План відновлення україни стратегічний документ
2015-2017


III.1.2. Реформа державної служби



страница2/11
Дата11.05.2016
Размер1.53 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


III.1.2. Реформа державної служби

Основна мета реформи державної служби:створити професійну, престижну, політично нейтральну та відповідальну державну службу націлену на ефективне досягнення результатів, через:

    1. 1. деполітизацію та професіоналізацію державної служби шляхом розмежування політичних та адміністративних посад, затвердження принципу політичної нейтральності

    2. 2. створення ефективної системи управління людськими ресурсами на державній службі, у тому числі запровадження конкурсного добору на всі посади, впровадження ефективних інструментів оцінювання державних службовців, посилення інституційної спроможності органу державної влади, який здійснює функціональне управління державною службою

    3. 3. підвищення рівня заробітної плати на державній службі та уніфікація розмірів заробітних плат для всіх державних службовців

    4. 4. 4. Скорочення кількості державних службовців на 3% і в результаті обмеження витрат на їх утримання в межах 10,2% ВНП (з врахуванням скорочення кількості держслужбовців у 2014 році на 27 000 одиниць).

    5. 5. запровадження програм розвитку персоналу, планування кар’єри та розвитку талантів, побудову ефективної системи професійного навчання державних службовців.




Виклики

    1.  Низький професійний рівень державних службовців, їх політична залежність

    2.  Низький рівень оплати праці




Послідовність ключових реформаторських кроків

    1.  Розробка та прийняття Стратегії реформування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування в Україні на період до 2017 року

    2.  Посилення ролі та інституційної спроможності органу державної влади, який здійснює інституційне управління державною службою

    3.  Створення ефективних та дієвих HR-підрозділів в державних органах

    4.  Створення автоматизованої системи управління персоналом в органах державної влади та в органах місцевого самоврядування

    5.  Комплексна розбудова системи навчання, підготовки та перепідготовки державних службовців




Ключові показники ефективності

    1.  Оновлення кадрового складу державних службовців (включаючи правоохоронні органи), суддів та працівників прокуратури на 70% до 2020 року відповідно до етапів впровадження та дорожньої карти реформи

    2.  Стала частка заробітної плати державного службовця складає не менше 70%

    3.  Усі призначення/звільнення державних службовців вищого корпусу здійснюються лише за участі спеціально уповноваженого колегіального органу на основі професійних компетенцій

    4.  Підвищення рівня професійних знань, умінь та навичок державних службовців відповідно до вимог, визначених у профілях професійної компетентності відповідних посад державної служби - 4 тис. осіб у 2015 році

    5.  Зростання рівня сукупного річного доходу державних службовців на 50% у 2015 році та 30% у 2016 році

    6.  100% залучення всіх держслужбовців в систему оцінювання результативності, ефективності і якості роботи; підвищення результативності та ефективності держслужбовців за результатами регулярного оцінювання;

    7.  80% автоматизації процесу оцінювання до 2016 року


III.1.3. Реформа адміністративних послуг

Основна мета реформи адміністративних послуг: підвищити якість надання адміністративних послуг та взаємодії органів державного управління з громадянами, через

    1. 1. Передача органам місцевого самоврядування повноважень з надання базових адміністративних послуг, що найменше у сферах

    2. a. містобудування та архітектури

    3. b. реєстрації місця проживання, паспортів, актів громадянського стану

    4. c. реєстрації речових прав, бізнесу

    5. d. земельних відносин

    6. e. реєстрації автотранспорту та видачі посвідчень водія

    7. 2. Суттєве скорочення кількості адміністративних послуг, особливо документів дозвільного характеру (дозволів, ліцензій, тощо), які становлять надлишкові адміністративні бар’єри для громадян та бізнесу (red tape), скасування дозвільних процедур у їх наданні

    8. 3. Спрощення процедур та підвищення комфорту отримання адміністративних послуг, впорядкування відносин щодо оплати адміністративних послуг

    9. a. встановити чіткі критеріїв платності / безоплатності адміністративних послуг та порядку визначення розмірів адміністративного збору

    10. b. встановити легітимні та обґрунтовані розміри зборів за базові адміністративні послуги, які повинні направлятися до надавачів цих послуг

    11. c. Запуск та ведення єдиного прозорого публічного реєстру (веб-порталу) всіх адміністративних послуг

    12. d. Законодавче врегулювання відповідно до стандартів Ради Європи відносини органів влади з громадянами (адміністративна процедура)

    13. e. створення механізмів для ефективної передачі функцій з надання визначених адміністративних послуг від державних органів приватним компаніям (outsourcing)

    14. 4. Розбудова мережі центрів надання адміністративних послуг з метою забезпечення реалізації принципу єдиного вікна при надання адміністративних послуг5. Забезпечення належного фінансування видатків органів державної влади повязані з наданням адміністративних послуг, а також видатків на створення та забезпечення роботи центрів надання адміністративних послуг. Забезпечення зарахування коштів за надання адміністративних послуг у привязці до надавачів таких послуг

    15. 5. Запровадження чітких критеріїв моніторингу якості надання адміністративних послуг, системно проводення такого моніторингу та публікувація його результати.



Виклики

    •  Зменшення кількості адміністративних послуг, спрощення процедур та дозвільного порядку надання адміністративних послуг

    •  Передача повноважень з надання базових адміністративних послуг органам місцевого самоврядування

    •  Підвищення якості надання адміністративних послуг

    •  Уніфікація правил та розмірів оплати адміністративних послуг

    •  Розбудова мережі центрів надання адміністративних послуг




Послідовність ключових реформаторських кроків

    •  Скорочення кількості адміністративних послуг, спрощення процедур їх надання

    •  Делегування органам місцевого самоврядування повноважень з надання базових адміністративних послуг

    •  Забезпечити якісне функціонування єдиного порталу адміністративних послуг

    •  Розбудова мережі центрів надання адміністративних послуг в районах та містах обласного значення, забезпечення надання через них базових адміністративних послуг

    •  Проведення незалежної оцінки якості надання адміністративних послуг. Публічне оприлюднення результатів оцінки.




Ключові показники ефективності

    •  Утворено належних 100% ЦНАП (на основі даних незалежного моніторингу) станом на 1 січня 2016 року. У ЦНАП надаються усі базові адміністративні послуги згідно переліку визначеного Кабінетом Міністрів України

    •  Децентралізація повноважень з надання адміністративних послуг органам місцевого самоврядування

    •  На законодавчому рівні визначено розміри плати (адміністративний збір) щодо 100% базових адміністративних послуг


III.1.4. Запровадження електронного урядування

На даному етапі розвитку системи електронного урядування України потрібно відмітити про її невідповідність потенціалу та можливостям України. Основними чинниками, які призвели до гальмування розвитку електронного урядування в Україні, є:



    •  відсутність архітектури та дієвого механізму розвитку електронного урядування.

    •  відсутність електронної взаємодії між органами державної влади;

    •  відсутність цілісного механізму електронної ідентифікації;

    •  неефективне залучення технічної допомоги;

    •  недостатня кількість співробітників, які володіють необхідними знаннями для впровадження інформаційних технологій;

    •  обмеженість ресурсів Державного бюджету на впровадження системи електронного врядування.

Разом з тим, Україна демонструє прогрес у створенні інформаційної інфраструктури й доступу до неї, існує практично 100% доступ органів виконавчої влади до мережі Інтернет та відповідне оснащення комп'ютерною технікою. Розуміння керівництвом переваг використання ІКТ в управлінні також є високим.

Україна відійшла від початкового етапу готовності до фази впровадження електронного урядування. Існує великий незадіяний потенціал використання переваг ІКТ практично в усіх напрямках державного управління, особливо це стосується електронних послуг.

04.06.2014 року створено Державне агентство з питань електронного урядування України та покладено на нього функції з реалізації державної політики у сфері інформатизації, електронного урядування, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, розвитку інформаційного суспільства.

Розпочато спільний проект Державного агентства з питань електронного урядування України та Координатора проектів Організації з безпеки та співробітництва в Європі в Україні «е-Урядування-2014», основною метою якого є покращення готовності влади надавати якісні електронні послуги для населення, зміцнення потенціалу регіонів у використанні інструментів електронного урядування



Метою реформи є розробка та впровадження в експлуатацію системоутворюючих складових системи електронного урядування з використанням кращих світових практик у сфері електронного урядування, з подальшою інтеграцією цієї системи до європейського інформаційного простору.

Реалізація середньострокових цілей секторальної політики передбачає:



    • - Аудит національної електронної інфраструктури;

    • - Створення базових електронних реєстрів: а) Реєстр фізичних осіб; б) Реєстр адрес/земель на основі геоінформаційних технологій; в) Реєстр сервісів.

    • - Розробку цільової архітектури електронного урядування;

    • - Активізація та підвищення ефективності діяльності Міжгалузевої ради з питань розвитку електронного урядування;

    • - 20 пріоритетних базових послуг Європейського Союзу в електронній формі;

    • - Розробку та впровадження інформаційної системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів, Єдиного державного порталу адміністративних послуг та автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» та побудови платіжного шлюзу;

    • - Розробку базових законів, стандартів, вимог, правил та кодифікаторів для державних інформаційних ресурсів у відповідності до кращих практик Європейського Союзу;

    • - Розроблення Концепції та запровадження Державної цільової програму розвитку електронного урядування «Електронна Україна 2020».

Необхідна допомога:

    • - Поширення державно-приватного партнерства у сфері ІКТ;

    • - Аналіз поточного стану та розробка державної політики у сфері електронного урядування;

    • - Розробка законодавства, стандартів, вимог, правил та кодифікаторів;

    • - Створення інституцій та базових державних інформаційних ресурсів;

    • - Переведення надання адміністративних послуг в електрону форму, швидкі рішення з упровадження електронних послуг;

    • - Побудова архітектури та впровадження окремих складових електронного урядування;

    • - Навчання та обмін досвідом.




Виклики

    •  відсутність дієвого механізму розвитку електронного урядування;

    •  низька якість та недостатня кількість електронних послуг, що надаються громадянам і суб'єктам господарювання із застосуванням електронних засобів;

    •  неефективне залучення технічної допомоги від різних держав світу та міжнародних фінансових організацій;

    •  високий рівень корупції щодо проведення тендерів на закупівлю систем IT

Послідовність ключових реформаторських кроків

    •  адаптація законодавства в сфері електронного урядування до європейських стандартів;

    • проведення аудиту та розбудова національної електронної інфраструктури з можливістю її інтегрування до Європейської електронної інфраструктури;

    •  запровадження надання 20 пріоритетних базових послуг Європейського Союзу в електронній формі;

    •  створення інституцій та базових державних інформаційних ресурсів;

    •  запуск пілотних проектів з автоматизації органів місцевого самоврядування та центрів з надання адміністративних послуг.

Ключові показники ефективності

    •  кількість імплементованих директив, затверджених класифікаторів та адаптованих державних технічних стандартів до Європейської електронної інфраструктури;

    •  звіт щодо проведення аудиту національної електронної інфраструктури;

    •  відсоток громадян, які можуть отримати доступ до 20 пріоритетних послуг в електронній формі;

    •  кількість та якість створених інституцій та державних інформаційних ресурсів;

    •  частина населення, яка користується державними інформаційними ресурсами.


III.2 Децентралізація

Децентралізація та реформа місцевого самоврядування є одним з пріоритетів на порядку денному реформ в Україні. Децентралізація має відіграти ключову роль у зміцненні демократії в Україні, поліпшенні якості життя громад, стимулюванні місцевого економічного розвитку та підвищенні якості надання публічних послуг. Тривала відсутність політичної волі для проведення повноцінної реформи місцевого самоврядування стала однією з причин посилення сепаратистських рухів на сході країни.

На сьогодні головними проблемами, які стримують розвиток місцевого самоврядування, є надмірна централізація повноважень органів виконавчої влади та фінансово-матеріальних ресурсів, дублювання повноважень органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, неналежне матеріальне, фінансове та інше ресурсне забезпечення виконання завдань та функцій місцевого самоврядування.

У квітні 2014 року Урядом була схвалена Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади, яка відповідає положенням європейської Хартії місцевого самоврядування та визначає кроки щодо забезпечення реальної децентралізації на засадах субсидіарністі, повсюдності юрисдикції місцевого самоврядування на рівні територіальних громад, належного ресурсного забезпечення, самодостатності та підвищення спроможності територіальних громад, впровадження європейських стандартів якості життя людей.

На реалізацію Концепції протягом року було напрацьовано низку законопроектів, спрямованих на законодавче забезпечення механізмів співробітництва територіальних громад, добровільного їх об'єднання, розширення дохідної бази місцевих бюджетів шляхом закріплення (або збільшення відсотка) окремих податкових платежів та зборів за місцевими бюджетами, передачі повноважень органам місцевого самоврядування в сфері надання адміністративних послуг. Проте більшість законопроектів не стали законами через проблеми діяльності Верховної Ради України попереднього скликання.

Метою політики в сфері децентралізації є відхід від централізованої моделі управління в державі, забезпечення спроможності місцевого самоврядування та побудова ефективної системи територіальної організації влади в Україні.

Протягом 2015 року планується сформувати законодавчу базу, яка забезпечать ефективний розподіл повноважень (компетенцій) між центральними органами виконавчої влади їх територіальними органами та органами місцевого самоврядування та належне фінансове забезпечення місцевого самоврядування відповідно до визначених законом повноважень.

Невідкладним кроком є внесення змін до Конституції України, які передбачають надання права районним та обласним радам утворювати власні виконавчі органи і визначення прозорих механізмів нагляду за законністю рішень органів місцевого самоврядування.

Наступними кроками реалізації реформи будуть:

• оптимізація територіальної основи місцевого самоврядування для забезпечення спроможності громад;

• реформування системи надання адміністративних послуг;

• активізація механізмів локальної демократії.

Реалізація реформи місцевого самоврядування має тісно координуватись з іншими реформами.

Планується також продовжити запровадження пілотних проектів з співробітництва та об’єднання територіальних громад, розпочати розроблення і затвердження обласними радами перспективних Планів формування територій громад.

Органам місцевого самоврядування мають бути делеговані повноваження з надання базових адміністративних послуг через центри надання адміністративних послуг (прозорі офіси), що найменше у сферах містобудування та архітектури, реєстрації місця проживання, паспортів, актів громадянського стану, реєстрації речових прав, бізнесу, земельних відносин, реєстрації автотранспорту та видачі посвідчень водія.

Реалізація секторальної політики не потребуватиме значних додаткових фінансових затрат, але є суттєва потреба у донорській допомозі для забезпечення експертної підтримки законотворчої діяльності, проведення інформаційно-роз’яснювальних компаній, реалізацію проектів з імплементації основних положень законодавства щодо співробітництва, а також об’єднання територіальних громад, підвищення спроможності органів місцевого самоврядування, розбудови системи центрів надання адміністративних послуг (прозорих офісів), а також стимулювання місцевого економічного розвитку та розширення участі інституцій громадянського суспільства в житті територіальних громад.


Виклики

    •  надмірна централізація повноважень органів виконавчої влади та фінансово-матеріальних ресурсів;

    •  низька спроможність органів місцевого самоврядування;

    •  прояви агресивних сепаратистських рухів в окремих територіях сходу та півдня України




Послідовність ключових реформаторських кроків

    •  законодавче забезпечення реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади;

    •  уніфікація і стандартизація публічних послуг, що надаються населенню органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з урахуванням принципів максимальної доступності послуг для споживачів;

    •  створення фінансово-економічних засад розвитку територіальних громад, децентралізація фінансових ресурсів, реформування міжбюджетних відносин та податкового законодавства;

    •  створення нової територіальної основи для формування спроможних територіальних громад;

    •  проведення місцевих виборів з урахуванням реформованої системи органів місцевого самоврядування:

    •  підвищення інституційної спроможності органів місцевого самоврядування.




Ключові показники ефективності

    •  прийняття відповідної законодавчої бази, передусім змін до Конституції України;

    •  обсяг повноважень, переданих від органів виконавчої влади до органів місцевого самоврядування на засадах субсидіарності;

    •  збільшення частки місцевих бюджетів у зведеному державному бюджеті;

    •  запровадження уніфікованих стандартів публічних послуг та максимальне наближення їх надання до споживача.


III.3. Регіональна політика

Україна держава з великою за світовими мірками територією, регіони якої суттєво відрізняються між собою, а більшість із них є навіть співрозмірними із деякими окремими країнами Європи.

Державна регіональна політика в Україні має міжгалузевий характер. Вона є важливим інструментом проекції секторальних політик в таких галузях як інфраструктура, навколишнє середовище, сільське господарство, енергетика та, в першу чергу, економічний розвиток на рівень території. Така проекція відбувається в рамках процесу планування та з метою забезпечення передбачуваних інвестицій, які підвищують рівень регіональної конкурентоспроможності та якості життя.

Головними проблемами регіональної політики України є асиметрія розвитку регіонів, концентрація економічної діяльності в обмеженій кількості центрів, замкненість регіональних політичних, інформаційних, освітніх, частково економічних просторів і їх слабка включеність в загальноукраїнський простір; невідповідність між економічною потужністю регіону та його показниками соціального благополуччя та якості життя.

Ситуація з регіональним розвитком в Україні в останній період значно загострилась у зв‘язку з зовнішньою агресією Російської Федерації, яка привела до відторгнення від України Криму та кровопролитної війни на Донбасі. Регіон Донбасу відігравав значну роль у формуванні економічного потенціалу України, особливо це стосувалось Донецької області, яка за рівнем регіональної економіки є другою після Києва та першою у експортному потенціалі держави. Проблема військових дій на Донбасі породила нові для України проблеми регіонального розвитку, а саме – масове переселення людей із Донбасу у інші регіони України, що створює додатковий тиск на ринок робочої сили, соціальну інфраструктуру, місцеві бюджети, породжує проблеми взаємовідносин між людьми (посилання на розділ з питань відновлення Донбасу)



В результаті реалізації реформи державної регіональної політики має бути створена дієва система управління регіональним розвитком, яка базується на п’яти ключових елементах такої системи: (1) планування на національному і регіональному рівнях через розробку державної та регіональних стратегій розвитку і планів їх реалізації (2) фінансування проектів регіонального розвитку розроблених на досягнення цілей державної стратегії та регіональних стратегій розвитку, (3) зміну підходів щодо реалізації регіональної політики з виключно «об’єктного» на «проектний», (4) моніторинг ефективності реалізації політики та (5) дієву систему державних та недержавних інституцій регіонального розвитку.

За останній час досягнуто значного прогресу у формуванні законодавчої та інституційної основи для формування та реалізації державної регіональної політики. Зокрема, затверджено Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2020 року яка визначає стратегічні пріоритети та завдання влади щодо розвитку регіонів.

Для координації національних секторальних політик і їх узгодження із цілями державної регіональної політики створено Міжвідомчу координаційну раду з питань регіонального розвитку та Урядовий комітет з регіонального розвитку. Повноваження у сфері державної регіональної політики сконцентровано у Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

В усіх областях (25 регіонів NUTSII) розробляються семирічні стратегії регіонального розвитку і плани їх реалізації, які містять конкретні розвиткові проекти на трирічну перспективу.


Проте, наразі не вдалось остаточно законодавчо оформити нові підходи формування системи управління регіональним розвитком через не ухвалення Верховною Радою України закону «Про засади державної регіональної політики». Не відбувся перехід фінансування регіонального розвитку на проектну основу. Основними причинами цього стали політичні проблеми всередині парламенту та скорочення коштів для Державного фонду регіонального розвитку, через зменшення надходжень до державного бюджету.

Каталог: files
files -> Рабочая программа дисциплины «Введение в профессию»
files -> Рабочая программа по курсу «Введение в паблик рилейшнз»
files -> Основы теории и практики связей с общественностью
files -> Коммуникативно ориентированное обучение иностранным языкам в Дистанционном образовании
files -> Варианты контрольной работы №2 По дисциплине «Иностранный (англ.) язык в профессиональной деятельности» для студентов 1 курса заочной формы обучения, обучающихся по специальности 030900. 68 Магистратура
files -> Контрольная работа №2 Вариант №1 Text №1 Use of Non-Police Negotiators in a Hostage Incident
files -> Классификация основных человеческих потребностей по А. Маслоу Пирами́да потре́бностей
files -> Рабочая программа для студентов направления 42. 03. 02 «Журналистика» профилей «Печать», «Телевизионная журналистика»


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница