Збірник наукових праць Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції м. Харків 2014 р



страница24/25
Дата12.05.2016
Размер4.79 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

Список використаних джерел

1. Юхименко П. І., Федосов В. М., Лазебник Л. Л. та ін. Теорія фінансів: Підручник / За ред. проф. В. М. Федосова, С. І. Юрія. К.: Центр учбової літератури, 2010. 576 с.

2. Коваленко Д. І. Фінанси, гроші та кредит: теорія і практика: навчальний посібник / Д. І. Коваленко, В. В. Венгер.К.: ЦУЛ, 2013. 578с.

3. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. 2-ге вид., доп. і перероб. К.: КНЕУ, 2002. 240 с.

4. Лондар С.Л. Фінанси: навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів / С.Л. Лондар, О.В. Тимошенко. – Вінниця: Нова Книга, 2009. – 384 с.

5. Касіян Є.В. Теоретичні підходи до визначення категорії фінансового розвитку у світовій економічні науці та його роль у економічному зростанні / Є.В. Касіян // Економiчний часопис – XXI. – 2012. – № 7-8. – С. 6-9.

6. Карпінський Б.А.Фінансова система: Навчальний посібник / Б.А. Карпінський, О.В. Герасименко. – Львів: «Магнолія Плюс», 2006. – 272 с.

7. Осянин И. К. Асимметрия информации на рынке финансовых услуг / И.К.Осянин // Ярославский педагогический вестник. – 2012. – №1. – Том I (Гуманитарные науки). – С.92-95.



Назарчук Т. П., студентка 4 курсу

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк, Україна
ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ОПЕРАЦІЙНИМ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Зміст будь-якої підприємницької діяльності полягає у досягненні економічного ефекту у вигляді прибутку. Нині в Україні в умовах реформування економіки спостерігається тенденція до значного зниження рівня рентабельності виробництва, що означає збитковість багатьох підприємств. У зв'язку з цим управління підприємством вимагає вдосконалення методів оцінки і прогнозування прибутку. Чим більше уваги приділяється цій економічній категорії, тим ефективніше функціонує підприємство. Зростання прибутку значною мірою визначає темпи економічного розвитку країни, окремих регіонів, збільшення суспільного багатства і підвищення життєвого рівня населення. Прибуток підприємства забезпечує зростання обсягів власних фінансових ресурсів, потрібних для здійснення фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання. Їх нестача спричиняє ризик виникнення боргів, що у підсумку може призвести до банкрутства підприємства. У цьому контексті формування механізму управління прибутком підприємств і його адаптація до ринкових умов має важливе теоретичне й практичне значення.

Величина прибутку залежить від:

–  об’єму реалізованої продукції;

–  якості продукції;

– раціонального та ефективного використання основних фондів, матеріальних і виробничих ресурсів (зниження собівартості );

–  якості роботи підприємства.

Отримання чистого прибутку пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства: операційної, інвестиційної та фінансової. Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, яка забезпечує основну частину його доходу і пов’язана з виробництвом та реалізацією продукції. Звідси операційний прибуток – це сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не відносяться до інвестиційної або фінансової діяльності. Операційний прибуток безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівар­тості.

Управління операційним прибутком підприємства включає такі складові:

–  визначення обсягу продажу, який забезпечує беззбиткову операційну діяльність;

–  використання операційного левериджу в обґрунтуванні шляхів збільшення прибутку;

–  проведення операційного аналізу для оцінки впливу різних факторів на обсяг прибутку.



Під час планування прибутку від операційної діяльності необхідно визначити точку беззбитковості, яка відповідає такому обсягу продажу, за якого надходження від реалізації продукції дорівнюють витратам на виробництво і реалізацію цієї продукції.

Якщо рівень обсягу продажу нижчий від точки беззбитковості, виробляти такий товар невигідно, збитково. Кожна одиниця товару, продана в зоні, що знаходиться вище за точку беззбитковості, збільшує прибуток.

Для визначення точки беззбитковості аналітичним методом  використаємо параметри:

С — собівартість виробництва і реалізації продукції,

Ц — ціна за одиницю виробу,

ЗВ — змінні витрати на одиницю виробу,

ПВ – постійні витрати,

V – обсяг продажу в точці беззбитковості,

РП – обсяги реалізованої продукції.

У точці беззбитковості виконується рівняння:

РП=С або VЦ=ПВ+ЗВV

VЦ-ЗВV=ПВ
Таким чином, точку беззбитковості в натуральних одиницях можна знайти за формулою:



З даної формули видно, що на обсяг продажу в точці беззбитковості впливають обсяги постійних витрат і їх співвідношення зі змінними витратами та ціною.

Але підвищення цін може зменшити обсяги продажу та призвести до збитків і, навпаки, за зниження цін прибутковість може бути досягнуто за рахунок нарощування обсягів продажу.

Скорочення постійних і змінних витрат знизить обсяг виробництва, необхідний для досягнення беззбитковості. Але вплив кожного з цих елементів буде визначатись співвідношенням між постійними і змінними витратами у собівартості продукції.

Розрахунки беззбиткового обсягу продажу за допомогою виведеної формули можливі для кожного конкретного виробу окремо. Якщо ж необхідно здійснити розрахунки в цілому для підприємства, то беззбитковий обсяг продажу визначається за допомогою валової маржі.



ВМ=РП–ЗВ

Валова маржа, або маржинальний прибуток, розраховується як різниця між обсягами реалізованої продукції і обсягами змінних витрат.

Валова маржа - це розрахунковий показник, сам по собі він не характеризує фінансового стану підприємства або будь-якого його аспекту, але використовується в розрахунках ряду показників.

Відношення валової маржі до суми виручки від реалізації продукції називається коефіцієнтом валової маржі (КВМ). За допомогою даного показника визначається відсоток валової маржі в обсязі реалізованої продукції:




Виручка від реалізації визначається виходячи з усіх надходжень, пов'язаних з розрахунками за реалізовані товари (роботи, послуги) або майнові права, виражені в грошовій і (або) натуральній формах.

Величина маржинального доходу показує внесок підприємства в покриття постійних витрат і одержання прибутку.

Для визначення обсягу реалізованої продукції, за якого всі витрати покриваються, збитків немає, але немає й прибутків розраховують поріг рентабельності (ПР):

Далі визначається запас фінансової міцності (ЗФМ). Це сума, на яку підприємство може знизити обсяг реалізації до моменту появи збитків:



ЗФМ = РП-ПР

Запас фінансової міцності у відсотках показує, на скільки відсотків підприємство може знизити обсяг реалізації, не зазнаючи при цьому збитків.



Щоб визначити ступінь дії ефекту операційного левериджу, розраховується відповідний коефіцієнт сили дії або ефекту операційного левериджу за формулою:



Цей коефіцієнт показує, у скільки разів збільшиться (зменшиться) прибуток підприємства при збільшенні (зменшенні) на один відсоток обсягу реалізації.

Як бачимо, співвідношення між постійними і змінними витратами впливає на рівень, на якому перебуває точка беззбитковості та інтенсивність зміни прибутку залежно від зміни обсягу продажу. Для оцінки цього впливу визначається коефіцієнт операційного левериджу за формулою:



Чим більша частка постійних витрат у собівартості продукції, тим інтенсивніше змінюється прибуток по відношенню до змін обсягів продажу. Механізм операційного левериджу дає змогу регулювати рівень постійних витрат з метою збільшення прибутку.       

Коефіцієнт ефекту операційного левериджу показує, на скільки збільшиться прибуток при зростанні обсягів реалізації продукції на заданий відсоток приросту.

Чим більше значення коефіцієнту сили дії операційного левериджу, тим вищий ризик підприємницької діяльності, оскільки незначні коливання в обсягах продажу викликають суттєві зміни в розмірах прибутку. В умовах економічної кризи, зниження попиту на ринку необхідно оптимізувати співвідношення між постійними і змінними витратами.

З метою визначення впливу зовнішніх і внутрішніх факторів проводять факторний аналіз, що являє собою вимір впливу факторів на величину результативних показників.

До основних факторів впливу на формування операційного прибутку підприємства відносять:

–  зміна обсягу реалізації збіль­шення обсягів продажу рентабельної продукції веде до збільшення суми прибутку, а нерентабельної – навпаки до її змен­шення;

–  зміна асортименту продукції як­що збільшується частка рентабельної продукції в загальному обсязі реалізації, то і прибуток, відповідно, зростає;

–  зміна собівартості продукції – її зростання є причиною зменшення прибутку, а зменшення собівартості – на­впаки збільшує прибуток;

–  зміна ціни реалізації – при збіль­шенні цін сума прибутку зростає, якщо ціна зменшується, то зменшується і прибуток;

–  чисельність та склад персоналукількість працівників, достатня для пов­ноцінного обслуговування технологічно­го процесу, забезпечує зростання прибутку, також велике значення має і кваліфікація працівників;

–  економічне стимулювання праців­ників — вплив цього фактору можна оцінити через показники оплати праці та її продуктивність. Що ефективнішим є стимулювання персоналу, то кращою бу­де їх праця, і як наслідок — більшими випуск продукції та прибуток;

–  продуктивність праці її зростан­ня, за інших однакових умов, спричиняє збільшення величини прибутку;

–  стан матеріально-технічної бази під­приємства — сучасні засоби праці підви­щують її продуктивність, а отже, і прибуток;

–  фондовіддача – збільшення фон­довіддачі збільшує випуск продукції на 1 грн. вкладених грошей, це також веде до росту прибутку.

Збільшення операційного прибутку можливе за рахунок:


  • нарощення обсягів виробництва і реалізації товарів;

  • здійснення заходів щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

  • зменшення витрат на виробництво продукції;

  • кваліфікованого здійснення цінової політики;

  • грамотної побудови ділових відносин з постачальниками, посередниками, покупцями;

  • покращення системи маркетингу на підприємстві;

  • удосконалення продукції з середнім рівнем рентабельності, а низькорентабельну зняти з виробництва;

  • постійного проведення наукових досліджень аналізу ринку, поведінки споживачів і конкурентів.

Отже, система управління прибутком має бути органічно інтегрована із загальною системою управління підприємством, так як прийняття управлінських рішень у будь-якій сфері діяльності підприємства прямо або опосередковано впливає на рівень прибутку, який в свою чергу є основним джерелом фінансування розвитку підприємства та зростання доходів його власників і працівників.

Список використаних джерел

  1. Жалко О. В. Управління прибутком підприємства в сучасних умовах господарювання / О. В. Жалко // Науковий вісник ВНУ ім. Л. Українки. – Л., 2011. – №12. – С. 95-97.

  2. Куздровська В. М. Управління прибутком від  операційної діяльності [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.rusnauka.com

  3. Лобачева І. Ф., Коцюбинська К. А., Василенко Ю. В. Аналіз факторів, що впливають на прибуток підприємства [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.rusnauka.com



Патракеев А.А.

Ростовский государственный экономический университет («РИНХ»), г. Ростов-на-Дону, Россия
Факторы формирования стоимости публичного банка
Среди современных исследований, которые представляется возможным прямо или косвенно отнести к области анализа ценообразующих факторов возможно отметить, прежде всего, анализ детерминант интегральной эффективности и риска на примере европейских банков [6], стратегической эффективности банков развивающихся рынков капитала на примере банков России, Украины и Казахстана [1], рентабельности до и во время кризиса на примере швейцарских банков [5], рентабельности банков на примере рынка Нигерии [4]; структуры капитала европейских и американских банков [7], а также исследования для стран с развивающимися экономиками [8].

Понимание степени и формы воздействия ценообразующих факторов (рентабельность, ликвидность, платежеспособность, состояние национальной экономики) на стоимость объектов оценки является значимым аспектом корректного применения сравнительного подхода.

Другими словами, без проведения корректировок рыночных цен выбранных объектов-аналогов на различия в их капитализации, обусловленными различными ценообразующими факторами, представляется невозможным провести корректное усреднение их стоимостей для целей определения достоверной рыночной стоимости.

Таким образом, представляется возможным выделить не менее четырех прямых и обратных связей между сравнительным и двумя оставшимися подходами:



1) Прямая связь с доходным подходом: учтем мультипликатора стоимости для оценки терминальной (постопрогнозной стоимости - TV) в случае применения стандартной DCF-модели

,
где CFt – денежный поток t-периода, TV=M, где M - применяемый мультипликатор стоимости, r – ставка дисконтирования. Необходимо отметить, что в практике инвестиционных компаний в качеcтве М - мультипликатора TV в случае оценки стоимости публичного банка, как правило, согласно открытым источникам используется мультипликатор P/BV [2].

2) Обратная связь с доходным подходом: учет ожиданий доходности и темпов роста [3]:


,
где P – цена акции, BV – собственный капитал банка на одну акцию, ROE – рентабельность акционерного капитала, g – долгосрочная оценка темпов роста экономики, r – ставка дисконтирования.

3) Возможная прямая связь с затратным подходом: оценка акций сторонних банков, находящихся в составе финансовых вложений (актив баланса) банка-объекта оценки. То есть в случае применения затратного подхода переоценке подвергаются все статьи актива баланса, в том числе – акции других коммерческих банков, которые могут быть на баланс банка-объекта оценки. Такая задача особенно актуальна в случае оценки головного банка банковской группы.

4) Обратная связь с затратным подходом: переоценка знаменателя мультипликаторов сравнительного подхода. Другими словами речь идет о применении скорректированного базового значения, применяемого в случае использования балансового мультипликатора. Необходимо отметить, что такая корректировка возможна исключительно в случае внутренней оценки, когда оценщику полностью доступны соответствующие расшифровки статей банковского баланса отчетности.

Задача согласования подходов к оценке представляется особенно актуальной для крупномасштабных сделок, где увеличение погрешности оценки приводит к значительным потерям одного из участников (продавца или консорциума продавцов либо покупателей/группы покупателей). В частности, к таким сделкам могут быть отнесены операции по первичному и последующему размещению капитала на фондовых рынках (IPO и SPO соответственно), сделки приватизации государственных банковских структур (которые также могут проводится в рамках IPO/SPO процедур), а также сделки слияний и поглощений (M&A).

Таким образом, учитывая центральную роль сравнительного подхода с точки зрения отмеченных взаимосвязей с двумя другими подходами, проработка его методологии позволит снизить риск завышенной оценки, что особенно актуально для крупных сделок.

Под алгоритмами реализации процедур сравнительного подхода в данном контексте понимается совокупность расчетных операций, выполненных в определенной последовательности, и подчиненных логике решения основной задачи сравнительного подхода – определению обоснованной цены объекта оценки с учетом цен аналогов, детерминированных соответствующими ценообразующими факторами.

Среди закрепившихся в литературе по оценке активов процедур сравнительного подхода необходимо выделить следующие общепринятые расчетные операции, логическая последовательность которых фактически образует алгоритм оценки в рамках рассматриваемой методологии:

1) выбор аналогов;

2) для относительных цен – мультипликаторов аналогов - проведение корректировок на различия в уровне ценообразующих факторов относительно объекта оценки;

3) процедура усреднения и, в том числе, сопутствующего взвешивания, скорректированных цен, принятых к рассмотрению объектов-аналогов.

Необходимо учесть фактическую «привязку» процедур выбора аналогов и усреднения их скорректированных цен к показателям ценообразующих факторов в общепринятой методологии оценки активов. Именно поэтому эмпирическое исследование ценообразующих факторов банковского капитала является задачей, позволяющей обосновать логику всех трех обозначенных процедур анализа в рамках сравнительного подхода к оценке данного актива.

При этом, для процедуры выбора аналогов необходимо выделить существенное обстоятельство, значимое не только для рынка публичного банковского капитала России, но и для рынка публичных компаний других отраслей. Данным обстоятельством является фактическое отсутствие и/или ограниченность даже условно сопоставимых российских компаний-аналогов.

Таким образом, с учетом отмеченных выше проблем представляется необходимым выделить следующие задачи эмпирического анализа ценообразующих факторов межстрановой выборки:

1) выделение ценообразующих факторов, в том числе – межстрановых различий, оказывающих статистически значимое воздействие на объект исследования – уровень стоимости банковского капитала, рассматриваемых в рамках ограниченной выборки банков-аналогов. Необходимо особо отметить, что использование в оценке сравнительным подходом обоснованных межстрановых различий, позволяющих привести к сопоставимому виду банки-аналоги, является крайне актуальной задачей ввиду отмеченной проблему отсутствия внутристрановых аналогов. Решение этой задачи в рамках данной статьи вынесено на уровень допущений: ценообразующие факторы;

2) ранжирование ценообразующих факторов в порядке их силы воздействия на объект исследования – акционерный капитал публичных банков для целей установления порядка внесения коректировок. Порядок внесения корректировок – это значимый фактор результат оценки, который носит исключительно вычислительный характер, обусловленный эффектом базы. То есть, при прочих равных условиях изменением последовательности корректировок приводит к изменению итоговой величины стоимости;

3) установление наиболее статистически значимой формы связи между ценообразующими факторами (также обладающими статистической значимостью) и объектом исследования – уровнем стоимости банковского капитала, рассматриваемых в рамках выборки банков.

Последовательность нелинейных корректировок при использовании сравнительного подхода на существующей выборке будет иметь следующую последовательность:

1) Фактор уровень странового риска: прокси переменная долговой нагрузки национальной экономики.

2) Фактор реализованного потенциала банковского бизнеса: прокси переменная индекса доходности банковских активов.

3) Фактор динамики потенциала банковского бизнеса: прокси переменная роста чистой прибыли банка.

4) Фактор (ожидаемого) роста экономики: прокси переменная - индекса роста ВВП страны за прошедший год.

5) Фактор внеоперационной ликвидности банковского бизнеса: прокси переменная отношения прочих активов и прочих обязательств.

6) Фактор операционной ликвидности банковского бизнеса: прокси переменная отношения прочих активов и прочих обязательств.

7) Фактор масштаба бизнеса: логарифм объёма активов.

Приведенная последовательность корректировок в случае оценки публичных банков может быть использована в рамках широко применяемого элемента методологии сравнительного подхода к оценке активов – сетки корректировок (adjustment grid), в рамках которой должна использоваться принятая и/или обоснованная очередность их внесения.
Список использованных источников

1. Ивашковская И. В., Партин И. М., Скурихина А. А. Детерминанты стратегической эффективности банков на развивающихся рынках капитала // Корпоративные финансы. 2012. № 3 (23). С. 5–21.

2. Комментарии по прогнозам цен акций // РБК QOUTE. 2011. URL: http://quote.rbc.ru/pda/stock/comments/forecasts/2011/04/18/33251487.shtml (дата обращения 10.02.2012)

3. Чиркова Е. Как оценить бизнес по аналогии. Пособие по использованию сравнительных коэфициентов. М.: Альпина бизнес букс. 2009. 224 с.

4. Aburime, Toni Uhomoibhi, Determinants of Bank Profitability: Company-Level Evidence from Nigeria (March 16, 2008). URL: http://ssrn.com/abstract=1106825 or http://dx.doi.org/10.2139/ssrn.1106825 (дата обращения 10.03.2013)

5. Dietrich, Andreas and Wanzenried, Gabrielle, Determinants of Bank Profitability Before and During the Crisis: Evidence from Switzerland (January 14, 2010). URL: http://ssrn.com/abstract=1370245 or http://dx.doi.org/10.2139/ssrn.1370245 (дата обращения 20.03.2013)

6. Fiordelisi F., Molyneux P. The determinants of shareholder value in European banking. Working Paper. 2010. URL: http://apps.olin.wustl.edu/FIRS/PDF/2009/700.pdf (дата обращения 10.03.2013)

7. Gropp, Reint and Heider, Florian, The Determinants of Bank Capital Structure (September 17, 2009). Review of Finance, Vol. 14, pp. 587-622, 2010; Zentum Fuer Europaeische Wirtschaftsforschung (ZEW) - Center for European Economic Research. 2008. Vol. 8. №. 15. URL: http://ssrn.com/abstract=967417 (дата обращения 12.02.2013)

8. Octavia Monica; Brown Rayna Determinants of bank capital structure in developing countries: regulatory capital requirement versus the standard determinants of capital structure. Journal of emerging markets. New York. 2010. Vol. 15. №1. pp. 50-62.

Патракеева О.Ю.

Институт социально-экономических и гуманитарных исследований Южного научного центра РАН, г. Ростов-на-Дону, Россия
Проблемы кадастровой оценки сельскохозяйственных земель (на примере Ростовской области)
В Ростовской области земли сельскохозяйственного назначения состав­ляют 87,3 % территории области (8813,8 тыс. га), земли населенных пунктов - 4,4 % (448,4 тыс. га), земли лесного фонда – 3,4 % (344,6 тыс. га), земли водного фонда – 2,2 % (217,1 тыс. га), земли запаса – 1,7 % (168,1 тыс. га). Землями промыш­ленности и иного специального назначения (93,3 тыс. га) занято лишь 0,9 % всей территории Ростовской области, землями особо охраняемых территорий и объектов – 0,1 % (11,4 тыс. га) [4].

В соответствии с Земельным кодексом, «в составе земель сельскохозяйственного назначения выделяются сельскохозяйственные угодья, земли, занятые внутрихозяйственными дорогами, коммуникациями, лесными насаждениями, предназначенными для обеспечения защиты земель от воздействия негативных (вредных) природных, антропогенных и техногенных явлений, водными объектами, а также зданиями, строениями, сооружениями, используемыми для производства, хранения и первичной переработки сельскохозяйственной продукции» (глава 14, статья 77, п.2 [3]).

Социально-экономическая ценность земельных ресурсов определяется при их кадастровой оценке, целью которой является информационное обеспечение регулирования земельных отношений собственников, землепользователей с государством, при этом земля оценивается не как средство производства, а как объект фискальных отношений [1].

Платное землепользование в России было введено Законом «О плате за землю» в ноябре 1991 года. В соответствии с ним, земельные платежи включают земельный налог с собственников участков, арендную плату, нормативную плату, по которой осуществляется продажа участков органами государственной власти [5].

Согласно Налоговому кодексу России, налоговая база определяется в отношении каждого участка как его кадастровая стоимость. Соответственно, работы по определению государственной кадастровой оценки земель направлены, в первую очередь, на регулирование ставок земельного налога. Вследствие того, что за последние годы отмечался рост кадастровой стоимости, значительно увеличились ставки арендной платы за пользование землей и величина земельного налога.

Таким образом, переход на кадастровую базу земельного налогообложения затрагивает комплекс финансовых, экономических, нормативно-правовых, политических аспектов земельных отношений [2]. В рыночных условиях определение адекватной оценки земель является одной из актуальных проблем сельскохозяйственного сектора.

Однако руководствоваться кадастровой стоимостью для совершения сделок с конкретным земельным участком сельскохозяйственного назначения не представляется возможным вследствие определенных методологических недостатков. К ним относятся: отсутствие использования при расчетах принципа наиболее эффективного использования, применение агрегированных стоимостных показателей затрат и цен, а также необоснованные норма прибыли и коэффициент капитализации [7]. Для этого необходимо определить его рыночную стоимость, которая находится в прямой зависимости от спроса и предложения на рынке и от характера конкуренции продавцов и покупателей. Для получения актуальной рыночной стоимости следует использовать информацию и отдельные показатели, содержащиеся в земельном кадастре, например, показатель балл бонитета, которые представляет собой качественную характеристику естественных свойств земельного участка. В целом, под ним понимается уровень урожайности на земельном участке сельскохозяйственных культур как суммарный показатель его плодородия. Бонитировка почв является основой кадастровой оценки земель сельскохозяйственного назначения. Однако, подобная информация крайне редко обновляется. В Ростовской области оценка земель проводилась ЮжНИИгипроземом в 1992-1993 гг. на основе крупномасштабных почвенных и геоботанических обследований. Основу оценочных работ составила бонитировка почв (оценка почв по природным свойствам) и частная оценка (относительно продуктивности отдельных культур).

Наиболее плодородными землями располагают южная и восточная природно-сельскохозяйственные зоны. Наименее благоприятны условия для земледелия в восточной зоне.

Южная, центральная и приазовская зоны характеризуются высокими показателями рентабельности и прибыли с гектара земли. Наиболее сложная ситуация складывается в восточной зоне. Связано это не только с низким уровнем продуктивности пашни из-за дефицита влаги и невысокого плодородия почвы, но и удаленностью от рынков сбыта, и, соответственно, высокими транспортными расходами.

Проведем первичный анализ зависимости кадастровой стоимости земель сельскохозяйственного назначения от их урожайности. Анализ проводился по муниципальным образованиям Ростовской области за 2012 год. Как видно из рисунка 1, урожайность определяет порядка 44% процентов вариации кадастровой стоимости, хотя в действительности данный показатель вносит гораздо больший вклад в определение стоимости по доходному подходу при прочих равных условиях.

Для определения адекватной кадастровой стоимости земельного участка необходимо вычислить базовые оценочные показатели продуктивности и затрат, рассчитать рентный доход и исходя из этого вывести кадастровую стоимость 1 га сельскохозяйственных угодий в целом по региону России. В свою очередь для определения кадастровой стоимости субъектов оценки требуется расчет интегральных показателей по типам почв, технологическим свойствам и местоположению, являющихся рентообразующими факторами [6].

Рис. 1. Зависимость кадастровой стоимости земель сельскохозяйственного назначения от их урожайности1


Отметим, что данный алгоритм является первым приближением к решению поставленной задачи и требует серьезной проработки и дальнейшего изучения.

Одновременно с этим налог на землю является стимулом рационального использования сельхозугодий в случае, если он не отклоняется от своего оптимального значения. Так, увеличение земельного налога снижает прибыль сельскохозяйственного предприятия, а при нулевой (или крайне низкой) прибыли оно не способно инвестировать в материально-техническую базу. В случае заниженной кадастровой стоимости доходы бюджета будут снижаться.

Таким образом, налогообложение, ориентированное на специфику экономического положения конкретной территории и на принцип оптимальной кадастровой оценки, будет отвечать интересам землепользователей и государства.



Поделитесь с Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница