Виробничих систем 14 загальні положення та принципи формування організаційного проекту виробництва


Оцінка рівня організаційної побудови цеху, дільниці



страница2/3
Дата12.05.2016
Размер0.57 Mb.
#2072
1   2   3
Оцінка рівня організаційної побудови цеху, дільниці. Рівень організації виробництва визначається його типом. Основною параметричною характеристикою типу виробництва є коефіцієнт закріплення операцій (Кз.о), який показує середню кількість технологічних операцій, що виконуються на одному робочому місці дільниці (цеху) протягом місяця.

Так, високий рівень спеціалізації робочих місць у масовому виробництві характеризує високий рівень організації виробництва.

Для діагностики організаційного рівня виробництва проводять дослідження екстенсивної (розгорнутої в просторі) та інтенсивної
(у часі) виробничої структури. Організація як процес являє собою єдність екстенсивної та інтенсивної структур, поза цієї єдності вона не існує. Визначальною (первинною) структурою, що зумовлює орга­нізацію, виходячи з генетичного принципу, є екстенсивна структура.

Для опису екстенсивної структури застосовують просторову декомпозицію мережі зв’язків елементів системи. Мережа стійких зв’язків між елементами системи відображає її внутрішню структуру (морфологію), а зв’язки з навколишнім середовищем — зовнішню структуру. Внутрішня структура системи об’єднує технологічну, виробничу та організаційну структури.

Взаємодія елементів технологічної структури має силовий (енергетичний) характер. Виробнича структура характеризує мережу потоків предметів праці або продукції. Організаційна — мережу переважно інформаційних потоків.

Найістотнішими ознаками виробничої структури системи є її склад, форма, спеціалізація та структура (склад і рівень) кооперованих зв’язків.

Ефективними вважаються цільові форми спеціалізації підрозділів — предметна та подетальна. При переході від технологічної спеціалізації до предметної та подетальної рівень організації виробництва підвищується. Структуру коопераційних зв’язків характеризує мережа зв’язків, моделлю якої є графік. Його вершини відображають елементи системи, а дуги — їх зв’язки.

Рівень зв’язків у кооперації є критерієм прогресивності і раціо­нальної організації побудови ВС. При низькому рівні зв’язків забезпечується максимум пропускної спроможності ВС за обсягом виробництва.

До основних характерних зв’язків належать: фізичне наповнення, направленість, тривалість, напруженість (потужність) та роль у системі.

За фізичним наповненням зв’язки можна поділити на предметні (речові), інформаційні та змішані.

За направленістю зв’язки поділяються на прямі, зворотні, контр-зв’язки та нейтральні (фіктивні).

Напруженість зв’язків характеризує кількість деталей (складальних одиниць) та виробів, які перебувають у русі між підрозділами та їх елементами.

Цілісність виробничої системи забезпечується тоді, коли потужність існуючих зв’язків між її елементами більша, ніж напруженість їх зв’язків з навколишнім середовищам. Напруженість предметних зв’язків оцінюється за інтенсивністю потоку деталей, операцій, складальних одиниць або виробів.

Роль зв’язку у ВС визначається характером його впливу на перебіг виробничого процесу. Формування істотних зв’язків елементів, упорядкування розподілу їх у просторі і часі характеризує виникнення організованості у виробничій системі.

Відображення зв’язків у структурі здійснюється методом графічного моделювання виробничих потоків на основі теорії графів, що розглядає різні форми взаємозв’язків між окремими просторовими елементами. На рис. 14.5 зображено граф зв’язків (виробничих потоків), що характеризує рух деталей, складальних одиниць і виробів між підрозділами цеху.

Рис. 14.5. Граф виробничих потоків механоскладального цеху

Маленькими колами показані дільниці: 1 — механічна, 2 — слюсарно-складальна, 3 — мікролампова, 4 — діагностичної апаратури, 5 — печатних плат.

Стрілками показані напрямки руху виробничих потоків між ними. Напруженість потоків відображена абсолютною величиною (цифрою) біля стрілки.

Графік зв’язків дає уявлення про ступінь замкненості обробки продукції в межах даної виробничої системи, про рівень напруженості її зв’язків з іншими системами, а в цілому — про її організаційний рівень. Метод графічного моделювання дає можливість шляхом аналізу та синтезу забезпечити мінімізацію кількості виробничих потоків за рахунок перерозподілу їх напруженості.

Мінімізація досягається на основі таких обмежень: а) виробництво має бути технологічно замкнутим на кінцевий продукт (виріб, складальні одиниці, деталі); б) дільниці за кількістю робітників
мають відповідати нормам керованості; в) пропускна спроможність дільниць має бути пропорційна напруженості виробничих потоків; г) цільове (подетальне або предметне) профілювання дільниць має ґрунтуватися на всебічному обліку конструктивних та технологічних особливостей деталей, вузлів, виробів, що виготовляються.

При аналізі рівня спеціалізації і кооперування всю номенклатуру продукції, що обробляється, поділяють на дві групи: власну, яка виготовляється в даному підрозділі, та коопераційну, яка обробляється у двох або більше підрозділах однієї чи різних виробничих систем.

Коопераційна продукція з точки зору технологічної і економіч­ної доцільності розподіляється на вироби з виправданою та вироби з невиправданою кооперацією.

Невиправдана кооперація характеризується фіктивними марш­рутами, коли, наприклад, деталі повертаються з термічного в механічний цех для передачі в цех комплектації або в складальний цех.



Екстенсивна складова виробничої структури характеризується коефіцієнтом питомої ваги зовнішньої кооперації за кількістю передач предметів обробки (Кек), відносно внутрішніх зв’язків, які визначаються за формулою:

де Ззовзагальна кількість зовнішніх (вхідних і вихідних) зв’язків ВС з іншими системами;

Звнкількість внутрішніх зв’язків системи;

Nду — кількість вихідних прямих зв’язків ВС (число деталей, що входять в дану ВС);

j 1) — кількість прямих і зворотних зв’язків по деталі в даній системі (необхідна кількість верстатів для обробки деталі в даній ВС з урахуванням неодноразових повернень її на один і той самий j-й верстат без одиниці);



d — номенклатура деталей, що підлягає обробці в даній ВС.

Відомо, що рівень організованості системи буде вищий, коли кількість різноманітних елементів усередині підрозділу і зовнішніх зв’язків між підрозділами буде обмежена. Обмеження кількості різноманітних елементів виробничої системи досягається підбором та закріпленням за нею номенклатури деталей з високим ступенем подібності за конструктивно-технологічними ознаками. Наприклад, для приладобудування достатнім уважається ступінь відповідності не менше 0,85. Таке значення робить можливим створення групової поточної лінії.

Обмеження зовнішніх зв’язків зумовлюється метою ВС і має відповідати критерію ефективності цеху, дільниці.

Оцінка інтенсивної (Кін) складової виробничої структури здійснюється за допомогою коефіцієнта частки зовнішньої кооперації за трудомісткістю, який розраховується за формулою:

де Тдк — сумарна трудомісткість обробки деталей за межами даної ВС (по кооперації), нормо-год;

Тдс — сумарна трудомісткість обробки деталей у межах даної ВС, нормо-год.

Коефіцієнт Кін як норматив має встановлюватися для кожної ВС розрахунковим шляхом. Він характеризує ступінь замкненості обробки предметів, що закріплені за даною ВС, а також тривалість зв’язку і роль у системі, вплив на тривалість виробничого циклу, швидкість проходження деталей у процесі виробництва, і відповідно, на оборотність оборотних коштів.

Таким чином, доведення коефіцієнта закріплення операцій (Кз.о) і коефіцієнтів зовнішньої кооперації (за кількістю передач предметів праці (Ке) та за трудомісткістю (Кін)) до раціонального рівня сприяє підвищенню організаційного рівня ВС.

За даними досліджень, доведення величини значення Кз.о майже до одиниці забезпечує: підвищення спеціалізації робочих місць за рахунок скорочення номенклатури деталей, що обробляються (у 3—5 разів), міждільничної кооперації (10 разів), зменшення втрат часу на переналагодження (у 1,5—2 рази); скорочення міжопераційних перерв (на 30—40 %); розширення можли­востей упровадження групових і поточних методів обробки, комплексної механізації та автоматизації виробництва; підвищення відповідальності колективів дільниць за кінцевий результат роботи цеху, створення умов для суміщення професій, багатоверстатного обслуговування, колективних форм організації праці.

Крім того, зниження значень коефіцієнтів Кз.о, Ке, Кін скорочує тривалість виробничого циклу, величину незавершеного виробництва за рахунок упорядкування руху предметів праці, змен­шуються міжопераційні пролежування, які в одиничному виробництві становлять 66—80 %.

Оцінка рівня функціональної побудови цеху, дільниці. Аналіз організаційного рівня дає змогу за формою спеціалізації ВС виробничого підрозділу визначити його сукупну та окремі функції. Наприклад, дільниця спеціалізується на виготовленні деталей, де сукупною функцією є механічна обробка. Конструктивно-техно­логічна і планово-організаційна характеристики даної деталі визначають, у свою чергу, склад та зміст окремих функцій підрозділу. Технологія зумовлює вид обробки, наприклад: токарна, фрезерна, розточувальна, шліфувальна та ін.

При аналізі виробничої системи не слід плутати поняття «мета» та «функція». Для визначення мети треба відповісти на запитання: «Що повинна робити ВС?» Аналіз функцій починається з відповіді на питання: «Як дана ВС має виконувати цю роботу?»

Склад та зміст функцій визначають структуру елементів виробничої системи. Важливо для раціональної функціональної побудови ВС забезпечити відповідність структурі елементного складу структури робіт, що передбачена планом. Після номенклатурно-кількісного розгляду позицій виробничої програми за кварталами та місяцями вирішують це завдання під час планування обсягів виробництва, де здійснюються послідовні розрахунки необхідних та існуючих ресурсів за групами технологічно взаємодіючого устаткування, щоб визначити можливості виконання робіт у намічені терміни.

Необхідні ресурси (наприклад, верстати) за трудомісткістю (нормо-годин) за місяцями розраховують за формулою:



де tштij — сумарний штучний час обробки і-ї деталі на операціях даної j-ї групи устаткування, нормо-хв;



Ni — місячна програма випуску і-ї деталі, шт.;

Кп-зі та Кбі — коефіцієнти, що враховують по і-й деталі відповідно витрати підготовчо-завершального часу (1,01—1,10) та технологічно неминучі втрати від браку (1,01—1,05);

m — кількість номенклатурних позицій детале-операцій за місячною програмою;

Кві — коефіцієнт виконання норм у поточному місяці, що плануються по і-й групі устаткування (Кві  1).

Існуючі (фактичні) ресурси (Фрj) — ефективний місячний фонд робочого часу j-ї групи устаткування визначається за формулою:



де Вj — кількість верстатів в j-й групі устаткування;



D — кількість робочих днів у розрахунковому місяці;

Sj — змінність роботи j-ї групи устаткування;

Tj — тривалість зміни за j-ю групою устаткування;

1 – Рj — утрати часу, які плануються на ремонт j-ї групи устат­кування (2—4 %).

Необхідні та існуючі ресурси розраховуються на всі групи або різновиди устаткування даної виробничої системи (наприклад, дільниці) та системи вищого рівня, до якої вона входить (цеху і відповідно підприємства). Відхилення в ресурсах необхідних та існуючих розраховуються за формулою:

ЄФРj = Фpj Tнj.

Для збалансованості завантаження устаткування при нестачі ресурсів здійснюють оперативні заходи: частину робіт передають на інші, однотипні верстати, поліпшують технологію, використовують міждільничну кооперацію, збільшують змінність роботи устаткування та ін.

У разі надлишку ресурсів у цілому виводять з верстатного парку відповідну частину устаткування, що сприяє збільшенню фондовіддачі, зменшенню собівартості продукції, підвищенню рівня його завантаження.

Зміни попиту на продукцію, оновлення її номенклатури, введення прогресивного устаткування та виведення його в ремонт, потребують постійного контролю за величиною відхилень у ресурсах і здійснення оперативних заходів для усунення диспропорцій у завантаженні устаткування.

У діагностиці виробничих систем використовуються відносні показники завантаження і змінності роботи за кожною групою устаткування:

Кзj = Тнj : Фрj та Кзмj = Тнj : Ф'рj ,

де Ф'рj — місячний фонд часу роботи j-ї групи устаткування в одну зміну, Sj = 1, звідси:



Кзмj = Кзj · Sj ,

де Sj — режим змінності.

Недовантаженість верстатів j-ї групи устаткування визначається за формулою:

∆Зј = (1 – Кзj) · Вj .

Вихід виробничої системи на нормативні величини коефіцієнтів завантаження устаткування Кз та змінності його роботи Кзм дає змогу збільшити її потужність, пропускну спроможність парку устаткування, знизити вартість основних фондів, собівартість продукції, що випускається, та підвищити фондовіддачу.

Оцінка рівня елементної побудови цеху, дільниці. Діагностування виробничої системи передбачає встановлення її елементного складу, перевірку останнього на відповідність структурі робіт, які плануються, за трудомісткістю визначення ступеня повноти і раціональності його екстенсивного та інтенсивного використання. Такий аналіз потрібен для обґрунтованої оцінки рівня використання елементного складу, розроблення програми підвищення ефективності виробництва і забезпечення на основі наступного синтезу цілісності виробничої системи.

Структура елементного складу ВС залежить від форми її спеціалізації та характеристики продукції, що випускається. Ступінь повноти і раціональності використання елементного складу будь-якої ВС визначається рівнем реалізації основних принципів раціо­нальної організації виробничого процесу, що характеризують різні елементи виробничого процесу: пропорційності — рівень використання всіх його елементів; безперервності — рівень організації як засобів, так і предметів праці; паралельності та ритмічності — характер руху предметів праці.

Така послідовність тісних взаємозв’язків зазначених принципів зумовлює побудову показників рівня організації виробництва з раціонального використання елементного складу ВС. Ураховуючи, що принципи пропорційності та безперервності щодо засобів і предметів праці виявляються через ритмічність виробництва та випуску продукції, а паралельність є одним із засобів підвищення ступеня неперервності виробничих процесів, то система показників рівня організації будь-якого виробничого процесу характеризується показниками пропорційності і безперервності як використання засобів праці, так і руху предметів праці.

Показники виробничих пропорцій. Пропорційність в елементах виробничого процесу закладається при проектуванні ВС, а потім реалізується в процесі її функціонування під час розроблення річ­них виробничих програм шляхом кількісних розрахунків необхідних потужностей, матеріалів та робітників.

Ступінь використання елементного складу виробництва можна охарактеризувати коефіцієнтами пропорційності (або коефіцієнтом відповідності), які слід розраховувати для всіх елементів ВС (Кпр).



де Фрjчас роботи j-го устаткування, що планується, год;



Тзjтрудомісткість завдання на даний вид j-го устаткування за місячною програмою, год;

— сумарна трудомісткість даного виду робіт по j-х одиницях устаткування, год.

Наприклад, якщо абсолютне сумарне відхилення на 10 фрезерувальних верстатах дорівнює (ФрjТзj) = 555 год, а сумарна трудомісткість робіт, що припадає протягом місяця на ці верстати, становить 1560 год = то Кпр = 1 – 656 / 1560 = 1 – 0,42 =


= 0,58, тобто устаткування використовується тільки на 58 %.

Аналогічним чином розраховуються коефіцієнти пропорційності робочих кадрів за професіями і кваліфікацією. Якщо мова йде про розрахункову і прийняту кількість устаткування, то коефіцієнт завантаження (Кз) дорівнюватиме коефіцієнту пропорційності. У такому разі (Кпр) не розраховується тому, що він урахований коефіцієнтом завантаження (Кз).

На практиці, як правило, Кпр < 1, а Кз < Кпр.

Якщо в кожну одиницю часу (годину, зміну, добу, п’ять днів, місяць, квартал) кожним виробничим підрозділом випускається рівна кількість продукції, то рух предметів праці вважається пропорційним. Показником пропорційності руху предметів праці можна вважати рівномірність випуску продукції в часі як окремий випадок ритмічності.



Показники ритмічності випуску продукції та рівномірності виробництва. Ритмічна робота характеризується двома поняттями — ритмічністю випуску продукції і рівномірністю виробництва. Якщо ритмічність відображає однаковий або наростаючий обсяг випуску продукції в натуральному виразі через рівні або певні проміжки часу, то рівномірність виробництва пов’язана з обсягом випуску продукції за трудомісткістю за аналогічними умовами.

Коефіцієнт рівномірності виробництва визначається за формулою:



де ∆Q­ — абсолютне відхилення фактичного обсягу випуску від планового за трудомісткістю за і-й період (зміну, тиждень, декаду);



— плановий обсяг випуску за трудомісткістю за і-й період;

q — кількість робочих періодів.

Коефіцієнт рівномірності випуску продукції визначається за формулою



де ∆Ni — абсолютне відхилення фактичної кількості продукції, що випущена в заданій номенклатурі від планового періоду за і-й період;



— запланована кількість продукції за і-й період.

При розрахунку Крв.вир у чисельнику враховуються обсяги робіт тільки за позиціями, що є в планових завданнях. У розрахунку Крв.пр — в чисельнику вказується весь обсяг робіт, що виконується. При раціонально організованому виробництві має дотримуватися співвідношення коефіцієнтів:



Крв.вирКрв.пр .

Для досягнення ритмічності в серійному виробництві необхідно жорстко виконувати періодичність запуску і випуску партій деталей (виробів). У дрібносерійному і одиничному виробництві складності виробів можна досягти тільки рівномірністю роботи та випуску продукції.

Принцип ритмічності тісно пов’язаний з принципом безперерв­ності виробництва.

Безперервність використання устаткування полягає у постійній його зайнятості певною роботою протягом визначеного часу. Показником безперервності виробництва є коефіцієнт завантаження Кз одиниці устаткування. Безперервність руху предметів праці характеризується коефіцієнтом неперервності виробничого процесу (Кн):



де tтех — час виконання всіх технологічних операцій (технологічного часу), включаючи контроль, приймання, здавання та транспортування продукції;



Тці — фактична тривалість виробничого процесу за сукупністю деталей (n), що закріплені за дільницею.

Комплексним показником (Кк) використання елементного складу ВС є середня арифметична всіх окремих розглянутих вище взаємопов’язаних показників: пропорційності (Кпр), рівномірності виробництва (Крв.вир); завантаження устаткування (Кз) та неперервності (Кн).

Конкретні отримані показники необхідно порівняти з нормативними, які встановлюються з урахуванням резервування надійності виробничих систем. Нормативні показники є еталоном при кількісному оцінюванні резервів підвищення рівня організації виробництва і одночасно базовою інформацією для проектування нових виробничих процесів. Нормативними показниками рівня організації дискретних процесів можна прийняти: Кз = 0,9 – 0,95; Кн = 1,0; Кпр = 1,0; Крв.вир = 1,0; Кк = 0,97 – 0,99.

Для оцінки організаційно-технічного рівня робочих місць використовують такі показники:



  • робочих місць з устаткуванням: продуктивність обладнання, що застосовується; відповідність його вимогам щодо якості продукції; використання технічних особливостей устаткування; прогресивність технологічного процесу, що застосовується; технологічна оснащеність робочого місця;

  • робочих місць без устаткування: виправданість використання ручної праці; технічний рівень і якість інструменту,
    що використовується; забезпеченість виконавців інструмен-
    том (комплектність, технічний стан, наявність необхідного резерву);

  • організаційного рівня робочого місця: раціональність планування; організаційна оснащеність, кількість і трудомісткість постійно закріплених робіт, змінність та ін.;

  • умов праці та техніки безпеки: відповідність санітарно-гігієнічних умов нормативним вимогам; дотримання правил безпеки праці; забезпечення спецодягом та взуттям відповідно до встановлених стандартів.

14.3. ПРОЦЕС ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ПРОЕКТУВАННЯ
ТА РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧИХ СИСТЕМ


Методичні основи проектування. Мета створення підприємства (виробничої системи) пов’язана з вибором елементів, масштабом, організаційним типом виробництва та іншими чинниками.

Цілі та підцілі створення і функціонування виробничої системи різ­номанітні і численні. Тому використовують системне формулювання цілей і підцілей для забезпечення побудови дерева цілей. Дерево цілей дає змогу оцінити ймовірність досягнення цілей вищого та нижчого рівня відповідно до ресурсів, а також установити пріоритет цілей.

При створенні виробничої системи, а також в процесі її функціонування необхідне чітке виконання вимог до продукції, послуг:


  • відповідність технологічного процесу властивостям сировини, матеріалу, продукції;

  • відповідності виробничих потужностей усіх складових елементів системи, що забезпечує результативність у цілому.

При цьому треба визначити спеціалізацію закріпити її за кожним робочим місцем. За спеціалізацією робочих місць визначають їх підбір згідно з технологією виготовлення виробів чи надання послуг.

Вибір виду організації праці та системи обслуговування робочих місць здійснюється стосовно устаткування і технологічного процесу.

Властивості виробничих систем зумовлюють їх складність, особливо взаємодією головних її елементів — людей та технічних засобів праці. Виходячи з конструктивно-технологічних характеристик будь-якого нового багатофункціонального виробу, підприємство як система теж має свої властивості і принципи побудови.

Системний методологічний підхід до визначення суті організаційних процесів в управлінні виробничими системами дає змогу чіткіше визначити галузі організаційної діяльності у виробничих си­стемах: це встановлення і забезпечення доцільних зв’язків у сфері руху і використання засобів виробництва, живої праці та управління.

Проектування організації виробництва — це процес розроблення організаційної, технічної і планово-економічної документації, за якою створюється і реалізується (матеріалізується) на практиці виробнича система.

Узагальнений алгоритм організаційного проектування виробничої системи наведено на рис. 14.6.




Каталог: uploads
uploads -> Balachova T. N., Isurina G. L., Regentova A. U., Tsvetkova L. A bonner B. L., Изучение влияния информационных материалов на отношение женщин к употреблению алкоголя во время беременности
uploads -> Социальные теории лидерства: основные понятия и проблемы
uploads -> Лидер как социальный тип: понятие и личностные особенности в западной исследовательской традиции
uploads -> Лидерство как личностный феномен
uploads -> -
uploads -> Пирамида Маслоу плюс – новое слово в теории мотивации
uploads -> Методическте рекомендации для студентов по дисциплине «психология журналистики» цели и задачи дисциплины дисциплина «Психология журналистики»
uploads -> Программа минимум кандидатского экзамена по специальности 19. 00. 13 «Психология развития, акмеология»
uploads -> Духовно-просвітницький центр монастиря Глинська пустинь м. Глухів 2010 рік


Поделитесь с Вашими друзьями:
1   2   3




База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2022
обратиться к администрации

    Главная страница