Та медичному дискурсах


СОВРЕМЕННЫЕ ТЕХНОЛОГИИ В КОНТЕКСТЕ ДЕГРАДАЦИИ ОБЩЕСТВА



страница2/21
Дата11.05.2016
Размер2.04 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

СОВРЕМЕННЫЕ ТЕХНОЛОГИИ В КОНТЕКСТЕ
ДЕГРАДАЦИИ ОБЩЕСТВА

Компьютеры, телефоны, роботы… Давайте представим нашу жизнь без них Я думаю, это уже сложно сделать – на сегодняшний день технологии стали неотъемлемой частью нашей жизни. И я думаю, прав М. Хайдеггер, подметивший, что уже не техника является средством в руках человека, а человек стал полностью принадлежать технике. Тотальная технизация как будто преследует нас – дома, на работе, на отдыхе…

Несомненно, в том, что техника так глубоко вошла в нашу жизнь и продолжает стремительно интегрироваться, есть множество плюсов. Но немало и негативных сторон таких процессов.

И одним из них, как это не парадоксально, является всесторонняя интеграция техники в рабочий процесс. То, о чём каких-то полвека назад только мечтали тогдашние поколения, сегодня кардинально изменило структуру рынка труда: вы только подумайте, сколько было бы рабочих мест, если бы технологии не подменяли нас буквально всюду? Приведу в качестве примера обычное закручивание колпачков на тюбики с зубной пастой. До безумия просто, но для кого-то это может быть единственным источником заработка. Не будем забывать, что зашкаливает и стоимость применения таких технологий, которую в конечном счёте платит потребитель.

Фатальным оказывается влияние техники непосредственно на человека как на биологическую, социальную, духовную единицу. Очевидно, что мы стали ленивее, из-за чего существенно замедлилось развитие современного общества. К примеру, для того, чтобы произвести покупку, человеку и из дома выходить-то не нужно, да что там из дома – с кровати вставать не обязательно. Конечно, можно сказать, что как раз лень является двигателем прогресса, упрощая, в конечном счёте, человеку его существование. Но если лень заменяет нам общение, обычные прогулки в кругу близких людей, если она постоянно наталкивает на мысли, что «напрягаться не за чем», то полноценным прогрессом это сложно назвать. Большинство, отдавая предпочтение виртуальному общению, нежели живому, попросту замыкаются в себе, забывают о том, как вести себя в обществе, а о манерах приличия и правилах хорошего тона вообще можно не говорить (в виртуальном-то общении они упрощены до предела, что слепо переносится в «реальную жизнь»). Развивается лишь та часть общества, которая действительно тянется к реальным знаниям, остальные же – лишь пользуются благами: мы перестаем думать – за нас это делает компьютер, все меньше работаем – за нас это делают конвейера и роботизированные сборочные линии, а зачем считать, если есть калькулятор.

Альберт Эйнштейн как-то сказал: «Я боюсь, что когда-нибудь технологии настолько разовьются, что заменят обычное человеческое общение, и мир получит поколение идиотов». Как бы прискорбно это не было, боюсь, мое поколение – как раз начало эпохи таких людей. И в последнее время человеческая деградация стала слишком явной, на что, очевидно, повлияла тотальная технизация нашей жизни. Надежда остается лишь на аспект воспитания – возможно, ключевой фактор, препятствующий тому, чтобы технологии не убили людей как личностей, чтобы мы не стали просто «вещами», потерявшими способность к общению и саморазвитию, «вещами», которыми «владеют» технологии.

Я не говорю, что надо полностью избавиться от современных технологий. Но стоит лучше контролировать степень их «потребления», ведь пока что ещё это целиком зависит от нас.
Бахарев О.С.

ХНМУ

ДУХОВНЫЕ ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ЧЕЛОВЕКА
В ИНФОРМАЦИОННОМ ОБЩЕСТВЕ

Современное общество все чаще называют информационным, где информация и информационные ресурсы занимают центральное место. Многие ученые и практики пришли к выводу, что сегодня жизнедеятельность это процесс, который может иметь место только тогда, когда человек располагает информацией, которая одновременно определяет и жизнеспособность общества. хотя, по мнению Ф. Уэбстер, «не удается установить, каким образом информация заняла центральное место в обществе, она настолько важна, что даже стала фактором создания общества нового типа»[1].

Информационное общество – общество, в котором большинство работающих занято производством, хранением, переработкой и реализацией информации, особенно высшей ее формы – знаний.

Ученые считают, что в информационном обществе процесс компьютеризации даст людям доступ к надежным источникам информации, избавит их от рутинной работы, обеспечит высокий уровень автоматизации обработки информации в производственной и социальной сферах. Движущей силой развития общества должно стать производство информационного, а не материального продукта. Материальный же продукт станет более информационно емким, что означает увеличение доли инноваций, дизайна и маркетинга в его стоимости.

В информационном обществе изменятся не только производство, но и весь уклад жизни, система ценностей, возрастет значимость культурного досуга по отношению к материальным ценностям. По сравнению с индустриальным обществом, где все направлено на производство и потребление товаров, в информационном обществе производятся и потребляются интеллект, знания, что приводит к увеличению доли умственного труда. От человека потребуется способность к творчеству, возрастет спрос на знания[2].

  Эти изменения, оказывая комплексное воздействие на всё общество в целом, приводят к значительным преобразованиям производственной и духовной жизни человека[3]. Можно уверенно сказать, что с развитием информационного общества, материальное должно уступить место духовному, знания снова выйдут на первый план, что будет способствовать духовному обогащению каждого человека.
ЛИТЕРАТУРА

1. Уэбстер Ф. Теории информационного» общества. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 400 с.

2. "Мы живем в XXI веке, а это значит, что мы живем в информационном обществе" [Электронный ресурс]. Режим доступа :

http://infdeyatchel.narod.ru/inf_ob.htm

3. Проблема человека в информационном обществе [Электронный ресурс]. Режим доступа:

http://fant-usas.at.ua/publ/problema_cheloveka_v_informacionnom_obshhestve/1-1-0-103
Березняков А.А.

ХНМУ

ИНТЕГРАЦИЯ ИНФОРМАЦИОННОГО ПРОГРЕССА
В РАЗВИТИЕ ЧЕЛОВЕКА

Современное общество все чаще называют информационным, где информация и информационные ресурсы занимают центральное место. Приход нового времени радикально изменил экономические и социальные стороны жизни общества. Изменения самым прямым образом касаются и места человека в информационном мире. Человек меняется в соответствии с вектором информационно-технических характеристик общества, выступая субъектом информационной реальности, далеко выходящей за информационно технические характеристики. По сравнению с индустриальным обществом, где все направлено на производство и потребление товаров, в информационном обществе средством и продуктом производства стал интеллект и знания, что, в свою очередь, привело к увеличению доли умственного труда. Информация в целом становится стратегическим ресурсом общества: происходит перемещение акцентов из области физической деятельности в интеллектуальную [1].

То есть, информационное общество – это общество, в котором большинство работающих занято производством, хранением, переработкой и реализацией информации. Все возрастающая роль информации в обществе является предметом научного осмысления, в том числе проблемы человека в информационном обществе. Процессы информатизации общества сопровождаются появлением новых отраслей производства, новых направлений в научных исследованиях и культуре. Эти изменения, оказывая комплексное воздействие на всё общество в целом, приводят к значительным преобразованиям производственной и духовной жизни человека. Однако, сколько бы ни размышляли философы над перспективами информационного общества, о сущности информационно-компью­терной революции, философия остается верной самой себе и выполняет лишь ей присущую функцию, только когда она занимается человеком. Философия рассматривает человека как сложную совокупность многомерных универсальных характеристик и касается всего, что может быть связано с человеком. Когда человек мыслит и создает объекты информационного мира, то рано или поздно возникает потребность в осмыслении этого явления своеобразного изменения человеком природы и самого себя. Именно тогда философия проникает в сферу информационной деятельности человека, ставит перед ним различные вопросы, в том числе, о целесообразности такой деятельности [2].

Информация всегда играла чрезвычайно важную роль в жизни человека. Познавая окружающий мир, человек постоянно имеет дело с информацией. Она помогает человеку правильно оценить происходящие события, принять обдуманное решение, найти наиболее удачный вариант своих действий. Интуитивно мы понимаем, что информация – это то, чем каждый из нас пополняет собственный багаж знаний [3].

Информация также является сильнейшим средством воздействия на личность и общество в целом. Новые формы общения, модификации традиций, изменение системы социальных ценностей происходят с такой интенсивностью, что массовое общественное сознание, а также многие теоретики оценивают компьютерную революцию как кризис культуры. Очевидно, что культурогенез XXI в. не мыслим без использования персональных компьютеров, современных информационных технологий, телевидения и Интернета, при помощи которых реализуется возможность выбора информации. Все эти факторы оказывают разнонаправленное и далеко не всегда положительное воздействие на мировосприятие человека [4]. В современных условиях человек не только вправе, но и обязан задуматься над тем, что означает информационная революция для него самого, для его бытия как реального, живого, а не абстрактного существа. Информатизация общества усиливает и авторитарные тенденции. Вторжение электронных коммуникативных систем во все сферы жизни вызывает необходимость новых форм организации человеческих отношений. Высокая технология требует соответственно высокой подготовленности индивида, его духовной зрелости и ответственности. Нарушение баланса в пользу технологии (опережающее развитие технологии по отношению к нравственно-идеологическим ресурсам общества) является одной из важных причин таких явлений, как дегуманизации различных аспектов жизни. Компьютеры привязывают к себе с детства, заменяя книги, театр, друзей, снижает степень активности человеческого общения, они создают иную реальность, которая может восприниматься более серьезно, чем окружающий мир. Эта новая технологическая среда оказывает мощное (и пока что совершенно непредсказуемое) воздействие на человеческую психику [5].

В заключение можно сделать вывод о том, что в современном информационно-технологичном мире разрабатываются новые формы отношения к окружающему миру, среде обитания, к биологии и психологии человека. Можно высказать предположение, что современная информационно-техническая цивилизация превращает информационные технологии в необходимые условия саморазвития человека. Однако, уже сегодня необходимо задуматься, что темп передачи информации беспрецедентно высок и, быть может, в недалеком будущем предотвращение негативных последствий окажется уже невозможным.


ЛИТЕРАТУРА

1. Лоханько А.В. Влияние проблем информационного общества на развитие личности / А.В. Лоханько // Научные основы профессионально – педагогической подготовки учителя изобразительного искусства и черчения. – Курск. – 1999. – С. 138–147.

2. Бердышев В.И. Информационные технологии и потенциальные опасности для развития России / В.И. Бердышев, И.А. Хохлов // Русский экономический вестник. – 2001. – № 1. – 124 с.

3. Еляков А.Д. Информационный фактор развития общества / А.Д. Еляков // НТИ. Организация и методика информационной работы. – 2008. – № 2 . – С. 1–9.

4. Колин К.К. Информационная цивилизация: будущее или реальность? /
К.К. Колин. – М. : Изд-во РГБ «Пашков дом», 2001. С. 3443.

5. Колин К.К. Интеллектуальные ресурсы человека в информационном обществе / К.К. Колин // Труд и социал. Отношения. Labor a. social relations. – М., 2008. – № 5. – С. 63–67.


Березняков О.А.

ХНМУ

ОБҐРУНТУВАННЯ БІОСОЦІОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ
ДОСЛІДЖЕННЯ ЛЮДИНИ

Розширення меж свобод і прав людини, істотне збільшення можливостей вибору спонукали її до порозуміння основ життя соціальної спільності людей, соціальних процесів і явищ. Одним з методів психологічного вивчення особистості є соціологічне дослідження.



Соціологічне дослідження порівняно нещодавно стало одним з видів професійної діяльності. Це – один з основних способів розвитку соціологічного знання. Соціологічне дослідження здійснюється тільки там і тільки тоді, де і коли в цьому виникає суспільна потреба. Останнє визначається наявністю проблеми. Проблема в соціології обумовлюється ситуацією, що виникає в процесі соціального розвитку, а саме: протиріччям між знанням про потреби людей у будь-яких результативних теоретичних чи практичних діях і незнанням шляхів і засобів реалізації цих необхідних дій [1].

Сучасна комплексно-орієнтована теорія біосоціального дослідження по­кликана насамперед відображати зміни, що відбулися в науках про сутність людини. Філософське визначення особистості містить у своїй структурі як соціологічне розуміння особистості (соціальний образ людини), так і психологічне (психологічний образ). Тим самим передбачається потреба вивчати особистість з метою з’ясування механізмів її пове­дінки в єдності соціолого-пси­хологічних підходів. Основною психічною проблемою дослідження особистості академік О. Леонтьев вважає проблему внутрішньої структури особистості, рівнів, що утворюють її, та їх співвідношення. З цією проблемою пов’язане нове бачення поєднання біологічного та соціального в людині [2, 3].

Соціологічний підхід до дослідження особистості ґрунтується як на точці відліку не на індивідуальні особливості людини, а на її соціальне оточення – соціальну систему, до якої вона входить, і соціальні ролі, які виконує в цій системі. Для дослідження проблем особистості соціологія використовує окремі соціологічні категорії, наприклад, структура особистості, соціальна активність, адаптація, соціалізація, норми, інтереси, мотиви, потреби, ціннісні орієнтації, установки, поведінка, діяльність, типи особистості [4].

Виходячи з вищенаведеного, системний підхід до людини дає змогу встановити закономірний зв’язок між актуалізацією потреби в соціальній допомозі та соціальними механізмами процесів адаптації і соціалізації людини.
ЛІТЕРАТУРА

1. Сорокін П.А. Людина, цивілізація, суспільство. – М. : Знання, 2002. 

2. Зборівський Г.Є. Введення в соціологію / Зборівський Г.Є., Орлов Г.Г. – Урал. ун-т, 2002.

3. Про поняття «суспільство» і «соціальне» / [Бороноев А.О., Смирнов П.І.] // социол. исслед., 2003.

4. Психологія та педагогика :  підручник / [Максименко С.Д., Євтух М.Б., Коваленко В.В., и др. ] ; за ред. С.Д. Максименка. – К. : Видавничий Дім «Слово», 2013.
Бойко В.М.

ХНМУ

ГЕНДЕРНА ПРОБЛЕМА
У СОЦIАЛЬНО-ПРОФЕСIЙНОМУ АСПЕКТI

Стереотипні уявлення про особистісні якості чоловіків і жінок у людей формувалися протягом багатьох століть. Суть цих уявлень зводиться до того, що представників чоловічої статі прийнято сприймати владними, незалежними, агресивними, домінуючими, активними, сміливими, неемоційними, грубими, прогресивними і мудрими. А жінок, навпаки, прийнято вважати залежними, лагідними, слабкими, боязкими, емоційними, чутливими, ніжними, мрійливими і забобонними. Який вплив роблять особистісні чоловічі і жіночі якості на професійну діяльність і кар'єру? Для початку потрiбно з'ясувати, як статева приналежність впливає на вибір професії. Відзначається , що чоловіки виявляють інтерес до таких професій, які пов'язані з пригодами , вимагають здійснення подвигів, фізичної напруги. Вони віддають перевагу роботі поза приміщенням, пов'язаної з механізмами та інструментами, виявляють інтерес до науки, фізичним явищам і винаходам. Жінки, навпаки, схильні до професій, пов'язаних з естетикою, з сидячою роботою в приміщенні, з наданням допомоги нужденним і беззахисним.

У сучасному суспільстві склалося уявлення, що певні професії є або чоловічими, або жіночими. Наприклад, вважається, що у сфері обслуговування в основному зайняті жінки. Але дана сфера професійної діяльності не є тільки жіночої. Адже в багатьох сучасних ресторанах, як у Росії, так і в інших країнах світу, шеф-кухарями є чоловіки. У перукарнях успішно працюють як жінки , так і чоловіки. Жінки водять автомобілі, трудяться на заводах, справляючись з важкою фізичною роботою, чоловіки займаються пошиттям одягу, працюють продавцями в магазинах, кондитерами, секретарями на фірмах. Таким чином, розподіл праці за статевою ознакою в наші дні, як правило, відсутня.

Менша зайнятість жінок у традиційно чоловічих професіях обумовлена і тим обставиною, що їх не беруть на роботу , вважаючи менш цінними працівниками в порівнянні з чоловіками. Але в той же час, дискримінації за статевою ознакою при прийомі на роботу зазнають і чоловіки , якщо вони влаштовуються на «жіночі » посади. Свою професійну діяльність чоловіки і жінки сприймають по-різному, вбачаючи в ній джерело задоволення різних потреб. Так , більша частина жінок працює лише заради грошей, трохи менша частина керується прагненням перебувати в колективі, а інтерес до змісту професійної діяльності проявляється тільки у небагатьох з них. Для чоловіків же важливіші зміст і суспільна значущість роботи, її різноманітність, творчий характер і результати їхньої праці. На підставі цього напрошується висновок про те , що праця для чоловіків, як правило, має більше значення, ніж для жінок. Що ж до професійної кар'єри, то жінки влаштовують її значно пізніше, ніж чоловіки. Через схильність чоловіків до ризику, вони частіше, ніж жінки, здатні міняти свою професійну кар'єру. Успішною професійній кар'єрі жінок заважає наявний у них, так званий, страх перед успіхом. По-перше, жінки вважають, що успішна кар'єра здатна привести до втрати ними жіночності, до втрати значущих відносин з соціальним оточенням. По-друге, жінки, відчуваючи провину перед дітьми і чоловіком, на підсвідомому рівні відмовляються від професійної кар'єри, не прагнучи досягти більшого успіху в порівнянні з їхніми чоловіками. Успіх у професійних і особистих відносинах, на думку жінок, суміщати неможливо. Але страх успіху можливий і у чоловіків, коли рід їх діяльності не відповідає їх гендерної ролі.

Вся сукупність вищевикладених обставин , в кінцевому рахунку, веде до того, що жінок-керівників різного рівня управління значно менше, ніж чоловіків. Прихильники традиційних поглядів на лідерство сприймають жінок-керівників менш компетентними у порівнянні з чоловіками, але також і багато жінок не вважають себе здатними бути керівниками вищої ланки. При відборі на керівну посаду до жінки пред'являють більш високі вимоги, ніж до чоловіка. Щоб стати лідером, керівником, жінці доводиться бути вдвічі краще за чоловіка, долати більше перешкод, навіть якщо вона володіє великими знаннями в своїй сфері діяльності в порівнянні з чоловіками. У більшості випадків той факт, що жінки займають менше керівних посад, обумовлений об'єктивними обставинами. Насамперед, чоловіки більше прагнуть до самореалізації у професійній діяльності, ніж жінки. Не можна говорити про те, що жінка-керівник гірше або краще справляється зі своїми обов'язками, на відміну від колеги-чоловіки. Говорити про статеву приналежність в даній ситуації мені здається недоречним. Адже як жінки, так і чоловіки, завдяки своїм особистим і професійним якостям, можуть бути цінними працівниками в області управління в різних сферах професійної діяльності.

Таким чином, у наш час трохи недоречно роздiляти рiзнi види професiйнi дiяльностi на чоловiчi та жiночi. Незважаючи на те, що у чоловіків і жінок різні стилі поведінки і мислення , вони можуть досягати однаково ефективного результату, але тільки різними способами.


ЛІТЕРАТУРА

1. Шабаліна О.В. Особливості та проблеми гендерних стереотипів / О.В. Ша­баліна // Соціум і влада. – 2008.

2. Бендас Т.В. Гендерні дослідження лідерства / Т.В. Бендас // Питання пси­хології. – 2007.
Бордюг Т.С.

ХНМУ

АБОРТИ: ЗАКОННО ЧИ НІ?

На сьогоднішній день тема аборту набуває все більшої актуальності, про що свідчить, зокрема, те, що у профільному комітеті Верховній Раді України періодично реанімується законопроект про заборону штучного переривання вагітності (абортів). Як правило, відповідний документ вносять праворадикальні політичні сили (найчастіше – група депутатів із фракції «Свобода»).

Останній такий законопроект передбачав можливість штучного переривання вагітності лише у трьох випадках: якщо вагітність несе пряму загрозу життю вагітної жінки; якщо присутні медичні показання щодо патології плоду, несумісної з життям після народження дитини; якщо в судовому порядку доведені факти зачаття дитини як результат зґвалтування. Мотивуюча частина законопроекту базувалася на демагогічній та, багато в чому, непослідовній риториці, в якій легальність абортів називалася однією з причин невтішних демографічних тенденцій в Україні.

Але детально проаналізувавши статистику абортів в Україні від 1990 року (1 млн 19 тис) і до 2011 року (101 тис 212), можна стверджувати, що кількість штучних переривань вагітності протягом аналізованого періоду зменшилась майже в 10 (!) разів. На мою думку, це пов’язано з загальним покращенням рівня життя українців, які стали впевненішими в своєму майбутньому, з кращою їхньою поінформованістю про засоби контрацепції та доступністю останніх.

Ініціатори „заборонних” законопроектів в своїх пояснювальних записках стверджують, що аборти суперечать християнським цінностям. А чи не суперечить християнським цінностям породження ненависті до свого ближнього? Що може відчувати жінка, права якої знехтували на бік ще навіть ненародженої дитини? Проти законодавчої заборони виступила навіть Українська православна церква Московського патріархату в обличчі глави митрополита Володимира, який публічно заявив, що боротися з абортами необхідно «словом і серцем», бо інакше це не принесе бажаних результатів.

Багато людей стверджує, що аборт – це вбивство. Вбивство кого? Фактично, аборти дозволяється робити до певного часу. Саме до цього часу в тілі жінки розвивається ембріон. То чому права ембріона, який тільки може стати людиною (треба розуміти, що ембріон представляє собою потенційну, а не справжню людину: жолудь не є дубом, а яйце – курчам), ставляться вище за права вже існуючої дорослої людини, тобто жінки? Чому вона повинна, не бажаючи того, виношувати цей ембріон? На це ствердження ті ж самі люди зазвичай відповідають, що ембріон має право на життя. А чи повинно включати це право на життя використання тіла іншої людини? Наприклад, держава не може змусити людину стати донором органів чи крові, навіть для врятування чогось життя. Також законодавство не зобов’язує нас ризикувати власним життя і стрибати в річку, аби врятувати людину, яка тоне...

У світовій політичній історії немає жодного прикладу, коли б законодавча заборона абортів приводила б до зникнення цих практик, і найбільш красномовним прикладом є сусідня Польща. Я впевнена, що заборона штучного переривання вагітності призведе, передусім, до зростання смертності від кримінальних абортів, зроблених неспеціалістами в неналежних умовах. Крім того, це може збільшити кількість покинутих дітей.

На мою думку, заборона абортів являється фактично позбавленням жінок права вибору і голосу, вона умовно робить їх рабинями, конвеєрами з виношування ембріонів. Я вважаю, що дане ставлення є недоречним по відношенню до жінок: саме вони повинні приймати остаточне рішення – „використовувати” своє тіло на 9 місяців для виношування „потенційної людини” чи ні.


Борзова Е.Ю., Добровольская И.Н.

ХНМУ

ВАЛЕОЛОГИЯ И БИОЭТИКА В КОНТЕКСТЕ
ПЕДАГОГИЧЕСКОГО ЗНАНИЯ: УПРАВЛЕНИЕ ТЕЛЕСНЫМ
И ДУХОВНЫМ ЗДОРОВЬЕМ ИНДИВИДА

Мышление должно находиться в системе целостных форм (состояний) сознания, но законы интеллекта противоположны: дедукция – это переход от общего к частному, индукция – от частного к общему; конвергентное мышление – это репродуктивный стиль обучения, дивергентное мышление – это продуктивный (творческий, инновационный) стиль обучения. Если противоположные, скажем, стили обучения будут находиться в системе целостного сознания, то они будут взаимодополнять друг друга «Самой практичной является хорошая (непротиворечивая по смыслу и пониманию) теория» (Людвиг Больцман), если нет, то практика и теория будут противоречить друг другу.

Валеология – современная интегральная наука о фундаментальных законах духовного и физического здоровья как отдельной личности, так и всего человеческого общества на новом этапе его духовно-творческой эволюции. Это наука, в основе которой лежит проверенная опытом многих столетий идея о том, что благодаря правильной мироориентации (признания непрерывной связи макро – и микрокосмоса, природы и человека) и соответствующего поведения человека, а также в системе психологических оптимистичных и позитивных межличностных отношений важно, например, придерживаться принципа «На сложном жизненном пути, что каждому знаком, блажен, умеющий найти хорошее в плохом» в рамках «Золотых правил ежедневной жизни» Омраам Микаэль Айванхова, где преимущенно придается значение духовности, непрерывному развитию своего интеллекта, когда каждый человек способен обеспечить себе долгую, радостную и активную творческую и лидерскую жизнь.

Биоэтика – это этика жизни, для которой характерно прежде всего осознание самоценности жизни, нравственное и духовное её посвящение как фундаментальной ценности. Её усилия направлены преимущественно от человека в окружающих его мир, а цель этих усилий – сохранение этой жизни, независимо от того, в какой форме она протекает. Именно поэтому в круге интересов биоэтики лежат такие нравственные проблемы, как эвтаназия, трансплантация органов, искусственное оплодотворение, биомедицинские исследования и т. п. Биоэтика как наука выживания человечества была бы действенной в условиях минимизации природных инстинктов человека. Человеку срочно требуется новая мудрость, которая бы являлась «знанием о том, как использовать знание», для выживания человека и улучшения его жизни. Концепция мудрости как руководство к действию и знание, необходимое для достижения социального блага и улучшения качества жизни, называется наукой выживания. Это наука должна строится на знании биологии и в тоже время выходить за границы её традиционных представлений, включая в сферу своего рассмотрения наиболее существенные элементы социальных и гуманитарных наук, среди которых особое значение принадлежит философии, понимаемой как любовь к мудрости», а также науке, истории, искусству и религии в их взаимосвязи, взаимопроникновении и взаимообусловленности.

В клятве великого Гиппократа, которую порой сводят к простому «Не навреди», есть такое место: «Я направляю режим больных их выгоде сообразно с моими силами и моим разумением». Как причудливо может меняться со временем восприятие текста. Так, почти две с половиной тысячи лет назад выражение с «моим разумением» читалось также, как хотел Гиппократ, т.е. с разумением того, каким образом направить режим больных к их выздоровлению. Для того тот и изучает человека, кто решил посвятить себя медицине, постигая многие науки, чтобы это разумение было более глубоким и эффективным. Сегодня это место из клятвы Гиппократа можно истолковывать иначе, а именно – человек, принимаемый в профессиональное сообщество – врачей, обязуется участвовать в ценностной экспансии, т. е. навязывать ценности этого сообщества иному сообществу – пациентам. Ведь разумение их выгоды может не совпадать с их разумением. Врач как бы утверждает: я знаю, что им нужно, а они не знают. Это дает мне право действовать по своему разумению. Динамически изменяющаяся жизнь подбрасывает нам проблемы. Всё чаще в них усматривается этическое измерение. Цивилизованное общество тем отличается от нецивилизованного, что обнаруживает к этому измерению особую чувствительность.

Предболезнь и болезнь – частные случаи здоровья, когда уровень его снижен или имеются его дефекты, а между здоровьем и болезнью выделяются переходные состояния. Так, болезнь формируется и манифестирует, когда истощаются резервы (потенциал) здоровья. Таким образом, периодически «измеряя» факторы и процессы здоровья, можно предотвратить развитие болезни задолго до её манифестации.

Таким образом, можно говорить о возможности «управления» индивидуальным здоровьем – контролируемом процессе оздоровления индивида с учетом обнаруженных феноменов, позволяющем поставить первичную профилактику хронических неинфекционных заболеваний на строгую научную основу, особенно, касающихся сердечно-сосудистой патологии.
Брачкова Д.С., Колесник В.О.

ХНМУ

Специфічні гендерні відмінності фармакокінетики
лікарських засобів, що впливають
на серцево-судинну систему

Відомо, що дія багатьох лікарських засобів (ЛЗ) має статеві особливості як з точки зору ефективності, так і безпеки (відмінності в частоті побічних явищ у чоловіків і жінок) [1]. Оскільки статева специфічність ліків не завжди береться до уваги при проведенні досліджень у сфері клінічної фармакології, останніми роками проблема гендерної специфічності ліків і необхідності розширення участі жінок в клінічних дослідженнях привертає все більшу увагу фахівців [1].



У чоловіків та жінок виявлено відмінності у клінічних проявах, особливостях перебігу та лікуванні серцево-судинних захворювань в дії ЛЗ [2, 3]. Існують специфічні гендерні відмінності фармакокінетики цілої низки лікарських препаратів [1, 2]. Статеві відмінності активності метаболізуючих ензимів можуть мати клінічну значущість. Багато препаратів для лікування захворювань серцево-судинної системи метаболізуються ензимами системи цитохрому Р450 (enzymes of the cytochrome P450 (CYP) system). Ендогенні гормони (естрогени та прогестини) також метоболізуються вищевказаними ензимами. Незважаючи на те, що чоловіки мають вищу активність ізоферментів CYP1A2, CYP2D6, CYP2E1, у жінок спостерігається схильність мати вищий кліренс субстратів CYP3A4. Знайдено вищу експресію інформаційної РНК CYP3A4 та у два рази вищі рівні CYP3A4 у жінок порівняно з чоловіками. CYP3A4 бере участь у первинному метаболізмі понад 50 % препаратів, що часто використовуються в кардіологічній практиці. Субстратами цього ензиму є аторвастатин, ділтіазем, естрадіол, ловастатин, німлодипін, нісолдипін, верапаміл, симвастатин. Для CYP2C19, який частково метаболізує пропранолол, значущих специфічних гендерних відмінностей не встановлено. Для CYP2C9, субстратами якого є флувастатин, торасемід, лозартан та ірбесартан, наявні суперечливі дані. Для CYP2D6, субстратами якого є енкаїнід, флекаїнід, мексилетин, пропафенон, метопролол, тімолол і частково – пропранолол, не спостерігалося відмінностей активності ензиму між жінками та чоловіками, у деяких роботах було виявлено дещо більшу активність вказаного ензиму у жінок. Відмінності, про які йде мова, можуть бути клінічно значущими насамперед для препаратів, які мають вузьке терапевтичне вікно, що спостерігається у випадку більшості протиаритмічних препаратів. Враховуючи те, що ізоензим CYP3A4 та транспортний
р-глікопротеїн (переносник багатьох ЛЗ)) проявляють помітне субстратне перекриття (substrate overlap), було зроблено припущення про те, що специфічні гендерні відмінності кліренсу субстратів ізоферменту CYP3A4 можуть бути пов’язані з нижчою експресією р-глікопротеїну в печінці жінок. Відомі генетичні варіанти як для значної кількості ферментів, які метаболізують лікарські препарати, так і для транспортерів ЛЗ. Ці варіанти можуть призводити до зменшеної активності ферментів, яка має задокументовану клінічну значущість (для ензимів CYP2D6, CYP2C19, CYP2C9), або до збільшення ферментної активності(для ензиму CYP2D6). Зокрема, зменшення активності деяких ферментів можуть відігравати важливу роль у розвитку побічних реакцій при застосуванні лікарських препаратів (як результат – відносне “передозування”). Для жіночої статі при призначенні ЛЗ повинні братися до уваги додаткові специфічні аспекти: фаза менструального циклу, вагітність та менопауза, які можуть бути пов’язані зі змінами фармакокінетики ЛЗ, переважно як наслідок змін концентрації статевих гормонів та змін загальної кількості рідини в організмі (наприклад, збільшення загальної кількості рідини в організмі, збільшення ниркового кровообігу та рівня гломерулярної фільтрації під час вагітності).У літературі наявні також дані про те, що менструація, вагітність та оваріоектомія можуть модулювати активність ензиму CYP2D6. Результати досліджень іn vivo продемонстрували, що пероральні контрацептиви можуть збільшувати або зменшувати концентрації ЛЗ, що призначаються одночасно з ними. Слід пам’ятати, що естрогени та прогестини взаємодіють з певною кількістю препаратів для лікування серцево-судинних захворювань, можливо – шляхом пригнічення ензимів системи цитохрому Р450 та збільшення глюкуронідації лікарських препаратів [4].

Таким чином, для багатьох лікарських засобів, що впливають на функцію серцево-судинної системи, існують гендерні особливості фармакокінетики. Це обумовлює доцільність подальших досліджень цієї проблеми та створенню стандартів призначення даних препаратів, що сприятиме підвищенню ефективності та безпечності фармакотерапії серцево-судинних захворювань.


література

1. Резников А.Г. Гендерные аспекты фармакологии / А.Г. Резников // Вісник фармакології та фармації. – 2009. – № 2. – С. 2–12.

2. Волков В. И. Гендерные и возрастные особенности ишемической болезни сердца // В. И.Волков, В. И. Строна // Здоровая Украина. – 2007. – Т. 12 (1). – С. 33–35.

3. Коваленко В. М. Серцево-судинні захворювання у жінок: підводна частина айсберга / В. М. Коваленко // Нова медицина. – 2005. – № 4. – С. 12–13.

4. Барна О. М. Гендерна медицина: проекція на серцево-судинну фармакотерапію / О. М. Барна // Ліки України. – 2008. – № 4 (140). – С. 165–171.
Вюн В.В., Тельнова Л.Г., Власенко А.В.

ХНМУ

Духовні проблеми розвитку лікарів-інтернів
у інформаційному суспільстві

Духовність – це інтенція людини до вічних цінностей, спосіб людського існування, основа наступності поколінь, підтримки людського способу життя. У педагогічному аспекті духовність – це конкретний сенс життя людини, що цілеспрямовано впливає на результат формування духовності лікаря-інтерна. Духовність – специфічна людська якість, що характеризує мотивацію й сенс поведінки особистості. Духовність – позиція ціннісної свідомості, приналежна всім її формам – моральній, політичній, релігійній, естетичній. Виховання духовності – це формування насамперед моральної свідомості: моральних норм, принципів, ідеалів, понять. Тому духовна криза особистості – це втрата сенсу життя.

Дослідження філософів виявили, що проблема виховання духовних цінностей хвилювала людство як у його історичному, так і культурно-моральному аспекті, засвідчуючи приналежність людини до визначеної культури, як системи моральних регуляторів поведінки. Духовні цінності лікаря охоплюють турботу про людину, її визнання як цінності й любов до неї, шанобливість і благоговіння перед людським та будь-яким іншим життям. Рівень духовної культури інтернів, її окремих видів безпосередньо відбивається на інтенсивності і спрямованості соціальної активності. Моральна, естетична, політична культура визначає ціннісні орієнтації молоді на ті чи інші сфери застосування своїх здібностей, рівень їх прагнень. Вона допомагає зосередити сили на найбільш прийнятному для майбутнього фахівця полі діяльності, знайти своє місце в житті. Між ступенем засвоєння духовної культури і соціальною активністю існує діалектичний взаємозв'язок. Дієвими засобами стимулювання процесу виховання лікарів-інтернів, є робота у невеликих групах, дискусії, навчально-методичні конференції, клінічні розбори, обговорення, проблемні завдання, захист проектів майбутнього, добір засобів та прийомів, в яких можна виділити такі риси: спрямованість на формування внутрішньої людини, ядра особистості, заснованість на особистому духовному досвіді, зверненість до цілісної людини, її розуму, волі, почуттів, серця і душі, різноманітність шляхів і форм духовного життя. Процес формування духовності лікарів-інтернів є педагогічним явищем. Це взаємодія викладач-інтерн, що включає такі етапи, як цілепокладання, переживання, осмислення, відношення до хворого, подолання труднощів як професійних та і особливостей спілкування з хворою людиною.

Особливе місце в навчанні медиків має гуманітарна освіта, знання світогляду народу, його історії, філософії, культури, всієї системи моральних та духовних цінностей. «Найкращий лікар – філософ» – так названий один із трактатів Галена, першого із послідовників Гіппократа.
Вьюник Т.В., Кебашвили С.В.

ХНМУ

СИНДРОМ ЭМОЦИОНАЛЬНОГО ВЫГОРАНИЯ У ВРАЧЕЙ

Обсуждая проблему широкого распространения психосоматических расстройств у больных, мы не можем не говорить о проблеме развития психоэмоциональных расстройств у врачей и других медицинских работников, профессиональная деятельность которых предполагает эмоциональную насыщенность и высокий процент факторов, вызывающих стресс. Неудивительно, что профессия медицинского работника – первая в списке среди категорий, подверженных синдрому эмоционального выгорания (СЭВ). Это состояние, когда и работа, и сама жизнь перестают приносить удовольствие. СЭВ был впервые описан в 1974 году американским психологом Фрейденбергером [2].

Основными симптомами СЭВ являются: 1) усталость, утомление, истощение после активной профессиональной деятельности; 2) психосоматическпе проблемы (колебания артериального давления, головные боли, заболевания пищеварительной и сердечно-сосудистой систем, неврологические расстройства, бессонница); 3) появление негативного отношения к себе, родственникам, пациентам; 4) отрицательная настроенность к выполняемой деятельности; 5) тревожные состояния, пессимистическая настроенность, депрессия, ощущение бессмысленности происходящих событий, чувство вины [3]. Итак, данный синдром включает в себя три основные составляющие: эмоциональную истощенность, деперсонализацию и редукцию профессиональных достижений.

На появление и степень выраженности СЭВ влияет множество факторов. Наиболее тесную связь с выгоранием имеет возраст и стаж работы в профессии. Показано, что средний медицинский персонал психиатрических клиник “выгорает” через 1,5 года после начала работы, а социальные работники начинают испытывать данный симптом через 2–4 года. Склонность более молодых по возрасту работников к выгоранию объясняется эмоциональным шоком, который они испытывают при столкновении с реальной действительностью, часто не соответствующей их ожиданиям [1]. Установлено, что у мужчин более высокие баллы по деперсонализации, а женщины в большей степени подвержены эмоциональному истощению. Работающая женщина испытывает более высокие рабочие перегрузки (по сравнению с мужчинами) из-за дополнительных домашних и семейных обязанностей, но женщины продуктивнее, чем мужчины, используют стратегии избегания стрессовых ситуаций (Е. Grееnglass и др.) [2].

Имеются исследования, свидетельствующие о наличии связи между семейным положением и выгоранием. В них отмечается более высокая степень предрасположенности к выгоранию лиц (особенно мужского пола), не состоящих в браке. Причем холостяки в большей степени предрасположены к выгоранию даже по сравнению с разведенными мужчинами [4].

При изучении эмоционального дистресса у врачей психолог Кing (1992) сделал поражающий вывод: “Врачи, работающие в медицинском учреждении, подвержены значительному личностному дистрессу, им трудно раскрыться перед кем-нибудь за пределами своей непосредственной семьи и круга друзей. Преобладающая особенность врачебной профессии – отрицать проблемы, связанные с личным здоровьем” [Цит. по: 2]. По словам Grainger (1994): “Врачей много учат теории и практике медицины, но почти не учат тому, как заботиться о себе и справляться с неизбежными стрессами” [Цит. по: 2]. Естественно, что врачи каким-то образом пытаются сами найти выход из создавшегося положения. Имеет место, так называемое, бегство от сложившейся ситуации, в частности, применение психотропных веществ (алкоголя, наркотиков) и, как крайний вариант, суицид. По данным западной статистики, число самоубийц среди врачей составляет от 28 до 40 на 100 тысяч. Особенно уязвимы врачи-женщины. Среди них число самоубийств в 4 раза больше, чем среди женщин вообще. Среди врачей-мужчин – в 2 раза [3]. Естественно, что такое положение врача неудовлетворительно сказывается и на нем самом, и на пациенте, которого он лечит, и на обществе в целом. За этим стоит и вся трагическая глубина его сегодняшнего положения в обществе.

Таким образом, специфика профессиональной деятельности врача способствует, а зачастую просто провоцирует формирование у него СЭВ, поэтому, на наш взгляд необходимо серьезно отнестись к вопросу о своевременной профилактике развития данного синдрома у медиков.
ЛИТЕРАТУРА

1. Арутюнов А.В. Изучение синдрома эмоционального выгорания у врачей-стоматологов и методы его профилактики: Автореф. дис. … канд. мед. наук. – М., 2004. – 25 с.

2. Березовская Л.Г. К вопросу критериев риска развития синдрома «эмоционального выгорания» / Л.Г. Березовская, В.Ю. Слабинский, С.А. Под­садный. – СПб. : Санкт-Петербургская государственная медицинская академия им. И.И. Мечникова, 2007.

3. Сидоров П.И. Симптом эмоционального выгорания / П.И. Сидоров // Мед. газета. – 2005. – № 43.

4. Коррекция клинических проявлений синдрома эмоционального выгорания Л.С. Чутко, И.С. Сурушкина, Е.А. Никишена и др. // Журн. неврол. и психиатр. им. Корсакова. – 2009. – № 2.
Галинский Е.А.

ХНМУ

ФУНКЦИИ ФИЛОСОФИИ В МИРОВОЗЗРЕНИИ ВРАЧА

Философия – это наука о всеобщих закономерностях развития бытия (природы и общества ) и мышления человека. Основным вопросом философии как особой науки является проблема отношения мышления к бытию , сознания к материи. В философии существует основные два направления – материализм и идеализм. Философский материализм утверждает первичность материального и вторичность духовного, что означает извечность, несотворенность мира, бесконечность его во времени и пространстве.

Какую же роль играет философия в мировоззрении врача? 

Врач – это человек по роду своей деятельности философ, потому, что тесно связан с качественным состоянием сложноорганизованного объекта. Основой деятельности врача является умение абстрактно мыслить, при этом в центре его внимания является человек как уникальное создание взаимосвязанное со средой своего обитания.

Сегодня врач воспроизводит в своем сознании всю сложность взаимосвязи разнообразных процессов конкретного человека в их направленной динамике, систематизируя воспринятую целостность. Он должен уметь осознавать все значимые элементы, образующие целостность восприятия состояния конкретного человека в ее направленной динамике с целью определения качества его здоровья. Разложение целостности восприятия на элементы предполагает развитый навык логического анализа, потому что целью этого «разложения» является структурирование этих элементов, их иерархизация и определение ведущих и второстепенных связей и взаимосвязей. Этот навык является чрезвычайно важным для врача. Так, непонимание, что существует различие между причиненной связью и простым следованием явлений зачастую приводит к врачебным ошибкам. Действительно, разжижение крови у людей, отравленных фосгеном (дифосгеном), не является причиной последующего ее сгущения так же, как и день не является причиной ночи.

Следующим этапом будет постановка диагноза. И, наконец, прогнозирование динамики болезни без лечения и с применением различных типов лечения. И, конечно, назначение лечения.

Сложность прохождения данных этапов заключается в том, что врач имеет дело с системой, в которой динамика превалирует над статикой, а необратимость и постоянство изменений является нормой.

В такой ситуации актуализируется методологическая функция философии.

Система принципов и способов организации, построения теоретической и практической  деятельности, называется методологией.

Врач приступает к осуществлению медицинской деятельности не с «чистым» сознанием, а с некоторыми сложившимися ранее общими, мировоззренческими представлениями, составляющими своеобразный фон восприятия, точку зрения. Эти знания и убеждения являются исходной основой, регулирующей и контролирующей познавательную деятельность. 

Методологическая функция философии состоит в том, чтобы разрешить ситуацию, когда имеющиеся и привычные подходы для решения  той или иной задачи не работают или не дают желаемый процент положительного решения. Это положение хорошо иллюстрируется на примере существования двух крайних точек зрения в медицине на причинность заболевания – полиэтнологичности (разные причины одно следствие) и монопатогенетичности (одна причина – разные следствия). Для  преодоления этих двух крайних позиций философия предлагает рассматривать нечто как причину только в том случае если это нечто, вступая в связь с другим и изменяет его. Таким образом, предполагается, что «только в действии причина является причиной и действительной причиной». Архив К. Маркса, Ф. Энгельса. Т. 3. – М.–Л., 1927, с. 264.

Влияние философских идей может не осознаваться или осознаваться неясно самими врачами, считающими себя независимыми от философии. Правда, для их деятельности важна не точка зрения по поводу своей независимости от философии, а развитие теоретического мышления, мышления в рамках, которого происходит осмысление практической деятельности, выделение принципов организации данной деятельности и интеллектуальная работа над решением конкретных проблем. Таково основное требование к мышлению врача. В рамках медицины такое мышление называется клиническим, а в рамках философии системное мышление.

Вывод: Философия врача – специалиста выступает как интеллектуальная деятельность по переосмыслению содержания оснований конкретной деятельности и их систематизации с целью улучшения практической деятельности. В этом случае результатом философии является теория, которая позволяет осуществлять познание, по-новому интерпретировать результаты профессиональной деятельности, что зачастую способствует ее развитию. Таким образом, философия осуществляет систематизацию мировоззрения врача, повышая тем самым уровень его культуры мышления.
ЛИТЕРАТУРА

1. http://www.grandars.ru

2. фролов и.т. Философский словарь.

3. Архив К. Маркса, Ф. Энгельса. Т. 3. М.–Л., 1927. – С. 264


Гаркавенко К.О., Зєнов’єва О.М.

ХНМУ

СУЧАСНІ БІОТЕХНОЛОГІЇ ТА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ: ЗА І ПРОТИ

На етапі здійснення технологічних змін, обумовлених черговим циклом економічної динаміки, виник новий стимул для інновацій. Як свідчить світовий і вітчизняний досвід, світова економіка сьогодні переживає глобальне біотехнологічне піднесення, біотехнології зайняли стійке положення практично у всіх її секторах і є очевидним, що зупинити цей процес вже неможливо.

З одного боку, біотехнології допомагають боротися з хворобами, розвиваючи та покращуючи медицину, забезпечуючи населення планети доступними, життєво необхідними препаратами. Значний потенціал біотехнології мають у боротьбі з голодом і можуть вирішити проблему браку їжі для країн, що розвиваються. Біотехнології допомагають довкіллю, дозволяючи знизити ризик токсичного забруднення ґрунтів і ґрунтових вод, підвищити ефективність сільського господарства. Визнання біотехнології однією із ключових критичних технологій стало світовою тенденцією, з якою суспільство пов’язує появу нових методів діагностики й лікування захворювань.

З іншого боку, важливе значення має біоетичний підхід до проблеми можливого безпосереднього негативного впливу як самих генетичних конструкцій, так і їхніх продуктів на здоров'я людей і фауну. Справді, створені трансгенні сорти кукурудзи, картоплі, бавовнику та інших культур, стійкі до враження шкідниками, продукують токсичні для комах білки. Проведені широкомасштабні дослідження, як стверджують біотехнологічні компанії і служби державного контролю США та Канади, довели, що ці білки абсолютно не токсичні для теплокровних тварин та людини і діють вибірково тільки на певний вид комах. Це стало підставою для широкого виробництва таких трансгенних сортів. Але проблему можливої токсичності Bt білків не можна вважати остаточно розв'язаною.

Мабуть, немає підстав для заяв про надзвичайну небезпеку генетично змінених організмів, насамперед рослин, для агросфери і навіть біосфери. Але їх застосування, безперечно, потребує ефективного контролю. Крім того, існує низка біоетичних проблем, які мають враховуватися під час поширення таких рослин. Насамперед, споживачі харчових продуктів, що містять такі рослини, мають право на відповідну інформацію. Необхідно також продовжити дослідження можливого їх впливу на все живе, а головне, не допускати агресивних форм пропаганди цих продуктів, що стала сьогодні звичайним явищем. Це ж стосується і трансгенних рослин, продуцентів біологічно цінних речовин. Безперечно, посилений синтез, наприклад, дефіцитних амінокислот чи вітамінів і збільшення їх кількості у харчових продуктах має важливе значення для поліпшення харчування, особливо населення країн, що розвиваються. Але необхідно враховувати і можливі негативні наслідки, зумовлені особливостями застосовуваних генетичних конструкцій.

Звернімо увагу на найвизначніші досягнення сучасних біотехнологій у медицині. У Британії можуть з'явитися діти, у яких не двоє, а троє біологічних батьків: уряд готовий дозволити носіям мітохондріальних захворювань заводити дітей шляхом екстракорпорального запліднення з використанням ДНК трьох осіб.

Команда американських учених з Вашингтонського університету спільно з фінськими колегами з Університету Аалто розробила контактні лінзи, здатні проектувати зображення прямо перед очима тих, хто ці лінзи носить. Технологія була успішно протестована, і її використання не викликає побічних ефектів, однак лінзи потребують подальшого вдосконалення.

Фармацевти з датської компанії Lundbeck винайшли дієві ліки від алкоголізму. Препарат Selincro, який отримав схвалення Європейського агентства з лікарських засобів, в 2013 році надійшов до продажу в європейські аптеки. Ліки, призначені для пацієнтів, які випивають більше 60 грамів алкоголю на день, протягом першого місяця прийому призводять до зниження споживання алкоголю на 40 % , а протягом півроку – на 60 %.

У 2009 році вчені Массачусетського технологічного інституту дали надію сліпим людям повернути зір хоча б частково. Їх винахід являє собою імплантат з мікрочіпом, який за допомогою хірургічної операції прикріплюється до очного яблука людини. Мікрокамера, розташована в імплантаті, зможе передавати зображення у вигляді імпульсів нервових закінчень. Винахід не дозволить повністю повернути зір сліпим людям, однак допоможе краще орієнтуватися в просторі, виконувати прості побутові завдання, бути повноцінними членами суспільства.

У 2010 році в барселонській клініці була виконана пересадка обличчя . Операція тривала близько доби , для неї знадобилося 30 з гаком медиків. Пацієнт отримав донорські м’язи, шкіру, ніс, губи, кістки, горло та щелепу із зубами. Така операція врятує не одну долю в майбутньому, але ми маємо пам’ятати, що найцінніше людині було дано природою, тому необхідно намагатися більше піклуватися про своє здоров’я, щоб у майбутньому не звертатися за допомогою до біотехнологій.


Гасанова А.Р.

ХНМУ

ТАТУИРОВКИ КАК СПОСОБ САМОВЫРАЖЕНИЯ ЛИЧНОСТИ

По мнению психологов, человек при помощи татуировки пытается отразить свои внутренние стремления в том виде и в той форме, которая кажется для него приемлемой. То есть на татуировку возложен психологический аспект влияния на общество. В современном обществе татуировка не просто рисунок, несущий лишь эстетический смысл,но и является наиболее доступной формой выражения собственной идеи, стремления или мысли. По сути, это отражение внутреннего «я».

Изменения тела через татуировки – внесение пигмента в содранную, проколотую или рассеченную кожу – имеет долгую историю. Самые древние свидетельства этой практики находят на мумифицированных телах. Татуировки в Европе появились в доисторический период, что подтверждает «ледяной человек», умерший около 3200 года до н. э. «Ледяной человек» был ранен и оставлен умирать, он оставался под ледником до 1991 года. Его обнаружили путешественники в Тирольских Альпах. На его 5200-летнем теле было до 58 татуировок. При анализе татуировок выяснили, что их наносили с медицинскими целями. Например, татуировки на акупунктурных точках для облегчения боли, нейтрализации вредных веществ, а также для улучшения выносливости. Римляне и греки использовали татуировки для подчеркивания статуса или членства в клане (свободный человек, раб, член партии и т. д), а также для духовных, релингиозных и мистических целей (ритуалы, поклонение предкам, связанные с рождением и смертью, целительство).

Проанализировав европейские татуировки можно получить разнообразные причины «почему появилось тату». Татуировки получили особую популярность среди преступников. Первым учёным, обратившим внимание на разнообразие татуировок в преступной среде, был итальянский психиатр Ломброзо. Он счёл татуировки одним из признаков нравственной дефектности, порочности людей определенного сорта. В настоящее время почти каждый символ имеет своё значение и может дать информацию о его носителе. Знание смысла той или иной символики дает возможность грамотно оценить и охарактеризовать ее обладателя. Например, человек, с первого взгляда кажется спокойным и скромным, но имеет ряд агрессивных татуировок. Это может означать скрытую агрессию против общества. Но скорее всего – это человек, который стремится агрессивными изображениями компенсировать своюс слабость и незащищенность. Нанесение на тело татуировки, несущей определенный смысл, говорит об утрачивании собственной личности и замене ее псевдоличностью. Человек становится отражением ожиданий статуса и действия, которое выражает его татуировка. Он вынужден строить свое "я" таким образом, какой обозначен в его инициализации, для получения признания и одобрения окружающих.Утрата своего истинного "я" увеличивает необходимость в приспособлении. И в этот момент возникает опасность подчиниться и быть во власти своих татуировок. Смотря на человека с татуировками, следует выяснить для себя на каком этапе зависимости от своей инициализации он находится. Если это раб своего имиджа, своего псевдо-"я",тогда он представляет опасность обществу, так как на его теле символы насильника, "боевой раскрас", другие знаки. Если руки и тело разрисованы драконами,то вероятнее всего это тип личности, который жаждит чего-либо особенного. Так как драконы – это не что иное, как желание выделиться, показать себя, персонифицироваться таким образом. Такой человек всегда стремится к новым ощущениям, оптимистичен по отношению к будущему, стремится к власти.

И как вывод можно отметить, что татуировка является неким сообщением обществу о запрете либо о праве, это символ, которым отмечает себя человек. И истинное значение этого символа, всю его глубину может понять только ее владелец. И не обязательно, чтобы этот смысл понимали окружающие. Человек определяет для себя какую-либо жизенную ценность, то, что для него важно, и наносит его рисунок на своё тело, тем самым закрепляя её и выделяя особое место в своей жизни.
Герасименко С.В., Чеховська І.М.

ХНМУ

ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ ТА ФІЗИЧНІ МАРГІНАЛИ: ПРОБЛЕМИ
ПОНЯТТЯ ТА СУТНОСТІ В РАМКАХ МЕДИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

В медичній освіті поняття «здоров’я», визначене ВООЗ, використовується як термін, який відноситься до пропедевтичної складової різних медичних дисциплін [1] і визначає межі здоров’я людини, що на мові термінів є адаптація, відносно якої людина може повернутися як до стану здоров’я, так і до хвороби у співвідношенні 0,5:0,5. Тобто прикордонний стан і адаптація – це одне й те ж з точки зору будь-якої пропедевтичної дисципліни. З точки зору філософського трактування, фізичні маргінали – це перехідна група населення, у котру входять люди послаблені, з уродженими чи придбаними фізичними і психічними відхиленнями, що спровоковані поганою екологією чи спадковістю, шкідливими звичками, неякісною їжею, водою тощо [2]. Такий розподіл прогнозів ризиків, на наш погляд, досить чітко передає фаталізм розвитку хвороби і не демонструє філософську складову імовірності відсутності хвороби, крім того, існує практична складова терміну «адаптація» в понятті здоров’я людини.

Наприклад, здоров’я дитини в Україні може бути визначене завдяки чотирьом групам здоров’я або п’яти групам [1], а реалізація якісних показників води питної відрізняється в різних державах у зв’язку з соціально-економічним чинником [4], тобто будь-яка профілактична медична дисципліна повинна мати і має своє поняття здоров’я.

На момент існування структурного підрозділу відділення гігієни харчування в СЕС України поняття здоров’я людини з точки зору гігієни харчування визначалось як вага людини у сукупності з вітамінним статусом [3], а на даний момент медична реформа не є завершеною, а поняття здоров’я людини у відповідності до раціону харчування лишається невизначеним. В більшості європейських держав медична спеціальність «профпатологія» відсутня, а відповідні захворювання лікують терапевти, пульмонологи, кардіологи і т. ін. В українській державі спеціальність «профпатологія» має місце, а поняття здоров’я людини з точки зору гігієни праці передбачає факт відсутності професійної патології [1]. В одних країнах може існувати Конституція, в інших може бути відсутня, але в будь-якому випадку повинна існувати система нормативно-технічних документів, у відповідності до чого формується розвиток медичних технологій, у тому числі поняття «здоров’я».

На наш погляд, перелік сталих філософських категорій не повинен відставати від стрімкого розвитку наук та медичних технологій.
ЛІТЕРАТУРА

1. Гігієна та екологія. Підручник / за ред. В.Г. Бардова. – Вінниця : Нова Книга, 2006. – 720 с.

2. Філософські та соціально-екологічні проблеми медицини / за ред. проф. М.В. Кривоносова, доц. А. П. Алексеєнко. Харків, 2002. – 216 с.

3. Ванханен В.Д., Лебедева Е.А. Руководство к практическим занятиям по гигиене питания. – М. : Медицина, 1987. – 256 с.

4. Руководство к лабораторным занятиям по коммунальной гигикне: учеб. пособие / Е.И. Гончарук и др. – М. : Медицина, 1990. – 416 с.
Герасимчук Н.Н., Сафаргалина-Корнилова Н.А.

ХНМУ

СИНДРОМ ЭМОЦИОНАЛЬНОГО ВЫГОРАНИЯ:
ПУТИ ЕГО ПРОФИЛАКТИКИ

Синдром эмоционального выгорания (СЭВ) – это долговременная стрессовая реакция, возникающая вследствие продолжительных профессиональных стрессов в форме полного или частичного исключения эмоций в ответ на избранные психотравмирующие воздействия.

Одним из основоположников идеи выгорания является H. Frendenberger, американский психиатр, который в 1974 году он описал феномен "burnout" для характеристики психологического состояния здоровых людей, находящихся в интенсивном и тесном общении с клиентами в эмоционально нагруженной атмосфере при оказании профессиональной помощи. Социальный психолог К. Maslac (1976 г.) определил это состояние как синдром физического и эмоционального истощения, включая развитие отрицательной самооценки, отрицательного отношения к работе, утрату понимания и сочувствия по отношению к клиентам или пациентам.

Среди профессий, при которых СЭВ встречается наиболее часто можно отметить врачей, психологов, социальных работников, учителей, работников правоохранительных органов, спасателей.

Одним из показателей синдрома эмоционального выгорания в профессиональной деятельности являются состояния психической напряженности, вызванные конфликтами, трудностями в решении сложных социальных проблем, приводящими к ощущениям дискомфорта, тревоги, пессимистическим настроениям.

В клинической практике выделяют три ведущих признака СЭВ:

1. Эмоцмрнаотное истощение. Развитию синдрома эмоционального выгорания, предшествует период повышенной активности, когда человек полностью поглощен работой, отказывается от потребностей, с ней не связанных, забывает о собственных нуждах, затем наступает первый признак – истощение, которое проявляется как чувство перенапряжения и исчерпания эмоциональных и физических ресурсов, чувство усталости, не проходящее после отдыха (ночного сна, выходных, отпуска).

2. Личностная отстраненность. Профессионалы, испытывающие выгорание, используют отстраненность, как попытку справиться с эмоциональными стрессорами на работе изменением своего сострадания к клиенту через эмоциональное отстранение. Человека почти ничего не волнует из профессиональной деятельности, не вызывает никаких эмоций – ни положительные обстоятельства, ни отрицательные; утрачивается интерес к клиенту, воспринимает его как неодушевленный предмет, само присутствие которого порой неприятно.

3. Редукция профессиональных достижений – ощущение утраты собственной эффективности или падение самооценки в рамках выгорания; не видят перспектив для своей профессиональной деятельности, снижается удовлетворение работой, утрачивается вера в свои профессиональные возможности.

Люди с СЭВ обычно имеют сочетание психопатологических, психосоматических, соматических симптомов и признаков социальной дисфункции: хроническая усталость, нарушения памяти и внимания, нарушения сна, личностные изменения; возможны развитие тревоги, депрессии, суицид; общесоматическая симптоматика – головная боль, гастроинтестинальные (диарея, синдром раздраженного желудка) и кардиоваскулярные (тахикардия, аритмия, гипертония) нарушения.

Анализ распространенности синдрома «эмоционального выгорания» показал, что основными причинами развития синдрома являются факторы риска: особенности профессиональной деятельности (объективные факторы) и индивидуальные характеристики самих профессионалов (субъективные факторы). Но в основе развития синдрома лежит стресс, вызванный несоответствие между требованиями, предъявляемые к работнику, и его реальными возможностями.

В настоящее время СЭВ входит в рубрику Международной классификации болезней (МКБ-10: Z73 – "Стресс, связанный с трудностями поддержания нормального образа жизни"), что предусматривает профилактику данного синд­рома.

Профилактика СЭВ направлены на устранение действия стресса – уменьшение рабочего напряжения, повышение профессиональной мотивации, выравнивание баланса между затрачиваемыми усилиями и получаемым вознаграждением.

При появлении признаков СЭВ у кого-либо из специалистов коллектика необходимымо обратить внимание на: улучшеие условий труда (организационный уровень), характер складывающихся взаимоотношений в коллективе (межличностный уровень), личностные реакции и заболеваемость (индивидуальный уровень). Психологическая работа по устранению СЭВ должна проводиться в трех основных направления:

1) организация мероприятий, нацелено на снятие у сотрудников стрессовых состояний, возникающих в связи с напряженной деятельностью, формирование навыков саморегуляции, обучение техникам расслабления и контроля собственного физического и психического состояния, повышение стрессоустойчивости;

2) развитие навыков вербального и невербального общения, которые необходимы для налаживания благоприятных взаимоотношений с коллегами и руководством. Этому может способствовать проведение с сотрудниками групповых тренинговых занятий по развитию коммуникативных навыков;

3) нивелирование негативного влияния ряда профессиональных и личностных факторов, способствующих СЭВ. Необходима работа по развитию у сотрудников умений разрешать конфликтные ситуации и находить конструктивные решения; способности достигать поставленных целей и пересматривать систему ценностей и мотивов, препятствующих профессиональному и личностному самосовершенствованию и др. Для этого могут быть использованы разного рода тренинги, например тренинги по обретению уверенности в себе, самораскрытию, личностному росту, способности к принятию решений и т.п.

Большая роль в борьбе с СЭВ принадлежит, прежде всего, самому работнику, который, соблюдая перечисленные ниже рекомендации, сможет не только предотвратить возникновение СЭВ, но и снизить степень его выраженности:



  • определение краткосрочных и долгосрочных целей – не только обеспечивает обратную связь, свидетельствующую о том, что человек находится на правильном пути, но и повышает долгосрочную мотивацию, успех, который повышает степень самовоспитания;

  • использование тайм-аутов для обеспечения психического и физического благополучия (отдых от работы и других нагрузок, найти занятие, которое было бы увлекательным и приятным);

  • овладение умениями и навыками саморегуляции для снижения уровня стресса, ведущего к выгоранию (релаксация, идеомоторные акты, определение целей и положительная внутренняя речь или определение реальных целей помогает сбалансировать профессиональную деятельность и личную жизнь);

  • профессиональное развитие и самосовершенствование – обмен профессиональной информацией с представителями других служб, различные курсы повышения квалификации, всевозможные профессиональные, неформальные объединения, конференции, где встречаются люди с опытом, работающие в других системах, где можно поговорить, в том числе и на отвлеченные темы, что дает ощущение более широкого мира, чем тот, который существует внутри отдельного коллектива.;

  • избегание ненужной конкуренции – слишком большое стремление к успеху создает тревогу, делает человека излишне агрессивным, что способствует, в свою очередь, возникновению СЭВ;

  • эмоциональное общение – человек анализирует свои чувства и делится ими с другими, что значительно снижает вероятность выгорания (в сложных ситуациях обмен мнениями с коллегами позволит получить профессиональную поддержку, а при отрицательных эмоциях – найти для него разумное решение проблемы);

  • поддержание хорошей физической формы, т.к. между телом и разумом существует тесная связь, поэтому при хроническом стрессе очень важно поддерживать хорошую физическую форму с помощью физических упражнений и рациональной диеты.




Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> Московский государственный
123456789 -> Проблемы взаимодействия человека и информационной среды
123456789 -> Некоторые аспекты проблемы идентичности в условиях современного коммуникативного пространства
123456789 -> Севастопольский национальный
123456789 -> Программа и материалы методического семинара преподавателей хгу «нуа» 30 января 2009 г. Харьков Издательство нуа 2009
123456789 -> Міністерство освіти І науки України І88К 0453-8048 вісник
123456789 -> Кожина Г. М. Психіатрія дитячого та підліткового віку/ Г. М. Кожина, В. Д. Мішиєв, Е. А. Михайлова, Чуприков А. П., Коростій В.І., Самардакова Г. О., Гайчук Л. М., Гуменюк Л. М. Підручник
123456789 -> Медицинская психология рабочая тетрадь для самостоятельной работы студентов медицинского факультета
123456789 -> Ноосфера і цивілізація
123456789 -> Министерство транспорта РФ


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница