Предмет психологiї, її завдання, методи, основнi iсторичнi етапи розвитку психологiчної науки


Індивідуальні особливості пам'яті



страница3/12
Дата12.05.2016
Размер0.96 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Індивідуальні особливості пам'яті

  • Кожна особистість має індивідуальні відмінності пам'яті, які виявляються в різних сферах її мнемічної діяльності.

  • У процесах пам'яті індивідуальні відмінності виявляються в швидкості, точності, міцності запам 'ятовування та готовності до відтворення.

  • Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, потрібних людині для запам'ятовування нового матеріалу.

  • Точність запам'ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося, та кількістю допущених помилок.

  • Міцність запам'ятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування).

  • Готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати потрібні їй відомості.

  • Індивідуальні відмінності пам'яті можуть бути зумовлені типом вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків пов'язана з силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам'ятовування.

  • При сильному, але не досить рухливому гальмуванні диференціація вражень відбувається повільно, що може позначатися на точності запам'ятовування. Якщо в людини сформовані раціональні способи мнемічної діяльності, вироблені відповідні звички - акуратність, точність, відповідальність, - то негативні прояви, зумовлені типологічними особливостями нервової системи, можуть коригуватися.

  • Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються і в тому, який матеріал краще запам'ятовується - образний, словесний чи в однаковій мірі продуктивно той і той.

  • У зв'язку з цим у психології розрізняють наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний, або проміжний, типи пам'яті. Ці типи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, але головним чином - умовами життя та вимогами професійної діяльності.

  • Так, наочно-образний тип пам'яті частіше зустрічається у художників, письменників, музикантів, словесно-абстрактний-- у вчених, філософів. Змішаний тип пам'яті має місце в людей, у діяльності яких не спостерігаються помітні переваги наочно-образного або словесно-абстрактного типу.

  • Враховувати індивідуальні відмінності пам'яті важливо в навчальній роботі, щоб максимально продуктивно використовувати потенційні можливості кожного учня та всебічно розвивати його пам'ять.

  • Формалізована структура змісту теми

  • Пізнавальна функція пам'яті: нагромадження життєвого досвіду.

  • Фізіологічний механізм: здатність відображати і зберігати враження від впливів довкілля. 

 



 

 



 

Источник <http://pidruchniki.com.ua/11200611/psihologiya/individualni_osoblivosti_pamyati>

 

 

 



Мислення

16 мая 2011 г.

22:16

 

Мислення



Мислення.

План.


1. Загальна характеристика мислення.

2. Особливості вивчення мислення в психології.

3. Операції мислення.

4. Детермінація мислення.

5. Основний механізм мислення.

6. Види мислення.

« 1 »

Пізнання починається із відчуття і сприймання. Інформація, сприйнята за допомогою органів чуттів, узагальнюється, осмислю-ється, тобто є матеріалом мислительної діяльності. Мислення через відчуття і сприймання пов’язане з зовнішнім світом. У ході мислення здійснюється більш глибоке пізнання світу, людина виходить за межі чуттєвого пізнання і починає пізнавати такі предмети і явища, які безпосередньо не сприймаються (передбачення хімічних елементів Мендєлєєвим, вивчення елементарних часток за їх слідами). Тому у пізнанні виділяються чуттєві і раціональні компоненти, які нероз-ривно пов’язані, переходять один в один.



Мислення – це процес пізнавальної діяльності людини, що ха-рактеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дій-сності (побачити картину, а потом обдумувати її). 

Зв’язок з мовленням. Людське мислення неможливе без мов-лення. Примітивне мислення тварин стосується лише предметів, які в даний момент їх оточують. Слово допомагає абстрагуватись від наявної ситуації, зобразити її за допомогою мовних засобів. Цим людина вивільняється від залежності від наявної ситуації. 

Думка формулюється і формується в мовленні. Слово допома-гає зафіксувати думку, що дозволяє до неї повернутись, удосконали-ти її. Особливі можливості в цьому плані дає мисленню мовлення (слово). За допомогою слова найточніше передається інформація від людини до людини. Мислення має соціальну природу. Людина не народжується з готовою здатністю до мислення, а оволодіває спосо-бами і засобами мислення, знаннями, мовою в тому вигляді, в якому вони існують на сучасному йому етапі історії.

« 2 »


Мислення вивчається багатьма науками: 1) в філософії термін мислення використовується як синонім свідомості, психіки. Розглядається історичний розвиток мислення людства в цілому; 2) логіка вивчає основні форми мислення: поняття, судження, умовиводи, які виступають результатами, продуктами мислення. А психологію цікавить, насамперед, процес мислення, причини, що призводять до тих чи інших результатів. За результатами можуть приховуватись різні шляхи, які до них ведуть (один учень засвоє на уроці, а другому ще потрібно працювати вдома). Психологія вивчає види мислення, його розгортання у часі.

« 3 »


В процесі мислення виділяють такі основні операції: аналіз, синтез, узагальнення. Аналіз – це виділення в об’єктах елементів, властивостей, зв’язків, поділ предмету на частини (розбирати механізм). 

Поєднання окремих елементів цілого називають – синтезом. Відбувається співвіднесення окремих елементів, виділених аналізом. В результаті між ними розкриваються зв’язки, що дозволяє зрозуміти предмет як цілісний.

Аналіз і синтез єдині. Порівняння починається із співставлення предметів (синтез), в ході якого виділяється відмінне і спільне (ана-ліз). Виділення спільного веде до узагальнення. Загальні ознаки мо-жуть бути зовнішніми або суттєвими. Правильні висновки можна робити тільки на основі суттєвих узагальнень (кит – не риба, а сса-вець).

« 4 »


Детермінація – це те, що зумовлює процес мислення і спонукає людину включитись у пізнавальну діяльність, почати міркувати.

Мотивація мислення. Мотиви бувають двох типів: 1) специфіч-но-пізнавальні: прояви пізнавальних потреб (інтерес, допитливість). Смисл мислення виступає в самому його процесі; 2) неспецифічні – мислення спрямоване на результат (вимоги дорослих, престиж).

Проте у ході мислення виникають і власне пізнавальні мотиви (інтерес виникає у процесі розв’язання задачі). Мислення виникає за умови, коли нові цілі недосяжні відомими способами і потрібно їх знайти. Такі ситуації – проблемні. Проблемна ситуація переходить у задачу (проблему). Це різні поняття. Проблемна ситуація – це неви-разне враження “щось не так”, що спонукає до аналізу обставин. В результаті формулюється задача. В ній відоме і невідоме відокрем-лено та сформульовано питання, тобто є всі структурні компоненти задачі.

Початкове формулювання задачі лише приблизно визначає шу-кане. В ході розв’язування воно стає більш чітким і в результаті пов-ністю розкривається. Вихідні умови задачі визначають лише перші кроки в розв’язуванні, а не його в цілому. Кожна дія задачі визнача-ється попередньою, і сама визначає наступну. Таким чином, процес розв’язування задачі сам себе визначає, тобто детермінує. Іноді про-цес розв’язання виявляється для людини непоміченим, а знаходжен-ня рішення сприймається як раптове (інсайт). Психологію цікавить саме те, що призводить до такого результату. Умови виникнення ін-сайту.

Спосіб розв’язання задачі будується на передбаченні шуканого. На роль передбачення в ході розв’язання задач існують різні точки зору: 1) недооцінка можна передбачити лише безпосередню наступ-ну стадію розв’язання, а не кінцевий результат; 2) перебільшення, переоцінка – людина точно і одразу передбачає результат. Сам про-цес розв’язання полягає в знаходженні правильної здогадки; 3) запе-речення передбачення, рішення здійснюється як вибір правильного способу із всієї сукупності можливих.

« 5 »


В процесі мислення об’єкт включається у різноманітні зв’язки, і таким чином виявляється система його властивостей (пряма може бути бісектрисою, дотичною, січною, медіаною, паралельною, перпендикулярною в залежності від того, з якими іншими геометричними поняттями вона пов’язана).

Виділення (аналіз) нових властивостей, об’єктів здійснюється через співвіднесення (синтез) об’єкту з іншими предметами. Цей ме-ханізм називається “аналіз через синтез”. 

Етапи розв’язання задачі: 1) виникнення проблеми з проблем-ної ситуації; 2) побудова гіпотез; 3) перевірка гіпотез; 4) формулю-вання результату.

Способи розв’язання задач: а) спроб і помилок; б) використан-ня відомого алгоритму; в) цілеспрямована трансформація умов; г) еврістичний (пошук способу розв’язання).

Мислення не обмежується розв’язанням задачі, а проявляється і в усвідомленні нових проблем і в постановці нових задач. Здатність до виявлення проблем свідчить про самостійність і оригінальність мислення.

« 6 »


Види мислення виділяють за різними критеріями: 1) генетич-ний, за послідовністю появи в філогенезі або онтогенезі: а) наочно-дійове: аналіз і синтез в процесі практичних дій з предметом (перед-дошкільний вік до 3-х років); б) наочно-образне: необов’язково нао-чно діяти з предметом, але необхідно його сприймати або уявляти (дошкільний вік до 7 років); в) абстрактне (виникає у школярів) – це мислення поняттями. 2) за типом розв’язуваних задач: а) теоретичне: знаходження закономірностей; б) практичне: розв’язання конкрет-них задач. 3) за характером узагальнень: а) теоретичне (узагальнення думок); б) практичне (ситуативні узагальнення). 4) за характером пе-ребігу: а) інтуїтивне (процес мало усвідомлений без виділення чітких етапів); б) аналітичне (добре усвідомлена послідовність етапів). 5) за переважаючими засобами мислення: а) аналітичне (краще розвинена здатність до поділу на складові частини); б) синтетичне (краще розвинена здатність до мислення про цілісний об’єкт).

 

Мислення (продовження).



План.

1. Вивчення результатів мислення в психології. Форми мислення: поняття, судження, умовиводи.

2. Процес розуміння.

3. Розумові дії та їх формування.

4. Індивідуально-психологічні особливості мислення.

« 1 »


Кожен мислительний процес має свої результати, які включаються в його подальший перебіг. Ці результати не виступають окремим предметом психологічних досліджень. Вони відіграють роль ланки між вивченням мислення у психології із вивченням його у логіці. В психологічному дослідженні результати мислення виступають як логічне завершення процесу, а не як готове утворення. 

Сам процес мислення розкривається через співвіднесення його продуктів на різних етапах. Вивчати думку як процес – це значить показати, як розгортання мислення приводить до кінцевих результатів: до понять, суджень, умовиводів.

Думка – це основна одиниця мислення. Процес становлення думки тісно пов’язаний із вираженням думки в мовленні. Думка і внутрішннє мовлення не тотожні. Може виражатись невербальними засобами (абстрактні думки). Думка не складається із слів. Те, що в думці існує одночасно, те у мовленні розгортається послідовно. Ду-мка – це загальна схема змісту, який має бути виражений у вислов-леннях. Думка кодується в мовленні і завдяки цьому стає зрозумілою для інших. Думка з’являється не із іншої думки, а із сфери мотивів (співвідношення чуттєвого і раціонального етапів пізнання). Думка існує у формі понять, суджень, умовиводів. Поняття – це думка, у якій відображаються загальні, суттєві та одиничні ознаки предметів (прикладом є поняття трикутника).

Судження – це відображення зв’язків між предметами, або їх властивостями. Судження фіксує зв’язок між поняттями. Судження – це вираз, про який ми можемо сказати істинне воно чи хибне. Через співставлення двох суджень можемо прийти до третього, яке не пот-ребує досвідної перевірки. Наприклад: 1) усі риби дихають зябрами; 2) короп – риба; 3) короп дихає зябрами. Завдяки умовиводам люди-на пізнає дійсність теоретично, опосередковано. Умовивід – це зв’язок між думками, в результаті якого із кількох відомих суджень ми отримуємо нове судження.

« 2 »

Мислення породжується потребою зрозуміти проблемну ситуацію. Зрозуміти – це значить пізнати суттєве в об’єкті, розкрити його зв’язки з іншими. Таким чином, розуміння є мислительним процесом, спрямованим на пізнання безпосередньо не сприйманих зв’язків і відповідних об’єктів.



« 3 »

Розумові дії – це система інтелектуальних операцій людини, спрямованих на виявлення ознак предметів, які не даються в перцеп-тивному плані. Розумові дії побудовані на використанні певних пі-знавальних знарядь, набутих протягом суспільного развитку. Ми по-думки, за допомогою мови, перетворюємо об’єкт, не змінюючи його практично, не вступаючи в контакт з фізичним об’єктом. Розумові дії спрямовані на об’єкти, відображені в образах, уявленнях, понят-тях. Виникають з практичних (фізичних) дій з об’єктами. 

Концепція поетапного формування розумових дій разроблена вітчизняним психологом П.Я.Гальперіним (1902-1988). Вона грун-тується на ряді припущень: 1) перед виконанням нової дії необхідна активна орієнтація суб’єкта в умовах дії; 2) побудова дії відбувається за допомогою таких знарядь психічної діяльності, як еталони, знаки, мірки; 3) сприймання та мислення є інтеріоризованими зовнішніми предметними діями. В контексті даної теорії описано чотири групи умов, необхідних для набуття нових мислительних дій: наявність мотивації, виконання дій в зовнішній формі без помилок, набуття діями властивостей узагальненості, перехід дії в розумовий план. При реалізації вимог даної теорії в навчальному процесі регламен-туються наступні етапи: спочатку учню пояснюється орієнтувальна основа дії, яка постає у вигляді схеми на картці; на основі цієї схеми починається виконання розв’язку відповідної системи задачі. При цьому дія спочатку відбувається та опрацьовується в зовнішньому мовленні, потім переходить у внутрішнє мовлення, стає непомітною зовні.

« 4 »


Індивідуально типологічні особливості мислення існують у трьох варіантах: 1) індивідуальний стиль мислительної діяльності; 2) спрямованість мислительної діяльності; 3) особистісна своєрідність. Причини відмінностей: а) фізіологічні (властивості ВНД); б) соціальні фактори. Серед особистісних факторів виділяють такі: 1) стать (жінки більш обережні у рішеннях); 2) самооцінка (при завищеній – переважають імпульсивні, погано продумані рішення, заниженій – переважають обережні, невпевнені); 3) освіта: найбільше врівноважених продуманих рішень у людей з вищою освітою; 4) співвідношення І-ї та ІІ-ї сигнальної системи (художники, теоретики, мислителі); 5) інтра- або екстраверт; 6) когнітивний стиль: здатність до переключення (вміння стати на нову точку зору, відмовитись від попередньої думки); різноманітність аспектів, багатство нюансів явища, яке вивчається.

 

Источник <http://myrefs.org.ua/index.php?view=article&id=96&titles=%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96%20%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D0%BC%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F>



 

 

 



Поняття «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність» та співвідношення між ними

16 мая 2011 г.

22:17

Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і в повсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. У психології ці поняття розрізняються. Вихіднім є поняття «людина». Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».



Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.

При цьому виникає питання: якщо особистість є ознакою індивіда, то чи будь-який індивід має цю ознаку? Річ у тім, що особистість - це ознака свідомого індивіда, який займає певну позицію у суспільстві і виконує певні соціальні ролі. Індивід, який народжений з глибокими відхиленнями у психіці, або той, що виріс поза людським оточенням, не зможе стати особистістю. Але це дуже рідкісні випадки. Набагато частіше трапляються, випадки, коли в людини недостатньо чітко сформована позиція особистості - стала система її ставлень до тих чи інших характеристик дійсності, яка виявляється у певній поведінці й вчинках.

Неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей складають індивідуальністьлюдини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших - малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов'язане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру. Цим пояснюється необхідність детального вивчення індивідуальних якостей особистості в педагогіці, управлінні та інших галузях.

Багатство індивіда як особистості зумовлене сукупністю її зв'язків з іншими членами суспільства, її активною життєвою позицією. Особистість у суспільстві перебуває під постійним впливом багатьох факторів: економічних, політичних, культурних, національних тощо. При цьому вона водночас виступає як об'єкт і як суб'єкт суспільних відносин. Наприклад, у сфері економічних, трудових відносин, що склалися в процесі виробництва продукції, особистість може проявити себе пасивним виконавцем або ініціативним і самостійним працівником, орієнтованим на творче вирішення виробничих і управлінських завдань.

На активність життєвої позиції людини впливають політичні відносини: наскільки вільно вона може реалізувати свої політичні права, брати участь у виборчих кампаніях, відкрито обговорювати проблеми суспільного життя.

За впливом на процес суспільного розвитку особистість політичного або іншого суспільного діяча може бути історично прогресивною, тобто сприяти позитивним перетворенням у суспільстві, або історично регресивною, тобто стримувати природний розвиток суспільства.

Особистість перебуває також під впливом культурних відносин. Переважаючі в суспільстві культурні норми та цінності через систему установ освіти і засоби масової інформації впливають на формування психіки особистості, її світогляду та соціальних установок. При цьому особистість у своїй практичній діяльності може або спиратися тільки на систему сталих норм та цінностей або послідовно провадити в життя нові прогресивні ідеї.

На психіку особистості впливає і психологія тієї соціальної групи, до якої вона належить: сім'я, навчальний або виробничий колектив тощо. Позитивний або негативний досвід, взаємовідносини з іншими членами соціальної групи формують відповідну систему внутрішніх установок особистості: щодо суспільства, праці, людей, власних якостей. Водночас, особистість, як свідомий індивід, вибирає при цьому той чи інший спосіб життя.

 

Источник <http://ebk.net.ua/Book/psychology/vinoslavska_psihologiya/part4/4101.htm>



 

 

 



Взаємозв'язок біологічного та соціального в особистості

16 мая 2011 г.



22:18

 

 



  • Проблема співвідношення біологічного і соціального в особистості — одна з центральних проблем сучасної психології. В історії розвитку психології як науки розглядалися практично всі можливі зв'язки між поняттями „психічне", „соціальне" і „біологічне" . Психічний розвиток трактувався і як повністю спонтанний процес, який не залежить ні від біологічного, ні від соціального; і як похідний тільки від біологічного чи тільки соціального розвитку; і як результат їх паралельної дії на індивіда тощо. Можна виокремити кілька груп концепцій, які по-різному розглядають співвідношення соціального, психічного і біологічного.

  • У концепціях, у яких доводиться спонтанність психічною розвитку, психічне розглядається як явище, повністю підпорядковане своїм внутрішнім законам, жодним чином не пов'язане ні з біологічним, ні з соціальним. Людський організм є лише тією оболонкою, яка містить психічну діяльність. Такі погляди найчастіше зустрічаються в тих авторів, які доводять божественне походження психічних явищ.

  • Біологізаторські концепції розглядають психічне як лінійну функцію розвитку організму, як те, що слідує за цим розвитком. Усі особливості психічних процесів, станів і властивостей людини визначаються особливостями біологічної структури, а їх розвиток підпорядковується виключно біологічним законам. Нерідко при цьому використовуються закони, відкриті при вивченні тварин, які не враховують специфіки розвитку людського організму. У цих концепціях часто використовують основний біогенетичний закон — закон рекапітуляції для пояснення психічного розвитку. Згідно з цим законом, у розвитку індивіда відтворюється в головних рисах еволюція виду, до якого цей індивід належить. Крайнім виявом даної позиції є твердження про те, що психічне як самостійне явище в природі не існує, оскільки всі психічні явища можна описати і пояснити за допомогою біологічних (фізіологічних) понять. Слід зазначити, що така точка зору досить поширена серед фізіологів, і її дотримувався і І.П.Павлов.

  • На ідеї рекапітуляції ґрунтуються і соціологізаторські концепції. У рамках цих концепцій стверджується, що психічний розвиток індивіда є скороченим відтворенням основних ступенів процесів історичного розвитку суспільства, насамперед розвитку його духовного життя, культури. Сутність подібних концепцій можна знайти у В.Штерна. На його думку, принцип рекапітуляції охоплює й еволюцію психіки тварин, й історію духовного розвитку суспільства. Він писав: „Людський індивід у перші місяці періоду немовляти з переважанням нижчих почуттів, з неосмисленим рефлекторним та імпульсивним існуванням знаходиться на стадії ссавця; у другому півріччі, розвинувши діяльність хапання і різнобічного наслідування, він досягає розвитку вищого ссавця — мавпи, і на другому році, оволодівши вертикальною ходою і мовою, — елементарного людського стану. У перші п'ять років гри і казок він стоїть на ступені первісних народів. Потім іде вступ до школи, більш напружене впровадження в соціальне ціле з певними обов'язками — онтогенетична паралель вступу людини в культуру з її державними та економічними організаціями. У перші шкільні роки простий зміст античності і старозаповітного світу найбільш адекватний дитячому духу, середні роки носять риси фанатизму християнської культури, і тільки в періоді зрілості досягається духовна диференціація, яка відповідає стану культури нового часу".

  • Безумовно, людина народжується як представник певного біологічного виду. Водночас людина після народження виявляється в певному соціальному оточенні і тому розвивається не тільки як біологічний об'єкт, але й як представник певного суспільства. Ці дві тенденції відображаються в закономірностях розвитку людини, знаходяться в постійному взаємозв'язку.

  • Результати численних досліджень свідчать про те, що вихідною передумовою психічного розвитку індивіда є його біологічний розвиток. Індивід народжується з певним набором біологічних властивостей і фізіологічних механізмів, які виступають підґрунтям його психічного розвитку. Але ці передумови реалізуються лише в умовах людського суспільства.

  • Серед представників різних психологічних шкіл та між окремими дослідниками існують розбіжності в питанні співвідношення біологічного та соціального та ролі кожного з цих чинників, хоча ці погляди радше за все доповнюють один одного.

  • Відомий російський психолог Б.Ф. Ломов, досліджуючи проблеми формування особистості, намагався розкрити всю складність і неоднозначність співвідношення біологічного і соціального. Його погляди можна викласти в таких тезах.

  • По-перше, досліджуючи розвиток індивіда, не можна обмежитися лише аналізом окремих психічних функцій і станів. Усі психічні функції повинні розглядатися в контексті формування і розвитку особистості. Тому проблема співвідношення біологічного і соціального виступає переважно як проблема співвідношення організму і особистості.

  • По-друге, слід мати на увазі, що одне з цих понять сформувалося в рамках біологічних наук, а інше — у рамках соціальних наук. Однак і те, й інше одночасно відноситься до людини і як представника виду Homo sapiens, і як до члена суспільства. Разом з тим у кожному з них відображені різні системи властивостей людини: у понятті організм — структура людського індивіда як біологічної системи, а в понятті особистість — включеність людини в життя суспільства.

  • По-третє, досліджуючи формування і розвиток особистості, вітчизняна психологія виходить з того, що особистість — це соціальна якість індивіда, у якій людина постає як член людського суспільства. Поза суспільством ця якість індивіда не існує, а тому поза аналізом відносин „індивід — суспільство" вона не може бути зрозуміла. Об'єктивним же підґрунтям особистісних властивостей індивіда є система суспільних відносин, у якій він живе й розвивається.

  • По-четверте, формування та розвиток особистості необхідно розглядати як засвоєння нею спеціальних програм, що склалися в певному суспільстві на певному історичному етапі. Це означає, що цей процес спрямовується суспільством за допомогою спеціальних соціальних інститутів, насамперед системою виховання й освіти.

  • Виходячи з цього, можна сказати, що чинники, які визначають характер розвитку індивіда, мають системний характер і відзначаються динамічністю, тобто відіграють на кожному етапі різну роль. При цьому вони містять як соціальні, так і біологічні детермінанти. Спроба представити ці детермінанти як суму двох паралельних або взаємопов'язаних рядів, що визначають характер психічного розвитку індивіда, — це досить грубе спрощення, яке викривляє суть справи. Навряд чи існує який-небудь універсальний принцип організації взаємозв'язку психічного і біологічного. Ці зв'язки багатопланові та багатогранні. Біологічне може виступати по відношенню до психічного як деякий його механізм, як передумова розвитку психічного, як зміст психічного відображення, як чинник, що впливає на психічні явища, як причина окремих актів поведінки, як умова виникнення психічних явищ тощо. Ще більш багатогранними є зв'язки психічного і соціального.

 

Источник <http://pidruchniki.com.ua/19240701/psihologiya/vzayemozvyazok_biologichnogo_sotsialnogo_osobistosti>

 

 

 



Каталог: images -> attach
attach -> Наркотики и дети. Часть 1
attach -> Вопросы к монографии Э. Эриксона «Детство и общество»
attach -> 1. Общие представления о предмете современной ψ
attach -> Психология больных с разными соматическими заболеваниями. Психология больных кожными заболеваниями
attach -> Методическая разработка по курсу: «этническая психология»
attach -> Канигін Ю. М. К19 Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства: Роман-есе. 5-те вид., допов
attach -> Мужчины и женщины
attach -> 1. Психосоматические и соматопсихические отношения как предмет клинической психологии
attach -> Международная педагогическая академия С. В. Березин, К. С. Лисецкий, Е. А. Назаров психология наркотической зависимости и созависимости (монография)
attach -> Свойства ощущений: 1) адаптация 2) контраст 3) пороги ощущений (нижний, верхний разностный) 4) сенсабилизация 5)последовательные образ Виды ощущений: 1) экстрорецептивные ощущения


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница