Ноосфера і цивілізація



страница16/35
Дата12.05.2016
Размер2.98 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   35

5. Рубанов В.Г., Рубанова Е.В. Ноосферная концепция В.И. Вернадского и современное экологическое знание / В.Г. Рубанов, Е.В. Рубанова. // Известия Томского политехнического института. – 2003. - Т. 306. - № 3. - С.144-148. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://cyberleninka.ru/article/n/noosfernaya-kontseptsiya-v-i-vernadskogo-i-sovremennoe-ekologicheskoe-znanie (1.02.13)

6. Режабек Б.Г. Учение В. И. Вернадского о Ноосфере и поиск пути выхода из глобальных кризисов / Б.Г. Режабек. // Век глобализации. – 2008. - №1. – С.159-167. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.socionauki.ru/journal/articles/129838/ (20.02.13)

7. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://holism.narod.ru/book1/1_1.htm (18.01.13)

8. Синергетика и эволюционизм. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://spkurdyumov.narod.ru/EVOL.htm (21.02.13)

9. Хайдеггер М. Слова Ницше Бог мертв/ М. Хайдеггер. // Вопросы философии. – 1990. – №7. - С. 143-176.

10. Гижа А.В. Концепции времени и пространства в культуре: философский анализ: [монография] /А.В. Гижа. - Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2012. - 263 с.



А.В. Гіжа (Донецька академія автомобільного транспорту). Ідеологія ноосфери або ноосферна ідеологія?Можливість метавизначень.

Стаття присвячена питанням соціально-розумного регулювання історичних, культурних, економічних та інших макропроцесів у рамках парадигми формування ноосферичної свідомості, особливостям трансформації приватного розуміння у рухаючу суспільну силу.

Соціально-розумне регулювання, мікропроцеси, парадигма, рушійна сила суспільства
A.V. Hizha (Donetsk Academy of Motor Transport). Ideology noosferы ili noosfernaya ideology? Ability metadefinition

This article is devoted questions social-reasonable regulation historical, cultural, economical and others macroprocesses within the paradigm of formation noospheric consciousness. The main problems there are associated with features of transformation personal understanding of the driving social force. The completion of classicistic period of modern and its alter-ego in the face of post-modernism is allocated in a number of key works, which laid a new tradition of social thought. There is a development of others paradigmatic sets, allowing overcoming the limitations of existing base narrative codexes. In the last development cultural and, in general, the civilization complex current globalized world order is deadlocked permanent crisis. At the same time, it is required to realize that narrowly professional and notional understanding of systematic character of this crisis is not enough to break the negative trends. The main symptom, and in the same time, effective factor of necessary changes is the appearance of a collective subject of forthcoming historical transformations. His presence will allow talking about possible start of optimizing processes in society in the direction of its holistic and harmonious development and all theoretic constructions regarding of the noospheric, that is to say reasonable character of history will get required practical support and correction. That is allocated, that it is early to say about appearing in our time this collective condition of consciousness. The spraying rationalistic paradigm in dominating now procedure of postmodern deconstruction does not allow forming "the point of collection" of holistic and reasonable perception of the world in society-wide. This methodology, which was given in attractive key of anti-discourses leading to the enslavement of the person, actually completes his ideological and spiritual capitulation, leaving in the condition of total nihilism. The extremely destructive character of that situation requires the going of philosophical thought from state of academic isolation into civically-responsible solution. Nevertheless, there is a danger of ideological devaluation of the conducted work of the consciousness, its transformation into usual slogans with formal bureaucratic result. Overcoming this problem is not a utopian deideologization, but in formation of actual «ideology of the future». It must be such that problems of main ideology will be minor for it. Only in such way we can save possibility to achieve real noospheric practice.

Social-reasonable regulation, macroprocesses, paradigm, driving social force

Надійшла до редакції 28.03.2013 p.

УДК 504.7:17.023


О.В. Горбань (канд. філос. н., доц.), І.О. Філіна (канд. філос. н., доц.)

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка



Ноосфера: пріоритет моральності над раціональністю
В статті ноосфера розглядається як нова якість людської культури у відносинах з природою. Вплив сучасного суспільства на біосферу не сприяє підвищенню її гармонійності, сталості та цілісності, тобто не створює умов для формування (чи навіть збереження) позитивних якісних характеристик.

Спирання людства лише на здобутки науки зумовлює орієнтацію відносин з природою лише в бік конкретної практичної доцільності та безпосередньої користі. Сучасна екологічна криза – це криза не технологій чи економічних систем. Це криза світоглядного, соціально-культурного характеру, що виражає невідповідність темпів зміни довкілля динаміці гуманізації людської свідомості. Формування сучасної екологічної свідомості та, відповідно, культури має відбуватися в плані посилення моральної складової та її остаточної переваги над раціональним компонентом. Якщо головні таїнства природи закриті для людського розуму, то провідним принципом стосунків людства з довкіллям має бути не розум, а мораль.

Глобальна криза, раціональність, моральність, екологічна свідомість
Діяльність людей у біосфері зупинити неможливо. Однак, розвиток суспільства в цілому відбувався у значній мірі стихійно, і лише виникнення глобальних проблем, в першу чергу екологічних, змусило замислитися над стратегією подальшого, вже свідомо регулюємого розвитку. Сучасна виробнича діяльність поступово набирає такого масштабу, що її можна порівняти з глобальним геологічним чинником. Внаслідок цього перед людством постає цілий комплекс завдань не лише науково-технічного, а й соціального порядку, підпорядкованих єдиній меті – збереженню біосфери.

Сучасне природокористування вимагає негайного переходу на новий якісний рівень. Цей рівень можливий лише як «сфера розуму», що охоплює весь біосферний комплекс з метою не лише наукового перетворення, а й відтворення природного балансу шляхом максимального передбачення можливих наслідків господарювання. «Розумно» регульований стан біосфери В.І.Вернадський визначав терміном «ноосфера». Ноосфера – це цілісна планетна оболонка, населена людьми і раціонально перетворювана ними у відповідності до законів збереження і підтримання життя для гармонійного співіснування суспільства з навколишніми природними умовами. Дане визначення ноосфери окреслює певний ідеал природно-суспільної рівноваги. Думки науковців з приводу можливості досягнення такого стану поділилися. Одні вважають, що ноосфера вже існує як самостійна оболонка Землі разом з біосферою. Інші припускають, що ноосфера – це майбутній стан тієї частини планети, що буде перебудована людьми на розумних началах. Деякі взагалі висловлюються проти застосування терміну «ноосфера», щоб уникнути плутанини у визначенні різних сфер людського буття.

Поверхня планети, заселена людьми і якісно ними перетворена – ще не ноосфера, а радше антропосфера. Якщо мати на увазі не тільки проживання людей у біосфері, а і весь комплекс засобів, за допомогою якого відбувається перетворення біосфери, то більше підійде термін техносфера. Нарешті, досить змістовним є і термін соціосфера, який, крім технічних чинників, включає в себе і сукупність соціальних (політику, ідеологію, культуру, мораль тощо) чинників, які характерні для стану певного суспільства у його взаємодії з природою. Соціосфера – це один із етапів розвитку біосфери у ноосферу.

Вплив сучасного суспільства на біосферу ще не сприяє, на жаль, підвищенню її гармонійності, сталості і цілісності, тобто не забезпечує формуванню її нових якісних характеристик. Взаємодія людства з біосферою переважно характеризується кількісними (до того ж несприятливими) параметрами: зростання показників забруднення води, ґрунтів, повітря, зникнення видів рослин і тварин, зменшення площ льодовиків, збільшення озонових дірок тощо. Ноосфера має означати нову якість людської культури у відносинах з природою.

Якщо людство претендує на наукове освоєння біосфери, то воно повинно бути налаштованим на досягнення якісно нового стану у відносинах з природним світом заради його і свого майбутнього існування. Цей якісно новий стан не забезпечується зусиллями тільки науки. «Сфера розуму» не повинна орієнтуватися лише на сам розум як на одиничний чинник або на так звану «чисту науку». Та і будь-яка наукова істина не може бути зведеною до конкретної практичної доцільності. Відносини з природою не можна будувати лише на основі безпосередньої користі.

Ноосфера як об’єктивна необхідність розвитку суспільства у якісно новий стан формується всією свідомою діяльністю людей на базі правильно пізнаних законів природного середовища як системного цілого. Перехід до ноосфери має стати головним засобом здолання екологічної кризи. Самих лише наукових знань та новітніх технологій для цього недостатньо. Ноосфера – головний орієнтир людства у виборі оптимального шляху подальшого розвитку і збереження гармонії суспільства з природою. Цей вибір має визначатися ще й морально-етичними цінностями, якими сповнені прадавні культурні традиції, релігійні вірування, філософські учення.

Людство може вижити як єдине ціле. З технічної точки зору людство вже стає єдиним. Сучасні технічні засоби зв’язку сприяють формуванню спільної громадської думки з найважливіших питань та становленню суспільної свідомості взагалі, зокрема екологічної свідомості. Демократичні цінності й миролюбна політика найбільш розвинутих країн також слугують справі об’єднання різних спільнот, народів та рас. Але найбільш переконливим аргументом у необхідності планетарного єднання людства є наочні, на жаль, ознаки глобальної екологічної кризи.

Сучасна екологічна криза – це криза не технологій чи економічних систем. Це перш за все криза світоглядного, соціально-культурного характеру, що виражає невідповідність темпів зміни довкілля динаміці гуманізації людської свідомості. Гуманістичний світогляд висуває на перший план ідеї сумісності та співпраці людини і природного світу, а також самоцінності будь-якої живої істоти, біоценозу чи ареалу. Такі ціннісні орієнтири покликані сприяти формуванню нового ставлення людей до природи і до самих себе, створенню нової «екофільної культури». Дана екофільна світоглядна орієнтація забезпечується спільними зусиллями екології та філософії, своєрідною екософією як новим способом оцінки взаємин людства з довкіллям з метою подолання глобальної екологічної кризи сучасності. На думку видатного фізика сучасності Фрітьйора Капри, майбутні прозріння містяться в тій екологічній свідомості, що є духовною в самій своїй суті. Ця духовність, що підживлюється глибокою мудрістю, є світлою і активною, планетарною за своїм охопленням і динамічною за своїм оптимізмом.

Проблема формування справжньої екофільної культури полягає в тому, що вона дуже повільно утверджується в масовій свідомості. На даний час станом довкілля більше переймаються науковці, громадські діячі, освітяни, митці, журналісти, політики, тобто переважно – інтелектуальні кола. Саме завдяки їх зусиллям поступово створюється підґрунтя нового світогляду екологізм. Екологізм не варто розглядати як новий напрям в філософії чи в екології, це – принцип сучасного мислення, який не обмежується суто науковим дослідженням стану довкілля, а проникає в усі сфери суспільно-політичної діяльності, економіки, культури, моралі.

Екологізм на даний час не можна вважати якимось однорідним феноменом, бо він має аспекти і нової ідеології, і нової культури мислення, і нового принципу організації суспільного життя, і нової громадської моралі тощо. В зв’язку з цим екологізм привертає пильну увагу з боку політологів, соціологів, філософів в плані визначення його суто теоретичних засад.

Нині особливого значення набувають екологічна свідомість та екологічна культура, які покликані впровадити нові цінності та способи їх реалізації у виробничій, політичній, правовій, освітній діяльності людей з метою збереження Землі як унікальної екосистеми.

Екологічна свідомість у загальному вигляді – це відображення людьми екологічних умов життя та відносин між людьми в процесі регулювання системи «суспільство–природа» у вигляді ідей, поглядів, суджень, теорій тощо. Екологічну свідомість ще визначають як процес усвідомлення людьми екологічної ситуації, що складається нині, свого нерозривного зв’язку з природою, та необхідності збереження природних коловоротів речовини і енергії заради майбутніх поколінь. Екологічна свідомість в суспільстві проявляється на буденному рівні у вигляді міркувань, припущень, суджень щодо стану довкілля й найближчого майбутнього людства, у вигляді конкретних емоційних протестів з приводу забруднення землі, водойм, повітря внаслідок промислової діяльності чи техногенних катастроф, у залученні засобів масової інформації щодо висвітлення фактів екологічних злочинів. На теоретичному рівні екологічна свідомість реалізується у вигляді філософських міркувань щодо сучасного стану відносин між людством та природою, наукових розробок екотехніки й екотехнологій, міжнародних заходів, що прагнуть запобігти поширенню екологічної кризи, включення екологічної проблематики в освітні програми і таке інше.

Проте, навіть на теоретичному рівні пізнання, в тому числі й наукове пізнання, ще не визначає всіх наслідків господарювання людини у природі. Носієм наукового знання є, як правило, певна суспільна верства, а не все населення відразу. Багато що залежить від вірувань, традицій, моралі, загального стилю життя – всього комплексу культури. Культура, як відомо, – це перш за все спосіб і результат людської діяльності, все те, що вироблено саме людством на відміну від того, що вироблено природою. Вона складається із знань, вірувань, звичаїв, традицій, мистецтва, моральних норм і правил – всього того, що визначає певний порядок існування людей у природному і соціальному середовищі. Культуру можна розглядати як особливий регулятивний механізм суспільства, як засіб його адаптації до навколишнього середовища, як універсальний «інструмент» суттєвого зростання пристосувальних можливостей людини у порівнянні з іншим живим світом.



Всі історичні типи культури (міфологічна, космологічна, теологічна, антропологічна, технологічна), що складалися впродовж історії людства, формувалися і існували як певний масовий світогляд, як менталітет, як загальне ставлення людей до природи незалежно від рівня і обсягу точних знань про неї. Культура в цьому аспекті визначає не лише місце людини у природі, а й окреслює межі її втручання в природні процеси. Культура проявляється як наслідок певних стереотипів мислення та як втілення в дійсність змісту всієї суспільної свідомості.

Вважається, що екологічна свідомість як специфічна і відносно самостійна форма суспільної свідомості формується лише у ХХ столітті як наслідок відображення загрози глобальної екологічної катастрофи. Однак елементи екологічної свідомості зустрічаються ще в глибинах міфології та ранніх релігійно-філософських системах. Більш того, будь-які, в тому числі й екологічні, цінності чи переконання проявляються через діяльність людей (наприклад, молитви задля врожаю, заборона риболовлі під час нересту або полювання у певний період, шанування матінки-землі тощо). Акти свідомості – знання, релігійні вірування, моральні переконання, соціальні ідеали – втілюються в практику життя і утворюють світ духовної та матеріальної культури. Культура, в тому числі і екологічна культура, – це своєрідний «генотип» суспільного організму, що розгортається і як світ людей в природі, і як суто людський світ.

. Культура як така завжди постає як певний тип відносин людини і світу, а точніше – ставлення людини до світу. Сама діяльність людей в природі вже передбачає той чи інший тип оцінки та відношення до того, на що скерована ця діяльність. Людина і світ – наочний приклад єдності і боротьби протилежностей. Тому саме цей закон діалектики дозволить визначити історію та сутність взаємин людини зі світом.

Якщо виходити із надання переваги протиставленню, боротьбі (а виживання людського роду майже одразу налаштовує на чинник боротьби), то можна визначити два наступних типи світобачення:

1) споглядальний, коли пріоритет віддається природі, її одвічним силам, що перевищують сили людини;

2) активістський, коли пріоритет віддається людині з її розумом та прагненням підкорити природу.

Якщо ж відійти від проблеми вибору за принципом «або–або» і зосередитися не на боротьбі, а на єдності, то можливим стає ще один тип світобачення –

3) коеволюційний, де відносини людини з природою визначаються не за пріоритетом, а за паритетом. Розглянемо більш детально кожен з типів світобачення.



Споглядальний тип світобачення характерний для Сходу, для античної доби, бо покликаний адаптувати людину до світобудови, вказати на її місце в космосі. Однозначно вважалося, що закони світобудови не можуть бути скасовані чи порушені людиною. Проте, це ще не означало, що людина не може взагалі створювати щось нове. Однак творча діяльність людини не могла й зазіхати на кардинальне перетворення цілого світу. Людина визнавала себе лише часткою світу, його функцією, а не сутністю. Світ вважався абсолютним буттям, вічним, а людина – буттям відносним, смертним.

Згідно логіці споглядального світогляду, людина як природно-біологічна істота втілює собою своєрідний «кінець» розгортання природного світу, завершення еволюції нижчих форм життя у вищі. Розум та свідомість підносять людину над усіма іншими живими істотами. В людині природа ніби завершує свій процес сходження, – тобто людина «приходить надто пізно», щоб бути творцем, тому вона і «приречена на споглядання». За Гегелем, «людина розумна» – це філософ, який формується наприкінці еволюції Абсолютної Ідеї – вищого первоначала. Філософ і є тим «приреченим» на споглядання та пояснення дійсності.

В межах споглядального типу світобачення відповідним чином тлумачиться пізнання та освіта. У пізнанні людина – «чиста дошка», на якій природа залишає свої знаки та символи, бо природа, як об’єкт, активна, а людина, як суб’єкт, пасивна. Вона лише – «порожній сосуд», який слід заповнювати знаннями й досвідом. Людина перебуває «у полоні» світу і може діяти лише у його межах. І тільки одвічне питання про ці самі межі, як міру людської свободи, спонукають відшукувати особливі властивості людини, що дозволяють їй підноситися над власною природністю.

Витоки активістського типу світобачення мають місце ще в антропологізмі софістів і Сократа, що згодом більш чітко оформлюються та яскраво проявляються у добу Відродження, а особливо – Нового часу. Нормою та ідеалом активістського світобачення постає творчо-перетворювальне ставлення людини до світу. Світобудова більше не влаштовує людину як «картина світу», людина прагне створити світ як цілком «нову конструкцію» з матеріалів самої природи, попередньо вивідавши у неї всі таємниці рухів, сполучень та властивостей. Людина остаточно відмовляється від ролі пасивного суб’єкта. Пасивним проголошується об’єкт, природа. Людина ж перетворюється на головну постать, що являє собою вже не «вінець», не завершення історії буття, а, навпаки, – початок.

Озброївшись здобутками науки і техніки, людина розпочинає справжню війну з природою, з її «сліпими» силами, щоб замінити їх дію діяльністю власної волі. Культура зводиться до «світоперетворення», де вже немає місця спогляданню. Замість нього панує пристрасть до підкорення, яка навіть не стримується, а, навпаки, підбурюється розумом, котрим так хизується людина. «Світ стає людською справою» (С.Булгаков), а дух хазяйнування визначається вже як «колосальний всесвітньо-історичний факт». Дійсність ототожнюється з діяльністю. Однак ця діяльність наближує вже справжній «кінець світу», як природного середовища, так і самого людства.

Коеволюційний тип світобачення постає нині як проблема сучасності і як мета майбутнього. Потенціал активістського типу світобачення вичерпується під тиском наочних негативних наслідків, зумовлених розвитком матеріального виробництва та різноманітних технологій. Науково-технічний прогрес, який би мав забезпечити рай на землі, проявив свій зворотній бік. Як з’ясувалося, створена техногенна культура вже реально загрожує існуванню і природи планети, і самому людству. Глобальна екологічна криза – наше сьогодення. Сама дійсність підштовхує до нагального перегляду і переосмислення світоглядних позицій людей. Ані споглядання, ані активізація діяльності (незважаючи на новітні технологічні розробки) вже неспроможні визначити «переможця» у протистоянні людини і природи. Власне, його і взагалі не може бути за умов непримиренності «боротьби». Настав час зосередитися не на боротьбі, а на «єдності протилежностей» – людини і світу. Саме єдність може слугувати запорукою їх теперішнього та майбутнього співіснування.

Нині відбувається своєрідне «заперечення заперечення» – повернення до вихідної точки людської свідомості як необхідності елементарного осмислення через споглядання того, що оточує. А оточує людину вже, на жаль, не та первісна недоторкана природа з усіма її силами й таємницями, а зовсім інша – така, що потребує відновлення та захисту в глобальному плані. Людина знов опиняється «у полоні» природи, який, проте, радше нагадує рукотворну пастку.

Часи, що настають, мають бути часом коеволюції, тобто еволюції людства, але узгодженої з темпами існування природного середовища. Дійсність вимагає негайного формування відповідного коеволюційного типу світогляду для більшості людства. Цей тип світогляду змінює попередній зміст боротьби – сенс має лише боротьба за досягнення мирного стану, рівноваги, балансу між людством і природою, за відновлення гармонії між ними. «Напруга протилежностей» не повинна руйнувати межі спільної єдності – системи «природа–людина», – бо інакше зникає сам смисл існування цих протилежностей.

Подальша людська діяльність має постати як творчість з оновленою сутністю. Ця сутність полягає в сервілізмі – обслуговуванні світу, «піклуванні» (М. Хайдеггер) про нього. Якщо активістський тип світобачення абсолютизує творчість та її безмежну свободу, то коеволюційний тип світобачення передбачає творчість як діяльність, скеровану на захист природи і людини. Тобто творчість має сенс лише в аспекті відновлення та збереження гармонії світу. Людство не повинно уподібнюватися царю Мідасу, який забажав, щоб все, до чого він торкатиметься, буде перетворюватися на золото. Їжа, речі, слуги, друзі – все ставало золотим, але зовсім не тією цінністю, яка потрібна для нормального людського життя.

Отже, загальна культура світобачення не може уникнути екологічного аспекту. Втім і власне екологічна культура не може розглядатися тільки з боку охорони природного середовища. Як будь-який інший тип культури (правовий, політичний, моральний, релігійний тощо), ця культура повинна розгортатися як гуманізація відносин між людьми та сприяти духовному вдосконаленню кожної окремої особистості.

Культура як загальна характеристика здобутків людства завжди потребувала з’ясування її сутності в аспекті ключових цінностей. Завдяки системі цінностей формувалися відповідні стереотипи мислення і творчості в історичній практиці людства. Звісно, що цінності, як смислові комплекси людської діяльності, самі зазнавали певних змін впродовж історії. Це перш за все стосувалося співставлення сил природи і можливостей людини. Особливість нинішньої ситуації полягає в тому, що провідною цінністю в умовах соціально-історичного та науково-технічного прогресу постає вже сама природа. Тому важливого значення у сучасних умовах набуває екологічна культура як здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби з устроєм природного довкілля. Неважко помітити, що поняття екологічної культури повертає нас до вихідного, первісного визначення культури як мистецтва впорядкування навколишнього середовища. Екологічна культура звернена до двох світів – природного довкілля і внутрішнього світу людини. Вона спрямована як на створення бажаного ладу в природі, так і на виховання високих гуманістичних цінностей в самій людині. Ключовими смисложиттєвими цінностями завжди залишаються добро, справедливість, співчуття, милосердя, обов’язок, совість. Екологічна культура спрямована на подолання людського егоїзму та гордині, надмірної впевненості у своїх можливостях як «господаря природи». Вона покликана протистояти віковому імперативу підкорення природи, щоб виправити згубний перебіг історії цивілізації і зберегти біосферу для майбутніх поколінь.

Людина третього тисячоліття повинна мати нову філософію життя, згідно з якою вона має відчувати себе часткою єдиної людської сім’ї, планетарного братства з високою екологічною культурою, в основі якої лежать знання і дотримання законів розвитку біосфери. Настав час усвідомити, що цивілізація існує за рахунок біосфери, а подальший розвиток людства можливий лише як результат його етико-культурного оновлення та формування нової моралі і системи цінностей.

Перефразуючи Декарта, можна сказати: «Як я мислю, так я і існую». Всі нинішні кризи – соціальні, політичні, економічні, екологічні – починаються зі змін свідомості людей. Прагнення людей у думках досягти найвищого для себе комфорту життя призводять до дій, які шкодять іншим людям, тваринам, природі, клімату Землі, космічній гармонії. Людина діє ніби свідомо і навіть хоче щось поліпшити навколо себе, але наслідки часто не виправдовують сподівань. Причина цього – незнання чотирьох головних таїнств природи (енергетична потенція, інформаційний початок, синергетичний феномен, креативність), які незбагненні для людського розуму. А якщо це так, то провідним принципом стосунків людства з природою має бути не розум, а мораль.

Нова енергоінформаційна картина світу – це синтез древніх і сучасних знань, на тлі якого втрачає сенс колишнє протиставлення духу і матерії. І дух, і матерія – енергетичні поля різної густини та інтенсивності. Матерія – «згущена» енергія, або «згущення» духу в різних ступенях вібрації, а дух – це «світлоносна матерія», бо світло є полем, випромінюванням. Багато сучасних науковців і філософів не розділяють вже дух і матерію, а говорять про «духоматерію» як про єдину субстанцію, що пронизує весь світ. Цілком можливо, що єдине енергетичне поле Всесвіту, Землі і людства, пронизане цією субстанцією, і є та сама ноосфера, про суть якої сперечаються й досі. Можливо, саме ця енергетична субстанція підтримує космічну гармонію світу, забезпечує єдність Всесвіту і нерозривний зв’язок всього сущого на Землі. Можливо, вплив саме цієї енергії відчуває людина і називає її Вищою силою.

Отже, нове екологічне мислення, нова екофільна культура потребує не лише філософського розуміння єдності та динамічної непорушності світобудови, а й усвідомлення існування вищих (у порівнянні з людськими силами) законів космічної гармонії. Людство не є останньою стадією космічної еволюції, проте доля планети з появою людства нерозривно пов’язана з еволюцією самого людського виду. Саме людина як носій свідомості несе відповідальність за Землю і за своє майбутнє. У людства єдиний шлях – жити у згоді із законами космічної світобудови, свідомо займаючись власним удосконаленням, здійснюючи свідому еволюцію духа, душі й тіла та пам’ятаючи про те, що все в світі енергетично пов’язане одне з одним. Ми можемо врятуватися ( чи загинути) тільки всі разом – це наша спільна карма, що поєднує індивіда, націю, людство, Землю і Всесвіт.



А щодо розуміння терміну «ноосфера», варто згадати початковий смисл, вкладений у поняття «Нус» Анаксагором: ототожнення знання, думки та відчуття в душі. Згодом, завдяки Демокріту та Емпедоклу, відбулося протиставлення Нусу (як розуму) чуттєвому сприйняттю, уяві та волі, що з часом сприяло утвердженню філософського та наукового раціоналізму. Раціональне перетворення світу в подальшому все активніше витісняло не лише почуття, а й співчуття, милосердя та всі моральні цінності у аспекті виміру загальних здобутків людства. Настав час повертання до витоків справжньої людяності шляхом піднесення душі над розумом, моральності над раціональністю, духовності над цивілізаційністю.
Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Севастопольский национальный
123456789 -> Программа и материалы методического семинара преподавателей хгу «нуа» 30 января 2009 г. Харьков Издательство нуа 2009
123456789 -> Глубинно-психологический анализ подростковой агресси
123456789 -> Современные требования к преподаванию физического воспитания в вуз е
123456789 -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни державний вищий навчальний заклад донецький національний технічний університет
123456789 -> Изменения гендерной идентичности взрослых в условиях социальных трансформаций
123456789 -> Народная украинская академия специализированная экономико-правовая школа рабочая тетрадь по правоведению
123456789 -> Народная украинская академия специализированная экономико-правовая школа рабочая тетрадь по правоведению
123456789 -> Учебное пособие для студентов высших учебных заведений
123456789 -> С. Костюка апн украины Иерархические уровни эмоциональной саморегуляции личности как объект психодиагностики


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   35


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница