Збірник наукових праць Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції м. Харків 2014 р



страница2/25
Дата12.05.2016
Размер4.79 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

2. Заславская М.Д. Особенности государственного регулирования экономики во Франции. Экономическая политика дирижизма // http://uchebniki.ws/14050225/politekonomiya/osobennosti_gosudarstvennogo_regulirovaniya_ekonomiki_frantsii_ekonomicheskaya_politika_dirizhizma


3. Осипов Ю.М. Неоиндустриализация: сущность, значение и механизм реализации // http://www.econ.msu.ru/cmt2/lib/c/1450/file/Neoindystrializaciya_1(1).pdf

4. Гегель Г.В.Ф. Наука логики. – Т. 1. – М.: Мысль, 1970.

5. Ю.Нарижный. Постмодернизм в культурологии // http://postmodern.in.ua/?p=1722

6. Казначеев В.П. Учение Вернадского В.И. о биосфере и ноосфере. - Новосибирск: Наука. Сиб. отд-ие, 1989. - 248 с.

7. Гринберг Р.С., Рубинштейн А.Я. Индивидуум & государство: экономическая дилемма. – М.: Весь мир. - 2013. – 480 с.

Внукова Н.М.,

доктор економічних наук

м.Харків, Харківський національний економічний

університет імені Семена Кузнеця
УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СИСТЕМИ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ ЗА НОВИМИ МІЖНАРОДНИМИ СТАНДАРТАМИ
Актуальність. 2014 року відзначається 25–річчя створення FATF (Financial Action Task Force) – міжнародної організації із запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Україна в особі Державної служби фінансового моніторингу підводить підсумки 10-річного періоду членства у Групі Егмонт – Об'єднанні підрозділів фінансової розвідки країн світу.

Станом на 01.01.2014 року відповідно до підсумків діяльності за 2013 рік на обліку з фінансового моніторингу було 179 банків, 2825 інших учасників ринку фінансових послуг, 1752 професійних учасників ринку цінних паперів та 7797 спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу.

За оцінками FATF розмір «відмитих» злочинних доходів складає від 2 до 5% світового ВВП і постійно збільшуються, що за обсягом складає майже 2 млрд.дол.США.

За даними ДПА викрито окремі факти відмивання коштів, наприклад, три фірми у Дніпропетровській ДПА перевели за рік 10 млн.грн.у тверду готівку, обіг у 31 млн.грн. у Черкаській області здійснювали 10 конвертаційних центрів, Вінницька ДПА закрила конвертаційного центру з обігом 20 млн.грн. та ін..

Актуалізація питання, пов’язаного із впровадженням міжнародних стандартів, відбувалася 16 лютого 2012 року, коли прийняті FATF нові Міжнародні стандарти з протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму і розповсюдженню зброї масового знищення. На його імплементацію виділено один рік, але в Україні за цей період не відбулося запланованих змін, між тим, підготовлено проект змін до законодавства.

Виклад основного тексту. 05 березня 2012 року видано Наказ Мінфіну України “Про затвердження Критеріїв, за якими оцінюється рівень ризику суб'єкта первинного фінансового моніторингу бути використаним з метою легалізації (відмивання) доходів,одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму”.

Концепція розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму на 2005-2010 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 р. № 315-р. Вона одержала розвиток через прийняття 9 березня 2011 р. «Стратегії розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму на період до 2015 року».

Досягнення Держфінмоніторингу України пов’язані з виданням у грудні 2012 року нових Типологій легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, 2013 - представлено дослідження з актуальних методів та способів легалізації доходів, де наведено результати аналітичної роботи, проведеної Держфінмоніторингом і спрямованої на попередження злочинів у сфері відмивання коштів.

За аналітичними матеріалами Держфінмоніторингу розгляд правоохоронними органами узагальнених матеріалів у 2003-2012 роках відзначено, що до суду дійшло тільки близько 10% узагальнених матеріалів, підготовлених Держфінмоніторингом, що є недостатньою результативністю роботи. Між тим, відповідальність за відмивання «брудних коштів» підвищена останніми змінами до Кримінального кодексу України (станом на 16.10.2012 року).

Відповідно до статті 209 КК легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років; ці дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі - від семи до дванадцяти років; вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі - від восьми до п'ятнадцяти років.

У Кримінальному кодексі існує і стаття 209-1 «Умисне порушення вимог законодавства», пов’язана з дією суб’єктів первинного фінансового моніторингу та інших осіб, які займаються адмініструванням процесів, яке карається штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; розголошення у будь-якому вигляді інформації карається штрафом від трьох тисяч до п'яти тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян .

Аналогічні зміни відбулися у Кримінальному кодексі Російської Федерації (станом на 03 грудня 2012 року), де діє стаття 174 «Легалізація (відмивання) грошових коштів», де порушення накладаються штрафом у розмірі до ста двадцяти тисяч рублів у розмірі заробітної плати чи іншого доходу засудженого за період до одного року. Є інші види шрафів, примусових робіт або позбавлення волі як крайня міра з найбільшим терміном до 7 років.

Для організації прозорої системи взаємодії суб’єктів превинного фінансового моніторингу та їх клієнтів розроблено Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму (наказ Держфінмоніторингу № 126 від 03.08.2010 року), які спрямовані на виконання суб'єктами первинного фінансового моніторингу законодавства у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму класифікацій своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризику.

Особливість цього документу - це значно розширений перелік осіб, які повинні їх використовувати у своїй діяльності. Це не тільки фінансові установи, але й професійні спеціалісти допоміжних сфер, пов’язаних з нотаріальною, бухгалтерською, аудиторською діяльністю, операцій з нерухомістю.

КМУ своєю Постановою від 25 серпня 2010 р. № 747 щодо деяких питань організації фінансового моніторингу вніс зміни до Порядку взяття на облік суб’єктів первинного фінансового моніторингу, реєстрації ними фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, і подання Держфінмоніторингу інформації про зазначені та інші фінансові операції, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму.

Зміна системи нагляду стосується впровадження Концепції пруденційного нагляду через попередження злочинів у сфері фінансового моніторингу, яка повною мірою відповідає новим Міжнародним стандартам FATF щодо рекомендацій у сфері протидії легалізації злочинних доходів.

Нові вимоги Міжнародних стандартів FATF (2012) стосуються використання ризико-орієнтованого підходу на реалізацію протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, встановлення прозорості діяльності власників суб’єктів первинного фінансового моніторингу, розвиток міжнародного співробітництва у обміні інформацією.

Нові міжнародні стандарти актуалізують вимоги до фінансових груп; спрямовані на сприяння загальному охопленню всіх членів суспільства; врахуванню нових загроз, серед яких попередження фінансуванню зброї масового знищення; боротьби з корупцією; застереження щодо податкових злочинів та фінансування тероризму.

Стан впровадження в Україні нових міжнародних стандартів FATF розроблено проект змін (більше 500 поправок) до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» та суміжних законів, наприклад, Закону України «Про боротьбу з тероризмом», внесені пропозиції щодо врахування нових міжнародних стандартів, певні з яких носять суто технічний характер. Україна наполягає на збільшенні перехідного періоду до двох років, але цей термін вже минув, тому його необхідно подовжити.

Концептуальні принципи побудови національної системи полягають у відповідності конституційним нормам; вимогам міжнародних організацій; розвиткові міжнародного співробітництва.

Проблеми та перспективи розвитку системи фінансового моніторингу пов’язані із недостатньої кількістю кваліфікованих кадрів; відсутністю однозначних якісних критеріїв щодо віднесення фінансових послуг до таких, що підлягають фінансовому моніторингу; затримці у внесенні змін у законодавство відповідно до нових міжнародних стандартів FATF.

Пропозиції. Для посилення дій, пов’язаних із розвитком системи фінансового моніторингу, пропонуються заходи з удосконалення фахового забезпечення цього процесу через організацію і проведення спільно економістами та юристами наукових досліджень фінансово-правового напряму для пошуку ефективних методів попередження “відмивання” коштів. Для розширення методичного забезпечення можливо оголошення спільно МОН, Держфінмоніторингом, Нацкомфінпослуг, МВС конкурсів на посібники та підручники з фін моніторингу.

Для розширення взаємодії та посилення фахового забезпечення органів фінансового контролю, фінансових установ і університетів розпочати діалог із створення сучасних навчальних магістерських програм спеціального спрямування з фінансового моніторингу.
Література


  1. Внукова Н.М. Стратегія розвитку системи фінансового моніторингу з урахуванням міжнародних стандартів / Н.МВнукова // Актуальні питання фінансової безпеки держави : Збірник наукових праць Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Актуальні питання безпеки фінансової системи держави». – Х: ХНУВС, 2014. – С.77-80.

  2. FATF приняла новые рекомендации в сфере противодействия легализации преступных доходов [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.eurasiangroup.org/ru/page_1337628340_19.php

Стратегія розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму на період до 2015 року: Розпорядженням КМУ від 9 березня 2011 р. № 190-р [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.sdfm.gov.ua/documents. php?cat_id=34&doc_id=369&lang=uk&page=1


Соболєв В.М., д.е.н.,

Харків, ХНУ імені В.Н.Каразіна
ВИКЛИКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ЯКІСТЬ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ

НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ
Глибока соціально-економічна та політична криза, яку переживає зараз Україна, стимулювала активізацію уваги до пошуків відповідей на запитання щодо причин цієї кризи, їх наслідків та можливостей подолання. Доволі часто аналіз цих питань у науковій та (особливо) публіцистичній літературі не виходить за межі короткострокового періоду, який охоплює проміжок часу від відмови України від підписання асоціації з ЄС до падіння колишнього правлячого режиму. Але, на нашу думку, цей аналіз має вестись в площині глобальних процесів у світовій економіці, невід’ємною частиною яких стали і останні події в Україні. Спроби надати відповіді на ці питання поза контекстом світових тенденцій соціально-економічного розвитку виключають можливість знайти реальні шляхи подолання кризи та, по великому рахунку, збереження України як держави.

Глобалізація сприяла суттєвому зростанню відкритості національних економічних систем з одночасним посиленням їхньої взаємозалежності. Тепер беззаперечним є те, що будь-яка національна економіка стала суттєво більш вразливішою до зовнішніх впливів – як позитивних, так і негативних. Кількість економічних комунікацій зростає лавиноподібно, час для прийняття найбільш раціональних економічних рішень – як на макро-, так і на мікрорівнях економічної діяльності, стрімко зменшується, ціна помилок стає зависокою. Тому ефективність традиційних управлінських підходів, заснованих на ієрархічних механізмах, знижується. Характерно, що бюрократизація управління, яку звично пов’язували з командно-адміністративною системою, доволі успішно «прописалася» у ЄС після його кількакратного розширення упродовж останніх 15-20 років, і тепер є одним з чинників, що стримує бажання прибічників європейської інтеграції до подальшого розширення.

У зв’язку з цим у світі наростає тенденція децентралізації прийняття управлінських рішень, дерегуляції та розширення самостійності економічних агентів, що розташовані на нижчих щаблях управлінської піраміди. Ця тенденція охоплює не тільки економіку, а й державу у цілому. Одночасно все сильніше пробиває собі дорогу самоорганізація окремих підсистем економічного механізму, причому вона є тим сильнішою, чим більш складною є та чи інша сфера економічної активності. Показовим у цьому плані є фондовий ринок, який являє собою один з (поки що) нечисленних прикладів реального делегування владних управлінських повноважень до саморегулівних організацій професійних учасників цього ринку у питаннях ліцензування, контролю та застосування санкцій за порушення правил.

Характерною рисою останніх десятиріч стало також посилення відкритості у діяльності держави, у тому числі у питаннях управління економічними процесами. Неабияку роль у цьому відіграло запровадження та практичне втілення концепції «електронного уряду», яка спрямована на деперсоналізацію комунікацій громадян із чиновниками задня уникнення корупційних ризиків, полегшення доступу до національних баз даних, що пов’язані із правами власності (на землю, нерухомість, бізнесові одиниці тощо). У кінцевому підсумку, усі ці управлінські інновації мають значний економічний ефект, пов'язаний, по-перше, з зменшенням трансакційних витрат, по-друге, з посиленням довіри, по-третє, з підтриманням належних гарантій прав приватної власності, як фундаменту сучасної економіки.

Отже, одним з викликів глобалізації стало виникнення зовнішніх загроз сталому розвитку національних економік.

Іншим таким викликом слід вважати віртуалізацію світового економічного простору завдяки розповсюдженню Інтернету. Тут прослідковуються двосторонні взаємозалежності. З одного боку, глобалізація потребує Інтернету, як дієвого механізму впорядкування глобалізованих комунікацій. З іншого боку, Інтернет сам генерує подальше розгортання та поглиблення глобалізації. Але ці двосторонні процеси є вкрай суперечливими та неоднозначними, як на макро-, так і на макрорівнях.

Так, Інтернет суттєво поліпшив розповсюдження світового тероризму, значно сприяв активізації глобального наркотрафіку, нелегальної торгівлі зброєю, людьми, розповсюдженню порнографії та інших злочинних видів економічної діяльності.

Одночасно віртуалізація охопила не тільки економічну діяльність, а стала характерною рисою повсякденного буття сотень мільйонів людей в усьому світі. Негативним наслідком цього стало заміщення реального життя його імітацією, формування нового стилю життя, характерною рисою якого є формування паралельного із фізичним віртуального світу та, відповідно, початок розпаду цілісності буття та мислення окремої людини. Цей розпад ще не до кінця усвідомлений світом, але його можливі катастрофічні наслідки вже дають про себе знати. Одним з таких наслідків є виникнення практично необмежених можливостей маніпулювання людською свідомістю, що створює загрозу формування масових проявів агресії та неконтрольованих сутичок практично в будь-якій точці планети.

Це вимагає докорінної зміни ставлення держави до глобального інформаційного простору та формування нової інформаційної політики, яка стає чи не найважливішим чинником сталого та безпечного економічного розвитку.

Таким чином, глобалізація вимагає опанування новими підходами до організації економічного життя, які б враховували, серед іншого, виклики та загрози, що вона несе з собою. Найбільш пристосованими до цих викликів виявились держави відкритого доступу.

На пострадянському просторі на уламках СРСР у більшості випадків (за винятком країн Балтії) сформувалось 12 держав, які усі є типовими прикладами природної держави, тобто держави, побудованої за відсутності трьох критеріїв держави відкритого доступу (верховенство закону, деперсоналізовані організації, централізований контроль за застосуванням насильства). Найбільш яскравим проявом такої природної держави є правовий нігілізм, тобто свідоме нехтування усіма суб’єктами економічної діяльності на усіх рівнях дотриманням офіційних правил її здійснення та підкорення цієї діяльності неформальним, тіньовим механізмам. Саме завдяки домінуванню неформальних інститутів над формальними в Україні сформувався кланово-олігархічний капіталізм, якого вдалося уникнути країнам Східної Європи після падіння тоталітаризму та краху «світової соціалістичної системи».

Свідоме нехтування формальними правилами знищує обмеження, що встановлюють ці правила для розвитку корупції, тіньової економіки в усіх їх проявах. Завдяки правовому нігілізму унеможливлюється належна специфікація прав приватної власності, їхній захист у судах та довготривале планування економічної діяльності. Крім того, створюються перешкоди для припливу іноземних інвестицій, що виключає структурні перетворення економіки у напряму, що диктується логікою глобалізації, посилення відкритості національної економіки в умовах глобалізованого конкурентного середовища.

Завдяки кланово-олігархічному характеру економіки консервується та посилюється її монополізація, штучно витісняється дрібний та середній бізнес, зникають стимули до розробки та впровадження інновацій.

Специфікою пострадянського економічного простору стало те, що економічна олігархізація, що виросла з несправедливої приватизації державного майна, сформувала потужні фінансові можливості для кланової приватизації держави. Внаслідок цього виникли серйозні дисбаланси в політичній системі, основні інститути якої перестали відображувати реальну соціальну структуру суспільства та виявились нездатними забезпечувати баланс інтересів усіх верств суспільства.

Приватизація держави олігархічним кланами зробила найбільш ефективним видом бізнесу розподіл бюджетних фінансових потоків, що сприяло прискореній деградації соціальної сфери та подальшому занепаду економічної діяльності.

Таким чином, правляча верхівка на пострадянському просторі виявилась нездатною скористатись можливостями, які були надані розпадом командно-адміністративної системи, для системних перетворень економіки і суспільства у напряму створення передумов для переходу до держави відкритого доступу. Навпаки, фактично було побудовано суспільство неофеодального типу, засноване на неформальних зв’язках та комунікаціях, в якому розподіл ресурсів та результатів економічної діяльності господарюючих суб’єктів здійснюється на неконкурентних засадах. Такий розподіл призводить до перетворення рентоорієнтованої поведінки та переважний тип економічної поведінки та консервує існуючу структуру економіки та мотивацію підприємницької діяльності.

У кінцевому підсумку економіка пострадянських країн попадає у інституційну пастку, обумовлену збереженням домінування неформальних інститутів та відсутністю адекватних інституційних реформ, коли штучна консервація такого домінування неминуче штовхає їх до створення відповідних замкнених економічних групувань, ізольованих від іншого світу та орієнтованих на переважний розвиток взаємних економічних зв’язків.

Безумовно, ця тенденція не може бути всеосяжною, оскільки саме глобалізація її нейтралізує. Але в силу того, що під зазначеною тенденцією містяться доволі потужні техніко-технологічні підвалини у вигляді залишків колишнього «єдиного народногосподарського комплексу СРСР», вона здатна зберігатись упродовж тривалого часу, породжуючи у суспільній свідомості масові очікування відновлення цього комплексу, хоча б і в значно урізаному вигляді.

Так само не можна ігнорувати й того, що за період, що минув після розпаду командно-адміністративної системи, значна частина економіки пострадянських країн змінилася або докорінним чином перебудувалася на конкурентних засадах ефективної організації господарської діяльності, ознакою чого стало проникнення продукції відповідних сфер на західні ринки. Цінність такого проникнення для подальшої перебудови економіки полягає не тільки (а, можливо, і не стільки) в масштабах, скільки у самому факті такого проникнення, який є наочним прикладом для тієї частини економіки, яка не піддавалась таким змінам в силу небажання відповідних економічних суб’єктів до подібних змін.

Разом з тим, слід пам’ятати, що для реального руху до держави відкритого доступу, яка спроможна надати новий імпульс економічному розвитку, має відбутися відповідний поколінський зсув. Однією з причин того, що останні 20 років були фактично втрачені Україною для реальних перетворень суспільно-економічного життя на сучасних засадах, стало те, що, на відміну від східноєвропейських країн, тут не було проведено очищення державного апарату від носіїв ментальних матриць тоталітарної моделі. Внаслідок цього України була фактично приречена на імітацію реформ замість їх реального здійснення, і була вимушена чекати, поки відповідне покоління зійде з історичної арени, і одночасно виросте нове покоління, яке зможе згенерувати нові управлінські кадри, що позбавлені від старих стереотипів мислення та уявлень щодо принципів функціонування економічної системи. Вкрай важливо враховувати нерівномірність територіального розподілу носіїв старих та нових цінностей, який чітко вказує на полюси прогресу та стагнації, що потребує від держави виваженого підходу до будь-яких заходів щодо реформування економіки.



Яременко О.Л.,

д.э.н., профессор, заместитель руководителя экспертно-аналитического центра Рады Национального банка Украины
Институциональный смысл глобального финансового кризиса и трансформация экономической власти
В условиях посткризисного восстановления наблюдается максимальное облегчение доступа к ликвидности (программа QE в США) и активизация долгового финансирования государственного бюджета. Рост государственного долга, который никто не собирается погашать, означает, что фактическая доля государства в общественных ресурсах и ее динамика не соответствуют сложившейся системе институтов. Государство в явочном порядке ввело квазиправило: долг государства не возвращается, а рефинансируется. Но при этом формальные основания для образования и обслуживания долга (заем денег на время и за плату у корпораций, домохозяйств и иностранных государств) никто не отменял.

Почему же государство не желает институционально оформить свои претензии на гораздо большую часть общественных ресурсов – тем более, что бюджетный кризис в США осенью 2013 г. наглядно продемонстрировал зыбкость такой практики *? Да потому, что возврат кредитов – это обязательное условие экономики, построенной на принципе жестких бюджетных ограничений. Если вас это не устраивает и вы начинаете менять краеугольные основания рынков, то нужно дать четкий ответ на вопрос: что взамен? А такого ответа сегодня нет ни у кого.

Что происходит с глобальной экономикой в условиях кредитной экспансии? Решающая роль стремительного роста кредита в глобальном финансовом шоке 2008–2009 гг. общепризнана. В этом смысле кризис 2008–2009 гг. и последующее восстановление финансовых рынков мало чем отличаются от предыдущих мировых финансовых кризисов: предкризисная кредитная экспансия внезапно сменилась падением доверия и обострением проблемы долгов, усилилась нестабильность основных мировых валют, выросли безработица, бюджетные дефициты и неравновесие платежных балансов.

Выход из кризиса начался благодаря стабилизации доверия и кредита, что тоже достаточно типично. Посткризисное восстановление сопровождалось адаптацией структуры и менеджмента финансовых рынков, перераспределением полномочий и ответственности между финансовыми институтами, коррекцией конфигурации экономической власти, оздоровлением активов (в том числе и за счет хирургических мер), ужесточением надзора и формированием специальных институтов, регулирующих финансовую стабильность.

Возможно, глобальность этих явлений действительно придала им некоторые новые черты, однако понимание кризиса как внезапной потери равновесия подходит, казалось бы, и в данном случае. Весь вопрос в том, какую именно часть сегодняшних существенных событий на глобальных финансовых рынках мы можем понимать и моделировать на основе такого понимания? Есть ли необходимость трактовать эти события за пределами равновесной парадигмы?

П. Кругман имеет четкую и однозначную позицию в этих вопросах: «Дело в том, что мы обладаем знаниями и инструментами, чтобы выйти из этого кризиса.

… Препятствуют восстановлению экономики два фактора – отсутствие интеллектуальной ясности и политической воли» [1, с. 306]. Знания и инструменты есть – ясности нет. А государственные институты и политики страдают (мучительно?) от отсутствия политической воли. В общем ситуация напоминает известный афоризм: если факты не соответствуют теории, то тем хуже для фактов.

На наш взгляд, отсутствие ясности и воли в сфере макрофинансовых решений далеко не случайно. На сегодня обозначилась зона экономической реальности, в которой существенные финансовые события и процессы не могут быть объяснены или даже определены в рамках равновесной парадигмы. К числу таких процессов относится кредитная экспансия последнего десятилетия, приведшая в конце концов к глобальному финансовому шоку.

Известно, что финансовому кризису всегда предшествует кредитная экспансия, а кризис сопровождается кредитным крахом. В индустриальной экономике благодаря кредиту обеспечиваются функционирование и интеграция предприятий с разным индивидуальным периодом воспроизводства капитала. Потребность в кредите отражает разрывы в денежных потоках, порождаемые нормальной операционной и инвестиционной деятельностью хозяйствующих субъектов. Без развитой системы кредита равновесие в индустриальной экономике не возможно.

По мере эволюции индустриальной системы нормальное функционирование в условиях денежных разрывов становится возможным для более широкого круга взаимозависимых субъектов (в том числе для государства, домохозяйств и финансовых корпораций). Принципы эквивалентного обмена и жестких бюджетных ограничений в условиях кредита не отменяются, а усложняются и конкретизируются в соответствии с технологическими и институциональными реалиями развивающихся хозяйственных систем. Кредит – это обязательное условие эффективного распределения и использования ресурсов в условиях сложившейся системы специализации и институциональной структуры индустриальной экономики. Косвенными критериями равновесного уровня кредита являются, с одной стороны, макроэкономические показатели занятости, инфляции и темпов роста ВВП, с другой – динамическая стабильность социально-институциональной структуры, обеспечивающей эффективность экономической власти, а также необходимый уровень доверия и адаптивности субъектов.

В такой экономике сжатие кредита порождает безработицу и низкие темпы роста, а излишняя экспансия – инфляцию. И первое, и второе отклонения рано или поздно обнаруживают себя, в силу чего в результате комбинированного воздействия рыночных сил и государственного вмешательства кредит колеблется в более или менее узких пределах вокруг области равновесия.

Несколько иначе роль кредита выглядит в условиях трансформационных сдвигов, когда длительное макроэкономическое неравновесие или институциональная нестабильность приводят (вследствие падения доверия) к деградации кредитного механизма и упрощению отраслевой и институциональной структур экономики. В то же время посткризисное восстановление такой системы сопровождается постепенным возобновлением нормальных кредитных процессов.

Для постиндустриальной глобализируемой экономики понимание роли кредита нуждается в уточнениях. Если прибегнуть к аналогии из современной квантовой электродинамики, то можно сказать, что в условиях глобальных сетей кредитная экспансия обладает свойством «нелокального взаимодействия»: последствия отдельных кредитных решений могут приводить к практически мгновенному перераспределению ресурсов за пределами непосредственной кредитной сделки (в сетях время исполнения решения инвестора стремится к нулю). Неограниченный рост кредитов способен наносить ущерб и навязывать риски вне зависимости от степени прямой вовлеченности субъектов в кредитные операции.

Мало того, тот, кто максимально дистанцирован от этих операций, может понести наибольшие потери. Если кредиты не возвращаются, а рефинансируются, то происходит стойкое перераспределение стоимости за пределами механизмов эквивалентного обмена, которые делают систему сложно-симметричной и склонной к равновесию. Использование инновационных финансовых продуктов порождает новую, запутанную неопределенность, которая скрывается за видимостью более высокого порядка.

В глобальной экономике начинают действовать неидентифицируемые (неизвестные) зависимости и связи, которые не учитываются в решениях субъектов. Институты, выросшие на основе эквивалентного обмена, сегодня способны принять на себя лишь часть ответственности за использование ресурсов экономики. В результате возрастает регулятивная нагрузка на институты экономической власти, а процессы консолидации и перераспределения экономической власти выходят на первый план.

Как следствие, возникает институциональный перегрев системы: благодаря кредиту текущие ресурсные возможности отдельных субъектов системы растут быстрее, чем система создает соответствующие регулятивные институты. Эти субъекты становятся точками роста кристаллов новой структуры экономической власти, а сама экономическая власть получает кредитный рычаг. Скорее всего, в этом кроется основная причина кредитной экспансии последних десятилетий. Однако способна ли экономическая власть более или менее удовлетворительно снимать неопределенность в функционировании формирующейся глобальной хозяйственной системы?

Мы предлагаем для уяснения исторического смысла современной кредитной экспансии использовать понятие «сингулярность» (от латинского singularis – единственный, особенный). Сингулярность существенно отличается от неопределенности. Если неопределенность – это отсутствие необходимой информации, то сингулярность может сопровождаться ее избытком, но эта информация «ни в какие ворота не лезет», не интерпретируется в рамках существующей картины мира (например, космологическая сингулярность, гравитационная сингулярность), что, в свою очередь, закономерно порождает массовое отчуждение субъектов от реальности. Недаром Марк Аврелий говорил: «Если чужой миру тот, кто не знает, что в нем есть, не менее чужой, кто не ведает, что в нем происходит» [5, с.].

На наш взгляд, есть смысл попытаться трактовать происходящие сегодня критические финансовые процессы с позиций понимания их как состояния финансовой сингулярности, то есть явления единичного, не имеющего аналогов, в котором чрезвычайно трудно отделить существенное от несущественного. В условиях сингулярности не действуют некоторые имплицитные предпосылки классической картины экономической реальности. Обращают на себя внимание два действительно уникальных явления, которые дают основания понимать современные процессы на глобальных финансовых рынках как проявления финансовой сингулярности (или, иначе говоря, как экономическое пространство с неограниченной кривизной).



Во-первых, неконтролируемый рост кредитного рычага благодаря использованию технологий финансовой секьюритизации, сопровождаемый взрывным ростом финансовых активов. В нормальной экономике рост кредитного рычага субъекта хозяйствования ограничивается сверху фактором кредитного риска, а снизу – встречным давлением акционеров, заинтересованных в максимизации рентабельности собственного капитала за счет использования заемных средств. Если заемщиком выступает государство, то верхняя граница государственного долга зависит от силы давления риска суверенного дефолта, а нижняя – от силы давления социальных обязательств государства. В этом смысле кредит естественным образом тяготеет к равновесному уровню. Однако в сингулярной системе использование механизмов секьюритизации активов, кредитных дефолтных свопов и монетизации государственного долга дает возможность на время «спрятать» фактор риска при принятии кредитных решений.

Немаловажно и то, что в условиях преобладания стандартных институтов рыночного типа институт кредита включает в себя правило полной ответственности заемщика, то есть дополняется институтами банкротства и долговой тюрьмы. Только так принцип жестких бюджетных ограничений приобретает всеобщий характер. Если же правилу банкротства возникает альтернатива в виде правила перекредитования, то жесткость бюджетных ограничений резко ослабляется (иначе говоря, ограничения становятся мягкими). Прообразом такой системы может служить модель мягких бюджетных ограничений, рассмотренная Я. Корнаи в его книге «Дефицит» [6].



Во-вторых, неограниченное нарастание «скорости срабатывания» связей и зависимостей в глобальных информационных сетях, возникновение на этой основе механизмов высокочастотной торговли с практически мгновенным принятием решений, сжатие экономического времени до исчезающе малых величин. В такой экономике, говоря словами Апокалипсиса, «времени уже не будет» [Откровение Иоанна Богослова, глава 10].

В данном случае аналогия с концом света возникает неслучайно. Судьба параметра t принципиально важна для экономики. В рыночной системе существуют упругие (или жесткие) временные интервалы, от которых зависит сама возможность целостного системного поведения (один день, три дня, неделя, тридцать дней, квартал, полугодие, год). Эти интервалы выступают стандартной основой для любых контрактов (время отгрузки или поставки, условия платежа, штрафы, пени, неустойки) и, соответственно, используются во многих текущих и долгосрочных решениях. Экономические решения на основе этих лагов служат механизмом приспособления субъектов, а, следовательно – способом существования больших систем. Как результат, система сохраняется в условиях достаточно значительных степеней свободы своих субъектов.

На каждое решение субъекта рыночной системой отводится время. При этом лимиты времени на заключение и исполнение контрактов разного типа и разного уровня ответственности дифференцированы и стандартизованы. Банки кредитуют такие сделки, ориентируясь на стандартные по времени разрывы в платежах. В свою очередь, политика рефинансирования центрального банка выступает как своего рода камертон, задающий единую тональность: самые короткие кредиты овернайт и другие краткосрочные кредиты рефинансирования лежат в основе сложной системы управления разрывами, определяющей главные финансовые потоки в экономике. Сегодня же практически мгновенные перемещения огромных масс ликвидных активов в глобальных торговых сетях не просто деформируют сложившиеся схемы финансовых потоков, а лишают участников глобальной экономики возможности подумать, оценить, взвесить и выработать оптимальную стратегическую позицию хотя бы на несколько ходов вперед.

Нам могут возразить, что рассмотренные два проявления сингулярности не являются чем-то уж совсем новым в мировой экономике. Уточняем: действительно, информационные сетевые технологии совершения трансакций и рефинансирование долгов возникли не вчера. Их постепенный рост имел место, как минимум, на протяжении 20 лет. Но в 2008 г. произошла резкая реакция системы на плавные изменения среды, то есть катастрофа *.

По отношению к исторически сложившейся экономической реальности финансовая сингулярность выступает не в качестве ее дополнения и развития, а как ее антагонист, поскольку разрушает имплицитные предпосылки рынка. Поэтому финансовая сингулярность сопровождается очевидной макроэкономической стагнацией хозяйственных сегментов традиционного типа. Чтобы добиться желаемого роста занятости в мировой или национальной экономике за счет кредитного стимулирования спроса, нужно резко ограничить сферу финансовой сингулярности. А сделать это очень трудно или невозможно.

Системные последствия финансовой сингулярности в текущем плане достаточно негативны. Ведь принципы эквивалентности и жестких бюджетных ограничений лежат в основе не только системы разделения труда, специализации и кооперации, но и таких ценностных измерений традиционной экономики, как справедливость, солидарность, равенство, свобода. В новой экономике для них может просто не оказаться места. Не случайно максимальная ценностная деструкция происходит в тех обществах, которые активно включены в политику рефинансирования долгов – как государственных и корпоративных, так и домохозяйств.

В традиционной рыночной экономике важную роль играли явления анонимности, добровольности персонификации трансакций и активов субъекта, привычная склонность следовать моральным практикам и безличному доверию. В такой системе каждый действовал на свой страх и риск, но в результате возникала по-своему гармоничная и целостная структура экономической реальности (Ф. Хайек). Новая хозяйственная реальность, возникающая в процессе финансовой сингулярности, отрицает любую анонимность («спасибо» технологической информационной сингулярности, о некоторых специфических чертах которой рассказал бывший сотрудник АНБ США Э. Сноуден) и не испытывает потребности в доверии (его заменяет возможность полного всеобщего финансового контроля). Сегодня контроль со стороны государственных и надгосударственных служб финансового мониторинга и финансовой разведки уже укоренился, превратился в рутину и воспринимается нами как неизбежная плата за глобализацию. От советской тоталитарной системы можно было убежать в Америку. От новой экономической реальности бежать некуда – она глобальна [8].

Таким образом, последствиями финансовой сингулярности являются:

– сжатие сферы эквивалентности и жестких бюджетных ограничений, нарушение фундаментальной симметрии хозяйственной системы, что создает ситуацию «большого передела»;

– ослабление стабилизирующей роли фактора времени (упругих временных лагов) как необходимого условия адаптации субъектов и, следовательно, десубъективация хозяйственной системы (субъект, не успевающий приспособиться к новым условиям, перестает быть субъектом);

– неравновесные цены, приводящие к несоответствию между финансовой реальностью и ее интерпретацией, массовые ошибки инвесторов, регуляторов и международных институтов.

Государство и международные финансовые институты вынуждены реагировать на финансовую сингулярность ситуативно, интуитивно, рефлекторно, не имея стратегии. Для ситуативной финансовой политики в условиях сингулярности характерны активизация использования административных инструментов государства в экономике, сопровождаемая спрямлением и упрощением связей и зависимостей; политизация института центрального банка; смещение центра тяжести в финансовой политике с риска инфляции на риск дефляции; использование таких нетрадиционных мер денежно-кредитной политики государства, как прямое предоставление ликвидности и выкуп частных активов; политика нулевой (или отрицательной) цены денег на рынке, подрывающая принцип редкости денег. Каждая из этих особенностей не вполне комплементарна сложившейся системе финансовых и монетарных институтов государства, их полномочиям и ответственности, что, в свою очередь, порождает дополнительную конфликтность и неопределенность.

Возникают несколько принципиальных вопросов для финансовой политики: как долго будет продолжаться такое состояние? являются ли эти процессы и последствия обратимыми? как могла бы выглядеть рациональная стратегия субъекта, вынужденного действовать в условиях финансовой сингулярности?

В условиях финансовой сингулярности вопрос о рациональной стратегии риска приобретает своеобразный смысл. Для субъекта, находящегося внутри ситуации сингулярности, можно попытаться откладывать риск, можно его перекладывать или принимать. На наш взгляд, вся нетрадиционная денежно-кредитная политика, одобряемая МВФ, – это политика откладывания проблем и рисков, что в принципе допустимо. Однако сегодня стратегическое ожидание явно затягивается, что свидетельствует о затруднениях концептуального порядка.

Об отсутствии более или менее ясной картины экономической реальности в условиях финансовой сингулярности говорят двусмысленные сигналы, которые МВФ посылает центральным банкам и инвесторам: «Нетрадиционная денежно-кредитная политика в перспективе может по-прежнему быть оправданной, если экономическая ситуация не улучшится или даже ухудшится. При ухудшении ситуации без чрезмерного риска инфляции политика, скорее всего, по-прежнему будет правильной, особенно в случае каких-либо новых потрясений в сфере функционирования финансовых рынков и финансового посредничества» [9]. Иначе говоря, если все будет плохо, то сегодняшняя политика – правильная.

И несколькими абзацами ниже: «Более активное принятие риска, стимулируемое благоприятной (правильной?- авт.) денежно-кредитной политикой, может ухудшить финансовую стабильность» [9]. Логика выстраивается поистине замечательная: правильная денежно-кредитная политика, скорее всего, приведет к ухудшению ситуации, но от этого она станет только еще правильнее.

Далее делается замечание: «Официальным органам предстоит управлять потенциальными затратами или рисками, связанными с дальнейшим проведением нетрадиционных мер и в целом с сохранением низких процентных ставок» [9]. Политика, которая длится уже пять лет, все еще считается нетрадиционной.

Цитируем далее. «Следует учесть, что банки и другие посредники могут увеличивать свой риск ликвидности в ожидании интервенций центрального банка (или, выражаясь более грубо, при такой политике банкам по-прежнему наплевать на риски – авт.); задержка реформ может снижать эффективность будущей денежно-кредитной политики из-за конфликта целей». Здесь наконец-то проскользнуло признание подлинных целей политики количественных послаблений – оттянуть как можно дальше начало институциональных реформ, которые обязательно должны будут зафиксировать новый статус-кво в распределении экономической власти.

Нетрадиционная денежно-кредитная политика – явление глобальное, касающееся практически всех стран. На это обратил внимание аналитик инвестиционной компании “Готай цзюньань секьюритис” (Guotai Junan Securities) Чжоу Вэньюань: «Политику количественного послабления нельзя рассматривать только в положительном ключе, ведь она затрудняет проведение таких необходимых Китаю экономических преобразований. Рано или поздно США начнут ужесточать монетарную политику. Если к тому времени в Китае не будут проведены экономические преобразования, то это нанесет ощутимый удар по экономике страны» [10].

Практики и профессиональные аналитики уже давно осознали чрезмерную рискованность такой политики. Бывший главный экономист Банка международных расчетов У. Уайт отмечает: "Мне все вокруг снова напоминает 2007 год, только хуже. Все прошлые перекосы по-прежнему актуальны. Общий уровень государственных и частных долгов в смысле доли от ВВП в развитых странах на 30 процентов выше, чем был тогда, и сейчас еще добавились новые проблемы с пузырями на растущих рынках, которые заканчивают цикл роста-спада" [11].

Банк международных расчетов в своем ежеквартальном релизе отмечает, что выпуск субординированного долга, из-за которого заемщики подвергаются большему риску в том случае, если все пойдет не так, как запланировано, за последний год в Европе вырос более чем в 3 раза (до 52 млрд. дол.), а в США – более чем в 10 раз (до 22 млрд. дол.) [11].

Доля "левериджированных займов" (то есть займов для займа), используемых слабыми заемщиками на синдицированном кредитном рынке, подскочила до рекордных за всю историю уровней в 45% – на 10 процентных пунктов выше, чем в предкризисный пик 2007–2008 гг. Межбанковское кредитование для растущих рынков достигло "рекордного исторического уровня", тогда как стоимость облигаций, выпускаемых в оффшорных центрах частными компаниями из Китая, Бразилии и других развивающихся стран, впервые превысили такие же объемы фирм из богатых стран, что подчеркивает объемы долгов, нарастающих в Азии, Латинской Америке и на Ближнем Востоке.

По мнению руководителя исследований в Банке международных расчетов К. Борио, никто не знает, насколько вырастут ставки по займам, когда ФРС начнет ужесточение денежной политики, или "насколько беспорядочным может стать процесс". «Задача состоит в том, чтобы быть готовым. Это значит быть мудрым, избегать излишней зависимости от займов, а также соблазнов расчетов на то, что рынок в условиях стресса будет оставаться ликвидным" [11], – подчеркивает он.

Осмысление новой реальности только начинается, а изменения происходят все быстрее. Тактика выжидания не может отменить провалы и тупики ситуационных и рефлективных действий международных и государственных институтов. Сегодня более чем актуальны слова Дж. Сороса: «Понимание реальности должно стать более важной задачей, чем манипулирование ею» [12].

В целом вырисовывается довольно тревожная картина. Но так ли уж страшна сегодняшняя ситуация в мировых финансах? Является ли финансовая сингулярность (вместе с сингулярностью технологической и демографической) свидетельством приближения «последних времен»?

Если продолжить злоупотребление физическими аналогиями (в частности, гравитационной сингулярностью), то можно предположить, что все не так трагично. Накануне ввода в действие Большого адронного коллайдера нас пугали реальной перспективой возникновения черной дыры, способной поглотить и Землю, и Солнце, и вообще все-все. Однако физики быстро нас успокоили: возникновение микроскопических черных дыр в вакууме – дело относительно обычное. Такие дыры спокойно взрываются вследствие квантовых эффектов, и никаких глобальных последствий это за собой не влечет.

Поэтому (для собственного спокойствия) будем исходить из того, что финансовая сингулярность – лишь один из этапов эволюции, исторический смысл которого состоит в переходе к постфинансовой экономике. Вполне возможно, что ее основные черты формируются уже сегодня, и то, что мы считаем отклонениями от сложившегося порядка, – на самом деле элементы какого-то нового (постфинансового?) экономического порядка.

Постфинансовая экономика будет определять новый облик экономической реальности лишь в той мере, в какой она сможет трансформировать свою сингулярность (уникальность) в институциональность (обыденность). Какие же явления в сфере институционализации финансовой сингулярности сегодня представляются наиболее важными? На наш взгляд, на нынешнем этапе катализаторами институционального генезиса могут служить такие процессы:

– усиление роли государства за счет сокращения полномочий корпораций, домохозяйств и институтов гражданского общества;

– активизация процессов перераспределения экономической и финансовой власти на глобальных рынках;

– относительное снижение приоритетности целей финансовой стабильности в финансовой политике по сравнению с целями кристаллизации новой структуры экономической власти;

– укрепление фискальной составляющей в деятельности международных и национальных финансовых институтов [13];

– переформатирование институтов экономического и финансового суверенитета под воздействием новой конфигурации экономической власти.

Указанные процессы носят во многом спонтанный, реактивный характер. Может возникнуть впечатление, что все это – естественное приспособление усложнившейся системы к условиям длительной дестабилизации среды. Но это не так. Рутинизация таких процессов не возможна: непрерывный передел ресурсов означает смерть экономики.

Поэтому результатом финансовой сингулярности могут стать не новые институты, а новая, относительно стабильная, структура реальной экономической власти. А одним из скрытых полномочий экономической власти являются изменение и установление «правил игры». Вот тогда (и не раньше) начнет формироваться новая система запретов и правил, отражающая и защищающая новую структуру экономической власти, которая будет вынуждена более или менее четко ограничить инновационные процессы, исходя из интересов собственного сохранения и воспроизводства. Примерно так из сегодняшней финансовой сингулярности будет рождаться новый институциональный порядок.

Способны ли кредитные и эмиссионные инструменты ускорить прохождение фазы финансовой сингулярности? На наш взгляд, государству нужно быть готовым к тому, что интенсификация эмиссионного и долгового «накачивания» экономики в условиях финансовой сингулярности обернется активизацией процессов перераспределения и консолидации экономической власти. П. Кругман в своей книге отмечает: «…Долг не делает беднее общество в целом. Долг одного – это актив другого». Но уже следующая фраза гласит: «Строго говоря, это справедливо только для мировой экономики в целом, а не для каждой страны» [1, с. 76, 77].

А это значит, что отдельные страны, благодаря фактору долга как такового, могут становиться или беднее, или богаче. Иначе говоря, одной из составляющих растущей долговой сферы выступает область глобальной игры с нулевой суммой. На начальных этапах роста глобального долга удельный вес этой составляющей не значителен, но по мере роста ее эффекты становятся все более сильными, пока не начинают преобладать. Обострение конкуренции и конфликтов начинает диктовать государствам такую линию поведения, которая обесценивает попытки выработки согласованного подхода (Большая восьмерка, Большая двадцатка). Издержки этих конфликтов растут, требуя все новых и новых ресурсов. Социальные, технологические и структурные цели финансовой стратегии государства (включая также долговую составляющую) могут стать реально приоритетными лишь после прохождения зоны сингулярности, в новой, относительно стабильной, институциональной среде.



Поделитесь с Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница