Наукового товариства



страница8/18
Дата11.05.2016
Размер3.74 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18

ЛІТЕРАТУРА
1. Баранник Д.Х. Українська мова на межі століть //Мовознавство.– 2001.–№3.–С.40–47; Загнітко А.П. Українська мова як державна: ретроспектива і сучасність //Донецький вісник Наукового товариства ім..Шевченка.т.2. – Донецьк:Український культурологічний центр, Східний видавничий дім.-2002.- С.109-117.; Яворська Г. Генеза сучасних проблем нормалізації та кодифікації // Українська мова / за ред С.Єрмоленко.- Ороlе, 1999.-201-221 с.

2.Задорожный М.И. Языковая лояльность и ее истоки: Л.В.Щерба и У.Вайнрайх о мотивах лекаического заимствования // Социологические проблемы в разных регионах мира. – М.,1989.-С.178-182.

3.Васильева А.Д. Слово в телеэкране. Очерки новейшего словоупотребления в российском телевещании. Монография. - Красноярск., 2000.- 344 с.

4. Белей О. Наскільки українськими є новочасні українські фірмоніми? // Дивослово.–2001.- №2.-С.12–13; ПанькинВ.М., Филиппов А.В. Вместо введения к „контактологическому словарю”//Современые проблемы лексикографии.- Х., 1992.- С.30-33; Симоненко Л. О. Українська термінологічна лексикографія за роки незалежності: здобутки і прорахунки // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. – К. 2003.- Вип.V.-С.18-22; Ставицька Л. Українсько-російська двомовність: соціопсихологічні та лексикографічні аспекти // Дивослово.–2001.–№11.–С.13–16.

5.Мацько Л. Українська мова в кінці ХХ ст. //Дивослово.–2000.–№4.– С.15 –20.

6.Мацюк Г. Прескриптивне мовознавство в Галичині (перша половина


ХІХ ст.).-Львів:Видавничий центр ЛНУ,2001.-373 с.

7. Струганець Л. Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ століття – Тернопіль : Астон , 2002 – 352с.

8.Українська мова : Енциклопедія – К, 2000.–750 с.

9. Солженицин А. //Независимая газета.-3 августа, 1999; Архангельський А., Новопрудский С. Россию будут спасать русским языком//Известия, 13 февраля 2001 г. - с.4.

10.Словник іншомовних слів / Уклад. Л.О. Пустовіт та ін.– К.: Довіра, 2000.–1018 с.

11.Скрелина Л.М., Становая Л.А. История французского языка: Учебник – М.: Высшая школа, 2001.– С.445-447.

12.Українська мова / за ред С.Єрмоленко.- Ороlе, 1999.- 289с.

13.Веденов М. Норма и реч. - София: Народна просвіта,1986. - 87 с.

14.Пилинський М.М. Мовна норма і стиль.-К.:Наук.думка, 1976.-274 с.

15.Ивиh H., Kлajн Н., Пешикан М., Брбориh Б. Jезички приручник. Београд: Радіо Телевизиja Београд,1991.-303 с.

16.Ажнюк Б.М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації // Мовознавство.–2001.–№3.– С.48-54.

17. Коваль А . П . Культура української мови . –К . : Наукова думка,1966. – 193с.

18.Яковець Р.Вияви пуризму у звуковій системі української мови //Лінгвістичні студії.-Вип.13.- Донецьк..- С.387-391.

19.Панько Т. І., Трохимович К.К. Типологія суспільно-політичної лексики в слов’янських мовах // Х Міжнародний з’їзд славістів.-К.:Наук.думка, 1998.- С.136-148.

20.Даниленко Л.І. Лексико-семантичні інновації в сучасній чеській мові // Мовознавство.–2001.–№3.– С.104–112

21.Статєєва В.І. Світоглядно-мовна концепція українських письменників кінця ХІХ-поч.ХХст. -Автореф. дис ... докт. наук.-Ужгород.-1998.- 44 с.

22.Андерш Й.Ф. Про співвідношення чеського літературного й нелітературного мовленняі відображення його в „Чесько-українському словнику”//Мовознавство.-1991.-№ 5.- С.19 -23. Виноградов С.И. Дискуссии о языке первых послереволюционных лет// Филол. науки.-№4. -1977.- С.32-35.

24.Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941). Стан і статус. – К.: Час, 1998. – С. 281 – 392 .

25. Лушпинська Л.П. Проблема нормалізації української літературної мови в епістолярії другої половини ХІХ – поч.ХХ століття. - Автореф. дис ... канд. наук. - Івано-Франківск.- 2000.- 18 с.

26.Трифонов Р.А. Роль мовної дискусії початку ХХ ст. у процесі формування літературних норм української мови.- Автореф. дис ... канд філол..наук.-Х., 2000.-20 с .

27.Шевельов Ю. Про критерії в питаннях українського офіційного правопису //Український правопис: так і ні.- К.:Довіра,1997.- С.47-67.

28.Шевельов Ю.Портрети українських мовознавців.-К.: Вид. дім „КМ Академія”, 2002.-127 с.

29. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови.- К.:Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2004. -303 с.

30.Матіяш Д. Внесок Олени Курило в розвиток сучасної української літературної мови // Молода нація .- К.: Смолоскип, 1999.-С.217-243.

31.Німчук В. Доля проекту новітньої редакції „Українського правопису”// Проблеми унормування української мови: Зб.матеріалів розширеного засідання координаційної ради

„українська мова”.- Київ-Херсон. -2003. – С.4-37.

32.Шевельов Ю. Так нас навчили правильних проізношеній // Шерех Ю.Поза книжками і з книжок.-К.: Час, 1998.-с.236-280.

33.Кравченко Є.Г. Морфологічні варіанти в аспекті норми // Лінгвістичні студії.-Вип. 5.-Донецьк:ДонНУ, 1998.- С.11-14.

34.Коряков Ю.Б. Языковая ситуация в Белоруссии// Вопросы языкознания.-2002. - №2.-С.109-127.

35.Культура української мови: Довідник, за редакцією В.М. Русанівського.– К.: Либідь , 1990 – 304с .

36.Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. – К.: Рад.школа, 1955.– 248с 37.Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів.-К.: Вища школа,1985.-360 с.

38.Семчинський С.В. Загальне мовознавство.–К.: Вища школа, 1998.–328с.

39.Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів/ за ред. С.Я. Єрмоленко – К . : Либідь , 2001 – 224 с.

40. Довідник з культури мови / С.Я.Єрмоленко.- К.: Вища шк., 2005.- C.11-13.

41.Маслов Ю.С. Введение в языкознание.– М.: Высш. школа,1998.–272с.

42.Чередниченко І.Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови. – К.: Рад.школа, 1962; Їжакевич Г.П. Українсько-російські мовні зв’язки радянського часу.-К.,Наук. думка, 1969, 303с;. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник – К.: Академія, 2004. – 368 с.

43.Новейшая история языковой политики Франции: Сборник статей и материалов /Сост.Ю.Г.Бахирев.- М.:Московський Лицей, 2001.- С.1-11.

43.Невековский Г. Языковая ситуация на территории распостранения южнославянских языков // Вопросы языкознания.-2002.-№2.-С.128-134.

44.Багдасаров А.Р. О нормировании хорватского литературного языка и языковой политике в 80 – 90-х годах ХХ века // Славяноведение.– 2002.– №3. – С.40–49.

45.Zimnomoda J. Normatywistyka wobec zapozyczen w jezyku polskim //Poradnik jezykowy/-1999.-№8-9.-S.14-23.

46.Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім..О.О.Потебні; Інститут української мови.- К.: Наук. думка, 2004.-240 с.

47. Ажнюк Б. Українська мова у Новому Світі // Українська мова / за ред С.Єрмоленко.- Ороле, 1999.-228-270 с.



48.Караванський С. Пошук українського слова, або боротьба за національне “я”. – К.: Академія, 2001.- 240с.; Одарченко П. Про культуру української мови. Збірник статей. – К.: Смолоскип, 1997. – 320 с.
ПОВІДОМЛЕННЯ
ББК 67.9 (4 Укр) 301.15
Віталій Радчук,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри теорії і практики перекладу з англійської мови Інституту філології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Eкспертний висновок

про відповідність Закону України „Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов

меншин” від 15 травня 2003 року № 802-IV та проекту альтернативного Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”

оригінальному тексту
1. Згідно зі статтею 23 означеної Хартії автентичними, тобто такими, що мають однакову юридичну силу, є два тексти Хартії – англомовний і франкомовний: European Charter for Regional or Minority Languages і Charte europeénne de langues régionales ou minoritaire. Очевидно, що для українського перекладу слід брати за першоджерело обидва тексти, а не котрийсь один, оскільки порівняння їх дає підстави припустити, що кожен з них міг бути, принаймні в деяких місцях, перекладом іншого. Чимала низка положень, слід гадати, первісно належала французькій мові. Також деякі усталені терміни спочатку з’явилися у французькій мовній і правовій традиції. Так чи інакше, обидва тексти не полишають сумніву в тому, що з погляду критеріїв перекладу і правничих потреб вони узгоджені, функціонально рівнодійні й рівноцінні.

2. Цього, на жаль, не можна сказати про офіційний (ратифікований) український переклад Хартії, який містить численні помилки й перекручення. В цілому він не є правдивим, адекватним і автентичним англійському та французькому джерелам, що їх прийняла і ними послуговується Рада Європи. Зокрема, назву Хартії та інші ключові поняття в українському перекладі перекручено. Причому видно: український перекладач послуговувався російським перекладом, який у самій Росії не набув статусу офіційного, бо й не був там ратифікований
(і навряд чи буде: за логікою Хартії чим менш поширена мова, тим більше їй належить уваги).

3. Українська назва Хартії стала предметом нищівної критики з боку правників, дипломатів і філологів (зокрема у названих нижче працях), тому тут висловимо лише загальні міркування з погляду перекладача-практика. Золоте правило перекладацького фаху наступне: назву твору чи документа слід перекладати лише після аналізу й перекладу всього тексту. Ще одна засада: правдивий переклад – не сліпа копія, не мавпування перебігу лексичних значень і не крик папуги-імітатора. „Щоб перекласти – треба зрозуміти, – ось перший і головний закон перекладу” (О. Кундзіч). А для цього доконче треба знати карту 225 мов Європи і реальний стан та виміри кожної, надто ж в Україні. Автори Хартії у звітній записці (Explanatory Report) особливо наполягають на тому, щоб їхні терміни конкретизував „дух Хартії”. І пояснюють
(п. 11), що Хартія захищає саме мови, а не мовні меншини. По суті, цим самим мови поставлено в один ряд з природними реліктами, пам’ятками культури та іншими вселенськими цінностями, які потребують людської опіки й оборони. Не забуваймо, що основна мета Хартії – зберегти Європі мовне розмаїття. Адже втрата бодай найменшої мови збіднює все людство.

Інше діло, що це розмаїття – не суб’єкт права. А Червона книга – не кодекс. Наш Основний Закон традиційно не визнає і не захищає ані мов як самоцінностей, ані мовних меншин самих по собі. Права мають не мови, а люди. Правосуб’єктом виступають корінні народи й національні меншини, але не мовні групи людей, що їх у нас по 2-4 на кожен етнос. Про це тут можна було б і не згадувати, якби не хиби перекладу Хартії і не термінологія обох раніше прийнятих законів про його ратифікацію, які лише засвідчують разючу відмінність понять і звичаїв на заході й сході Європи.

Якщо виходити саме з духу Хартії, її слід називати так: Європейська хартія загрожених мов. Або: Хартія захисту місцевих рідкісних мов Європи, Хартія збереження мовного розмаїття Європи, Європейська хартія малопоширених місцевих мов. Назва є тільки назва – знак цілого. Вона має відбивати дух цілого і тим надавати смислу зобов’язальній частині. Пропонують також інші означення для мов. Зокрема, „меншинні”. Знаменно, що Р.Чілачава тут обмежується цим одним-єдиним прикметником – без „регіональних” („регіон” є ідеологемою „зони”). І зовсім малозрозумілий варваризм – „міноритарні” (ніби щось таке „мінорне”, тобто сумне). Однак вони обидва двозначні, тобто їх можна тлумачити так, ніби в Хартії йдеться про мови етномовних (національних) меншин, чого насправді там зовсім нема. Ця розбіжність – суттєвий момент, бо, як побачимо далі, провокує правовий конфлікт.

Двозначність назви можна було б закинути також франкомовній, а ще більшою мірою англомовній Хартії, якби не ширший контекст, який доводить, що йдеться про єдине, нероздільне поняття: воно розкривається через два означення-синоніми, які доповнюють, уточнюють і пояснюють одне одного, а тому ніде в тексті не фігурують окремо. Сполучник (!) „або” (or, ou) тут виконує функцію „і”. Якраз у такому ракурсі пояснює вжитий у назві термін і сама Хартія (у 1-й статті). Український переклад хибний вже тим, що не має коми перед „або”, при цьому розриває єдине поняття на два повтором слова „мова”.



4. Визначальною для оцінки якості перекладу є його прагматика, інакше кажучи – функція, яку не можна приписати тексту Хартії розпорядженням чи домовленістю. Той факт, що Хартією дехто заповзявся прикривати російщення України, це яскраво підтверджує. За наших обставин слід обов’язково зважити на те, що цей документ писався не лише для вузького кола правників, а й для широких мас людей. А також врахувати українську культуру тлумачення і мовну свідомість соціуму. Остання, на превеликий жаль, нестійка й ефемерна, тому в неологізмах-запозиченнях сприймає лише зовнішню (звукову) форму й мілкий зміст, що робить її саму дуже зручною для всіляких маніпуляцій. Буквальний переклад назви Хартії небезпечний, оскільки неминуче буде витлумачений двозначно й використаний для розпалювання політичних і міжнаціональних пристрастей. Годі сподіватися й на „роз’яснювальну роботу”: її можуть вести й непримиренні опоненти. Назва Хартії не може бути загадкою чи напівзагадкою. Вона повинна бути цілком прозора й зрозуміла всім.

5. Такою має бути в перекладі і вся Хартія. Стаття 1 її по-українському перекладена неточно й недохідливо. Примітні: лексичний буквалізм, синтаксичні кальки, скутість у словожитку й побудові речення, непрозорість і невідповідність термінів тощо. Є правила для дефініцій. І загалом – вимоги герменевтики. Треба ідентифікувати і бодай трохи (хоч би етимологічно) розбирати те, щó ми визначаємо, а „права частина” визначення (як-от у логіці, у тлумачному словнику) має складатися із зрозумілих компонентів. Неточним є ключовий термін, винесений у назву Хартії, тому не могло бути точним і саме пояснення терміна. В оригіналі не йдеться про „діалекти... мови мігрантів” (тобто переселенців) – це, вважаймо, логічна помилка внаслідок того, що тут бракує ще однієї частки „не” і немає належних закінчень в іменниках. Перекладач зв’язує слова механічно, не думаючи. Слід гадати, що твердження „термін... не включає діалекти” таки означає, що термін не поширюється на діалекти. Аdoption означає не „здійснення”, а прийняття або схвалення. Promotional measures – це не „заохочувальні заходи”, а заходи для (зі) сприяння, заходи для підтримки, заходи (спрямовані) на підтримку абощо. „Нетериторіальні мови” – темний буквалізм, який ще треба якось перекласти. Не в космосі ж функціонують ці „неземні” мови! Вочевидь, це мови, що 1) не мають свого ареалу, 2) не закріпилися за певною місцевістю, 3) не пов’язані з якоюсь ділянкою наземного простору, 4) не визначені територіальними межами, 5) не співвідносяться з певною місцевістю, 6) не прив’язані до конкретної місцевості, 7) не є питомими для певної території тощо. Слова „найбільш поширені” (тобто найпоширеніші) – необачна дописка, небезпечні відсебеньки. В оригіналі на таке означення, яке може тягти за собою правові наслідки, й натяку нема. А це ж таки мови-сироти – бездомні діаспоряни без ареалу панування, але таки питомі для Європи, бо рідні терени колись мали чи мають деінде в межах континенту і з ними таки асоціюються!

6. Чи відповідає предмет Закону України 2003 р. „Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” автентичним оригіналам Хартії? Однозначно і категорично – ні, оскільки Закон повторює хибну термінологію українського перекладу, хоч би вона й нагадувала віддалено ключові поняття Конституції України. Ні в самій Хартії, ні в нашій Конституції нема „регіональних мов або мов меншин”. Незрозуміло також, що таке „мова меншини”. Чи національної? Чи національна? Для 86 тис. зі 104 тис. євреїв в Україні рідна мова – не єврейська, а російська. Для 102 тис. з 140 тис. поляків – не польська, а українська...

Крім того, суперечить духу Хартії зрівняйлівка щодо мов. Закон 2003 р. не розрізняє мов сильних, які є державними в сусідів, і мов слабших, але питомих в Україні, котрим загрожує зникнення. В одному переліку опинилися мови, з яких одна витісняє інші, як-от російська – білоруську й гагаузьку. Про деякі найбільш загрожені мови (караїмську, кримчацьку, ромську) в Законі взагалі забули, що так само суперечить Хартії. Законотворці орієнтувалися не на дух і приписи Хартії, а на те, що скажуть держави-сусіди: з 13 перелічених у п. 2 Закону мов 11 – державні (крім гагаузької і кримськотатарської). На користь такого припущення свідчить і той факт, що румунську мову розділено за політичним виміром на дві (з оглядкою на Румунію і Молдову). По суті, одну мову названо двічі. І навпаки, у списку названо „єврейську” мову, без уточнення, іврит це чи ідиш. Щодо грецької, то треба ще здогадатися, що це нова, а не давня чи румейський діалект. Як бачимо, мовознавча термінологія закону кричуще антинаукова.



7. У проекті альтернативного Закону „Про внесення змін...” список уточнено й розширено до 16 мов. З них недержавних – 8: гагаузька, ідиш, караїмська, кримськотатарська, кримчацька, ромська, румейська (відмінна від новогрецької), урумська. Крім того, до мов застосовано диференційований підхід з урахуванням потреб у захисті. Нарешті 4 мови (караїмську, кримчацьку, румейську, урумську) названо такими, що „перебувають в Україні під загрозою відмирання”. Варто додати сюди білоруську, яка є живою історією української давнини і взагалі повинна мати окремий і особливий статус в Україні. Поза сумнівом, проект Закону слід вважати важливим концептуальним зрушенням, що наближається до компенсації за ущемлені права (affirmative action). А водночас і помітним кроком уперед у мовній політиці. Саме така ініціатива відповідає меті Хартії.

Щоправда, проект Закону не супроводжено новим перекладом Хартії, який би був адекватним і повноцінним, а тому в проекті Хартію названо по-старому, чим проект незбіжний з предметом Хартії. Тому в такій редакції проект нового Закону неприйнятний.



8. Щодо мов, які мають стати предметом нового Закону, то впадає в око, що проект „охоронної грамоти” включає до розряду загрожених колоніальну мову, котра має міжнародний статус, була знаряддям поневолення України за царату й СРСР і такою досі залишається в інформаційному, духовно-культурному, демографічно-асиміляційному, економічному та політичному вимірах. Цей зовнішній тиск, відомий у фаховій літературі як мовна агресія, переноситься всередину країни і стає чинником мовного розколу нації всупереч обов’язку держави сприяти, як сказано у статті 11 Конституції України, „консолідації та розвиткові української нації”. Безперечно, сприяти – і за допомогою мови громадянства, чому чиняться неабиякі перешкоди (саме тому, що одна з функцій мови – об’єднання суспільства в націю і забезпечення суверенітету держави). У такому разі не слід грішити проти елементарної логіки: до того самого списку загрожених мов має бути занесена також українська етномова, адже її насильно витіснено з багатьох регіонів України, де вона й зараз зазнає нелюдських утисків і де їй загрожує повне зникнення. Зрештою, у другому реченні 10-ї статті Конституції українська мова виступає не лише як державна (такого уточнення у формулюванні нема), але і як мова етносу, котрий теж має право на захист... хоч би й від примх власної держави.

Конституційно російська мова визначена у статусі мови національної меншини, а відповідний Закон про національні меншини надає й інші належні українським росіянам широкі національні права. Це означає, що зрусифіковані українці чи білоруси України (а в Білорусії, зважмо, російська мова – друга державна) не мають тих прав щодо російської мови, що їх мають в Україні етнічні росіяни. Російська мова не підпадає під визначення за Хартією загроженої мови. Також в Україні ця мова не є „традиційно вживана”, чого вимагає стаття 1. Але дія Хартії (див. преамбулу) поширюється на російську мову як таку, що загрожує іншим.



Хартія і Конституція в цьому відношенні ніким не узгоджувалися, тому запитання „Які мови мають стати предметом Закону...” поставлено некоректно. Воно лише викликає зворотне запитання: які мови маєте на увазі? Мови етнічні і тим самим самі ці етноси (національності)? Мови мовних груп (і самі ці групи – хоч би й русинів, суржикомовлян чи есперантистів)? Мови як такі, позначені тенденцією до зникнення, співвіднесені (чи й ні – як у Хартії) з певною місцевістю, – безвідносно до національностей і жодних інших соціальних параметрів? Слід уточнити, що ж будемо застосовувати: Хартію чи Конституцію? Якщо Конституцію – а іншого вибору вона нам сама не дозволяє, – тоді полишмо будь-які розмови про Хартію. І про ремонт Закону 2003 р., який, по суті, сфальшував Хартію, і підлягає негайному скасуванню разом з ратифікацією. Tertium non datur. Можна уявити, який ґвалт викличе ця заява в політиків, які чують лише самих себе: нас же не пустять в Європу! Одне слово, бачили очі, що купували... Ратифікація Хартії спричинила правову колізію. І тим самим – головоломку для молодої держави. Хотілося б сподіватися – не безвихідь.

9. Мушу застерегти від непродуманих дій як експерт, який дає другий висновок щодо Хартії. Перший, офіційно опублікований від Інституту української мови НАН України (див. „Урок української”, 2003, № 3, с. 54), ставив під сумнів саму потребу спішно ратифікувати Хартію (і в цьому не помилився), але на вимогу профільного Комітету Верховної Ради (сказати б, на прохання поставлених у складне становище людей, але краще – з недомислу експерта) роз’яснював суть Хартії строго в термінах Конституції. Як показали далі події, таким способом інтерпретації її автор лише долучився до поглиблення проблеми, про що тепер щиро шкодує.
Хартія і Конституція суть взірці різних поняттєвих і термінологічних систем, а тому не можуть бути витлумачені одна через іншу без втрат змісту. Якщо вірити семіотиці, їхня колізія може дати тільки щось третє, але не компроміс, а нову якість. Конституція оперує поняттями української нації, національних меншин і корінних народів, що є основоположними для означення мов, тоді як Хартія, навпаки, не пов’язує загрожені мови з етнічною належністю прямо, бо розглядає їх як самоцінності у мовному розмаїтті, збереження якого є її предметом і метою. Між крайностями, казав Г.Гайне, лежить не істина, а проблема. Отже, годі шукати простих розв’язків: третя ратифікація може виявитися не останньою...

10. Загалом Хартія творилася в лоні західноєвропейської термінологічної традиції і тому витлумачити її тільки з позиції чинної Конституції України неможливо, оскільки Хартія суперечить Конституції по суті. Конституція України (стаття 10) в руслі правових традицій сходу Європи передбачає лише три поняття: державна мова, мова національної меншини, мова міжнародного спілкування. Мови „корінних народів” (стаття 11) слід, вочевидь, тлумачити через поняття „державна мова” і „національна меншина”, інакше сама Конституція і без допомоги Хартії завела б у безвихідь. Досі, за винятком кількох учених спроб, зігнорованих політиками, Хартія всерйоз так і не накладалася концептуально на Конституцію для того, щоб знайти точки дотику й можливості гармонізації. Хоча така „примірка” виявила б чимало інших суперечностей між документами, не кажучи вже про помилки перекладу. Наприклад, навряд чи вдасться увібгати в статтю 10 Конституції України підпункт 2а статті 10 Хартії (де public services у назві статті – це ніякі не „публічні послуги”, а державна служба).

11. Прийнятий Верховною Радою вдруге Закон про ратифікацію Хартії суперечить офіційному тлумаченню 10-ї статті Конституції, що його дав своїм рішенням № 10-рп/99 14 грудня 1999 р. Конституційний Суд України. Тому названий закон не може діяти, а підлягає опротестуванню. Слід гадати, Конституційний Суд, скасовуючи першу ратифікацію Хартії, був свідомий названих вище суперечностей, однак свою ухвалу про скасування ратифікації він прийняв на підставі лише процедурних порушень у Верховній Раді. Це можна зрозуміти: Конституційний Суд сам не ініціює офіційних тлумачень Конституції. Не виконує він і наглядових функцій, бо він суд, а не привид „Конституційної Прокуратури”, якої у нас нема. До речі, процедурних порушень вистачало й при другій ратифікації Хартії: не проводилося обговорення, тому й не було уточнено жодних понять (по суті, ми узаконили „єврейську” і „молдавську” мови Європі на сміх). Парламент знехтував висновками експертів про помилки перекладу, пропозиціями включити у перелік в дусі Хартії ті мови, що перебувають на межі зникнення тощо.

Звичайно, все це зовсім не означає, що перекладач при тлумаченні Хартії мусить послуговуватися термінологією тільки Конституції України, пристосовуючи Хартію до прийнятих в Україні понять.



Каталог: txt
txt -> Психологическая характеристика личности старшеклассника
txt -> Товариство Української Мови (тум-чикаґо) Український Культурологічний Центр (Донецьк)
txt -> А. А. Завельский, Д. А. Завельская, С. И. Платонов. Текст и его интерпретация
txt -> Бахмутчини Донецьк "Східний видавничий дім"
txt -> Приведены психологи­ческие причины, способствующие возникновению различных заболеваний
txt -> V. Право на смерть и власть над жизнью
txt -> Справочник практического врача Под редакцией А. Г. Гофмана м г
txt -> Развитие саморегуляции у детей дошкольного возраста
txt -> Роль меркурия в нервной системе
txt -> Донозологические формы нервно-психических расстройств у детей


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница