Збірник наукових праць Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції м. Харків 2014 р


ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНО-МАРКЕТИНГОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВ ТРУБНОЇ ГАЛУЗІ



страница5/25
Дата12.05.2016
Размер4.79 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

ПРОБЛЕМИ ІННОВАЦІЙНО-МАРКЕТИНГОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВ ТРУБНОЇ ГАЛУЗІ
Постановка проблеми. Проблеми вітчизняної економіки з активізації інноваційно-маркетингової і інвестиційної складової діяльності підприємств розглядається з позиції підвищення ефективності управління стратегічним розвитком підприємств трубної галузі. Потреба у впровадженні інновацій промисловими підприємствами значно зростає і в зв’язку із членством України у СОТ. Здатність до ефективного розвитку промисловості базується на конкретних перевагах кожного підприємства, що виражені в науково-технічному прогресі та його застосуванні на практиці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інноваційний розвиток, як важливий чинник економічного зростання, висвітлено в наукових працях І. Алєксєєва, О. Амоші, А. Асаула, О. Бутнік-Сіверського, В. Геєця, І. Дячука, Е. Лібанової, Ю. Каракай, М. Пашути, А. Полянської, В. Пілюшенко, Б. Адамова.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Нині набули гостроти та потребують комплексних наукових вивчень питання щодо ролі інноваційного маркетингу серед традиційних промислових галузей української економіки, його впливу на забезпечення ефективних організаційно-економічних відносин між підприємствами даних галузей. Висвітлення таких проблем та практична реалізація здобутих наукових результатів сприятиме оптимізації функціонування тих підприємств, що належать до традиційних галузей України.

Постановка завдання. Назріла гостра необхідність у дослідженні проблеми впровадження на умовах маркетингу інновацій нових технологій у базових галузях, наприклад металургійної та її важливої складової – трубної промисловості. Тому дослідження стану інноваційно-маркетингової діяльності підприємств трубної галузі в умовах промислового регіонального господарського комплексу (ПРГК) старопромислових регіонів доцільно здійснювати на основі вивчення чинників впливу на інноваційно-маркетингову діяльність та оцінки ступеня цього впливу.

Виклад основного матеріалу дослідження. Проблема вдосконалення управління стратегічним розвитком підприємств трубної галузі в умовах реалізації стратегічного розвитку старопромислових регіонів (Дніпропетровського, Донецького і Луганського) є особливо актуальною, оскільки трубна галузь в рамках комплексного металургійного комплексу, здійснює значний вплив на науково-технічний, технологічний та соціально-економіко-екологічний розвиток, використовуючи досягнення науково-технічного прогресу, самі впливають на темпи і характер стратегічного розвитку території: від інтенсивності процесу оновлення трубної галузі залежить розвиток продуктивних сил у суміжних галузях регіонально-галузевого комплексу даних регіонів, а також масштабами техніко-технологічного переозброєння, темпи створення матеріально-технічної бази та ефективності суспільного виробництва.

В даний час підприємства трубної галузі у складі ПРГК перебувають у кризовому стані, що характеризується зниженням обсягів виробництва, нестійким фінансовим становищем, достатньо низьким рівнем конкурентоспроможності продукції, а також достатньо застарілим технологічним обладнанням.

Значною мірою це обумовлено відсутністю методологічних розробок практичного застосування принципів промислового маркетингу на підприємствах даної галузі, а також достатньої кількості наукових та практичних розробок тактичного управління виробництвом трубної продукції з урахуванням впливу ринкових факторів.

Концепція реструктуризації промислових підприємств заснована на аналізі життєвого циклу трубної продукції з метою попереджувального зняття з виробництва морально застарілих виробів. Тому вона передбачає вирішення двох задач виробничого характеру. Перша — це встановлення такого життєвого циклу трубної продукції, що за умови задоволення попиту на цільовому ринку, що відповідаю плановому значенню обсягу виробництва і оптимальному залученню наявних виробничих потужностей, гарантує максимальний рівень ефективності фінансово-господарської діяльності трубних підприємств. Друга задача – це виключення допущення, що зводиться до неможливості врахування випадкового характеру попиту на продукцію трубної галузі в умовах металургійного комплексу певного регіону.

При вирішення цих задач необхідно враховувати вплив факторів не тільки зовнішнього, але й внутрішнього виробничо-технологічного середовища (цикли зносу і цикли заміни устаткування). Ці врахування особливо актуальні для промислових галузей регіонально-галузевого комплексу регіонів Це обумовлено тим фактом, що внутрішня виробнича складова часто є стримуючим чинником розвитку підприємства.

Сучасний стан економіки країни та її старопромислових регіонів є наслідком кризи системи державного управління, що позначилося втратою наступних характеристик промислових галузей: стабільність, збалансованість у всіх аспектах, у тому числі й у просторовому; адаптація до стратегічних змін; орієнтованість на підвищення можливостей комплексного потенціалу (особливо інноваційно-маркетингового та виробничого), а також орієнтованість на ефективне вирішення комплексу соціальних завдань. Економіка України має високий науково-технічний потенціал базових галузей, поєднаний з нерівномірністю інноваційного розвитку регіонів, в тому числі, неоднорідність техніко-технологічного оснащення галузей і сфер господарства. Така ситуація обумовлена тим, що в Україні все ще існують визнані у світі наукові школи, які незважаючи ні на що, не припиняють процес генерації нових знань, технологій, інноваційно-маркетингового капіталу. Власне, об’єднання відокремлених ланок «наука» і «виробництво», спрямоване на технічну і технологічну модернізацію базових галузей, і є головним завданням інноваційної моделі, в тому числі, металургійної галузі, задекларованої як стратегічна мета економічної та інноваційної політики нашої держави в найближчій перспективі.

На даний час у трубній галузі відсутні ефективні механізми для проведення масштабних технологічних змін. З метою формування технологічних систем рівня відомих трубних виробництв потрібен системний підхід до створення організаційно-економічних механізмів, здатних не тільки продукувати нововведення, а й перетворювати їх на інновації. Це завдання для трубної галузі реалізуються завдяки побудові відповідної системи інноваційно-маркетингового менеджменту. Тенденції та явища, що сьогодні багато в чому визначають стан української промисловості – структурні і галузеві проблеми виробництва труб для нафта та газової галузей, його велику ресурсну залежність, ситуаційність економічного зростання, необхідність диверсифікованості, панування неконкурентоспроможної промислової продукції, що виробляється в базових галузях – є насамперед наслідком низького рівня інноваційного розвитку.

Слід створювати в галузі інноваційну технологічну систему як комплекс організаційних, виробничих, комерційних, кадрових, науково-технічних факторів і об’єктів, що визначають здатність підприємств трубної галузі формувати передумови і сприймати нововведення у технологіях виробництва.

Підвищення техніко-технологічного рівня, якості і конкурентоспроможності трубної продукції, скорочення строків її освоєння можливі за умови здійснення належної, на принципах маркетингу інновацій, технологічної та організаційно-технічної підготовки виробництва (ТіОТП). Задачею, в умовах діяльності виробництва трубної продукції, ТіОТП є забезпечення повної технологічної готовності підприємства до виробництва і споживання нових виробів із заданими техніко-економічними показниками (високим інноваційно-технічним рівнем і якістю виготовлення з урахуванням, наприклад інноваційних методів метрології та захисного покриття труб, запланованих обсягах виробництва, а також з мінімальними витратами праці та матеріалів конкретно для кожного виробництва техніко-організаційного та економічного рівня розвитку в цілому підприємства). У процесі ТіОТП вирішуються такі провідні завдання, які реалізуються на принципах маркетингу інновацій: відпрацювання виробу на технологічність; розробка спеціального технологічного устаткування; інноваційне технологічне оснащення виробництва; маркетингова мотивація до освоєння інноваційних технологій.

Вихідними даними проведення ТіОТП на принципах маркетингу інноваційних технологій є:



  1. повний комплект конструкторсько-технологічної документації на нові технології з метою автоматизації метрології, підвищення стійкості технологічних процесів, а також автоматизації захисного покриття трубних заготовок;

  2. запланований коефіцієнт завантаження основного обладнання з випуску трубної продукції;

  3. надання можливості застосування наукомістких інформаційних технологій, прогресивних засобів технологічного оснащення, а також застосування засобів механізації та автоматизації;

  4. вибір альтернативних технологічних рішень з підвищення якості, скорочення строків і підвищення ефективності підготовки виробництва;

  5. вибір організаційно-економічних методів, механізмів і форм інноваційно-маркетингового розвитку виробництва.

Висновки. Визначити напрямки вирішення цієї проблеми для трубної галузі має зважена маркетингова політика, яка передбачає вивчення цільового ринку нафта-газової продукції, а також труб для ЖКГ, новітніх технологій (особливо в напрямку впровадження інноваційних технологій захисного покриття) та їх впливу на відповідні внутрішні й зовнішні ринки. Використання інноваційного маркетингу створює умови для мотивованого менеджменту в системі управління підприємствами трубної галузі, що має охоплювати: постійну оптимізацію управлінських структур на принципах впровадження управлінських нововведень: інноваційну діяльність на принципах впровадження нових технологій, а також можливості інноваційно-маркетингового потенціалу. Дотримання принципу поєднання маркетингової та інноваційної діяльності, в особливості при впровадженні нових технологій, дозволить підприємствам трубної галузі своєчасно реагувати на зміни в макросередовищі і приймати ефективні управлінські рішення безпосередньо на мікрорівні, що сприятиме сталому розвитку окремих підприємств трубної галузі.
Список використаних джерел

  1. Полянська А. С. Ситуаційний підхід у формуванні концепції розвитку промислових підприємств : [монографія] / А. С. Полянська. — Івано-Франківськ : Факел, 2012. — 214 с.

  2. Іванов С.В. Впровадження на умовах маркетингу інновацій нових технологій у трубній галузі / С.В. Іванов, В.Є. Проскуріна // Маркетинг інновацій і інновації в маркетингу: збірник тез доповідей VI Міжнародної науково-практичної конференції. – Суми: ТОВ «Папірус», 2012. – С. 88-91.

  3. Пілявоз Т.М. Інноваційний розвиток підприємства як важливий аспект розвитку економіки / Т.М. Пілявоз // Інноваційна економіка. – 2012. – № 4. – С. 185-190.


УДК 658.5.011

Золотарьов С.К. к.е.н. доц.

Харківський інститут бізнесу і менеджменту, м. Харків, Україна
СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА З ВИКОРИСТАННЯМ ТРАНСФЕРУ ТЕХНОЛОГІЙ
Постановка проблеми: Прискорення темпів розвитку науки і техніки в сучасних умовах призводить до скорочення термінів життєвого циклу продукції. Це викликано прискоренням морального старіння продукції і підвищенням попиту споживачів на нові, більш сучасні моделі. Тому питання планування стратегії розвитку підприємства є актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій: Проблемою стратегічного розвитку підприємства займалися такі вчені-економісти, як Азоєв Г.Л., Ансофф І., Боумен К., Василенко В.А., Віханський О.С., Сіроштан М.А., Шершньова З.Є. та інші. Але при цьому, не приділялась достатня увага можливості використання трансферу технологій для планування стратегії розвитку підприємства.

Мета статті: Сконцентрувати увагу на необхідності придбання новітніх технологій для стратегічного розвитку підприємства.

Виклад основного матеріалу дослідження: Складність і мінливість економічного середовища та швидкі технологічні зміни потребують від організацій-виробників продукції постійного відстеження технічних нововведень. Використання сучасних технологій при виробництві очікуваємої споживачамі продукції дозволяє організаціям виживати та залишатися конкурентоспроможними на економічному ринку протягом певного періоду часу.

Використання новітніх технологій повинно лягти в основу стратегії розвитку підприємств. При цьому підприємства повинні приділяти більшу увагу оцінюванню перспектив інвестуванню коштів. Інвестування в стратегію розвитку може бути як внутрішнім, так і зовнішнім.

В залежності від об’єкта інвестиційної діяльності розрізняють:

- реальні інвестиції (real material investments);

- фінансові (портфельні) інвестиції (financial investments);

- нематеріальні інвестиції (non-material investments).

Реальні інвестиції представляють собою кошти, які вкладаються в реальні активи підприємства. Фінансові інвестиції – це вкладання коштів в інструменти, які складаються з цінних паперів. Нематеріальні інвестиції – це вкладання в загальні умови відтворення організації.

Реалізація стратегії розвитку організації можлива лише у випадку, коли керівництво чітко розуміє цілі інвестування розвитку і спрямованість дій. Це означає можливість визначити шляхи та необхідні засоби для досягнення стратегічних цілей.

На підставі визначень стратегій, поданих у роботах вчених-економістів, можна зробити висновок, що стратегія - це довгостроковий, обґрунтований план або курс дій, який торкається сфери, засобів та форми діяльності організації, системи взаємовідносин з зовнішнім та внутрішнім середовищем, що дозволяє досягти організації поставлених цілей.

За характером поведінки на ринку розрізняють активну і пасивну стратегії.

Активна (наступальна, експансивна) стратегія характеризується:

1. Диверсифікацією (постійним розширенням діяльності фірми).

2. Технологічною орієнтацією (фірма розробляє нову продукцію, а потім оцінює можливості ринку).

3. Наступальністю (бажанням випередити конкурентів у випуску та продажу нової продукції).

Пасивна (реактивна) стратегія характеризується:

1. Концентрацією діяльності фірми у визначеній сфері.

2. Ринковою орієнтацією (фірма спочатку вивчає запити споживачів, а потім визначає технологічні можливості для розробки товару, який може задовольнити ці запити).

3. Обороною (фірма захищає свою частку ринку шляхом оновлення продукції у відповідь на дії конкурентів).

Змістовним результатом стратегічного планування є зміни в організації, а саме: створення нових ринків, диверсифікація виробництва, проектування і створення нових потужностей, ліквідація нерентабельних виробництв, злиття і придбання організацій, розробка нових продуктів, реорганізація і перерозподіл повноважень та відповідальності і таке інше.

Розробка стратегії - це діяльність, заснована на аналізі. Рішення про те, яку стратегію обрати, повинно прийматися на підставі оцінки зовнішнього, проміжного та внутрішнього середовища підприємства, отриманої в результаті досліджень, інакше стратегія може виявитися нежиттєздатною.

Тому формування стратегії розвитку організації повинне базуватися на існуючих принципах та моделях стратегічного розвитку і, при цьому, враховувати наявний на підприємствах потенціал – людський, матеріальний, фінансовий.

Одним з напрямків стратегічного розвитку організації є придбання і використання новітніх технологій та сучасної техніки, тобто трансфер технологій. Використання передових технологій надає можливість організації вижити в умовах конкуренції та бути ефективною.

Трансфер технологій охоплює такі поняття, як "інноваційний менеджмент", "інвестиційний менеджмент", "комерціалізація наукових розробок" та "впровадження новітніх розробок".

Трансфер технологій включає комерціалізацію наукових розробок, тобто передачу нової технології в комерційне використання, а також поширення вже існуючих технологій.

При ухваленні рішення про трансфер технологій керівництву підприємства необхідно визначити ефективність вкладання коштів в стратегічний розвиток організації.

Ефективність вибору напрямку стратегічного розвитку за рахунок придбання новітніх технологій повинно бути обґрунтоване економічно із залученням спеціалістів в галузі інновацій.



Висновки і перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження: Враховуючи важливість розглянутих питань, тема трансферу технологій для формування стратегії розвитку підприємства повинна бути розвинута детальніше в фундаментальних роботах, які стосуються розвитку економіки України.
Список використаних джерел

  1. Закон України "Про інноваційну діяльність" // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 36.

  2. Волынец-Руссет Э.Л. Коммерческая реализация изобретений и ноу-хау. – М.: Юрист, 1999. – 326с.

  3. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. - К., 2000. -384с.

  4. Золотарьов С.К. // Ринкова трансформація економіки. Збірник наукових праць. Вип. 14 – Харків: ХІБМ, 2012. – 324 с.



УДК 631.15:338.432

О.В. Зубова, к.е.н.

Харківський інститут бізнесу і менеджменту
ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА СТАЛОСТІ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
Анотація. Запропоновано механізм надання бюджетних дотацій через систему державного замовлення, шляхом доведення рентабельності відповідних видів товарної продукції до встановленого рівня.
Аннотация. Предложен механизм предоставления государственных дотаций через систему государственного заказа, на основе доведения рентабельности соответствующих видов товарной продукции до установленного уровня.
Annotation. Mechanism of budgetary subventions’ allocation through the system of government order by increasing the profitability of certain types of goods to the accepted level has been proposed.
Постановка проблеми. Значні зміни в умовах господарювання на початку 90-х років ХХ століття, що виникли в наслідок непослідовних кроків у проведені реформи аграрного сектора, втрати колишніх економічних зв’язків, диспаритету цін на продукцію сільськогосподарського виробництва та продукцію інших галузей економіки, стали причиною загострення фінансового стану сільськогосподарських підприємств, банкрутства значної частини з них, занепаду галузі в цілому. З метою виходу із ситуації, що склалася, Верховною Радою України були прийняті закони, що регламентують питання державної підтримки галузі: Закон України “Про державну підтримку сільського господарства України”, № 1877–IV від 24.06.2004; Закон України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року”, № 2982 – IV від 18.10.2005. Постановою Кабінету Міністрів України № 1158, від 19.09.2007 затверджено Державну цільову програму розвитку Українського села на період до 2015 року. Розроблено та прийнято 16 програм, згідно яких передбачена підтримка виробництва продукції рослинництва і тваринництва: здешевлення банківських кредитів і страхових премій, надання безвідсоткових кредитів фермерським господарствам, надання допомоги у придбанні сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, та ін. Але очікуваного результату від запровадження цих заходів так і не отримано. Сільське господарство залишається збитковим. Через низькі ціни на сільськогосподарську продукцію, що не покривають витрат на її виробництво, нестачу необхідної кількості бюджетних коштів для здійснення повноцінної підтримки збиткової продукції та відсутність ефективних механізмів розподілу дотацій, виробляти більшість видів продукції товаровиробникам не вигідно, а вишукати кошти на розвиток виробництва на інноваційній основі тим паче лишається недосяжним. Саме цим і обумовлена актуальність теми цієї статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання державної підтримки аграрного сектора суттєво загострилися після вступу України в СОТ. Даній проблематиці свої наукові праці присвятили вітчизняні вчені Амбросов В.Я., Головчук А.Ф., Діброва А.Д., Малік М.Й., Могильний О.М., Шубравська О.В., та інші. В роботах цих авторів розкрита не тільки економічна сутність державного регулювання аграрного виробництва, а й визначено шляхи щодо підвищення ефективності державної підтримки виробництва в умовах приєднання до СОТ та з урахуванням вимог сталого розвитку.

Формування цілей статті. Ціллю цієї статті є внесення пропозицій щодо удосконалення механізму державної підтримки сільськогосподарських підприємств.

Виклад основного матеріалу. Для підйому сільського господарства до рівня, який мала ця галузь у 1990 році, необхідна значна кількість коштів, тому без державних дотацій досягти позитивної динаміки у розвитку показників галузі не можливо. На основі аналізу даних про фактичні обсяги надходжень державної підтримки виробництва продукції сільського господарства в Харківській області було встановлено, що за останні три роки (2007–2009рр.) вкладення у сільське господарство мають від’ємну динаміку. Загальний обсяг державної підтримки підприємств в 2009 році склав 169193,2 тис. грн. – це на 15,1% більше, ніж у 2007 році, але майже на 40% менше ніж у 2008 році. В тому числі, за рахунок бюджетних дотацій було отримано 26715,1 тис. грн., що складає лише 27,6% від рівня цього показника у 2007 році та 23,7% від рівня 2008 року. В тому числі, для підтримки виробництва продукції рослинництва за рахунок бюджетних дотацій було направлено 2587,1 тис. грн. – це всього 9,0% від рівня цього показника у 2007 році та 6,4% від рівня показника у 2008 році. На підтримку виробництва продукції тваринництва у 2009 році спрямовано 10794,6 тис. грн., що складає 27,7% від рівня 2007 року та 26,4% від рівня 2008 року. Сума дотацій за іншими напрямками зменшилася на 54,2% та на 57,3% у порівнянні із 2007 та 2008 роками відповідно.

З метою встановлення доцільності існуючих способів розподілу коштів державної підтримки ми провели аналіз на прикладі сільськогосподарських підприємств Красноградського району. В результаті цього встановлено, що за рахунок коштів бюджетних дотацій в 2009 році на підтримку виробництва продукції рослинництва, а точніше, на виробництво озимої пшениці, було спрямовано 67,3 тис. грн. Ці кошти розподілено наступним чином: 39,8 тис. грн. спрямовано у ТОВ АФ “Пісчанська”, а 27,5 тис. грн. спрямовано у ТОВ “Ранок”. В той же час у вище вказаних господарствах від реалізації озимої пшениці, і без урахування сум дотацій, отримано прибутки: рівень рентабельності озимої пшениці у ТОВ АФ “Пісчанська” склав 21,7%, а у ТОВ “Ранок” 80,7%. Тобто, бюджетні кошти спрямовано на підтримку виробництва і без цього рентабельної продукції.

За рахунок коштів ПДВ у сільськогосподарські підприємства району надійшло 970,4 тис. грн. З них, найбільший обсяг коштів закумульовано у ТОВ “Ранок”, де виробництво усіх видів продукції рослинництва і без додаткових бюджетних коштів являються прибутковими, а загальний рівень рентабельності продукції рослинництва без урахування сум дотацій складає 60,1%. Аналогічна ситуація спостерігається і по ряду інших підприємств.

В той же час, на підтримку виробництва цукрових буряків в 2009 році у сільськогосподарські підприємства Красноградського району не було спрямовано жодної копійки. Слід зробити наголос на те, що за період 2002 – 2009 рік в цілому по Харківській області виробництво цукрових буряків скоротилося на 62,3%. В тому числі у сільськогосподарських підприємствах Красноградського району обсяг виробництва цієї продукції зменшився на 85,4%, а якщо порівняти із 2005 роком, то обсяг виробництва зменшився на 91,4%. Причиною такого скорочення обсягів виробництва стало те, що сам процес виробництва цукрових буряків досить трудомісткий і потребує значно більшої кількості витрат у порівнянні із виробництвом інших видів продукції рослинництва, а низькі закупівельні ціни на цукровий буряк стали причиною збитковості цієї галузі.

Аналогічна ситуація спостерігається і у розподілі коштів державної підтримки виробництва продукції тваринництва. Так, наприклад, на підтримку виробництва молока у ТОВ АФ “Піщанська” спрямовано у 2009 році 1097,2 тис.грн., а рівень рентабельності молока у цьому підприємстві склав 15,6%. В той же час, у ТОВ “Мрія” збитковість вирощування в живій масі свиней склала у 2009 році 22,1%, але на підтримку виробництва цього виду продукції у господарство не спрямовано жодної копійки.

За нашим переконанням, вкладання бюджетних коштів повинно бути ефективним, тому задача механізму бюджетних дотацій у сільське господарство полягає не в тому, щоб спрямовувати певну кількість коштів з бюджету в цілому на підтримку окремих товаровиробників, що інколи породжує утриманство з їх боку, а саме в тому, щоб бюджетні кошти в необхідній кількості, включаючи кошти ПДВ, було спрямовано в сферу виробництва невигідної для товаровиробника продукції, але рівно необхідної для вирішення продовольчої проблеми у державі і задоволення потреб інших галузей економіки. В зв’язку із цим, доцільно уточнити сутність поняття дотації, а саме: дотація, як вид державної підтримки, має постійний характер і встановлюється на ті види продукції, які невигідні для товаровиробників, але необхідні для держави, тому дотація надходить за певним видом продукції, а не за підприємством.

Враховуючи вище сказане, в якості варіанту виходу із ситуації що склалася на сьогоднішній день, з метою забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, спрямованих на підтримку вітчизняного товаровиробника, ми пропонуємо наступний механізм надання бюджетних дотацій:

1) Міністерству сільського господарства через головні і районні управління агропромислового розвитку на постійній основі організувати роботу зі збору і обробки інформації про якісний та кількісний склад виробництва продукції сільського господарства, яка необхідна для забезпечення успішного вирішення продовольчої проблеми та низки інших проблем, як у кожному регіоні так і в Україні в цілому;

2) Щоб зацікавити сільськогосподарських товаровиробників виробляти необхідну кількість тієї продукції, яка потрібна для забезпечення переробної промисловості сировиною, а продовольчого ринку відповідними товарами, і виробництво якої разом з тим, є невигідним для товаровиробника, встановити в законодавчому порядку, що за рахунок бюджетних дотацій товаровиробникам під час реалізації такої продукції забезпечується рентабельність: молока на рівні не нижче 5%, рентабельність інших видів продукції тваринництва – не нижче 3%, рентабельність усіх збиткових видів продукції рослинництва – на рівні не нижче 12%;

3) Після з’ясування питань у потребах на кожний вид і сорт продукції, довести завдання до сільськогосподарських товаровиробників про необхідні обсяги виробництва і реалізації такої продукції;

4) Одночасно, із доведенням завдання до сільськогосподарських виробників, управління агропромислового розвитку разом із товаровиробниками та переробними і торговими підприємствами забезпечують підписання договорів на реалізацію такої продукції товаровиробниками переробним та торговим підприємствам. Якщо в результаті реалізації продукції згідно укладених договорів між товаровиробником і переробним, або іншим підприємством не забезпечується встановлений рівень рентабельності, різниця між фактичним рівнем прибутковості (збитковості) та встановленим рівнем у законодавчому порядку, виплачується товаровиробникам за рахунок коштів бюджетних дотацій з урахуванням коштів закумульованих за рахунок ПДВ.

Збиткове виробництво продукції, на яке сільськогосподарському підприємству не доведене завдання та не укладено договір реалізації через централізовану систему закупівель, датуватися із бюджету не повинно.

З метою послаблення монопольного впливу на рівень цін на сільськогосподарську продукцію з боку завоювавших панівне становище на ринку переробних підприємств, ми пропонуємо створювати на основі кооперації сільськогосподарських товаровиробників міжгосподарські переробні підприємства, міжгосподарські підприємства із збереження продукції та міжгосподарські торгові підприємства, які працюватимуть разом із товаровиробниками для задоволення спільних інтересів і разом з цим забезпечуватимуть реалізацію продовольства безпосередньо від виробника споживачеві. Розгалужена система торгівлі продукцією сільського господарства та продуктами її переробки безпосередньо її виробниками дасть можливість скоротити чисельність посередницьких торгових структур, які зацікавлені скуповувати продукцію в товаровиробників як можна дешевше, а реалізувати продовольчі товари споживачам як можна дорожче. В цьому випадку держава має забезпечити підтримку і захист прав товаровиробників та створених ними міжгосподарських формувань відносно їх діяльності на ринку сільськогосподарської продукції та продовольства.

Висновки. Без ефективних механізмів здійснення державної підтримки та надання бюджетних дотацій, сільськогосподарська галузь сьогодні не спроможна виконувати свою головну функцію, яка полягає у вирішені продовольчої проблеми та забезпеченні потреб інших галузей економіки країни у сільськогосподарській продукції. Реалізація пропозицій, які викладено у даній роботі, буде сприяти підйому галузі та переходу її на шлях сталого розвитку.



Поделитесь с Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База данных защищена авторским правом ©dogmon.org 2019
обратиться к администрации

    Главная страница