Ноосфера і цивілізація



страница11/35
Дата12.05.2016
Размер2.98 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   35

А.М. Еременко (Східноукраїнський національний університет імені В. Даля). Концепція ноосфери у контексті християнського еволюціонізму Пьера Тейяра де Шардена.

У статті розглядається тейярдизм як форма сучасного християнського модер-нізму. Аналізуються такі особливості світогляду Тейяра де Шардена, як раціону-лізм, оптимізм, прийняття світу, еволюціонізм. Показується, що тейярдизм є ви-раженіем гуманістичних тенденцій в християнському світогляді.
ноосфера, раціоналізм, оптимізм, еволюціонізм, прогресизм.
AM Eremenko (East Ukrainian National University named after Volodymyr Dahl). Concept noosphere in the context of Christian evolutionist Pierre Teilhard de Chardin.

Teilhardism as a form of modern Christian modernism is considered in this article. The main peculiarities of Teilhard de Chardin’s outlook such as (according to author’s opinion) rationalism, optimism, world’s perception, his doctrine about sin and redemption, evolutionism are analysed in this work.

Teilhard’s rationalism makes him, to some extent, tertullian’s antipode in a Christian tradition. He denies the possibility of miracles, contradicting the laws of Nature. Moreover, the author confesses that he believes not in the power of miracles but regardless of them. According to Teilhard’s opinion, the criterion of religion’s truth isn’t a miracle but to make much of the common sense of the Universe.

Teilhard’s works are imbued with the apology of human activity, self-assertion, mundane humanism. For him, faith in Peace is as significant as in Christ.

In his outlook, Christ Suffering gives up his place to Christ Triumphing and Celebrating, and the idea of Forgiveness and Sacrifice outgrows into the idea of Achievement and Victory.

Teilhard’s interpretation of such notions as sin and redemption is far from Christian orthodoxy. Original sin is understood as evolutional errors caused by the multiplicity of real ones.

According to Teilhard’s philosophy, a salvation proves to be possible only in the evolving World. In the non-evolving world even Christ’s sacrifice itself could save no one.

It’s obvious that the idea of evolution is a pivotal concept of Teilhardism. Cosmic evolution is its steady deification, the finale of which will represent “Omega Point” – a final conversion to Christ. In his idolization of evolution Teilhard comes to the following formulation “Evolution saves Christ (making Him possible)” which was greatly risky for a Christian thinker. Thus, even the Lord inclines before the Law of Nature.

The author draws the conclusion that Teilhardism is the expression of humanistic tendencies in the Christian world outlook. Teilhardism is a form of Christianity, mostly adequate to the spirit of contemporaneity.

noosphere, rationalism, optimism, redemption, evolutionism, progressism.
Надійшла до редакції 28.03.2013 р.

УДК 130.2.17.01



І.В. Чорноморденко (д-р філос. н., проф.)

В.М. Куцурук (аспірант)

Київський національний університет будівництва і архітектури



ZlataVK@mail.ua

Філософсько-антропологічні ідеї у творчому спадку І.Я.Франка і В.І.Вернадського
У статті порушуються питання пов`язані з формуванням духовно-морального буття людини в контексті концепції ноосфери В.Вернадського, сформованої під впливом української філософсько-антропологічної думки. Встановлюється взаємозв'язок учення про ноосферу з творчим спадком І.Франка як джерела духовності в умовах глобалізації та як необхідної складової при формуванні ноосферної особистості, ноосферного суспільства.

ноосфера, глобалізація, духовність, мораль, моральна відповідальність.
Постановка проблеми та актуальність дослідження. Глобальні цивілізаційні процеси, стрімкі інноваційні зміни, вражаючий інформаційно-технологічний прогрес, виняткова цінність наукової раціональності призводять до суттєвих змін довкілля, соціального життя, формування нових світоглядних орієнтирів, що в свою чергу зумовлює не лише екологічні катастрофи, а й девальвацію традиційних, базових цінностей, моральних норм, антропологічну кризу сьогодення загалом.

Сьогодні українське суспільство активно формує новий філософсько-антропологічний світогляд, тому актуальним стає звернення до аналізу філософських проблем людини у творчості видатних постатей української культури.

Вітчизняна філософсько-антропологічна думка останнім часом усе частіше звертається у своїх інтенціях до творчої спадщини мислителів кінця ХІХ – початку ХХ сторіч, зокрема й до духовно-морального аспекту у творчому спадку І.Я.Франка, який, на нашу думку, якоюсь мірою вплинув на формування світогляду В.Вернадського та опрацьовану ним концепцію ноосфери. Творча спадщина цих мислителів викликає нову хвилю зацікавлення в наукової спільноти: вони, як і більшість геніальних мислителів того часу, висловили низку ідей, які випередили свій час.

Стан дослідження проблеми. Загалом до проблем духовності, духовно-морального розвитку особистості в українській філософії присвячено чимало досліджень, наприклад, це праці В. Табачковського, С. Кримського, М. Кашуби, М. Братасюк, В. Онищенка, І. Степаненка, О. Забужко, Я. Грицака та багато інших.

Деякі дослідники опосередковано виходили також і на духовно-моральний аспект вчення про ноосферу, ноосферне суспільство, ноосферну особистість, проте цілісний аналіз цих питань не був проведений.

Одними з перших дослідників учення про ноосферу стали Р. Баландін, Є. Гірусов, В. Гіренок, В. Казначєєв, М. Камшилов, І. Кузнєцов, С. Микулинський, І. Мочалов, С. Стойко, Ю. Трусов, А. Яншин, Ф. Яншина, М. Ярошевський та ін. І хоча ці дослідження зазнали ідеологічного впливу, проте дали поштовх для подальшого дослідження концепції ноосфери.

Після розпаду радянського суспільства дослідження ноосфери стало об’єктивнішим та значно поглибилось. Тут варто звернути увагу на праці В. Барякіна, М. Голубця, С. Кримського, М. Моісєєва, А.Урсула та ін.



Метою дослідження є аналіз концепції ноосфери В.Вернадського в духовно-моральному контексті та її зв'язок з духовною спадщиною українських філософів ХІХ – ХХ сторіч, зокрема І.Я.Франка.

Виклад основного матеріалу. Дослідження духовно-морального буття людини в українській філософії кінця ХІХ – початку ХХ сторіч дає можливість глибше зрозуміти й осягнути сутність людини, її буття у нинішній час. Адже саме такими діячами як М. Драгоманов, І. Франко, Д. Чижевський, О. Кульчицький та ін. були поставлені такі філософські проблеми осмислення буття людини, які залишаються актуальними для нашого суспільства й нині: особливості духовного становлення української людини, специфіка її світовідчуття і світосприйняття, осмислення людини як представника власної національної культури. Окрім того, їхні погляди, ідеї, концепції мали безпосередній вплив на формування світогляду майбутнього покоління дослідників, учених, мислителів, а отже і на світогляд В.Вернадського. Серед постатей зазначеного періоду, на нашу думку, особливої уваги заслуговує творчий спадок І.Франка, оскільки він надзвичайно багатогранний, ідейно наповнений, і завжди виступатиме невичерпним джерелом української духовності й інтелекту.

В.Вернадський належить до кола найвидатніших українських науковців ХХ сторіччя. Він, як і І. Франко, зробив істотний внесок у розвиток багатьох наукових напрямків. Проте у філософів значний інтерес викликає саме його концепція ноосфери як синтетичне узагальнення досліджень у різних галузях знань.



Розкриваючи закономірність, еволюційну неминучість переходу біосфери у своєму розвитку в новий вищий етап – ноосферу – сферу розуму, В. Вернадський визначив, що людина здатна активно впливати на природні процеси й соціальну організацію суспільства. У цьому зв'язку значно зростає роль науки та наукового світогляду у розв'язанні загальнолюдських проблем і конкретних соціально-економічних завдань, що постійно виникають у суспільстві. Людина, на його думку, має будувати свої відносини з природою тільки на науковій основі, щоб передбачити наслідки цієї діяльності й регулювати їх, не завдаючи шкоди природі, не порушуючи її внутрішньої рівноваги та гармонії взаємовідносин із суспільством. І оскільки людина є ключовою ланкою в еволюції біосфери в ноосферу, то вчений наголошував на необхідності посилення духовно-моральної складової в науковій діяльності.

Попри те, що В. Вернадський окремо не працював над етичною проблематикою, він усе ж таки у своїй праці «Наукова думка як планетарне явище» зазначає, що «в ноосфері вирішальним та визначальним фактором є духовне життя особистості» [1, с. 174], тобто духовність в концепції ноосфери постає найвищим проявом життя. Відповідно, матеріальна та духовна сторони буття, за В.Вернадським, можуть бути адекватно осмислені лише у їх взаємозв’язку.



На його думку, ноосфера мала стати втіленням не лише наукових знань, а й моральних якостей людства, найкращих рис духовності людини. Вона прогнозувалася як гармонія духовних та фізичних відносин людини і природи, людини і людини. Проте в реальному процесі розвитку ноосфера стала лише однобічним втіленням раціонального знання. Відсутність у ній моральних, духовних та інших людських цінностей стала усвідомлюватися значно пізніше, з появою глобалізації.

Проте, як бачимо, розуміння глобальних проблем сучасною людиною наштовхують найчастіше на сумні висновки про те, що її «особиста етика» далеко ще не сформована, хоча проблема моральної особистості, її відповідальності перед собою і світом – одна з таких, що осмислюються філософською наукою, практично, споконвіків.

В. Вернадський був одним з перших, хто звернув увагу на морально-етичний аспект не лише в науковій діяльності вченого, але й кожної людини, яка своїми вчинками, думками й енергетикою бере безпосередню участь у формуванні ноосфери.

«Питання про моральний бік науки – незалежно від релігійного, державного чи філософського прояву моралі – для вченого стає на порядок денний», – стверджує В.Вернадський [там само, с. 90]. Учений був переконаний, що сформоване в науковому середовищі та нереалізоване «почуття моральної відповідальності за те, що відбувається, і переконаність учених у власних реальних можливостях не можуть зникнути з історичної арени без спроб свого здійснення» [там само, 91]. Таким чином, питання етики науки, моральної відповідальності сьогодні є життєво необхідним для подальшого сталого розвитку цивілізації. Звідси і випливає підвищена увага до цієї проблеми з боку науковців, філософів, громадськості.

Так, наприклад, сучасний німецько-американський філософ Г. Йонас [2], наукові ідеї якого перегукуються з морально-етичними поглядами В.Вернадського, досліджує проблеми відповідальності за діяльність у довкіллі при невпинному розвитку науково-технічного прогресу. За Г. Йонасом, відповідальність – категорія, спрямована в майбутнє та проголошена найвищою моральною цінністю XXI сторіччя. Важливість і актуальність поглядів Г.Йонаса полягає в тому, що він досліджує цілий спектр морально-психологічних проблем саме на основі сучасної цивілізації й сучасних умов і враховує найбільші досягнення науки й техніки, їх вплив на людину, а також місце людини в системі «людина – техніка – технологічна цивілізація». Учений проголошує «принцип відповідальності» основним моральним імперативом майбутнього, бо він і повинен бути в основі етики майбутнього і стати для кожного індивіда його власною філософією життя. Основна ідея такої філософії полягає у відповідальності перед майбутніми поколіннями за наслідки власної діяльності заради збереження життя, природи й буття людини.

Відповідно, принцип відповідальності постає одним з головних моральних принципів буття людини в ноосфері, отримуючи у вченні про сферу розуму вагому природничо-наукову базу. Крім того, homo sapiens, на думку В.Вернадського, є проміжною ланкою еволюції. Тому у майбутньому мусить з’явитися новий тип людини, який, порівняно з нашим сучасником, характеризуватиметься насамперед новими параметрами духовності.

На нашу думку, у цьому контексті варто акцентувати увагу на ролі національної еліти, яка є не лише взірцем, а й головним рушієм історичного і духовного поступу. «Немає більшої сили, ніж коли всі талановиті люди інтелігенції певної країни концентруються в певному русі, в одній течії», – зазначає В.Вернадський [3, с. 212]. Необхідність такої концентрації у планетарних межах сьогодні є очевидною – вона може стати дієвим способом подолання тих глобальних проблем, з якими зіткнулась цивілізація.

Проте не можна не погодитись і з думкою видатного італійського громадського діяча, засновника Римського клубу Ауреліо Печчеі, «що найбільш важливим, тим від чого залежить доля людства, є людські якості, і не тільки окремих елітарних груп, а саме «середні» якості мільярдів мешканців планети» [4, с. 73], тобто, по суті, кожної окремої людини. Очевидно, що дослідник має на увазі морально-етичні цінності, адже без глибоких змін у духовній свідомості індивіда всі спроби вирішення глобальних проблем не матимуть результату.

Концепція ноосфери передбачає можливість позитивного вирішення цього питання, адже, як стверджує доктор філософських наук Е.П.Семенюк, в її основі «лежить повага до людини, віра в її розумові та творчі здібності і потенції, в те, що вони можуть розвиватись і вдосконалюватись в інтересах світової спільноти, всіх людей, а не мати суто деструктивний характер спрямування» [5, с. 179].

Таким чином, людина знаходиться в особливому становищі завдяки тому, що її розум та діяльність є своєрідним каналом, через який відбувається еволюція біосфери в ноосферу. Вона, за визначенням В.Вернадського, стає геологічною (планетною) силою, особливо за сучасних умов глобалізації. Тому від того наскільки ефективно вдасться залучити до формування ноосфери морально-етичні цінності залежить її майбутнє.

Традиційна, самобутня українська культура має потужний потенціал, аби стати надійним опертям при формуванні духовного світу сучасної людини.

Візьмемо для прикладу, належним чином ще не оцінений внесок в українську культуру І.Франка, відомого мислителя, патріота, гуманіста, у творчому спадку якого духовно-моральна проблематика займає одне з чільних місць.

Його філософсько-літературна, глибоко гуманістична спадщина є невичерпним джерелом духовного життя народу і, на нашу думку, могла б значно впливати на культуру сьогодення, особливо в умовах глобалізації.

Рівень розвитку суспільства, як і окремої особистості, певною мірою залежить від рівня розвитку духовності. На цьому наголошує у своїй статті "Що таке поступ?" І. Франко: "Чоловік, найвище зорганізований з усіх, зробився паном усіх животворів власне завдяки величезному розвоєві своїх духовних здібностей" [6, с. 328].

І. Франко акцентував, що, на жаль, людина цілком природно підламує собі «крила духовності», втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою громадського песимізму й збайдужіння, а сьогодні й поготів, зважаючи на економічні кризи, а також на потужний зовнішній вплив, зокрема й негативний інформаційний, з боку інших світових спільнот.

Мислитель розумів під духовним не лише нематеріальний світ. Для нього поняття духовного було дещо ширшим. Як і В.Вернадський, І.Франко не виключав з духовного виміру всього матеріального, фізичного та тілесного світу. Ці всі складники є стимулами для розвитку духовного світу. Духовний світ – це те, що накопичується всіма людьми в часопросторовому відношенні, те, що стимулює до розвитку. І чим більше людей і народів будуть залучені до духовного світу, тим довше та краще зростатиме поступ на їхній території.

Отже, стає зрозумілим, що саме духовність і є тим субстанційним чинником, що керує і спрямовує розвиток кожного народу на шлях вдосконалення і співпраці між людьми як необхідної умови при формуванні ноосферного суспільства.

Що ж до моралі, то І. Франко стверджує, що вона є явищем соціальним, особливою сферою духу, яка реалізується завдяки свідомим зусиллям людини. "Моральність – це певний кодекс постулатів щодо поступування чоловіка з іншими людьми, отже, річ сама собою, суспільна, яка не може бути зроблена річчю приватною» [7, с. 397], тобто мораль для однієї людини втрачає сенс.

Мислитель зазначає, що мораль відображає суспільні відносини людей, визначається умовами матеріального життя суспільства. Вона виникає в суспільстві й розвивається в процесі трудової діяльності людей. «Суспільне життя потягло за собою вироблення бесіди, товариських звичаїв та моральності» [8, с. 106].

Кожна людина живе в суспільстві й нерозривно пов'язана з ним, а тому, на думку І. Франка, мусить виробити певні поняття співжиття з людьми, ставлення до них. «То є поняття справедливості, правди, приязні та добра» [9, с. 39].

Ці основи моральності, на думку І.Франка, є предметом етики, яку він вважав однією з головних наук про людину. «Етика вчить людину жити по-людськи – вона керує завжди і всюди її кроками; вона змінює тваринну природу людини і облагороджує, і в такий спосіб робить її здатною сприйняття щастя як внутрішнього самозадоволення, так і суспільного, що ґрунтується на узгодженні праці всіх людей і на братерській взаємній любові», – писав він у своїй праці «Наука і її взаємини з працюючими класами» [там само; с. 40].

У цьому визначенні І. Франко трактує етику як науку про те, як «жити по-людськи». Отже, для нього мораль – це не те, що тяжіє над людиною, що протистоїть їй, але й те, що є іманентним її істинній сутності, що є її призначенням як розумної істоти, це не просто необхідне кожній людині знання – це наука без якої ні людині, ні суспільству не бути, бо саме наявністю моралі людина врешті-решт і відрізняється від тварини.

Усе своє життя людина підтверджує, що вона є істотою не лише розумною, а й діяльною, і саме в діяльності найяскравіше проявляється її сутність. Тут можна помітити яскраву паралель у поглядах з В.Вернадським, який зазначає, що «основною геологічною силою, що створює ноосферу, є ріст наукового знання» [10, с. 43], тобто особливої ваги тут набуває діяльність вченого, яка в першу чергу обов’язково має керуватися низкою морально-етичних цінностей та принципом відповідальності. «Найголовнішими питаннями, які постають перед більш-менш думаючою людиною є питання етичні, питання про те, як слід вести себе за тих чи інших умов життя», – наголошує вчений [11, с. 48].

Тож як бачимо, у творчості В. Вернадського, як і в І.Франка, і в багатьох інших мислителів та науковців того часу, етична проблематика посідала чільне місце.

Поняття «щиролюдська моральність», яке часто зустрічається у працях І. Франка, формується на основі давньоукраїнських легенд, народної мудрості, власного екзистенційного досвіду.

Такі джерела формування і визначення моралі є актуальними для сучасників, оскільки вона на сьогодні знаходиться в критичному стані. Виховання молоді має базуватися на народних традиціях та звичаях, бо в іншому випадку, як вважає І. Франко, це буде марна трата часу і сил. Засвоєння загальнолюдських цінностей має відбуватися через освоєння національної культури, виходячи з необхідності утвердження освіченості в національній свідомості громадян.

Зрештою, й сам В.Вернадський, світогляд якого формувався в Україні, серед української природи, вірувань та традицій українців, формулює ідею ноосфери в дусі саме українського світорозуміння: у центрі цього розуміння світобудови – гармонійна особистість.

У творчості ж І. Франка взірцем гармонійної людини, у сукупності її духовно-моральних, світоглядних засад, є викристалізуваний образ «цілого чоловіка». Це духовний ідеал усебічно розвиненої, зреалізованої особистості, моральна свобода якої виявляється тоді, коли вона сама, без всякого зовнішнього примусу здійснює моральний вчинок, не шукаючи в цьому якоїсь користі для себе; ідеал, до якого має прагнути особистість, яка хоче й повинна бути корисною громаді, служити суспільним інтересам.

Слід зауважити й те, що концепція «цілого чоловіка» детермінована духовно-моральними нормами конкретного суспільства і з належною повнотою може бути реалізована лише тоді, коли вона не суперечить цим нормам.

На нашу думку, сучасне українське суспільство потребує саме такої активної, духовно багатої особистості, яка відчувала б відповідальність за соціально-політичний, культурний розвиток країни, за збереження духовних надбань народу.

У нашому попередньому дослідженні ми вже зазначали, що «проблема відродження та оновлення духовності нерозривно пов'язана з відновленням не лише актуальності загальнолюдських цінностей, але й національних, традиційних для українського менталітету» [12, с. 19]. Бо вважаємо, що світ цінностей є і в культурі, де універсальні цінності набувають конкретних форм існування. Звідси й випливає нерозривний взаємозв'язок процесів національного та духовного відродження, їх взаємодоповнення та взаємозбагачення.

Унікальність та неповторність існування нації розкривається в її духовності, яка є передумовою і головним рушієм соціально-економічного та культурного розвитку суспільства. Духовність не просто виражає інтереси колективу чи якоїсь групи, а обов’язково тієї спільноти людей, які виражають історичну необхідність.

Процес національного відродження дає додаткові джерела для розквіту духовної культури, про що свідчать усі етапи українського культурного відродження. Ідея національної незалежності може перетворитись у той провідний ідеал, навколо якого формуватиметься вся ієрархія ціннісно-нормативної системи духовного світу соціуму.

Національна ідея є стрижнем філософсько-етичних поглядів І. Франка. Він вбачає моральний обов’язок національної еліти в тому, щоб збудити дух нації, активізувати її творчий потенціал, консолідувати її та скерувати на досягнення позитивних змін у всіх сферах суспільного життя, про що вже йшлося вище в контексті концепції ноосфери В.Вернадського. З деякими відмінностями в поглядах, про це писав також І.Франко у своєму «Одвертому листі до галицької української молодежі»: «Перед українською інтелігенцією відкривається тепер величезна дійова задача – витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, відки б вона не йшла» [13, с. 404].

На сьогодні, зважаючи також і на позитивний бік процесу глобалізації (за визначенням В.Вернадського, вона є необхідною умовою формування ноосфери), надзвичайно актуальною залишається настанова І. Франка, що нація як цілісність має бути також «податною на присвоювання собі в якнайширший мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може остоятися» [там само, с. 404].

Про цей «будительський» обов’язок інтелігенції І. Франко говорить як про свого роду категоричний імператив, яким має керуватись кожен, хто причетний до духовної еліти. Націєтворчу місію української інтелігенції І. Франко бачить у тому, щоб пробудити в народі закладену в нього Богом здатність бути «духом», тобто здатність народу мати волю формувати, творити себе. Духовність виступає суттєвим еквівалентом категорії духу, є змістовим наповненням духовного, виділяючи дух як людське досягнення, характеризуючи саму людину, а отже і народ, його існування. Вона виражає розвиток, взаємозв’язок суспільного та індивідуального життя людини.

На думку І. Франка, проблема національної самоідентифікації є саме моральною, а не суто етнічною проблемою, оскільки становлення нації можливе лише за умови «емансипації людської одиниці», бо нація – це не механічна сума індивідів, а нова якість, що визначається духовними і моральними ознаками кожного. Духовно-моральний прогрес суспільства досягається «інтенсивною, невсипущою працею над самими собою» кожного члена суспільства.



Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Севастопольский национальный
123456789 -> Программа и материалы методического семинара преподавателей хгу «нуа» 30 января 2009 г. Харьков Издательство нуа 2009
123456789 -> Глубинно-психологический анализ подростковой агресси
123456789 -> Современные требования к преподаванию физического воспитания в вуз е
123456789 -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни державний вищий навчальний заклад донецький національний технічний університет
123456789 -> Изменения гендерной идентичности взрослых в условиях социальных трансформаций
123456789 -> Народная украинская академия специализированная экономико-правовая школа рабочая тетрадь по правоведению
123456789 -> Народная украинская академия специализированная экономико-правовая школа рабочая тетрадь по правоведению
123456789 -> Учебное пособие для студентов высших учебных заведений
123456789 -> С. Костюка апн украины Иерархические уровни эмоциональной саморегуляции личности как объект психодиагностики


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   35


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница