Ноосфера і цивілізація


ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ РЕКЛАМНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: ЗБАЛАНСУВАННЯ ПІДТРИМКИ І КОНТРОЛЮ



страница24/35
Дата12.05.2016
Размер2.98 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   35

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ РЕКЛАМНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: ЗБАЛАНСУВАННЯ ПІДТРИМКИ І КОНТРОЛЮ
В статті розглянуто стан державного управління в рекламній сфері, досліджено основні проблеми, обґрунтовано необхідність модернізації засад державної рекламної політики.

реклама, інформація, підтримка, контроль
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі інформатизації суспільства та розвитку ринку реклами, комерційна інформація перестала бути тільки складовою маркетингових комунікацій і засобом просування товарів, вона займає значне місце в фізичному та інформаційному оточенні, активно впливає на поведінку громадян. При цьому діюче законодавство, яке спрямоване на регулювання рекламної діяльності та відносин, що виникають у процесі виробництва і споживання реклами, вже не є адекватним сучасному стану. Актуальним питанням в нинішніх умовах українського рекламного ринку є комплексна оцінка ролі реклами в соціально-економічному житті суспільства і формування нового системного погляду на засади державного управління цією важливою сферою для дотримання суспільних інтересів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про те, що питання управління рекламою, в тому числі державне управління і механізми регулювання, досліджено у численних працях українських та зарубіжних вчених. Слід відзначити, що значною мірою тематика робіт стосується реклами як складової системи маркетингових комунікацій, включаючи використання її суб’єктами державного управління у власній комунікаційній політиці. Досить широко досліджені в науковій літературі питання формування загальних засад та сучасної методології державного управління рекламною діяльністю, нормативно-правового регулювання. Слід відзначити роботи Дж. Бернетта, Ф. Котлера, С. Моріарті, І.Я. Рожкова, А.О. Романова, К. Ротцола, І. Сендиджа, Н.Б. Фільчикової, В. Фрайбургера, а також вітчизняних вчених Н.В. Головкіної, Г.Г. Почепцова, Н.А. Саніахметової та інших. Особливо слід підкреслити внесок у розробку означених питань вітчизняного спеціаліста в сфері реклами Ромата Є.В., у наукових роботах якого зокрема досліджено питання співвідношення системи державного управління з системою громадського саморегулювання реклами. Водночас слід зауважити, що незважаючи на досить велику кількість наукових праць, проблема формування новітніх підходів до державного управління рекламою як соціальним явищем стає все більш актуальною і потребує додаткового вивчення.

Мета статті. Проаналізувати стан державного управління рекламною діяльністю, визначити основні проблеми, обґрунтувати необхідність модернізації засад державної рекламної політики.

Результати дослідження. Питання підвищення ефективності державного управління і напрямів його модернізації актуальні для України в цілому. Це зумовлено стрімкими змінами як зовнішнього середовища, так і сучасним етапом соціально-економічного розвитку держави, зміною векторів у внутрішній і зовнішній політиці, накопиченням певного досвіду, а також загостренням проблем через недостатню ефективність чинних систем управління. В тому числі потребує вдосконалення і система державного управління рекламою.

За досить короткий період, що пройшов з часу отримання Україною незалежності, в країні швидкими темпами розвивалась рекламна індустрія і формувалась система управління рекламною діяльністю. Вітчизняний рекламний ринок оцінюється експертами у 14 млрд. грн. (по даним за 2012 р.), він продовжує зростати і розвиватись, у 2013 р. очікується його зростання понад 10% [1]. Мільйони українців «споживають» рекламну інформацію, і коло її споживачів зростає через зростання обсягів реклами та використання засобів масових комунікацій.

По абсолютним показникам рекламних бюджетів Україна відстає від країн, які визнані в цьому напрямі світовими лідерами. Проте для вітчизняних споживачів видатки на рекламу є досить значними, бо в решті решт повністю включаються у вартість товарів і послуг, які оплачують українці. Питомі витрати на рекламу в розрахунку на одну людину, якщо їх співвіднести, наприклад, з показником прожиткового мінімуму, підтверджують висловлену думку. Прожитковий мінімум станом на 01.12.2012 р. в Україні складає 1095 грн. на одну особу [2]. Середній українець оплачує в рік витрат на рекламу, що включені у вартість споживчих товарів, понад 300 грн. або майже тридцять гривень в місяць, що складає 3% вартості місячного набору необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб товарів і послуг. Витрати покладаються на споживача без врахування його потреб в цьому специфічному інформаційному продукті, а також без урахування його ставлення до рекламної інформації взагалі. Їх частка в структурі споживчих витрат зростає через те, що темпи росту рекламних бюджетів перевищують темпи економічного зростання.

При цьому слід зауважити, що місце в зовнішньому середовищі і частка в інформаційному просторі, яку займає комерційна пропаганда, також зростає. Поруч з цим загострюється проблема з присутністю у вітчизняному інформаційному просторі інформації не тільки недобросовісної і неправдивої, а й неприпустимої. Як показують дослідження, рекламне інформаційне оточення, особливо у великих містах, оцінюється значною частиною населення негативно, у певної частини викликає роздратування. Кожен третій українець різко негативно ставиться до телевізійної реклами [3, с.378]. Проте наше суспільство ще не навчилось захищатись від інформаційного впливу і, що дуже важливо, недооцінює його небезпеку. Тоді як рекламна пропаганда стає все більш ефективною, спираючись на комерційне застосування психології, активне використання інструментів інформаційного впливу для управління поведінкою і свідомістю людей.

Враховуючи те, що в сучасних умовах реклама в Україні відіграє значну роль в соціально-економічному житті суспільства, а рекламна інформація займає значну частину інформаційного простору, впливає на масову поведінку і формує суспільні цінності, актуальним є пошук шляхів для досягнення узгодженості корпоративних, суспільних і державних інтересів. Тож на часі постає питання про зміну підходів до державного управління рекламою, яке формувалось в досить складних умовах, коли вирішувались першочергові завдання розвитку національної економіки. Рекламна індустрія де-факто стала суб’єктом нормативно-правового регулювання у 1996 р., коли набув чинності Закон України «Про рекламу» від 03.07.1996 р. № 270/96-ВР.

Регулювання реклами на тому етапі розвитку українського суспільства мало на меті «створення ефективних важелів функціонування та розвитку рекламної галузі» [4, с.5]. Відповідно і підходи до державного управління рекламою значною мірою зумовлювались ринковою орієнтацією, а рекламна індустрія в особі вітчизняних і транснаціональних корпорацій стала не тільки суб’єктом регулювання, а й його активним творцем. Тож регулювання здійснювалось в інтересах підприємництва, в тому числі крупного бізнесу, про що свідчить структура ринку, де значна частка належить корпоративному сектору, в тому числі транснаціональним компаніям [5, с.321].

Значний вплив на формування системи державного управління рекламою мав активний розвиток інституту саморегулювання у вітчизняній рекламній сфері. Громадські організації рекламістів відігравали і продовжують відігравати важливу роль в управлінні рекламою в Україні, вони ефективно співпрацюють з державними установами і беруть участь в розробці законодавчої бази, а також досить активно лобіюють інтереси рекламістів в установах державної влади, тому в чинному рекламному законодавстві відбиті інтереси рекламістів [4, с.72].

В результаті сприятливого нормативно-правового регулювання за невеликий проміжок часу як в економічній, так і в соціальній сфері реклама посіла|стала| важливу|поважну| роль, при цьому, не завжди позитивну, зачіпаючи інтереси мільйонів людей.

В той же час недостатній розвиток інститутів громадянського суспільства, досить низька суспільно-громадянська активність не сприяли побудові адекватної системи зовнішнього контролю рекламної діяльності та комплексному розвитку нормативно-правової бази на засадах пріоритету загально національних інтересів. Тому до цього часу реклама як об’єкт управління розглядається значною мірою як складова частина економіки [4, с.9]. Саме такий підхід і взаємодія державних органів та суб’єктів самоуправління рекламою зумовили те, що чинні механізми регулювання формувались і розвивались поруч з активним розвитком цієї галузі національної економіки і значною мірою відображали корпоративні інтереси.

Сучасна законодавча база рекламного регулювання спирається на основний законодавчий акт, що регулює в державі рекламну діяльність, Закон України «Про рекламу» [6]. Хоча він протягом всього періоду після прийняття у 1996 р. знаходився в стані постійного розвитку і в нього внесено значну кількість змін та доповнень, проте основні принципи залишились незмінними, а окремі зміни в законодавстві навіть пом’якшили його положення у відношенні до бізнесу і сприяли його розвитку.

Так, наприклад, трансформувалась дефініція терміну «реклама» для цілей регулювання. Згідно першої редакції Закону, вона визначалась наступним чином: «спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку» [7]. В чинній редакції Закону визначення суттєво змінено: «інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару» [6]. Як видно з останнього, отримання прибутку, як мета рекламної діяльності, вилучено і вже не впливає на мету регулювання. А сам прибуток, як основна мета підприємницької діяльності, згідно такого підходу, стає результатом «обізнаності споживачів».

Проте, як стверджують авторитетні в рекламній галузі автори, реклама є «засобом|коштом| вираження|виразу| особистої|особової| вигоди рекламодавця» [8, с.559], тому вона може обумовлювати|зумовлювати| суперечність|протиріччя| інтересів рекламодавців і споживачів реклами. У чинному законодавстві «споживачі реклами» взагалі не розглядаються як суб’єкт регулювання, бо хіба може бути суб’єктом державного регулювання те, що визначене як «невизначене коло осіб, на яких спрямовується реклама» [6]. Практика застосування Закону показує на обмеженість відповідальності рекламодавців, відсутність механізмів розподілу відповідальності між учасниками рекламних відносин.

Аналізуючи чинне законодавство, треба зауважити, що і сам термін «реклама» в сучасних умовах має вже значно ширше значення, а визначення Закону найбільш відповідає терміну «рекламна продукція», який окремо не визначений, як і ряд інших важливих понять. Наприклад, при тому, що «Закон визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами», поняття «рекламна діяльність» Законом не визначається [6]. Термінологічний апарат державного регулювання рекламної діяльності потребує уточнення і наповнення новим змістом [9, с.418].

Потребує нових підходів і саме державне управління, особливо враховуючи те, що мета одержання прибутку є характерною особливістю підприємництва і це відповідно відбивається на спрямованості рекламної інформації [10, с.190]. Подальше удосконалення вітчизняного законодавства і механізмів повинно забезпечити формування механізмів протидії неналежній рекламі і ефективному захисту всіх учасників рекламних комунікацій.

Роль державного регулювання відносин у вітчизняній сфері реклами посилюється тим, що громадське і споживче регулювання в Україні вже тривалий час знаходиться на етапі становлення [11, с.127]. Громадські структури досить пасивні в законотворчій діяльності і не мають дієвих важелів впливу, в тому числі і в сфері контролю реклами. Тож проблема формування ефективної системи державного контролю має стати пріоритетним завданням на сучасному етапі модернізації державної рекламної політики. Для цього важливо розробити дієві механізми реалізації контрольних функцій і адекватну інституціональну базу, що, в свою чергу, розширить можливості і зробіть більш активною участь у регулюванні рекламної діяльності судової влади. Досвід побудови ефективної інституціональної бази регулювання рекламної діяльності в США, Японії, країнах Західної Європи свідчить, що в ній присутня судова гілка влади і існує широка судова практика.

З огляду на те, що рекламна діяльність, в тому числі з використанням засобів масової інформації, є інформаційною діяльністю, виникає необхідність регулювання її згідно з відповідними нормативно-правовими засадами, які діють в сфері інформації. Відносна дешевизна інформаційної діяльності, а також відсутність в країні досвіду регулювання процесів інформатизації в умовах відсутності внутрішнього такту в підприємницькому середовищі, висуває перед суспільством нагальне завдання по формуванню громадських важелів впливу на ці процеси, формуванню в суспільстві механізмів «громадської цензури» [12, с.286].

Для підвищення ефективності контролю потребує розширення і уточнення в законодавстві переліку суб’єктів та об’єктів регулювання, включаючи ті, на які має спрямовуватись вплив держави і в тому числі контроль. Основною метою цих дій полягає у захисті інтересів споживачів, визначенні їх прав у тій частині, що стосується споживання інформаційних продуктів взагалі, в тому числі і рекламної інформації. Реклама вже не тільки засіб просування товарів, вона є потужним засобом масової комерційної пропаганди. А з огляду на те, що сьогодні вона «розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб» [7], проблема набуває особливої актуальності.

Перехід України до інформаційного суспільства позначився не тільки на відносинах в сфері інформації, сьогодні відбуваються стрімкі трансформації у всіх сферах життя суспільства і особистості: економічній, соціальній, включаючи культуру, освіту, здоров’я суспільства. Зростає і роль та вплив реклами на різні сфери життя суспільства. Ситуація потребує зміни підходів до державного управління, в тому числі і розробки нових механізмів регулювання відносин в інформаційній сфері, значна частина якої сьогодні належить рекламній інформації.

Державна політика в галузі інформації і реклами мають бути інтегровані, щоб забезпечити захист прав і свобод громадян, захист суспільства від негативного інформаційного впливу, потрібен перехід від політики підтримки розвитку рекламної індустрії до соціального управління, ефективного контролю, підвищення відповідальності всіх учасників відносин в рекламній сфері, в тому числі і рівня соціальної відповідальності бізнесу.

Висновки. Аналіз стану державного управління у вітчизняній галузі реклами дозволив зробити наступні висновки: сучасний стан нормативно-законодавчого регулювання рекламної сфери стимулює її розвиток і фактично існує державна підтримка реклами.

В той же час дослідження показало, що для суспільства проблемою є не сама по собі реклама, а відсутність ефективних важелів регулювання і контролю з метою захисту населення від її негативного впливу в умовах, які створюють сучасні інформаційні технології для стрімкого розширення реклами в інформаційному просторі.

Результати дослідження показали, що в умовах розвиненої системи корпоративного регулювання і недорозвиненості інститутів громадського суспільства посилюється роль та відповідальність державного управління. В статті обґрунтована необхідність розширення кола суб’єктів державного управління, вперше споживачі реклами розглядаються саме як суб’єкт регулювання.

В умовах інформаційного суспільства пропонується диференціювати об’єкти регулювання, відокремивши рекламну інформацію від рекламної індустрії. До рекламної інформації як масової комунікації і впливового засобу пропаганди необхідно підходити з позицій загальнодержавних інтересів, захисту суспільства від негативного впливу реклами. Підходи до регулювання рекламної індустрії повинні ґрунтуватись на засадах забезпечення інтересів держави і населення, збалансування прав і свобод споживачів та виробників реклами, ефективності контролю, підвищення соціальної відповідальності бізнесу за рахунок удосконалення законодавчої бази, поєднання зусиль державних органів, громадських організацій, формування відповідної інституціональної бази.



Перспективою подальших наукових досліджень є визначення впливу і ролі державного управління рекламою як складової частини державної інформаційної політики, засад формування механізмів реалізації громадської та соціальної активності, напрямів її інституціонального забезпечення в умовах розвитку інформаційного суспільства.
Література

  1. Итоги-2012. Рекламный рынок Украины оценен в 14 миллиардов грн. [Електронній ресурс] – Режим доступу: Источник

  2. Закон України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 34-35, ст.414.

  3. Сердечна Л.В. Аналіз аспектів проблеми соціальної відповідальності реклами // Збірник наукових праць ДонДУУ: ”Соціальний менеджмент і управління”: серія “Державне управління”, т. ХII, вип. 187. – Донецьк: ДонДУУ, 2011. – С.376-382.

  4. Ромат Є. В. Державне управління рекламою та саморегулювання у рекламній сфері: Моногр. – К.: Студцентр, 2003. – 112 с.

  5. Сердечна Л.В. Питання регулювання реклами в контексті її культурно-освітньої ролі аспект // Збірник наукових праць ДонДУУ: ”Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами”: серія “Державне управління”, т. ХIIІ, вип. 250 – Донецьк: ДонДУУ, 2012. – С.317–328.

  6. Про рекламу: закон України від 3 липня 1996 року N 270/96-ВР (зі змінами) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/270/96-%D0%B2%D1%80/ed20110419

  1. Закон України «Про рекламу» від 3 липня 1996 року N 270/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N39, ст. 181.

  2. Сэндидж Ч., Фрайбургер В|ст.|, Ротцолл К. Реклама: теория и практика. М.: Прогресс, 1989. – 630 с.

  3. Сердечна Л.В. Аналіз термінологічного апарату державного регулювання рекламної діяльності: соціальний контекст аспект // Збірник наукових праць ДонДУУ: ”Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами”: серія “Державне управління”, т. ХIIІ, вип. 222 – Донецьк: ДонДУУ, 2012. – С.215–228.

  4. Саніахметова Н.О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч. посібник. – К.: Хрінком Інтер, 1999 – 336 с.

  5. Сердечная Л.В. Об опыте и проблемах регулирования рекламной деятельности в Украине в современных условиях // Наука и образование современной Евразии: традиции и инновации: Материалы Евразийского научного форума, посвящённого 300-летию со дня рождения М.В. Ломоносова. 24-28 октября 2011 г. Часть первая. Под общ. научн. ред. М.Ю. Спириной. — СПб.: МИЭП, 2011. — 267 с. - С. 146-157.

  6. Сердечна Л.В. Сучасний стан державного регулювання розповсюдження рекламної інформації // Збірник наукових праць ДонДУУ: ”Соціальний менеджмент і управління”: серія “Державне управління”, т. Х, вип. 117. – Донецьк: ДонДУУ, 2009. – С.281-288.


Л.В. Сердечная (Донецкая дирекция Украинского государственного предприятия почтовой связи «Укрпочта»). Государственное управление сферой рекламной информации: баланс поддержки и контроля.

В статье рассмотрено состояние рекламного рынка в Украине и тенденции его развития. Исследовано современное состояние нормативно-правового обеспечения рекламы. Проанализированы проблемы в сфере государственного управления рекламой. Обоснована необходимость формирования нового системного подхода к государственному управлению рекламой для сбалансирования интересов и прав производителей и потребителей рекламной пропаганды. Предложены направления совершенствования государственной политики, повышения роли социального управления в данной сфере.

реклама, информация, поддержка, контроль


L.V. Serdechnaya (Donetsk direction Ukrainian state enterprise mail service «Ukrpochta»). Public administration sphere advertising information: the balance of support and control.

The article emphasizes current state of the Ukrainian advertisement market and its development tendencies. Special emphasis placed on the role of the advertisement information in contemporary information space. Substantiation has been given as for the advertisement is a growing segment of informational sphere, and effective mass communication implement, respectively. The influence, which is being caused by advertisement on different respects of social life has been shown. Current state of the legislative background of advertisement has been examined. Problems affecting the state regulation of advertisement have been analyzed. Control measures effectivity issue, as well as customers' protection have been considered. Basing her conclusions upon the results of the research, the author shows that contradiction of the state regulation policy is in the disbalance of the corporate and social interest. The systematic approach to the state regulation problem solving has been substantiated. New directions to a state policy modernization, and permanently rising role social control of the advertisement have been given.

advertising, information, support, supervision
Надійшла до редакції 04.02.2012

УДК 303.833.5.:104.8:101.9


М.О. НІКУЛЬЧЕВ (канд. філос. наук, кандидат богослов’я)

Донецький національний технічний університет

mykola.nikulchev@hotmail.com

СОФІОЛОГІЧНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ У ФІЛОСОФСТВУВАНІ

С.М. БУЛГАКОВА
У даній роботі, аналізуючи творче надбання С.М. Булгакова, ми спробували визначити місце Софії у його філософських побудовах та з’ясувати перспективи використання цих побудов у процесах формування сучасної суспільної свідомості. Софія посідала центральне місце в структурі Булгаковського філософування. При цьому він розрізняв «Софію божественну» і «Софію тварну», які одна одній не протистоять, а по-своєму тотожні. Софія виступає ніби мостом, що з'єднує божественний і тварний світи.

Софія, Софія творна, божественна Софія, софіологія, Абсолют, всеєдність, філософія господарства
Аналізові проблем, пов'язаних з пошуком синтезу філософії й релігії, присвячені численні філософські й власне богословські праці Сергія Миколайовича Булгакова. При цьому два прошарки – філософській і богословський – не протистояли в його творчості, а органічно доповнювали один одного. Як відзначав В. В. Зеньковський, «і у своїх чисто богословських працях Булгаков залишається філософом закваски трансценденталізму, метафізики всеєдності, навіть деякі загальні начала філософської думки, засвоєні Булгаковим на зорі наукового життя, зберегли свою силу і в роки чистого богословствування» [7, с. 203]. Разом з тим і філософська рефлексія і богословська екзегетика не рівні по значущості в його системі, філософія, на думку С. М. Булгакова, як торжество раціонально-розумного, повинна одержати своє виправдання в богослов'ї. Без цього філософський пошук істини перетворюється в єресіологію. Однак таке ставлення до філософії не означає її заперечення або її недооцінку. В основній своїй праці «Світло невечірнє» Булгаков доводить, що «філософія неминуче прагне до абсолютного й всеєдності – або до Божества, наскільки воно розкривається в мисленні» [2, с. 76]. Аналізуючи творче надбання С. М. Булгакова, ми спробуємо окреслити перспективи використання його соціально-філософських та богословських побудов з метою виявлення їх потенціалу для сучасної суспільної свідомості.

Видатна філософська праця Булгакова «Світло Невечірнє» була створена у 1917 р. «У цьому зібранні строкатих розділів, – зауважує Булгаков, – мені хотілося виявити у філософуванні або втілити в умогляді релігійне споглядання, зв'язане з життям у православ'ї. Важкий шлях через сучасність до православ'я і назад... І лише як шукач релігійної єдності життя, стягненого, але не знайденого, виступаю я в цій книзі... усвідомити себе зі своєю історичною плоттю в православ'ї і через православ'я осягнути його віковічну істину через призму сучасності, – така пекуча, непереборна потреба, яка відчулася явно з XIX століття, і чим далі, тим стає гострішою» [2, с. 3].

Використовуючи форму кантівських «Критик», Булгаков прагне раціонально відповісти на запитання про те «Як можлива релігія?» При цьому він виходить з факту даності релігії, з того, що «релігія являє собою настільки універсальний факт людського життя, що просто його заперечувати нікому неможливо». Це дає йому підставу вважати, що не тільки релігія, але й філософія «має своєю єдиною й універсальною проблемою проблему Бога й тільки Бога» [2, с. 76].

С.М. Булгаков, працюючи над відтворенням російського християнства, виходив з того, що релігія «вросла» в життя людини XX століття, особливо у своїх морально-етичних положеннях. Православ'я, на думку Булгакова, відбило радості і страждання віруючих, акумулювавши в собі їхні надії й сподівання. Як, не відмовляючись від понадцінностей православ'я, жити в середовищі, настільки пронизаному наукою й технікою? Чи сумісно в цих умовах Царство Боже і світ людини? Усі ці й подібні їм питання – традиційна тема міркування релігійно орієнтованих філософів, богословів і, природно, С.М. Булгакова.

Вплив філософії В. Соловйова на формування світогляду С. М. Булгакова безсумнівний та багатогранний. На його думку, релігійно-філософська система В. Соловйова – «повнозвучний акорд, який тільки коли-небудь лунав в історії філософії» [5, с. 54]. С. М. Булгаков вважав, що в історії філософії не можна знайти філософської системи, що була б такою мірою багатобічна, як «соловйовська», тому що «немає жодного значного філософського й релігійного вчення, що не ввійшло б як матеріал у цю багатогранну систему».

В. Соловйов ідейно дуже близький С. Булгакову, особливо пізньому, не тільки і стільки своєю філософією, – хоча центральна ідея всеєдності сприйнята Булгаковим як неминуща філолофсько-релігійна концепція Сущого, – скільки тією увагою, що приділяв В. Соловйов релігійно-містичному при розгортанні основних положень своєї системи. Це знайшло відображення, наприклад, у зауваженні Булгакова про те, що «Соловйов як містик з особливим, багатим і своєрідним містичним досвідом більш значущий, оригінальніший, цікавіший, ніж Соловйов-філософ» [5, с. 54].

Саме наслідуючи ходу думки Соловйова, він спробував органічно сполучити ідеї філософії і богослов'я. Однак філософія Булгакова за своєю структурою і своїм внутрішнім устремлінням космічніше, вона ідейними путами пов'язана не тільки з метафізикою всеєдності Соловйова, але і з усім російським космізмом, що мав широке поширення і вплив на всю російську культурну традицію (див. Російський космізм. Антологія філософської думки. – М., 1993).

Принципове місце у світогляді Булгакова посідала софіологічна проблематика, що, на думку дослідників його творчості, була сприйнята ним в іншого релігійного мислителя П. О. Флоренского. Софіологічна тематика знайшла відображення в таких роботах, як «Філософія господарства» (1912), «Світло Невечірнє» (1917), «Агнець божий» (1933) та ін. Поступово Софія зайняла центральне місце в структурі філософії Булгакова. Софія виступає як свого роду мостом, що поєднує божественний і тварний світи. У цьому смислі ці два світи мають єдину софійну сутність. С. Булгаков розрізняє «Софію божественну» і «Софію тварну». Однак абсолютне, божественне не може бути цілком тотожне речовинно-тварному. З цим пов'язано те, що образ, який відкривається в одкровенні, Софії Премудрості Божої передвстановлений кожному «у його народженні і його батьківщині». Саме тому Софія виступає як носителька святості, вона є «мати-російська земля». Таке почуття «Матері-батьківщини російської землі» релігійно, воно близько настільки невідчужуваним поняттям, як народження і смерть. Тому, починаючи з народження, людина тісно зв'язана з батьківщиною, «матір'ю-землею» і вони супроводжують її все життя й навіть після смерті не розстаються з нею, тому що, умираючи, вона повертається туди, звідки прийшла. Булгаков у роботі, спеціально присвяченій темі Батьківщини, писав: «Батьківщина – святиня для кожного, і, як така, завжди дорога й прекрасна. І моя батьківщина є прекрасний дарунок Божий, благословення й напуття на все життя. І ось бреду я по цьому довгому життю й дослухаюся до заповіту, і все ясніше вона розкривається мені, як первісна посмішка Софії Божественної, пошепки сказала мені своє ім'я. Цей шепіт був тихий, і Цариця була закутана в руб'я поверх своєї царственної ризи, але я полюбив її на все життя, і все життя шукав зустрічі з нею, хотів довідатися ім'я її» [1, с. 373]. Булгаков зв'язує Батьківщину не тільки з життям, але й зі смертю: «Тільки там батьківщина, де є смерть. І тому останнє слово про батьківщину – це слово про смерть». При цьому Булгаков не стільки обожнює природу, скільки олюднює її, що дозволяє перекинути міст між богословсько-релігійним і метафізичним баченням людини, Бога й природи.

Як було вище відзначено, С. М. Булгаков намагається зрозуміти все суще через ідею всеєдності. Остання бачиться йому як мережа форм і видів загального, символічно представленого у тринітарному догматі. При цьому в Булгакова, як і у Флоренського – іншого прихильника метафізичної всеєдності, – чотири іпостасі Бога. Четверта іпостась – Софія – суть всеєдине, або цільовий кругообіг матерії, що виражає єдність natura naturans і natura naturata (природа, що породжує, і природа породжена).

С. М. Булгаков – один з небагатьох у богослов'ї, хто створив власну оригінальну, відносно несуперечливу систему світу, починаючи від його виникнення до сходження до Бога. При цьому важливе місце в цій системі посідає його вчення про Софію, що, будучи космічною, виступає як Софія небесна й Софія земна. Суть учення про Софію (софіологія) у божественній першооснові всього сущого – світу й людини. На думку автора «Світла Невечірнього», поза софіології православна думка не може виразити себе систематично ні в ученні про людину – антропології, ні в ученні про Всесвіт – космології. Софія як вираження всеєдності містить у собі земне й небесне, людське в Богові й божественне в людині.

Саме Булгакову належить софіологічне тлумачення економічної діяльності людини. Це знайшло відображення в його роботі «Філософія господарства», опублікованої в 1912 р. Проблему господарства Булгаков розглянув з трьох боків: науково-емпіричного, трансцендентально-критичного й метафізичного. Осмислюючи особливості функціонування господарства з наукового погляду, ми, на думку Булгакова, зможемо осягти тільки видиме, емпірично дане. Для проникнення в його сутність ми повинні звернутися до «онтології і натурфілософії, куди в остаточній інстанції й переноситься проблема філософії господарства». Саме в проблемі господарства перетинаються «інтереси» науки, філософії і релігії. «Світ як господарство» – це, насамперед, праця, що розуміється як олюднення природи, а господарська діяльність – як творчий процес оволодіння світом, що веде до єдності людського роду у всіх сферах життєдіяльності: «відчути світ як господарство» значить обґрунтувати онтологічну (космологічну) сторону християнства.

Відповідно до Булгакова, характерне для занепалого світу переплетення софійності й незначності, насамперед, виступає у сфері господарства: економічна і науково-технічна діяльність людини – стихія занепалого буття, а «райське господарство» – це безкорисна, виконана з любов’ю робота людини з природою для її пізнання й удосконалення, розкриття її софійності. Праця з любов’ю – є творчість як усяка людська робота. Але господарство в той же час є рабство необхідності [2, с. 305]. Протиріччя природи господарства розкриваються при зіставленні господарства й мистецтва. «Мистецтво не має справи з утилітарними оцінками цього світу, тому що воно зачаровано красою, воно показує те, про що жадає душа» [2, с. 305]. Господарство, зберігаючи здатність дійсного перетворення світу, втрачає орієнтир софійності, мистецтво ж зберігає здатність споглядання софійності, але втрачає можливість її здійснити, досягши тварного перетворення. Неможливість досягти Софії становить трагедію мистецтва. Але мистецтву дана ця здатність показати софійність господарства як красу, і це ставить його вище тварного буття. Булгаков установлює за мистецтвом «виняткове значення», що, безумовно, зближає його з іншими досвідами російської софіології (В. Соловйова, Ф. Достоєвського з девізом останнього «Краса врятує світ»).

Софіологічний характер господарства й мистецтва доповнюється софіологією статі. «Чоловіче» і «жіноче» виступає у філософії Булгакова як два універсальних софійних принципи. Панування й підпорядкування – тісна єдність, закладена в людській природі: перше розцінюється як прояв «чоловічого», а друге як – прояв «жіночого» начал. Софійність цих начал являє софійне укорінення й феномен влади, «владі властива релігійність, містичний ореол», її харизматичний характер і є не що інше, «як боговладдя, теократія, що і є онтологічне ядро влади,... як усі у світі, влада прагне «себе перерости», ... абсолютний її ідеал даний у християнстві, «де обіцяне тисячолітнє царство Христове» [2, с. 338].

Софіологічне уявлення про теми історії й есхатології використовується Булгаковим так само плідно. Вихідна теза християнського історизму – визнання онтологічної цінності історії. Процес історії – не статична незмінність, але динаміка, перетворення, й істотність цього процесу «поєднання Софії тварної із Софією Божественною», що розуміється як рух, розгортання образу до ототожнення з Прототипом. Софійність як цілокупна причетність людини Богові є разом образ і подоба, і тому вона сполучає в собі обидва аспекти, володіючи й незмінністю образу, і динамізмом подоби. Софія як «безперестанний заклик», креативний принцип тварного буття – діалектичний процес його з'єднання зі своїм Божественним Прототипом або «Боголюдський процес». Учення про історію як Боголюдський процес сходження світу до Бога розвивають також В. Соловйов, Л. Карсавін, Є. Трубецький, у цьому руслі лежить і софіологія історії Булгакова.

Історія мислиться Булгаковим як замкнуте ціле, перейняте змістом, що ототожнюється з підсумком «виконання» історії. Дана есхатологічна структура представлена в Новому Заповіті міфологемою Другого Пришестя. Есхатологія в Булгакова слідує Новозавітній моделі, «значно ближче, чим більшість інших есхатологічних учень у російської філософії» [10, с. 93]. Крізь усю творчість Булгакова проходить апокаліптична спрямованість, на противагу «еволюційному прогресові» він висуває поняття «трагічного» як внутрішнього дозрівання світу до свого кінця. Есхатологічна тема виникла в Булгакова у зв'язку з передчуттям трагічних змін у світі. Напередодні Першої світової війни ним написане «Світло Невечірнє», а «Наречена агнця» – напередодні Другої.

Головну роль у прогресивній спрямованості Боголюдського процесу Булгаков відводить Церкві, тому що «Церква діє в історії, як діє сила» [3]. Софія ж, як сполучна ланка між Богом і світом, представлена Церквою. «Церква є Софія в обох аспектах, Божественна і тварна, у їх відносинах й у їхньому єднанні, причому це єднання є боголюдство in acta» [2, с. 274]. Боголюдський процес так само з необхідністю повиннен мати всесвітній і космічний масштаб, «меж церкви не існує ... Церкві належить уся світобудова» [2, с. 362].

Л. О. Зандер у книзі «Бог і Світ» писав: «Софійне розуміння всіх видів культурної творчості неминуче є їх філософською і релігійною сублімацією: вони перестають бути тільки технікою й умінням, вони переростають свій формальний характер і стають провидінням вищого начала, утіленням вищої ідеї – вростають у боголюдство» [6, с. 382], «софіологічний настрій не виводиться ні з яких теоретичних передумов». А як вважає С. Хоружий, «софійне почуття є «дарунок переживання неминущої краси й розумом недовідної цінності, таємничо укладеної в речах світу... Воно близьке художньому, поетичному, містичному баченню світу... Російська софіологія – рідна донька російського красолюбства. З цією художньою стороною переплітається релігійний мотив радування й розчулення. Однак філософське перетворення софійного світосприймання на шляхах християнської думки не має переконливого рішення, намагаючись перетворити «софійне почуття» з його томлінням і художніми гранями у твердий метафізичний принцип, софіологія насилує й збіднює його» [10, с. 97].

Однак, ми не можемо цілком погодитися з тим, що софіологія Булгакова теоретично неспроможна. Софіологія в Булгакова – це вчення про форми смислорозуміння. У ньому конституюються умови розуміння смислу, що є додатковими відносно явищ, що осмислюються. Софійні конструкти, по суті, являють собою символічні способи опису синтетичного акту, у результаті якого ясність (визначеність) розуміння досягається за рахунок невизначеності (нерозв'язності) умов розуміння. Непрозорість умов розуміння в богослов’ї належить сфері есхатології, мова йде, звичайно, про «здійснення очікуваного» тут і зараз, а не у віддаленій перспективі. Есхатологічна спрямованість думки Булгакова – це констатації кризи мислення, яка може бути плідна для філософії, якщо під кризою мати на увазі не просто розпад системи цінностей і основ, а їхній «розгляд», «суд» над ними. Трагізм софіології Булгакова як світовідчування обумовлений онтологічною дистанцією між «життям і смислом», яку не можна зняти, але можна пережити. Будь який варіант «зняття» відповідає, говорячи мовою богослов'я, ситуації «занепалого світу», вона скасовує волю людини як зусилля, що постійно відтворюється, у результаті якого і знаходиться справжній смисл.

С. М. Булгаков як «шукач релігійної єдності життя», продовжуючи В. Соловйова, намагався виробити такий спосіб мислення, у якому б православне світосприймання втілювалося у філософському дискурсі і навпаки. Ідея всеєдності Соловйова була сприйнята філософом у рамках філолофсько-релігійної концепції Сущого, але при цьому особливо цікавим для Булгакова виявився Соловйов-містик, ніж Соловйов-філософ. Тому ідея всеєдності Соловйова була сприйнята й розвинута Булгаковим у руслі софіології, яка посіла центральне місце в структурі його філософії. Соціологічний аспект концепції всеєдності Булгаков розвинув почасти під впливом софіології Флоренського. Саме Софія вистапає у Булгакова мостом, що з'єднує божественний і тварний світи, стає вираженням всеєдності. Особливо особисте звучання здобуває булгаківське розуміння Софії як «матері російської землі», Батьківщини. Ідея всеєдності бачиться Булгакову як мережа форм і видів загального, представляється символічно в тринітарному догматі, що доповнюється четвертою іпостассю – Софією.

Оригінальність підходу Булгакова до проблеми Всеєдності полягає в тому, що йому належить софіологічне тлумачення економічної діяльності людини як творчого процесу олюднення природи, оволодіння світом, що веде до єдності людського роду у всіх сферах життєдіяльності. Поняття «тварної Софії» в російській філософській думці ґрунтовно досліджено саме ним. Метафізична єдність знаходиться в найбільш тісній близькості до цього, бажаного Булгаковим софіологічного синтезу науки, філософії, релігії й життя, що, однак, залишається для релігійно-філософської думки найважливішою теоретичною проблемою. Булгаков розробляє й софіологічне розуміння історії як «боголюдського процесу», що принципово не відрізняється від соловйовського. Апокаліптичність сприйняття історії у Булгакова поглиблюється в зв'язку з реальними катаклізмами епохи.



Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Севастопольский национальный
123456789 -> Программа и материалы методического семинара преподавателей хгу «нуа» 30 января 2009 г. Харьков Издательство нуа 2009
123456789 -> Глубинно-психологический анализ подростковой агресси
123456789 -> Современные требования к преподаванию физического воспитания в вуз е
123456789 -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни державний вищий навчальний заклад донецький національний технічний університет
123456789 -> Изменения гендерной идентичности взрослых в условиях социальных трансформаций
123456789 -> Народная украинская академия специализированная экономико-правовая школа рабочая тетрадь по правоведению
123456789 -> Народная украинская академия специализированная экономико-правовая школа рабочая тетрадь по правоведению
123456789 -> Учебное пособие для студентов высших учебных заведений
123456789 -> С. Костюка апн украины Иерархические уровни эмоциональной саморегуляции личности как объект психодиагностики


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   35


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница