Предмет психологiї, її завдання, методи, основнi iсторичнi етапи розвитку психологiчної науки



страница1/12
Дата12.05.2016
Размер0.96 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
 Предмет психологiї, її завдання, методи, основнi iсторичнi етапи розвитку психологiчної науки

16 мая 2011 г.

15:31

 

Предмет психології складають конкретні факти психічного життя, що характеризуються якісно та кількісно. Наприклад, під час сприйняття образ предмета зберігає свою відносну сталість навіть за змінених умов сприйняття (книжкова сторінка буде білою і в напівтемряві, і в сонячному світлі). Або ж тривалість часу реакції різних людей на той самий подразник буде різною (звук, спалах тощо).



Однак наукова психологія не може обмежуватися самим лише описанням психологічних фактів, хоч би якими цікавими вони були, їх треба пояснювати.

Ось чому слід відкривати закони, за якими відбуваються ці явища, тобто психологічні закони. Якщо виникнення психологічних фактів спостерігається кожного разу, коли для цього виникають відповідні умови, то кажуть про закономірний характер психічного явища.

Завданням психології, нарівні з вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності. Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес. Тут психологія стикається з рядом наук: медициною, фізіологією, біофізикою, біохімією, кібернетикою та ін.

Отже, психологія, як наука, вивчає факти, закономірності та механізми психіки.

Психологія (від грец. душа і слово, вчення) - наука про закономірності виникнення і діяльність психіки у людини і вищих тварин, про психічні процеси, які є складовими діяльності та спілкування людей, поведінки тварин.

Об'єктом вивчення психології є психіка як функція мозку.

Вихідною категорією психології є відображення.

Вищою, хоча й не єдиною, формою відображення у людини є її свідомість.

Структура психологічних дисциплін.

Сучасна психологія являє собою досить розгалужену систему наукових дисциплін, які знаходяться на різних ступенях формування, пов'язані з різними галузями практики.

Одна з можливостей класифікації полягає у принципі розвитку психіки в діяльності. Звідси можна вирізнити ряд галузей психології, які вивчають психологічні проблеми конкретних видів людської діяльності.

Педагогічна психологія вивчає психологічні закономірності навчання і виховання людини.

Вона досліджує формування в учнів (студентів) мислення, вивчає проблеми управління процесом засвоєння методів і навичок інтелектуальної діяльності; визначає психологічні чинники, які впливають на успішність процесу навчання; вивчає взаємостосунки між педагогом і учнями та стосунки в учнівському колективі; індивідуально-психологічну різницю між учнями, психологічні особливості навчально-виховної роботи з дітьми, які мають відхилення в психічному розвитку; досліджує психологічну специфіку роботи з дорослими в процесі їхнього навчання тощо.

До розділів педагогічної психології належать;

o психологія кавчання (психологічні основи дидактики, окремих методик, програмного навчання, формування розумових дій і т. ін. );

o психологія виховання (психологія учнівського колективу; психологія гуманістичного виховання; психологічні основи виправко-трудової педагогіки);

o психологія вчителя;

o психологія навчально-виховної роботи з аномальними дітьми.

Вікова психологія вивчає онтогенез різних психічних процесів і психологічних якостей особистості людини, яка розвивається. Вона розгалужується на:

o дитячу психологію;

o психологію підлітка;

o психологію юнацтва;

o психологію дорослої людини;

o геронтопсихологію.

Вікова психологія досліджує вікові особливості психологічних процесів, можливості засвоєння знань, фактори розвитку особистості тощо.

Соціальна психологія вивчає психічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей в різних організованих групах. До структури соціальної психології входить три кола проблем.

1. Соціально-психологічні явища у великих групах (у макросере-довищі). До них відносять: проблеми масової комунікації (радіо, телебачення, преса і т. д. ); механізми та ефективність впливу засобів масової комунікації на різноманітні спільності людей; закономірності поширення моди, чуток, загальноприйнятих смаків, обрядів, пережитків, громадських настроїв; психологію релігії, етнопсихологію.

2. Соціально-психологічні явища в так званих малих групах (у мікросередовищі). До них відносять: проблеми психологічної сумісності в замкнутих групах, міжособистісних стосунків у групах, групової психологічної атмосфери, становище лідера у групі; типи груп (асоціації, корпорації, колективи), співвідношення формальних і неформальних груп, кількісних меж малих груп; ступінь і причини згуртованості групи; сприйняття людини людиною в групі тощо.

3. Соціальна психологія особистості. Сюди відносять проблеми, пов'язані з вивченням скерованості особистості, її самооцінки, самопочуття й самоповаги; стійкості й навіюваності, колективізму та індивідуалізму; питання, пов'язані з вивченням установок особистості, їх динаміки, перспектив особистості.

Медична психологія вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря і поведінки хворого. Вона поділяється на нейропсихологію, яка вивчає співвідношення психічних явищ із фізіологічними мозковими структурами; психофармакологію, яка вивчає вплив лікарських речовин на психічну діяльність людини; психотерапію, яка вивчає йвикористовує засоби психічної дії для лікування хворого; психопрофілактику і психогігієну, які розробляють систему заходів для забезпечення психічного здоров'я людей.

Останнім часом почалося розроблення проблем науково-технічної творчості (особливості творчої особистості; фактори, що стимулюють творчу активність, роль інтуїції у здійсненні наукового відкриття і т. д. ).

Своєрідний розділ психології наукової творчості складає евристика, до завдань якої відносять не тільки дослідження закономірностейтворчої (евристичної) діяльності, а й розроблення управління евристичними процесами.

Психологія художньої творчості (в царині літератури і мистецтва) та естетичного сприйняття - галузь, значення якої не викликає сумніву, але поки що досить мало вивчена.

Психологія аномального розвитку, або спеціальна психологія,

розгалужується на:

o патопсихологію, яка досліджує відхилення в процесі розвитку психіки; розпад психіки за різноманітних форм мозкової патології;

o олігофренопсихологію - науку про патологію психічного розвитку, пов'язану з вродженими дефектами мозку;

o сурдопсихологію - психологію формування дитини із серйозними дефектами слуху, аж до повної глухоти;

o тифлопсихологію - психологію розвитку дітей зі слабким зором і незрячих.

Порівняльна психологія - галузь психології, яка досліджує філогенетичні форми психічного життя. У царині порівняльної психології здійснюється зіставлення психіки тварин і людини, встановлюється характер і причини подібностей і розбіжностей у їхній поведінці.

Розділом порівняльної психології є зоопсихологія, що вивчає психіку тварин, які належать до різних систематичних груп (видів, родів, родин), найважливіші форми і механізми поведінки.

До класичних об'єктів порівняльної психології (павуків, мурах, бджіл, птахів, собак, коней, мавп, щурів) у наш час долучено китоподібних (дельфінів).

Вроджені механізми поведінки тварин складають об'єкт спеціального вивчення в порівняно новій галузі біології та психології - етології.

Особливе місце серед інших галузей психології посідає загальна психологія.

Вона не є такою галуззю психологічної науки, яка могла б бути поставлена в один ряд із педагогічною, юридичною, медичною, військовою, порівняльною психологією тощо.

Загальна психологія - це особлива назва, вживана для характеристики найбільш загальних закономірностей, що їх виявляє психологія; методів вивчення, якими користується ця наука; теоретичних принципів, яких вона дотримується; основних наукових понять, які ввійшли в її вжиток.

Загальну психологію інколи називають теоретичною та експериментальною психологією, її завдання - розроблення проблем методології та історії психології; теорії та методів дослідження найзагальніших законів виникнення, розвитку та буття психологічних явищ.

Загальна психологія вивчає:

o пізнавальну і практичну діяльність;

o загальні закономірності відчуття, сприйняття пам'яті, уяви, мислення;

 

o психічну саморегуляцію;



o диференціально-психологічні особливості особистості людини;

o характер і темперамент;

o переважні мотиви поведінки і т. ін.

Результати дослідження в галузі загальної психології- фундаментальна основа розвитку всіх галузей і розділів психологічної науки. Поняття загальної психології об'єднуються в три основні категорії:

o психічні процеси;

o психічні стани;

o психічні властивості чи особливості особистості.

До психічних процесів зазвичай відносять пізнавальні процеси:

o відчуття і сприйняття як відображення безпосередньо діючих на органи відчуття предметів, подразників;

o пам'ять як відновлювальне відображення дійсності;

o уяву і мислення як узагальнене й перероблене у свідомості людини відображення властивостей дійсності, які недоступні безпосередньому пізнанню;

o вольові процеси (спонукання потреб, виникнення мотивів чи спонукань діяти певним чином; винесення рішення і його виконання);

o емоційні процеси (виникнення почуттів, їх динаміка залежно від задоволення потреб і т. д. ); До психічних станів відносять:

o прояви почуттів (настрої, афекти);

o прояви уваги (зосередженість, розсіяність);

o прояви волі (впевненість, невпевненість);

o прояви мислення (сумніви і т. д. ).

До психічних властивостей, або властивостей особистості, відносять: якості розуму, мислення, стійкі особливості вольової сфери, що закріпилися в характері, темпераменті, здібностях; закорінені та щойно виниклі спонукання діяти певним чином, властивості почуттів (запальність, сентиментальність, соромливість) тощо.

Розділення всіх проявів психіки на вказані категорії досить умовне.

Поняття "психічний процес" підкреслює процесуальність, динаміку факту, що його встановлює психологія.

Поняття "психічний стан" характеризує статичний момент, відносну постійність психічного факту.

Поняття "психічна особливість", або "психічна властивість", ви ражає тривкість психологічного факту, його закріпленість і повторюваність у структурі особистості.

А втім, той самий психічний факт-афект, себто бурхливий і короткочасний емоційний спалах, з повним правом може бути схарактеризований як психічний процес (динаміка розвитку почуттів, стадії, що послідовно заступають одна одну), як психічний стан (позаяк є характеристикою психічної діяльності за певний період часу) і як прояв психічних особливостей людини (оскільки тут проявляються такі риси особистості, як збуджуваність, гнівливість, нестриманість).

Принципи побудови психологічних досліджень

1. Принцип об'єктивності вивчення психічних явищ вимагає, щоб будь-які психічні явища розглядалися в єдності з тими зовнішніми причинами і внутрішніми умовами, в яких вони виникають і проявляються.

Побудова психологічних досліджень відповідно до принципу об'єктивності означає практичну реалізацію одного з основних принципів психології - принципу детермінізму, тобто причинної обумовленості психічних явищ.

Принцип об'єктивності вимагає вивчати людину в процесі її діяльності в типових і нетипових умовах. Використані в дослідженні методи, а також позиція самого дослідника не повинні впливати на одержані результати. Доказом дотримання принципу об'єктивності є одержання однакових результатів не тільки за повторного дослідження, а й за використання різних методів різними дослідниками.

2. Вивчення психічних явищ вимагає, щоб виявлялись не тільки ті психічні якості людини, що вже склалися, а й ті нові особливості психіки, які щойно зароджуються.

3. Аналітико-синтетичне вивчення особистості. Аналітичне вивчення дозволяє пізнати елементи психіки в різних умовах життя і діяльності особистості, а синтетичне дає можливість виявляти взаємозв'язки усіх окремих проявів і знаходити те стійке (тривке), що характеризує людину в цілому.

Методи організації досліджень

Найчастіше використовують лонгітюдний і порівняльний методи.

Лонгітюдний (від лат. тривалість) метод характеризується тим, що протягом тривалого часу послідовно вивчаються ті самі досліджувані. При цьому можуть застосовуватися найрізноманітніші методи збору фактичного матеріалу, але вони скеровані на той самий об'єкт дослідження.

Деякі дослідження особливостей особистості тривали десятиліттями.

За порівняльного методу паралельно та одночасно вивчаються різні об'єкти дослідження, хоча при цьому визначаються єдиний предмет і загальне завдання дослідження. Це можуть бути дослідження особливостей психіки школярів різного віку (порівняльно-онтогенетичне дослідження), психіки здорових і психічно хворих досліджуваних (порівняльно-патологічне дослідження), вивчення досліджуваних, які знаходяться в різних соціальних чи педагогічних умовах (порівняльно-соціальне, порівняльно-педагогічне дослідження).

Метоли збирання фактичного матеріалу

Найширше застосовуються такі методи:

o спостереження;

o експеримент;

o бесіда;

o вивчення продуктів діяльності;

o анкета;

o тести.


1. Метод спостереження - це цілеспрямоване вивчення на основі сприйняття дій І вчинків особистості в різних природних ситуаціях.

Перша вимога до спостерігача - збереження природності психічних проявів.

Друга вимога - спостереження завжди має бути цілеспрямованим, тобто слід чітко визначити цілі й задачі, що їх належить вирішити у процесі дослідження.

Третя вимога до методу спостереження - фіксація його результатів.

Недолік методу: спостерігач (експериментатор) знаходиться в пасивній позиції: він змушений очікувати, коли настануть психічні явища, які його цікавлять.

2. Метод експерименту. Основним методом психології, як і інших наук, є експеримент - метод збирання фактів у спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв досліджуваних психічних явищ.

Є два види психологічного експерименту: лабораторний і природний.

Лабораторний експеримент може здійснюватись як із використанням апаратури, так і без неї, але із застосуванням спеціально розроблених експериментальних матеріалів. Він часто скеровується на вивчення цілісної діяльності людини. У спеціальних умовах може вивчатися взаємодія різних компонентів (моторних, перцептивних, мнемонічних, інтелектуальних, вольових, характерологічних) у процесі психічної діяльності людини.

Саме так будується дослідження складної діяльності оператора в інженерній психології, комплексно вивчаються психічні можливості космонавтів, досліджується поведінка людей у різноманітних стресових ситуаціях.

У природному експерименті, на відміну від лабораторного, зберігається зміст звичайної діяльності людини, але створюються умови, за яких обов'язкові) викликається (провокується) досліджуване психічне явище. Так, розвиток природного експерименту в царині педагогічної психології привів до створення психолого-педагогічного експерименту. Суть Його полягає в тому, що вивчення школяра ведеться безпосередньо в процесі реального навчання і виховання, але з обов'язковим активним формуванням тих психічних особливостей, що вибираються як предмет навчання.

Лабораторний і природний експерименти можуть бути констатуючими, скерованими на виявлення рівня тих чи інших особливостей психічного розвитку безпосередньо до моменту проведення дослідження, і формуючими, скерованими на вивчення психічного явища безпосередньо в процесі активного формування тих чи інших психічних особливостей.

3. Метод бесіди - це збирання фактів про психічні явища у процесі особистого спілкування за спеціально складеною програмою.

Плануючи бесіду, необхідно мати на увазі, що дані про явище, яке нас цікавить, може бути одержане у вигляді відповідей па прямо поставлені запитання (що знає досліджуваний про той чи інший об'єкт, яке ставлення до нього, яке коло інтересів тощо), так і побічним способом (обговорення прочитаної книги і т. ін. ). Цей метод використовується для отримання додаткових даних про учня.

4. Метод вивчення продуктів діяльності є збиранням фактів в процесі аналізу матеріалізованих результатів психічної діяльності. Це можуть бути продукти трудоваї (виготовлені токарем деталі, проект інженера, картина художника тощо); навчальної (написаний твір, розв'язана задача, виконане креслення); ігрової (споруджений із кубиків "будинок", зроблена з піску "фортеця" і под. ) діяльності.

 

За продуктом діяльності відтворюється процес виготовлення, при цьому відображається (проектується) ставлення людини до самої діяльності, навколишнього світу, природи, виявляється рівень розвитку розумових, сенсорних, моторних навичок.



Вимоги до методу:

o типовість (характерність) самої діяльності;

o типовість умов діяльності;

o аналіз різних продуктів діяльності.

Цінність методу полягає в тому, що можна час від часу повертатися до аналізу матеріалізованих продуктів діяльності.

Недолік: не всі психічні якості можна розкрити в продуктах діяльності.

Тому метод вживається як допоміжний.

5. Метод анкети полягає у збиранні фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально складеною програмою.

У складанні анкети велике значення має чіткість змісту запитань і чіткість їх формулювання. Анкети поділяються на два види; закриті й відкриті.

У відкритих анкетах досліджувані повинні самі сформулювати відповіді на поставлені запитання;

у закритих їм пропонується вибрати одну із запропонованих відповідей.

Перевага відкритої анкети полягає в можливості отримати повніші дані про досліджуваних. Недолік - в тяжкості опрацювання через різноманітність відповідей. Закриті анкети є легкими для опрацювання, але їхні дані (відповіді) не виходять за задані наперед формулювання.

Позитивність методу анкет полягає в тому, що отримується велика кількість матеріалу, достовірність якого визначається "законом великих чисел". Недолік: відповіді не завжди є адекватними реальній поведінці досліджуваних.

6. Метод тестів. Вони призначені для того, щоб установити наявність чи відсутність уже відомих психологічних особливостей у тих чи інших досліджуваних.

Тести мають відповідати таким вимогам:

1. Це стандартизовані випробування. Стандартизація досягається за рахунок того, що тестом те чи інше дослідження стає після багаторазової його перевірки на великій кількості досліджуваних.

2. Кожен тест повинен давати всім досліджуваним однакові можливості для проявлення наявних у них психологічних особливостей.

Виконання цієї вимоги досягається за рахунок того, що в кожнім тесті вміщено різні за змістом і формою подачі завдання, завдяки чому в одних досліджуваних з'являються можливості виконати одні завдання, а в інших - інші.

3. Інтерпретація результатів виконання тесту.

Тести - це найчастіше разові випробування, вони дозволяють зробити зріз, зафіксувати те, що є на даний момент.

Тому не можна на основі результатів тесту будувати прогнози, передбачати можливості чи міру успішності подальшого психічного розвитку.

 

 



 

 

 



Психологічні знання в античності

Перші уявлення про психіку були пов’язані з анімізмом (від

латинського “аніма” світі, є душа. Душа розумілася як незалежна від

тіла суть, що керує всіма живими і неживими предметами.

Згідно з давньогрецьким філософом Платоном (427-347 рр. до

н.е.), душа людини існує раніше, ніж вона вступає в з’єднання з тілом.

Вона є образом і закінченням світової душі. Душевні явища

поділяються Платоном на розум, мужність (в сучасному розумінні –

воля) і жадання (мотивація). Розум розміщується в голові, мужність –

у грудях, жадання – в черевній порожнині. Гармонічна єдність

розумного початку, благородних прагнень і жадань додає цілісності

душевному життю людини. Платон дає такий перелік почуттів: гнів,

страх, бажання, смуток, любов, ревнощі, заздрість.

Вершиною античної психології є вчення про душу Аристотеля

(384-322 рр.). Душа, за Аристотелем, безтілесна, вона є формою

живого тіла, причиною і метою всіх його життєвих функцій. Рушійною

силою поведінки людини є прагнення (внутрішня активність

організму), що пов’язане з почуттям задоволення або незадоволення.

Почуттєві сприйняття складають початок пізнання. Збереження і

відтворення відчуттів забезпечує пам’ять. Мислення характеризується

складанням загальних понять, думок і умовиводів. Особливою

формою інтелектуальної активності є нус (розум), що привноситься

ззовні у вигляді божественного розуму.

Психологія в середні віки

Під впливом атмосфери, характерної для середньовіччя

(посилення церковного впливу на всі сторони життя суспільства,

включаючи і науку), анімістичне трактування душі Платоном і

Аристотелем пов’язується середньовічними авторами з християнським

розумінням суті людини. Душа є божественним, надприродним

початком, і тому вивчення душевного життя повинне бути підлегле

завданням богослов’я. Людській думці може піддаватися лише

зовнішня сторона душі, яка звернена до матеріального світу.

Найбільші таїнства душі доступні лише в релігійному (містичному)

досвіді.


11

Проте у християнській аскетиці було осмислено багато сторін

душевного життя особистості, що шукає вищого значення й етичних

абсолютів.

У середні віки нагромаджується конкретний матеріал про

анатомо-фізіологічні особливості людського організму як однієї з

основ психіки. Особливо потрібно відмітити діяльність арабських

мислителів ІХ-ХІІ ст. Авіценни і Аверроеса. Німецькі схоласти

Р. Гокленіус і О. Кассман уперше ввели термін “психологія” (1590).

Умоглядна психологія XVII століття

З ХVII століття починається нова епоха в розвитку

психологічного знання. Вона характеризується спробами осмислити

душевний світ людини, переважно з загально філософських,

умоглядних позицій, без необхідної експериментальної бази. Р. Декарт

(1596-1650) доходить висновку про найповнішу відмінність, існуючу

між душею людини і її тілом: “Тіло за своєю природою завжди ділиме,

тоді як дух неподільний”. Однак душа здатна робити в тілі рухи. Це

суперечливе дуалістичне вчення породило проблему, названу

психофізичною: як пов’язані між собою тілесні (фізіологічні) і

психічні (душевні) процеси в людині? Декарт заклав основи

детерміністичної (причинної) концепції поведінки з її центральною

ідеєю рефлексу як закономірної рухової відповіді організму на

зовнішнє фізичне подразнення. Він був фундатором інтроспективної

психології, витлумачивши свідомість як безпосереднє знання суб’єкта

про те, що відбувається в ньому, коли він мислить.

Спробу знову з’єднати тіло і душу людини, які були розділені

вченням Декарта, зробив голландський філософ Спіноза (1632-1677).

Немає особливого духовного початку, він завжди є одним з виявів

протяжної субстанції (матерії). Душа і тіло визначаються одними і

тими ж матеріальними причинами. Спіноза вважав, що такий підхід

дає можливість розглядати явища психіки з такою ж точністю й

об’єктивністю, як розглядаються лінії і поверхні в геометрії.

Німецький філософ Г. Лейбніц (1646-1716), відкинувши

встановлену Декартом рівність психіки і свідомості, ввів поняття про

несвідому психіку. У душі людини безперервно йде прихована робота

психічних сил незліченних “малих перцепцій” (сприйняття). З них

Розділ 1. Психологія як наука

12 Загальна психологія

виникають свідомі бажання і пристрасті. Лейбніц намагався пояснити

зв’язок між психічним і фізичним (фізіологічним) в людині не як

взаємодію, а як відповідність у вигляді створеної завдяки

божественній мудрості “передумовленої гармонії”.

Зародження емпіричної психології XVIII століття

Термін “емпірична психологія” введений німецьким філософом

XVIII століття X. Вольфом для позначення напряму в психологічній

науці, основний принцип якого полягає у спостереженні за

конкретними психічними явищами, їх класифікації і встановленні

закономірного зв’язку між ними, що перевіряється на досвіді. Цей

принцип став основою вчення родоначальника емпіричної психології

англійського філософа Дж. Локка (1632-1704). Душу людини Локк

розглядає як пасивну, але здібну до сприйняття середовища,

порівнюючи її з чистою дошкою, на якій нічого не написано. Під

впливом почуттєвих вражень душу людини, коли вона прокидається,

наповнюють прості ідеї, починається мислення, тобто утворюються

складні ідеї. У мову психології Локк ввів поняття асоціації – зв’язку

між психічними явищами, за яким актуалізація одного з них спричиняє

появу іншого.

Фундатором асоціативної психології в XVIII столітті став

англійський лікар і священик Д. Гартлі (1705-1757). За Гартлі,

психічний світ людини складається поступово внаслідок ускладнення

“первинних елементів” (почуттів) за допомогою їх асоціації.

Подальший розвиток асоціанізму пов’язаний з іменами Дж.Ст. Мілля і

Г. Спенсера.

Психологія XIX століття як самостійна наука

Виділення психології в самостійну науку сталося в 60-х роках

XIX ст. Воно було пов’язане зі створенням спеціальних науково-

дослідницьких установ – психологічних лабораторій та інститутів,

кафедр у вищих навчальних закладах, а також з введенням

експерименту для вивчення психічних явищ. Першим варіантом

експериментальної психології як самостійної наукової дисципліни

стала фізіологічна психологія німецького вченого В. Вундта (1832-

1920), творця першої у світі психологічної лабораторії. В області

13

свідомості, вважав він, діє особлива психічна причинність, що підлягає



науковому об’єктивному дослідженню.

Послідовник Вундта Е. Тітченер (1867-1927), американський

психолог, був фундатором і лідером структурної психології. У її основі

лежить ідея елементів свідомості (відчуттів, образів, почуттів) і

структурних відносин. Структура, за Тітченером, є інтроспекцією –

спостереженням суб’єкта за актами власної свідомості.

Виникнення вітчизняної наукової психології

Основоположником вітчизняної наукової психології вважається

І.М. Сєченов (1829-1905). У його книзі “Рефлекси головного

мозку” (1863) основні психологічні процеси отримують фізіологічне

трактування. Їх схема така ж, як і у рефлексів: вони беруть початок у

зовнішньому впливі, продовжуються центральною нервовою

діяльністю і закінчуються діяльністю у відповідь – рухом, вчинком,

мовою. Таким трактуванням Сєченов зробив спробу “вирвати”

психологію з кола внутрішнього світу людини. Однак при цьому була

недооцінена специфіка психічної реальності в порівнянні з

фізіологічною її основою, не врахована роль культурно-історичних

чинників у становленні і розвитку психіки людини.

Важливе місце в історії вітчизняної психології належить

Г.І. Челпанову (1862-1936). Його головна заслуга полягає у створенні в

Росії психологічного інституту (1912). Експериментальний напрям у

психології з використанням об’єктивних методів дослідження

розвивав В.М. Бехтерев (1857-1927). Зусилля І.П. Павлова (1849-1936)

були спрямовані на вивчення умовно-рефлекторних зв’язків у

діяльності організму. Його роботи плідно вплинули на розуміння

фізіологічних основ психічної діяльності, однак власної психологічної

концепції І.П. Павлов не створив.

 

 



Психика человека

16 мая 2011 г.

15:33

 

Психіка складна і різноманітна  по своїх проявах. Зазвичай виділяють три великі групи психічних явищ:



1) психічні процеси;

2) психічні стани;

3) психічних властивості.

Психічні процеси. Психічні процеси - динамічне віддзеркалення дійсності в різних формах психічних явищ. Психічний процес - це течія психічного явища, що має початок, розвиток і кінець, що проявляються у вигляді реакції. При цьому треба мати на увазі, що кінець психічного процесу тісно пов'язаний з початком нового процесу. Звідси безперервність психічної діяльності в стані пильнування людини.

Психічні процеси викликаються як зовнішніми діями, так і роздратуваннями нервової системи, що йдуть від внутрішнього середовища організму.

Усі психічні процеси підрозділяються на:

- - - пізнавальні - до них відносяться відчуття і сприйняття, представлення і пам'ять, мислення і уява;

- - - емоційні - активні і пасивні переживання;

- - - вольові - рішення, виконання, вольове посилення і т. д.

Психічні процеси забезпечують формування знань і первинну регуляцію поведінки і діяльності людини.

У складній психічній діяльності різні процеси пов'язані і складають єдиний потік свідомості, що забезпечує адекватне віддзеркалення дійсності і здійснення різних видів діяльності. Психічні процеси протікають з різною швидкістю і інтенсивністю залежно від особливостей зовнішніх дій і станів особи.



Психічні стани. Ця категорія введена Н.Д. Левитовым. Під психічним станом слід розуміти різного виду інтегроване віддзеркалення суб'єктом внутрішніх або зовнішніх стимулів без їх виразного усвідомлення.

Кожна людина щодня випробовує різні психічні стани. Вони тісно пов'язані з індивідуальними особливостями людини, визначають специфіку протікання психічних процесів, особливо у відповідальних і екстремальних ситуаціях. При одному психічному стані розумова або фізична робота протікає легко і продуктивно, при іншому - важко і неефективно.

Психічні стани мають рефлекторну природу: вони виникають під впливом обстановки, фізіологічних чинників, ходу роботи, часу і словесних дій #00.

До психічних станів відносяться прояву почуттів #00, уваги #01, волі #02, мислення #03 і так далі

Цікаві дослідження є про особливий, творчий стан особи, який називають натхненням.

Психічні властивості. Вищими і стійкішими регулювальниками психічної діяльності є властивості особи.

Під психічними властивостями людини слід розуміти стійкі утворення, що забезпечують певний якісно-кількісний рівень діяльності і поведінки, типовий для цієї людини.

Кожна психічна властивість формується поступово в процесі віддзеркалення і закріплюється в практиці: Воно, отже, є результатом відбивної і практичної діяльності.

Властивості особи різноманітні, і їх треба класифікувати відповідно до угрупування психічних процесів, на основі яких вони формуються. Звідси можна виділити властивості інтелектуальної діяльності людини. Для прикладу приведемо деякі інтелектуальні властивості - спостережливість, гнучкість розуму, вольові - рішучість, наполегливість, емоційні - чуйність, ніжність, пристрасність, ефективність і тому подібне

Психічні властивості не співіснують разом, вони синтезуються і утворюють складні структурні утворення особи, до яких необхідно віднести, :

1) життєву позицію особи;

2) темперамент;

3) здібності;

4) характер як систему стосунків і способів поведінки.

Рядом авторів виділяється така група психічних явищ як психічні утворення, що включає знання, навички, уміння і переконання.

Таким чином, підводячи підсумок вище сказаному, можна відмітити, що розвиток психіки у філогенезі - якісні зміни психіки, що відбуваються у рамках еволюційного розвитку живих істот, обумовлені ускладненням їх взаємодії з довкіллям.

Сама психіка як здатність відчуття виникла з тієї, що дратує живих істот і розвивалася у зв'язку з освітою і розвитком їх нервової системи.

У своїй еволюції психіка пройшла ряд стадій : від сенсорної до перцептивної і далі до інтелектуальної форми свідомості.

Психологія вивчає психічні процеси і стани, а також психічні властивості і утворення особи як біосоціального явища і як свідомого суб'єкта громадського розвитку. Психічні стани є цілісною характеристикою психіки за досить короткий проміжок часу. Психічні стани характеризуються певними варіантами #00 психічних процесів. Особливості прояву психічних станів залежать від психічних властивостей і утворень особи.

 

Источник <http://ekomedtd.com.ua/vvedennya-v-zagalnu-psixologyu/item/struktura-psih%D1%96ki-lyudini.html>



 

 

 



3. ПОНЯТТЯ ПСИХІКИ

16 мая 2011 г.

15:35

 

ПИТАННЯ 3. ПОНЯТТЯ ПСИХІКИ



 

Психіка - це властивість високоорганізованої матерії, що заключається в здатності відображати своїми якостями оточуючий об’єктивний світ в його зв’язках та стосунках.

Психіка - це суб’єктивний образ реального світу.

Психіку не можна просто звести до нервової системи. Нервова система є лише одним із органів психіки. Психіку також не можна зрозуміти через дослідження лише нервової системи.

Існує декілька теорій взаємозв’язку психічних та фізіологічних процесів:

1 теорія психофізіологічного паралелізму. Згідно цій теорії психічне і фізіологічне складає ряд явищ, які відповідають один одному, проте ніяк не впливають один на одного;

2 теорія механічної тотожності. Стверджують, що психічні процеси по суті є фізіологічні процеси, тобто мозок виділяє психіку, думку, подібно тому як печінка виділяє жовч. Ця теорія не бачить якісних відмінностей між психікою і нервовими процесами. В цьому її недолік:

3 теорія єдності. Стверджує, що психічні і фізіологічні процеси якісно відмінні, хоч і виникають одночасно.

 

Источник <http://dnevnik.bigmir.net/article/873483/>



 

 

 



Каталог: images -> attach
attach -> Наркотики и дети. Часть 1
attach -> Вопросы к монографии Э. Эриксона «Детство и общество»
attach -> 1. Общие представления о предмете современной ψ
attach -> Психология больных с разными соматическими заболеваниями. Психология больных кожными заболеваниями
attach -> Методическая разработка по курсу: «этническая психология»
attach -> Канигін Ю. М. К19 Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства: Роман-есе. 5-те вид., допов
attach -> Мужчины и женщины
attach -> 1. Психосоматические и соматопсихические отношения как предмет клинической психологии
attach -> Международная педагогическая академия С. В. Березин, К. С. Лисецкий, Е. А. Назаров психология наркотической зависимости и созависимости (монография)
attach -> Свойства ощущений: 1) адаптация 2) контраст 3) пороги ощущений (нижний, верхний разностный) 4) сенсабилизация 5)последовательные образ Виды ощущений: 1) экстрорецептивные ощущения


Поделитесь с Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница