспект у студіях над польсько-українським середньовічним пограниччям. І хоча медієвістів останнім часом стало більше, принаймні в Україні (у час написання цієї праці справедливо вказано на їх брак), та правдивих студій, присвячених літературі середньовіччя побільшало негусто: назвімо тут насамперед ретельну габілітаційну книжку Юрія Пелешенка (Київ,2004), книжку “Світло зниклих світів (художність літератури Київської Русі)” Петра Білоуса, праці про агіографічну літературу Олександра Александрова. Стефан Козак, як раніше Микола Зеров, розвиває ту ідею, що українська література своїми вершинними досягненнями належить до світової скарбниці, до світової писемності. А отже й розвиватися дієво, плідно, успішно вона може тільки за умови перманентних контактів з європейськими та світовими літературними багатствами – і не тільки в царині тематичній, але й стильовій, філософсько-глибинній. Звідси - синтетичний рівень праці. Він програмується також і накресленими автором завданнями, а також значним матеріалом, залученим до студій. Той матеріал, у свою чергу, творить і оприявнює розлогий контекст, в котрому чіткіше проступають витоки проукраїнських чинників у діяльності польських романтиків. “Не підлягає сумніву, - наголошує С.Козак,- що та радикальна реорієнтація польської поступальної думки в стосунку до України та українців дала свої плоди в еміграційній публіцистиці, у виступах Яна Чинського та Михайла Чайковського на Міжнародному Історичному Конгресі в Парижі, в політиці Чарториського та діяльності емісарів, “konarszczyków”, “ziewończyków”, Кирило-Мефодіївського Братства. На початку шістдесятих років XIX ст. до окреслених вище явищ апелює в своїй “Сповіді” Володимир Антонович, поляк, котрий разом зі своїми польськими колегами Тадеушем Рильським i Познанським, iніціюють в дусі Громади Умань діяльність проукраїнського руху, званого хлопоманським, у тому ж дусі редагує свій український часопис „Sioło” Паулін Свєнціцький; з того ж нурту виринає одночасно найвидатніша постать польсько-українського історико-культурного пограниччя поляк В’ячеслав Липинський (Wacław Lipiński), автор капітального твору, присвяченого хлопоманам-українофілам “Z dziejów Ukrainy (Kijów 1912)” i водночас найвидатніший представник української консервативної думки, а також Максим Рильський (син згаданого поляка-українофіла Тадея Рильського), видатний поет, есеїст і творець української ліератури ХХ ст., геніальний перекладач на українську мову “Pana Tadeusza” Адама Міцкевича, за що отримав титул доктора honoris causa Ягеллонського Університету”4.

Всі наступні праці рецензованої книжки – це пильне і всебічне дослідження доби романтизму як, за алегоричним висловом автора, часу “юності політичного та національного дозрівання” слов’ян, яке сталося в діапазоні поміж французькою революцією та падінням Наполеона, коли велика й потужна хвиля визвольних рухів слов’янських народів на тлі політичних потрясінь та суспільно-економічних змін зродила візію Гердера про велике майбутнє України, про роль мови в збереженні і утвердженні кожного народу. ”Чи має нація щось дорожче, ніж мова її батьків? У мові втілені всі надбання її думки, її традиції, її історії, релігії, основа її життя, все її серце і душа. Позбавити народ мови – означає позбавити єдиного вічного добра”, - ці слова Гердера романтиками були почуті і взяті за гасло, котре в інтерпретації С.Козака в його наступній статті “Na progu nowej epoki” вирафіновується в чітку формулу: люди доходять до розуму завдяки мові, а до мови- дякуючи традиції та дякуючи вірі в слова предків5.



Гостро актуальним бачиться також і сучасне переосмислення політично-ідеологічної ідеї Гердера – “ідеї слов’янської спільноти”. С.Козак слушно підкреслює, що саме “сфера та сила впливу тієї ідеї на слов’янське національне відродження стає однією із найбільш інтелектуально інтригуючих дослідницьких проблем, котра в проекції на діяльність слов’янських “будителів” виходить поза межі зближення літературно-культурного, оскільки становить як би платформу порозуміння”6. І тут дослідник апелює до найвидатнішого польського послідовника ідей Гердера, коментатора та популяризатора його вчення на слов’янському грунті - Казимира Броджінського. Осмислення впливу ідей Гердера у всеслов’янському контексті, а отже і в контексті пограниччя та літературних, культурних польсько-українських стосунків знову ж таки веде до джерел, і тут можна доповнити дослідника, оскільки не тільки в старопольській літературі (як на тому наголошено) знайшла яскраве відображення творчість тих митців та вчених, котрі походили з “кресів Польщі”, або ж народилися там чи мешкали на Україні. Давньоукраїнська література, проаналізована під цим кутом зору, також дає унікальні результати. А що ж до польської, то тут автор накреслює широке поле студій, бо ж до української тематики зверталося широке коло польських романтиків, які увійшли в історію як представники “української школи” в польській літературі: Залеський, Гощинський, Малчевський, Словацький, Падура, Грабовський, Чайковський, Крашевський, Семенський, Мілковський, Гроза, Фіш, Гославський, Галлі та ін. У зв’язку з тим, що явище “української школи” стало найбільш спектакулярним на українсько-польському пограниччі (і тут багато залежало від того, як саме- на час чергового спалаху дискусії - укладалися сусідські стосунки) – воно, на думку автора, ще повинно стати предметом окремого вивчення7. Так само, як і започаткований І.Червінським фольклористично-українофільський рух у культурі польській, активізований історично-етнографічними працями та зібраннями українських народних пісень З.Доленги-Ходаковського (Адама Чарноцького), у видрукуванні пісень продовжений такими діячами, як К.Лах-Ширма, В.Залеський, К.Вуйчіцький, Є.Чечот, Ж.Паулі, А.Бєловський; а в діяльності науковій, перекладацікій – започаткований такими вченими, як М.Грабовський, Р.Подберецький, А.Слові­ковський. Осібно С.Козак виокремлює такий період, як сорокові-шістдесяті роки ХІХ століття, коли розгорнулася етнографічна та фольклористична діяльність - у спільній українсько-польській царині - Е.Ізопольського, А.Марцінковського (А.Новосільського), К.Туровсь­кого, І.Крашевського, Д.Земенського, О.Колберга. Перед зацікавленим читачем, а передусім – дослідником прокладене широке поле праці, котра єдина тільки й спроможна розширити ракурс бачення спільних перспектив - кожному народові зосібно і обом разом. Отож, компаративістична перспектива рецензованої праці безсумнівна. Компаратистика ж польсько-українська, як відомо, береже від однобічної етноцентричної оптики: те, що з національної, чи то виключно польської, чи то винятково української перспективи могло б видаватися єдине й неповторне, з точки зору компаративістики набуває інших, більш конкретних та об’єктивних вимірів. Зазначу також, що аксіома про те, що компаратистика вчить гетерології, або ж толеранції та пошанування для явищ та властивостей, які не мають відповідників, - цілком проектується на працю С.Козака „Polacy i Ukraińcy.W kręgu myśli i kultury pogranicza. Epoka romantyzmu”, котра розгортає широку перспективу, позначує важливі контрапункти проблем, задля дискусії навколо яких знову закличе професор С.Козак на Міжнародне наукове зібрання до Варшавського університету.


 Надішла до редакції 10.03.2006


1 Сливинський Орест. І білі купави: Есеїстика. - К., 2004. - С.53.

2 Савченко Віктор. Монолог над безоднею. З того світу – інкогніто.- Дніпропетровськ, 2004. - С.31.

3 Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка.- К., 2001.- С.44.

4 Завгородній Олесь. Коментар до роману //Савченко Віктор. З того світу – інкогніто.- Дніпропетровськ, 2004. - С. 174.

5 Савченко Віктор. Післямова //Савченко Віктор. Під знаком цвіркуна.- Дніпропетровськ, 2004. - С. 334.

6 Там само. - С.334-335.

7 Напевно, сам Автор, працюючи над романом «Під знаком цвіркуна», і уявити собі не міг як провісницьки спроектуються його «донбасівські мотиви» - на події в цьому регіоні, які восени 2004-го - взимку 2005 років сколихнули не лише Україну, а цілий світ.

1 Цікава деталь: у віршах І.Білого, багатих на кольори веселки, є також і „помаранчевий вечір” (Білий Іван. Пізні райдуги. - Донецьк, 1981. - С.4).

2 Летюк Євген. Елегійне // Летюк Євген. З повними відрами.-Донецьк, 1978. - С.94.

3 Бондарчук Петро. Високий день. Лірика // Бондарчук Петро. Три струни.-Донецьк, 1980. - С. 5-72.

4 Гордасевич Галина. Високе полум’я дня. - Київ, 1980.- 77 с.

5 Гордасевич Галина. Право на пісню. - Донецьк-Хабаровськ, 2003.- С.146. Див. також: Соболь В. Життя і пісня Галини Гордасевич // Гордасевич Галина. Право на пісню. - Донецьк-Хабаровськ, 2003. -С.277-280.

6 Кравченко Анатолій. В небі зорею сія // Літературна Україна, 10 березня 2005 року. – С.7.

7 Доценко Юрій. Рідній мові // Доценко Юрій. Дерев мотив глибинний. - Донецьк, 1995. - С. 14-15.

8 Бондарчук Петро. Балада про калину // Бондарчук Петро. Три струни. - Донецьк, 1980. - С.65.

9 Павловський Віталій. Крапочка // Павловський Віталій. Станція надії Межова.- Донецьк, 1999. - С.39.

10 Приміром, Феофан Прокопович у своїй поетиці подає загальний роздум про поезію, а Митрофан Довгалевський подає вісім окремих її різновидів

11 Гордасевич Галина. Балада-пісня // Гордасевич Галина. Право на пісню. - С.257.

12 Патрича Донат. Калинова вода.- Київ, 1997.-120 с.

13 Домінують у збірнику пісні на слова С.Жуковського - їх в збірці „Калинова вода” нараховуємо 14.

14 Білий Іван. Не питай мене про любов. Пісня // Білий Іван. Пісні райдуги. - Донецьк, 1981. - С. 42.

15 Калюжна Г. Збережи любов //Донат Патрича. Калинова вода. - Київ, 1997. - С.35.

16 Ушкалов Леонід. Слобожанська візія любові // Слобожанська муза. Антологія любовної лірики ХVII- ХХ століть.- Харків 2000. - С.8.

17 Дивись: Пісні Купідона. Любовна поезія на Україні ХVI –
поч. ХІХ ст. - Київ, 1984. - С.146-158.

18 Колесникова Лідія. Григорій Сковорода в Святогір’ї // Колесникова Лідія. Поезії.-К.. 1986.-С.118-119.

19 Кохання та весна. Антологія одного вірша.-Донецьк, 1998.- 118 с.

20Див. У збірці „Кохання та весна” такі твори, як „ Вона була задумлива, як сад” М.Вінграновського чи „Є жінки” Дмитра Павличка, „На небезпечну тему” Володимира Базилевського чи „Я дуже тяжко Вами відболіла” Ліни Костенко.

21 Лаврентьева Елена. Вместо послесловия // Кохання та весна. Антологія одного вірша.-Донецьк, 1998.- С.113.

22 Див. Рецензії на твори донецьких майстрів слова: Соболь В. Там, де „ квітнуть сонцецвіти і тече калинова вода” // Донбас.- 2000.-
№9-10.-С.7-13; Соболь В. ”У світі слів барвитсих, добротворно-променитсих” //Світлиця, 28 квітня 2000 року; Соболь В. Ніжний подих смеркання //Світлиця, 3 вересня 2004 року; Соболь В. Пекучі проблеми // Донбас.- 1989.-№3.-С.100-104. Соболь В. Річка чи струмок (Письменники Донбасу для дітей) //Література.Діти.Час.-К., 1990. - С.33-38; Лаврентьева Е., Медовников С., Соболь В. Поэзия: усталость, исчерпанность, кризис // Донбасс литературный.-1991.-№5. - С.3-5, Соболь В. Письменники Донбасу про дітей і для дітей //Донбас. - 1990. - №4. - С.175-179.



23 Бондарчук Петро. Одвічне // Бондарчук Петро. Три струни.-Донецьк, 1980.-С.40-41.

24 Див. Наприклад вірші М.Мірошниченка, К.Шишка. В.Луговика, В.Мойсієнка, А.Таіншого (А.Ткаченка).

25 Ткаченко Анатолій. Сон? – Ет!..(Акро-тримезо-полісонет) // Літературна Україна, 3 березня 2005 року.-С.6.

26 Величковський Іван. Передмова до читача зі збірника „Леко од овці пастиру належне”//Українська література ХІ-ХVIII ст. Хрестоматія з коментараями.-Чернівці, 1997.-С.259-260.

27 Див.: Пісні Купідона. Любовна поезія на Україні XVI- початку
ХІХ ст.- К., 1984.- С.228-229, 253-254.

28 Колесникова Лідія. Стріла, що летить до зір.-Донецьк, 1997.-С.38.

29 Летюк Євген. Кохання // Летюк Євген. З повними відрами. -
Донецьк, 1978. - С.86.

30 Там само. - С.89.

31 Бондарчук Петро.Три струни. - С. 115-116.

32 Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.
М.Т. Рильського.

1 Лист від Валерія Шевчука від 2 грудня 2004 року

2 Шевчук Валерій. Птахи з невидимого острова // Шевчук Валерій. Мор.-Львів, 2004. - С.133.


3 Там само. - С.26.

4 «Ми завжди учимо себе: хто покаявся, той уже наполовину винуватий, а хто наполовину винуватий, здобуває право на надію. Ми учимо себе: годі жити у світі без права на каяття, бо інакше порожні ми станемо. Хай ідемо ми в темряві, як оця, але не можемо мати надії, що в глибині цієї ночі лежить незапалена свічка. Кожен має її розшукати і запалити, бо кожна жива істота - світильник» (епіграф до книги «Мор»)

5 Див.: Лебедев Амфіан. Іоасафъ Горленко, епископъ Бѣлгородскій и Общянскій (С 2 іюня 1748 года до 10 декабря 1754 года).- Харьковъ , 1900.-С.11-12.

6 Їх міркування про різновиди гріхів асоціативно відсилають до полотна Ієроніма Босха «Сім головних гріхів або Стіл мудрості» (1480).

7 «Не вимірював шляху, бо й непотрібно було: знав, що піде туди, де може зустрітися з людьми, де найбільше людських нещасть, бо хоч не мав співчуття, вірив, що чужий біль може вигоїти його. Керував ним ще один розважок: знайти загублене «я» міг тільки тоді, коли заставав людину у смертельній агонії» (С.232).

8 Алембек побачив у странньому одного із уславлених в середньовіччі захисників від мору: «- Хто ви? – спитав хрипло бурмистер. – Святий Квірин, святий Рох чи Станіслав Костка?» (С.316).

9 Наскрізними в повістях, окрім квітів волі та любові, є багатозначеннєвий симолічний образ сліз (як очищення) і Дому, до якого линуть думками герої всіх трьох творів.

1 Стефан Козак. Uwagi o dawnych związkach literackich polsko-ukraińskich // Slawistyczne studia literaturoznawcze poświęcone VII Międzynarodowemu Kongresowi Slawistów, Ossolineum, Wrocław, 1973; Він же. U źródeł romantyzmu i nowożytnej myśli współczesnej na Ukrainie.- Wrocław 1977; Український преромантизм (Джерела, зумовлення, контексти, витоки).- Варшава 2003; Польський струмінь у давньому українському письменстві // Наша культура.- 1970.-№9; Він же. Український струмінь у старопольській літературі // Наша культура.- 1971.-№7-8; Він же.Ukraińscy spiskowcy i mesjaniści. Bractwo Cyryla i Metodego. –Warszawa, 1990 та ін.

2 Див. наприклад: Ромащенко Людмила.Український преромантизм //Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze.-Wrszawa, 2005.-T.19-20.-S.462-466; Черкаська Людмила.Українські романтичні змовники //Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze.-Wаrszawa, 2005.-T.19-20.-S.467-475;


3 Kozak Stefan.Polacy i Ukraińcy.W kręgu myśli i kultury pogranicza. Epoka romantyzmu.-Warszawa, 2005.- S.13

4 Там само. - С.29-30.

5 Kozak S. Na progu nowej epoki // Polacy i Ukraińcy.W kręgu myśli i kultury pogranicza. Epoka romantyzmu.-Warszawa, 2005.- S.34.

6 Kozak S. Posłowie // Polacy i Ukraińcy.W kręgu myśli i kultury pogranicza. Epoka romantyzmu.-Warszawa, 2005.- S.216.


7 Там же.-С.217.


Каталог: txt
txt -> Психологическая характеристика личности старшеклассника
txt -> Товариство Української Мови (тум-чикаґо) Український Культурологічний Центр (Донецьк)
txt -> А. А. Завельский, Д. А. Завельская, С. И. Платонов. Текст и его интерпретация
txt -> Бахмутчини Донецьк "Східний видавничий дім"
txt -> Приведены психологи­ческие причины, способствующие возникновению различных заболеваний
txt -> V. Право на смерть и власть над жизнью
txt -> Справочник практического врача Под редакцией А. Г. Гофмана м г
txt -> Развитие саморегуляции у детей дошкольного возраста
txt -> Роль меркурия в нервной системе
txt -> Донозологические формы нервно-психических расстройств у детей


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница